1 Макаренко а.С. Соч.: в 7 т. — м.: Просвещение, 1952. — т. 1. — с. 559.

"Вбудована команда". Деякі частини речення мало усвідом­люються, сприймаються буквально (частка "не" не має значен­ня для підсвідомості), не викликають опору, і тому діють як команди, накази; особливо якщо їх виділити інтонаційно, але замаскувати в кінці речення. Наприклад: "Я думаю, що ти хо­роший. Вважають, що вчитися легко. Цікаво, як ти розв'яжеш задачу? Корисно бути відповідальним. Скажи, що зміниться?"

"Приєднання" — непомітне відображення поведінки, спів­розмовника, синхронізація ритмів дихання, рухів, імітація жестів, поз, нюансів мови, використання однієї репрезентати­вної системи. Через деякий час — зміна пантоміміки; якщо партнер неусвідомлено повторив її, то "приєднання" відбуло­ся, критичність зменшилася, навіювання буде ефективним.

"Ведіння" — опис тієї реакції, яку ви бажаєте викликати (як і більшість прийомів, використовується після "приєднан­ня"). Наприклад: "Ви сидите і дивитесь, і слухаєте, і розумієте мене, і добре запам'ятовуєте те, що я скажу".

До психономічних прийомів впливу також належать "якір", "інкорпорація", "переходи", "трюїзми", "питання-ярлики" тощо.

Непрямим прийомом впливу або вирішення конфлікту мо­же бути використання гумору. Дружній, доброзичливий жарт, вчасний дотепний афоризм викликають посмішку, роз­слаблюють, знімають напруження, створюють позитивну емо­ційну атмосферу в класі, дають можливість зекономити час, енергію, викликають повагу до особистості вчителя.

Отже, використання різноманітних психономічних і педагогі­чних прийомів впливу та спілкування, на основі спостережень, оперативно прийнятих рішень, саморегуляції стає технікою вчителя, яка дає йому змогу працювати оптимально, зберігаю­чи психічне здоров'я всіх учасників педагогічного процесу.

4.4. Педагогічний менеджмент

В умовах суспільства перехідного до ринкової економіки періоду, характерними рисами якого є його глибока диферен­ціація, формування нових соціальних прошарків і груп, пору­шення налагодженого раніше господарсько-економічного мехннізму, що зумовило падіння рівня виробництва, розбалан-сованість фінансово-кредитної і грошової систем, юридичну не-відпрацьованість і відсталість законів, якими здійснюється правове регулювання процесу роздержавлення в цілому і сис­теми національної освіти зокрема, значно зростають роль і зна­чущість менеджменту як сучасної теорії і практики соціально­го управління, з яким пов'язані надії щодо визначення шляхів І засобів виходу з кризи, що сталася. Це зумовлено тим, що сама система соціального управління нашим суспільством, його ви­робництвом, технікою, культурою й освітою, також перебуває її кризовому стані, що пов'язано з неготовністю функціонувати її умовах нових соціально-економічних реалій.

Через особливості соціальної ситуації, що утворилася в нашому суспільстві на початку третього тисячоліття, сучасні наукові проблеми і практичні завдання, пов'язані з пошуком нових шляхів і засобів ефективного управління національною системою освіти, потребують всебічного і глибокого аналізу наявних теоретичних ідей та концепцій, а також досягнень передового управлінського досвіду, набутого в Україні та різ­них країнах світу. З огляду на цю об'єктивну потребу перш за нсе слід звернутися до розгляду різних аспектів, пов'язаних із сутністю та специфікою найбільш фундаментальних теорій та концепцій зарубіжного менеджменту.

Аналіз зарубіжних концепцій менеджменту

Вивчення наукової літератури засвідчує, що аж до остан­нього десятиліття XX ст. сутність феномену управління аналізу­валась переважно в рамках проблем економіки і виробництва. Саме в цій сфері в результаті осмислення й узагальнення реа­льної практики організаційного керівництва окремими підпри-смствами первісно зародились і набули розвитку різні теорії управління, для позначення якого за Кордоном вживається єди­ний термін — "менеджмент". Більшість авторів вважають його ідентичним вітчизняному поняттю "управління".

Історія виникнення і розвитку менеджменту налічує при­наймні сім тисячоліть і охоплює п'ять управлінських револю­цій, що радикально змінювали роль і значення цього феномену її житті суспільства. За точку відліку береться зародження писем­ності в стародавньому Шумері, яке відносять до V тис. до н. е., що знаменувало собою першу — релігійно-комерційну управ­лінську революцію. Обґрунтуванням тому є факт, що це рево­люційне досягнення в житті людства привело до утворення особ­ливого прошарку жерців-бізнесменів, які здійснювали різні торговельні операції шляхом ділового листування і реалізації комерційних розрахунків.

Друга управлінська революція, що одержала назву світ­сько-адміністративної, пов'язується з діяльністю вавилонсько­го царя Хаммурапі (1792—1750рр. до н. е.), що видав низку законів, присвячених управлінню державою, з метою регулю­вання всього різноманіття суспільних відносин між різними соціальними групами населення. Цими законами запроваджу­вався світський стиль управління, підсилювалися контроль і відповідальність за виконання певних робіт.

Третя управлінська революція (605—562 рр. до н. е.), що відбулася під час правління Навуходоносора II, відома як вироб­ничо-будівельна. Вона була спрямована на поєднання держав­них методів управління з контролем за діяльністю у сфері виробництва і будівництва.

Четверта управлінська революція (XVII—XVII ст.) пов'я­зується із зародженням капіталізму і початком, індустріаль­ного прогресу європейської цивілізації, її результатом стало ві­докремлення менеджменту від власності (капіталу) і зароджен­ня професійного управління.

П'ята у правлінська революція (кінець XIX — початок XX ст.) відома під назвою бюрократичної, оскільки її теоретичною плат­формою була концепція "раціональної бюрократії". Основні результати цієї управлінської революції виявилися через такі акти: формування великих ієрархічних структур, розподіл фун­кцій управлінської праці, введення норм і стандартів, установ­лення посадових обов'язків і відповідальності менеджерів¹.

Незважаючи на величезне значення революційних перетво­рень, розвиток менеджменту становить в основному еволюційний процес, що характеризується безперервністю, відображаючи