Українські землі у складі Литовсько –Руської держави .// Укр. Іст. Журн.-

Литва виступила об’єднавчим центром руських територій раніше Москви. (О.Є . Пресняков , І.Б. Греков ). Сьогодні місце великого князівства Литовського у боротьбі східних словян проти ординської влади - предмет значної уваги істориків. Варіантні погляди а цю проблему висловлюють , зокрема , Ф.М. Шабульдо та О.В. Русіна.

Принципова оцінка реальної ролі Литви в історії українських земель пов’язана із дискусією щодо «Синьоводської проблеми» . Позиції сторін певною мірою залежать від ставлення до ВКЛ як одного із центрів об»єднання руських земель . Ввважає ,що позиція Ф.Шабульдо більш є переконливою. Перемога на Синіх Водах помітно вплинула й на розклад геополітичних сил у Східній Європі , вперше підваживши безроздільне панування Золотої Орди у регіоні. Це був перший удар по Орді , завданий Литвою задовго до Куликовської битви , яка була лише наслідком і розвитком подій того військового підриву сил Орди.

Відсутність державності виключає політичні взаємини між суб’єктами міжнародного права , веде до переходу «під чужу руку». Новий господар українських земель утверджується на геополітично важливих торгівельних і міграційних землях з Півночі на Південь , із Сходу на Захід, забезпечуючи собі стратегічно вигідні умови на великих просторах Євразії. З часів Київської Русі ці землі відігравали роль форпосту християнської цивілізації від азійських орд і тепер вони залишалися «оборонним валом» Європи. Він був живим – тут зберігалося і прогресувало матеріальне і духовне життя , позбавлені державності , українці продовжували зберігати власну мову , культуру , релігію. Вони зберігали свою свідомість , формували тактику відновлення власної державності , обирали союзників для досягнення цієї мети. (с.8)

Тому у Х1У-ХУ ст. геополітичні інтереси Південно – Західної Русі та північно – Східної розходилися. Так , у другій половині ХШ ст. послаблюється інтерес північних земель Русі до київської спадщини , а більше уваги приділяється суперництву з Литвою за Західну Русь. Ці землі з самого початку (з 1259- 1325 рр) займають антилитовські позиції , спираючись на татар. У Х1У ст. Москва активно вступає у боротьбу за київську спадщину з « етнічно строкатою» Литовсько –Руською державою, яка на той час мала територіальні , економічні , військово- політичні переваги , включно з зовнішньополітичною орієнтацією на Західну Європу. Ці обставини вплинули на тодішні геополітичні пріоритети Південно – Західної Русі , яка схилялася на бік союзу із Литвою. (с.9) Основна небезпека для Подніпров»я полягала з Півдня, однак розраховувати на допомогу колишньої Русі вони сподіватися не могли , оскільки Північно – Східна Русь виступала союзницею ординців. Тому для неї єдиним союзником могли стати землі Русі , які не зазнали ординського завоювання.

Вважає , що геополітичні аспекти українсько –литовського зближення вимає з»ясування мотивів з обох сторін. Маємо уяснити питання – чи реальну політику обрала Південно – Західна Русь в часи ординського ярма ? Чи Литва могла стати противагою Золотій Орді та її доменам на Півдні , певною мірою захищаючи населення українських земель ? Чи оптимальним для ослаблення ординського ярма стало входження українських земель до складу ВКЛ ? Чи відповідає дійсності його самоназва і характеристика як Литовсько – Руської держави ?(10).

Історія взаємин литовських і руських пройшла ряд етапів : у Х11- на початку ХШ ст. це набіги з півночі та походи за даниною з Київщини та Волині. Іноді фронт литовської експансії змикається з польською , а часом литовці з русичами спільно протидіють польському наступу. Посилається на О.Преснякова , що у подальшому коло спільних інтересів литовців і русинів зростає, особливо у часи виникнення союзу литовських племен, особливо маючи на увазі , що політичний центр нової литовської держави знаходився на руській території – у Чорній Русі при найтісніших зв’язках з південною Руссю. У Х11 ст. Литва формується як балто – словянська держава , її правителі йменуються «королями Литви й Русі» , у Х1У ст.. прибирає назву «Великого князівства Литовського , Жомойтського і Руського». Волюція назви держави засвідчує ,що розширення її території відбувалося за рахунок східно- словянських земель. (10).

Перетворення ВКЛ на найбільшу державу Східної Європи збіглося з статочим розпадом Київської Русі. Включення до Литви територій , які належали до високорозвинених у суспільно –політичному й культурному відношенні регіонів Давньої Русі не було процесом однобічним. Він не міг здійснюватися без більш або менш значної співдії руського населення , що дбало про свої життєві інтереси.

Якими були ці інтереси і як вони відповідали тодішній геополітичній ситуації у Східній Європі ?

Агресивність Орди щодо Русі й Литви змінює співвідношення войовничих і мирних засад литовських акцій на Півдні на користь останніх , робить їх більш зваженими. Посилюється прагнення відрізаної від Балтики Литви не просто розширитися , а й здобути опору на півдні для протидії нашестю німецьких орденів, який А.Тойнбі кваліфікує як «смертельний тиск Заходу». Не знімається з порядку денного і необхідність постійно оглядатися на міцніючу Польщу. Однак брак свідоцтв з історії Литви і українських земель робить примарним детальний показ зростаючої тенденції до співробітництва та єднання литовців та русинів. Цитує І.Крипякевича , що у ХШ ст. українська колонізація пішла на землі над Німаном і Двиною за Данила Галицького , який у боротьбі з ятвязьким племенами і прусами розширив державу на північний захід. Але така колонізація не була сильна і численна, щоб зберегти український характер – вона розплилася серед білоруського населення. Багатшими є відомості про походи Литви на Південно – Західну Русь. Взаємини між землями Південно – Західної Русі й Литви розвивалися у колі інтересів татарської займанщини. Відчуваючи більшу загрозу Чернігово- Сіверська й Київська землі відвертіше прагнули до взаємодії з Литвою , ніж Волинь та Галичина , які довше зберегли власну державність. Визнає , що ВКЛ було вагомим фактором геополітичного розкладу сил у Східній Європі і перебувала під сильним впливом більш високої руської культури , мала офіційну мову руську , відіграючи роль одного з об’єднавчих центрів руських земель. Значний збіг геополітичних потреб Литви й Південно – Західної Русі створювали реальне поле для їх спільної боротьби проти Орди. (11) Орда становила загрозу на шляху встановлення зв’язків з Західною Європою , а це заважало й інтересам Литви та Польщі. Зростання зовнішньо- політичної небезпеки з боку німецьких рицарів зближувало позиції Галицько – Волинської Русі і Литви. Першим реальним кроком до укладання довготривалого політичного союзу між ними був договір Данило Ромавича і Міндовга у 1254 році. Після смерті обох правителів їх діти продовжують дотримуватися договору , при чому за спостереженнями С.М.Соловйова , «Литва готувалася остаточно злитися з Руссю під владою одного із синів Данила «. О.Пресняков розкриває шляхи оформлення такого тісного союзу- «унії» литовсько –руського народів. Він вбачає природність такого союзу , оскільки ВКЛ була литовсько –руською державою (її державний устрій , військова організація , культура мали руське походження). Звертає увагу , що утворення Литовсько- Руської держави фактично розпочалося задовго до походу Ольгерда в Південно – Західну Русь.