
- •4.1. Готовність до педагогічної діяльності
- •4.2. Професійна усталеність викладача вищої школи
- •4..3, Педагогічна техніка вчителя
- •Правила директивного спілкування:
- •1 Макаренко а.С. Соч.: в 7 т. — м.: Просвещение, 1952. — т. 1. — с. 559.
- •4.4. Педагогічний менеджмент
- •1 Герчикова й. Менеджмент: Учебник. — м.: Банки й биржи, 1995. 262
- •4.4.2. Загальна характеристика принципів і функцій педагогічного менеджменту
- •4.4.3. Сутність професійної діяльності та самоменеджменту керівника вищого навчального закладу як менеджера освіти
- •4.5. Оптимальні умови підготовки майбутніх учителів до формування гуманістичних відносин школярів
- •4.6. Специфіка професійної діяльності вчителя з розвитку мотивації учнів щодо успішності навчальних досягнень
- •Говність до професійної діяльності вчителя з розвитку в учнів мотивації щодо успішності навчальних досягнень —
Правила директивного спілкування:
щирість, відкритість поведінки; відверта відмова здійснювати дії, не прийнятні для суб'єкта;
активні цілеспрямовані дії, рішучий захист себе від агресивної поведінки партнера;
чітке висловлення своєї позиції, намірів;
урахування значущих потреб партнера.
Директивне спілкування включає такі прийоми: висловлення сумнівів, незгоди, власних оцінок, порад, пропозицій, пояснення своєї думки, повідомлення про наслідки негативної поведінки, обов'язкове виконання своїх обіцянок.
До прийомів захисту від небажаного впливу належать:
а) постійне спостереження, усвідомлення власних емоцій, мотивів, невербальних дій, збереження спокою;
б) повсякчасне самоспостереження, усвідомлення власних емоцій, мотивів, невербальних дій, збереження спокою;
в) нестандартні дії та реакції.
Під час критики слід уникати конфронтації (не вступати в суперечку, перенести бесіду); отримати додаткову інформацію про зміст претензій (попросити конкретизувати, висловити свої припущення про деталі зауваження); перефразувати образливу критику, а тільки потім відповідати; запитати (без оцінок) про наслідки своєї діяльності ("що станеться, якщо..?"); частково погодитися з критикою (з фактами, або з можливими наслідками, або з принципами, або з правом співбесідника мати своє бачення ситуації).
Отже, ефективне спілкування можливе за таких умов:
1. Встановлення відносин довіри на основі визнання іншої людини особистістю.
2.Безоцінне (некритичне) і безумовне (без "якщо ти... — я тебе поважатиму") прийняття іншої людини.
Щире виявлення розуміння і співчуття.
Конгруентність (відповідність думок — почуттям — словам — невербальним діям — ситуації) і аутентичність (відвертість, щирість) власної поведінки.
Забезпечення співрозмовникам свободи висловлювання власних думок, почуттів, участі у прийнятті рішень і відповідальності за їх наслідки.
Техніка впливу
Виховна робота полягає не тільки в ефективному спілкуванні, а й у здійсненні гуманізуючого впливу на школярів. У широкому розумінні слова будь-яка дія вчителя впливає на учнів. Але, крім того, є спеціальні дії — прийоми, які дають змогу цілеспрямовано впливати на свідомість та підсвідомість партнерів зі спілкування, вирішувати конфлікти тощо. Прийоми впливу — це складові методів виховання, які тільки у сукупності дають змогу досягати його мети, слід уміти доцільно вибирати тон. Стиль спілкування та прийоми впливу (особливо у стресових ситуаціях) називають педагогічним тактом.
Педагогічний такт базується на повазі до особистості учня, урахуванні його індивідуальних властивостей, якостей та психічного стану, виборі найбільш ефективних для кожної ситуації прийомів впливу.
Показниками педагогічного такту є врівноваженість поведінки вчителя, витримка; оптимістичне ставлення до можливостей учня, ненав'язливий контроль; уміння вислухати, виявити зацікавленість, зняти напруження в класі, виявити радість з приводу успіхів учня або засмучення у зв'язку з невдачею, намітити перспективи, ігнорувати демонстративні негативні прояви у поведінці учнів. У різних ситуаціях доцільними будуть різні прийоми, але за поданих умов не припустимі брутальні зауваження з приводу зовнішності учня, його розуму та здібностей.
Найбільш яскраво педагогічний такт виявляється в умінні вирішувати конфлікти. Конфлікт — це суперечність, а не сварка. Не сприяють вирішенню суперечності словесна агресія (образи, погрози), уникання контактів, повна поступка, розрив відносин, тому що напруження, дистрес збільшуються, а проблема не зникає і причина не усвідомлюється, стосунки погіршуються.
Позитивне вирішення конфлікту можливе за допомогою таких прийомів:
Урегулювання власного емоційного стану, концентрація на проблемі, а не на учасниках.
Усвідомлення власних мотивів, що спонукають до дії.
"Пасивне слухання".
"Активне слухання".
Перефразування.
"Я-повідомлення".
Аналіз проблеми (поділ її на підпроблеми, частини).
Об'єктивація проблеми (розгляд за пунктами — від прос тих до складних).
Оцінка кожної позиції, рішення з погляду доцільності.
Деталізація, вибір тактики, шляхів реалізації рішень.
Рефлексія своєї поведінки, рішень, здобуття уроків.
Першим етапом вирішення конфліктів завжди має бути саморегуляція емоцій. Не слід вирішувати "згарячу", необхідно заспокоїтись, "подивитись на себе збоку", усвідомити свої справжні потреби і мотиви, "мислені ігри" у цьому конфлікті (Навіщо мені це потрібно? Чому я цього хочу? Загрожує це моєму здоров'ю чи поглядам?). Потім слід осмислити мету, мотиви, потреби опонента, його психічні особливості (темперамент, рівень інтелекту тощо).
"Пасивне слухання" використовують тоді, коли співрозмовник бажає висловитись і є дуже емоційним. Іноді достатньо вислухати людину, і проблема зникає. Слід не перебивати співрозмовника, а обов'язково показати, що ви його уважно слухаєте і розумієте. У процесі висловлювання енергія опонента зменшується і можна переходити до наступних прийомів.
"Активне слухання" застосовують, коли співрозмовник не може самостійно сформулювати проблему. Завдання полягає в тому, щоб спокійно, доброзичливо допомогти йому висловити почуття, сформулювати причини ї'х виникнення. Гіпотези мають чергуватися з паузами, прийняттям заперечень, доповнень або підтверджень від співрозмовника; звучати як співчуття. Потрібні розуміння, а не висміювання, погрози, накази, випитування, звинувачення, поради. Словесне формулювання проблеми дає змогу перейти до її вирішення.
Якщо співрозмовник висловлюється брутально, слід коректно перефразувати його слова, описати його емоції, а потім відповідати.
"Я-повідомлення". Більшість конфліктів переходять у скандал через те, що починаються взаємні звинувачення мають місце вимоги неможливого, квапливі узагальнення ("ти завжди...", "ніколи...", "усі ви такі"). Суть "Я-повідомлення" полягає в тому, щоб розповісти про свої почуття, стан здоров'я, труднощі, не звинувачуючи партнера. Це дає можливість не накопичувати негативні емоції, інформує співрозмовника про те, що він не побачив, дає йому шанс "зберегти обличчя" і самостійно прийняти рішення. Наприклад, неправильно говорити: "Твоя музика дуже гучна та жахлива, вимкни магнітофон"; правильно: "Я втомився і в мене болить голова від голосних звуків".
Після цього можна переходити до розгляду проблеми, суперечності за частинами, починаючи від найпростішої. Це дає змогу набути досвіду згоди, співробітництва. Потім слід оцінити кожний варіант вирішення, вибрати найкращі, оптимальні для цієї ситуації варіанти та розробити детальний план їх виконання (Хто? Коли? Як?). Нарешті, корисно оцінити свою поведінку в ході вирішення конфлікту (що було ефективно, а що потрібно вдосконалити).
Крім прийомів вирішення конфліктів є прийоми педагогічного впливу, що створюють позитивні якості та гальмують негативну поведінку. До тих, що створюють позитивні якості, відносять такі: переконання, моральну підтримку й укріплення віри у власні сили, залучення до цікавої діяльності, організацію успіху в навчанні; довіру, авансування позитивних якостей; прояв доброти й уваги, прохання тощо.
Прийоми впливають більш ефективно, коли вони несподівані. Вибір прийомів залежить від ситуації й індивідуальних особливостей учнів. На інтровертів краще впливають такі гальмуючі прийоми: натяк, ласкавий докір, удавана байдужість, вияв засмучення; на екстравертів — збудження тривоги про майбутнє покарання, іронія, удавана недовіра, щире обурення.
Ніхто не любить, щоб його явно виховували. А.С. Мака-ренко писав: "Чому в технічних ВНЗ ми вивчаємо опір матеріалів, а у педагогічних не вивчаємо опір особистості, коли її починають виховувати?"1 У вихованні довгі проповіді не мають сенсу. Дії педагога важливіші за його слова, тому що невербальна мова впливає ефективніше. Щоб звертатися до підсвідомого, яке керує поведінкою, слід говорити мовою підсвідомого.
Якщо ми бажаємо удосконалити людину, то менше за все слід намагатися змінити її. Для непомітного навіювання, легкого гіпнозу, психопрограмування є прийоми психономінного впливу на підсвідомість. У роботі вчителя доцільно використовувати такі прийоми.
"Розрив стереотипу". Для переривання небажаної поведінки необхідно різко зробити щось незвичайне, несподіване, що викликає розрив умовного рефлексу — появу орієнтувального рефлексу — легкий транс — привертає увагу. Тоді людина легко піддається навіюванню. Наприклад, раптово підняти руки над головою, змінити початий жест, гучність голосу, стати на стілець, заграти на музичному інструменті тощо.
"Вибір без вибору" — ілюзія самостійного вибору стимулює діяльність ("Напишемо контрольну роботу на початку чи в середині уроку? Ти виконаєш один чи з товаришем? Перед тим як відповідати, можеш поміркувати. Розв'яжемо задачу чи виконаємо тест?"). Відбувається навіювання корисної активності.