Слово у тексті документа. Вибір слова

Визначайте значення слів, — і ви позбавите людство половини його помилок.

Рене Декарт.

Складаючи текст, використовуємо лише нормативні слова, літе­ратурні, тобто ті, що зафіксовані у словниках. Тільки нейтральна, емоційно не підсилена лексика, дозволить забезпечити офіційний

стиль викладу, його нейтральний тон. До уваги береться той факт, що в українській, як і інших мовах, є різні за значенням групи слів, найбільші за обсягом з яких — синоніми, антоніми, пароніми.

Синоніми— це слова, різні за звучанням, та близькі за значенням, різні за сферою вживання. Саме з умінням вжити синонім пов'язана точність вислову. При­чому, в ряд синонімів можуть ввійти слова не тільки питомі укра­їнські, але й іншомовні, а в художньому стилі —- й діалектні. На­приклад, спільне, схоже, близьке значення шикує в одному ряду слова рівний, адекватний, відповідний.

Уживання слова з потрібним, єдиним відтінком значення зба­гачує ділове мовлення, робить його чіткішим, убезпечує від кан­целярщини.

Асоціації людського мислення відбуваються не тільки за близь­кістю, схожістю, але й—за протилежністю значення слів. Такі пари слів належать до групи антонімів ,наприклад: дорогий — дешевий, довгий — короткий, прибутки — видатки та ін. Уживання слів на основі протиставлення їх значень загострює і увиразнює думку. Наприклад: правда та кривда — як вогонь та вода (нар. прислів’я). Найчастіше антоніми уживаються у художньому стилі, проте й діловий їх не обминає (багатий на фак­ти — бідний на факти та іи,).

Одна з багатьох груп слів за значенням — слова, близькі за структурою і вимо­вою, що різняться за своїм значенням: компанія — кампанія; адрес — адреса; ефектний — ефективний тощо. Найчастіше поєд­нується пара слів, однак трапляються в паронімічному ряду три, а то й більше слів (дипломник—дипломант — дипломат).

Наприклад, звучить і вживається адресна допомога — замість адресна; компанія — замість кампанія; ефект­ний — замість ефективний. Тому треба чітко розмежовувати зна­чення: ефектний—пов'язаний з ефектом, враженням, яке хтось спра­вляє зовнішністю, поведінкою, діяльністю; ефективний — це слово вписується у такий синонімічний ряд: результативний, рентабельний, вигідний, прибутковий, доцільний. Слово економічний (від економі­ка) уживається як термін; економічні відносини, економічні системи. Тим часом економний пов'язане зі словами економія, економити і вжи­вається по відношенню до того, хто є ощадливим, бережливим, здат­ним не витрачати марно, бездумно. Дипломант — той, хто нагоро­джений (здобув) диплом у конкурсі, є переможцем конкурсу, а дипло­мник — це назва того, хто працює над дипломною роботою.

У кожному разі слова бажано розрізняти і як однозначні та ба­гатозначні. Зокрема, багато значень набирає одне і те ж слово у звичайній щоденній мові:

Багатозначні слова виявляють зв'язки між собою, їх значення роз­криваються у контексті: акт — дія, вчинок; документ; дія у театрі.

Вибір слова для використання у тексті має відповідати його змістові. Різними, не пов'язаними між собою, є т. зв. омоніми (гр. потов — однаковий + опута — ім'я), хоча звучать однаково: коса — це сільськогосподарське знаряддя; це і шмат суші, що об­мивається водою; це і коса дівоча. Вибір омоніма у діловому тек­сті має бути обгрунтованим.

Уживання термінів у діловій мові вимагає особливої точності; має відповідати таким основним ви­могам:

— форма терміна зафіксована у словнику; (орієнтація на словниковий варіант);

• похідні форми мають утворюватися з дотриманням літера­ турних норм;

• не допускається двозначність слова, вжитого як термін.

Засмічують мову документа, знижують рівень його культури не тільки надміру вжиті слова іншомовні, але й слова місцевого, вузького звучання, не всім зрозумілі, також — просторічні, вузь­копрофесійні та ті слова і словосполучення, що від постійного ужи­вання, перенесення з документа в документ ніби стираються, штам­пують мову, роблять її безликою, канцелярською. Канцелярськи­ми є громіздкі, накопичені без ладу сполучення слів у реченні, хоча й слова — нормовані. «Перевантажене» сусідством опорне слово ніби затемнюється, саме речення справляє враження багатоповер­хової словесної споруди.

Зловживання ненормативною лексикою, незграбне іншомовне слово, надміру штампована лексика може затемнити думку. Точ­ний, доречний вибір слова допоможуть зробити активний слов­ник, розвинене чуття слова («найкраща граматика — наші вуха»), а головне — прагнення повсякчас, не лінуючись, заглядати у слов­ники та довідники.

Способи рубрикації тексту

Сприймання тексту полегшує його рубрикація, тобто членування на частини.

поділ на абзаци (де кілька, або одне речення, що € «замкненою» смисловою єдністю);

нумерація рубрик за допомогою римських та арабських цифр, великих і малих літер (традиційна система) та арабських цифр (нова система).

Нова система нумерації передбачає використання лише араб­ських цифр — зручних для запису, без словесних найменувань і заголовків до частин документа.

Заголовок у документах пишеться з малої літери, коли він розташований після назви документа, з великої, коли передує назві документа.

Між заголовком та підзаголовком лишається відстань у два ін­тервали, а між підзаголовком І текстом — три або чотири.

Опорні слова, словосполучення чи цілі фрази виділяються в та­кий спосіб:

великими літерами, підкресленням чи курсивом.

Правильний запис цифр та символів у ділових паперах;

• відмінкові закінчення порядкових числівників пишуться

че­рез дефіс (1-й сорт). Якщо записується цілий ряд порядкових чис­лівників, то відмінкове закінчення ставиться після останньої циф­ри (1,2 і 3-й класи);

• без відмінкових закінчень пишуться порядкові числівники, що позначаються римськими цифрами: І курсу, III курсу;

• через дефіс пишуться складні прикметники, першою части­ною яких є числівник (3-кімяатна квартира);

• числа до десяти рекомендуються писати словами (один, три), після десяти — цифрами (18 працівників).

Зразки запису

багатозначних чисел: 12869; 2004;

десяткових дробів: 2,5; 3,2;

простих дробів: 4/5; 2/3; 1/4; 4/5; 2/7;

змішаних дробів: 1 2/3; 5 1/4,

Рубрики, більші за абзац, набувають також словесних найменувань: параграф (§), розділ.

Рубрикація тексту

Рубрикація - це членування тексту на складові частини, графічне відокремлення однієї частини від іншої, а також використання заголовків, нумерації тощо. Рубрикація є зовнішнім вираженням композиційної будови ділового папера. Ступінь складності рубрикації залежить від обсягу, тематики, призначення документа. Найпростіша рубрикація - поділ на абзаци.

Абзац - це відступ управо у початковому рядку, яким починається виклад нової думки у тексті, а також фрагмент тексту між двома такими відступами.

Типовий абзац має три частини:

1. зачин (формулюється мета абзацу, тобто повідомляється, про що йтиме мова);

2. фраза (міститься основна інформація абзацу);

3. коментарі (підбивається підсумок того, про що говорилося в абзаці).

Вважається, , що середня довжина абзацу має бути 4-6 речень, проте в текстах документів бувають абзаци, що складаються з одного речення. Однак, якою б не була його довжина, слід пам'ятати, що це внутрішньо замкнене смислове ціле.

Щоб не утруднювався процес читання й опрацювання документа, у ділових паперах рубрики нумеруються. Існує дві системи нумерації - традиційна й нова.

Традиційна - базується на використанні знаків різних типів - римських та арабських цифр, великих та малих літер. Вона доповнює абзацне членування тексту (нумерування тез, пунктів, правил), яке залежить від змісту, обсягу, складу документа. Система використання різних позначень повинна мати логічну будову:

А. Б. В. Г. Д...

І. II. III. IV. V...

1.2.3.4.5...

1)2)3)4)5)...

а) б)в)г) д)...

Рубрики більші за абзац, можуть називатися: параграф (§), глава, розділ, частина. Вони теж нумеруються.

Під час рубрикації тексту слід дотримуватися таких правил:

1. нумерувати рубрики, якщо є хоча б два однорідних елементи перерахування;

2. застосовувати однорідні засоби нумерації до однотипних частин;

. Оформлення сторінки документа. Рубрикація тексту.

Управлінські документи оформляють на папері формату А4 (297 х 210мм.) та А5 (148 х 210мм.). Для зручності з усіх боків сторінки залишають вільні поля: ліве - 35мм.; праве - не менше 8мм.; верхнє - 20мм.; нижнє -19мм.

Якщо текст документа займає не одну сторінку, то на другу сторінку не можна переносити тільки підпис.

Також не бажано:

1. відривати один рядок тексту чи слово від попереднього абзацу;

2. починати один рядок нового абзацу на сторінці, що закінчується, краще почати новий абзац на наступній сторінці;

3. переносити слово на межі сторінок, слід переносити це слово на нову сторінку.

Нумерація сторінок. У документах, оформлених на двох або більше аркушах паперу, нумерація сторінок починається з другої. Якщо текст документа друкується з другого боку аркуша, то номери проставляються по середині верхнього поля аркуша арабськими цифрами на відстані не менше 10мм. від краю. Слово «Сторінка» не пишеться, а також біля цифр не ставляться ніякі позначки.

Якщо текст друкується з обох боків аркуша, то непарні сторінки позначаються у правому верхньому кутку, а парні - у лівому верхньому кутку аркуша.

Рубрикація - це членування тексту на складові частини, графічне відокремлення однієї частини від іншої, а також використання заголовків, нумерації. Найпростіша рубрикація - поділ на абзаци.

Абзац - це відступ управо у початковому рядку, яким починається виклад нової думки у тексті, а також фрагмент тексту між двома такими відступами.

Типовий абзац має три частини:

1. зачин;

2. фраза;

3. коментарі.

щоб не утруднювати процес читання й опрацювання документа, у ділових паперах рубрики нумеруються. Існує дві системи нумерації -традиційна й нова.

Традиційна- базується на виникненні знаків різних типів - римських та арабських цифр, великих та малих літер.

Рубрики більші за абзац, можуть називатися: параграф, глава, розділ, частина. Вони теж нумеруються.

Слід дотримуватись таких правил:

1. нумерувати рубрики;

1. дотримуватися правил пунктуації при комбінованих способах нумерації;

2. використовувати лаконічні заголовки.

Нова система нумерації базується на виконанні лише арабських цифр. При цьому слід враховувати:

1. після номера частини, розділу, пункту, підпункту ставиться крапка;

2. номер кожної складової частини включає номери вищих ступенів поділу.

Виконання цієї системи нумерації дає можливість не вживати словесних найменувань і заголовків до частин документа.

Оформлення титульної сторінки документа.

Титульна вважається першою сторінкою роботи, але номер на ній не вказується. У верхньому полі слід зазначити повну назву навчального закладу, де виконувалася робота. Нижче вказується жанр роботи: Реферат, Курсова робота, Дипломна робота, Магістерська робота.

У середньому полі розміщується заголовок роботи. Як правило, він виділяється шрифтом. Заголовок має бути коротким, точним, відповідати основному змісту роботи. Не слід вживати у ньому невизначених або штампованих формулювань типу "До вивчення...", "Щодо питання...", "Аналіз деяких питань...", "Деякі особливості..." і под.

Якщо потрібно конкретизувати назву, можна зробити підзаголовок, який також має бути коротким і не перетворюватись у новий заголовок.

Після заголовка подається шифр і назва спеціальності за переліком, який є у навчальній частині або деканаті факультету.

Далі, ближче до правого краю титульного аркуша, наводяться прізвище, ім'я та по батькові виконавця (в називному відмінку без скорочень) дані про наукового керівника: прізвище, ім'я, по батькові, науковий ступінь, вчене звання. Якщо потрібно, подібним чином зазначається і консультант.

У нижньому полі вказується місто, де виконувалася робота, і рік її написання (без слова "рік"). Титульна сторінка - перша (іноді третя) сторінка книги, реферату, наукової роботи, яка містить в собі інформацію про автора, тему, місце та рік видання, призначення тощо. Це своєрідне знайомство з працею, тому необхідно зафіксувати відомості, які характеризують її.

Основні елементи, які повинен містити титул:

Прізвище та ініціали автора.

Заголовок, що характеризує тему.

Назва установи, від імені якої видається праця.

Рік видання, чи написання.

Серію, до якої належить друкована праця.

Вказівка про тип видання

Номер частини, тома, випуску.

Черговість видання, починаючи з другого.

Вказівку з якої мови перекладено працю, прізвище перекладача й редактора

перекладу.

Прізвище автора вступної статті або післямови.

Рекомендації відповідних установ.

У збірниках статей прізвища авторів на титулі не зазначають, а друкують перед статею або після неї. Якщо праця написана колективом авторів, то їх прізвища зазначають на звороті титульної сторінки під анотацією або в передмові.

Окрім цього на звороті титульної сторінки можуть зазначатися:

вказівки за яким виданням друкується книга.

відомості про постанову вченої ради тощо.

повідомлення про матеріали, на основі яких укладено книгу.

першоназва книги, яка в іншому виданні вийшла зі зміною заголовка.

вказівка про присудження автору почесного звання за цей твір.

повідомлення про податки на вкладних аркушах.

відомості мовою оригіналу про видання, що є основою для перекладача(місце видання,

назва видавництва тощо).

Як правило відомості на титульній сторінці оформляються посередині аркуша.

Якщо титул починається з ініціалів та прізвища автора, то їх пишуть на межі верхнього поля. Якщо ж на титулі є назва серії або інші відомості, то на межі верхнього поля пишуть їх, а прізвище автора зазначають через п'ять інтервалів від них.

Назва книги пишеться великими буквами на тридцятому інтервалі від верхнього зрізу сторінки. Якщо у заголовку декілька рядків, то кожен рядок пишеться через два інтервали. Назва видавництва, місце та рік видання пишуться на межі нижнього поля маленькими літерами.

Бібліографія

Правила оформлення бібліографії

Бібліографія - це список літератури з певного питання. У книзі бібліографія слугує для поглиблення і розширення знань читачів з певної галузі науки або техніки, якій присвячено основний зміст книги.

Розрізняють бібліографію:

1. реєстраційну - знайомить читача з назвами усіх книг з конкретного питання;

2. рекомендаційну - містить назви книг, які автор радить прочитати;

3. як список використаної літератури - містить перелік книг, на які посилався автор. Вибір автором певного типу бібліографії залежить від характеру й призначення видання.

Способи розташування бібліографічних відомостей Порядок розміщення назв книг у списках літератури може бути алфавітним, хронологічним,

тематичним. Всередині тематичних рубрик слід дотримуватися алфавітного або хронологічного

принципу розташування назв.

Список літератури може записуватися двома способами:

1) перший рядок назви книги пишеться від лівого поля без абзацу, а другий і наступні рядки - з абзацу, наприклад:

Бондар Д. Д. Практикум з метало оброблення: Навч. посіб. -Донецьк: Майстер, 1991. 130с;

2) перший рядок назви книги пишеться з абзацу, а другий і наступні рядки - від лівого поля без абзацу, наприклад:

Томан І. Мистецтво говорити: Пер. з чес. - 2-ге вид. -К: Політвидав України, 1989. - 298 с, іл.

Перевага частіше надається другому способу.

Список літератури, вміщений у кінці книги, пишеться через два інтервали. Бібліографічне посилання, вміщене в кінці сторінки, оформляється як покликання.

Правила складання бібліографічного опису

1. Автор (прізвище, ініціали); крапка; якщо книга написана кількома авторами, то вони перераховуються через кому. .

Якщо посібник написаний чотирма авторами і більше, то вказують лише першого, а замість прізвищ інших авторів зазначається «та ін.».

2. Назва книги (без скорочень і без лапок); двокрапка. Підзаголовок (без лапок); крапка; тире.

3. Початкові відомості (місце видання, видавництво, рік видання).

1. Місце видання - з великої літери скорочено - Москва (М.), Санки-Петербург (СПб), Київ (К.), Харків (X.), Львів (Л.); крапка; двокрапка. Усі інші міста повністю - Донецьк, Одеса, Мінськ; двокрапка.

2. Назва видавництва (без лапок) з великої літери; кома.

3. Том, частина - скорочено з великої літери (Т., Ч.); цифра тому або частини; крапка; тире. Випуск - з великої літери, скорочено (Вип..); крапка; тире.

3.4. Слово «Видання» - з великої літери, скорочено; крапка; порядковий номер видання арабськими цифрами; крапка; тире (Вид. 2-ге).

5. Рік видання (лише арабськими цифрами); крапка; тире.

6. Якщо вказується загальна кількість сторінок, то пишуться арабські цифри на позначення номера сторінки; слово «сторінка» записується скорочено, з маленької літери. Наприклад: 350 с.

Якщо вказуються конкретні сторінки, то спочатку пишеться слово «сторінка» скорочено з великої літери (С); крапка; арабськими цифрами номери сторінок, наприклад: С, 35-48; С. 15.

4. Якщо на одній сторінці декілька покликань, то при повторюванні бібліографічних відомостей достатньо вказати «Там само», поставити крапку й тире й записати номери сторінок, на які посилаються. Наприклад: Там само. - С. 65-70.

Вимоги до мови документів.

Об'єктивність	Логічна	Переконливість	Ініфікація і	Ясність
(відсутність	послідовніс	і доказовість:	стандартиза	викладу і
суб'єктивних	ть:	- викладання	ція:	точність
характеристик):	- тісний	причини у	- наявність	опису:
- уникання осо-	логіч-ний	конкретній	схем	- точний
бових займен-	зв'язок між	формі з таким	побудови	вибір слова;
ників, умовного	реченнями;	добором фактів	тексту;	- правильне
і наказового	-	і цифрових	- підготовка	користуван
способів дієслів	частотність	даних;	і	ня
типу дуже, ве-	слів з	- обгрунтова-	виготовленн	термінами;
ликий;	ознаками	ність вислов-	я бланків,	- уникнення
- відсутність	мети,	леної думки,	установі	професіона
питальних і ок-	причини,	доказовість	виникає 20%	лізмів
личних речень	результатне	матеріалу;	стандартних	-
прямої мови;	ності (для	- локанічність	ситуацій.	орфографіч
- вживання ана-	ЦЬОГО,3	(більшість		на,
літичних форм	цією метою,	документів		пункту аційн
і розщепленого	та-ким	складає одну		аі
присудка: не	чином);	сторінку із		граматична
заводчани, а	- чітке	залученням		точність.
працівники за-	членування	фактичного
воду, не пов-	тексту на	матеріалу у
ніше, а більш	окремі	додатках)
повний;	пункти,	досягається
- переважне	абзаци,	шляхом
вживання па-	параграфи.	попереднього
сивних зворо-		обдумування
тів: завод буду-		змісту,
ється робітни-		складання
ками.		плану і
		вживання
		простих речень
		і скорочень.

Лексичні норми ділового мовлення. Вибір слова при укладанні ділових текстів.

Лексичні норми встановлюють правила слововживання. Вони відрізняються не тільки стабільністю, консерватизмом а й рухливістю. Лексичні норми фіксуються словником української мови вії томах. Орфографічним словником української мови та інші. У лексиці офіційно-ділового стилю часто вживаються слова - кальки з російської мови, що є наслідком недостатнього опанування лексичними нормами, невмілого використання синонімів.

Норма Калька

навчальний учбовий

ставитися відноситися

наступний слідуючий

Функціонування переважної більшості кальок в українській мові теоретично обумовлене відповідними словотворчими моделями: підприємство, багатогалузевий, співіснувати.

Авторитет - престиж.

Ці слова синонімічні, близькі за значенням, але не однакові. Авторитет - (від латинського „влада") авторитет керівника, авторитет депутата. Престиж - престиж фабрики і авторитет фабрики, авторитет професії і престиж професії. „Престиж" -чарівність, привабливість.

Наприклад: авторитетна думка, авторитетний жест. Престижний автомобіль, престижний одяг.

Дах - стеля.

Навряд чи хто сплутає ці дві різні реалії: стеля ж бо в хаті, приміщенні, вона висока або низька.

Дах, звичайно, - ззовні. Це верхня частина будівлі. Він буває залізний, дерев'яний і із шиферу. Наприклад: жити в одному приміщенні - жити під одним дахом.

Уживання деяких форм іменників у діловій мові

- ■ - ■ ■■■ , ■.

Ти до рідної прислухайсь мови, Прокажи відмінки — це ж як вірш!

Д. Білоус.

Якось студент поклав на стіл декана заяву, що починається так: У зв'язку з день народження брата...

Та чому ж день, якщо логічним є питання: у зв'язку з чим? (не у зв^?язку зі що?). Чуємо по радіо: у той же день прибув до міста Житомир (замість Житомира). Поступово розмовні варіанти про­никають і в писемне мовлення, заявляють невластиві фоми: статтів (замість статей), солдат (замість солдатів), знаннів (замість знань) тощо.

Є потреба нагадати, що українська мова належить до флектив­них мов , тобто мов, для яких влас­тиве відмінювання, зміна закінчень за відмінками слів, що нале­жать до певних частин мови — цей термін натякає на зміну форми слів залежно від значення, яке вони виражають. В українській мові розрізняють 7 відмінків в однині та множині:

Називний — хто ? що?

Родовий — кого? чого?

Давальний — кому? чому?

Знахідний — кого? що?

Орудний — ким? чим?

Місцевий — на (у) кому? на (у) чому?

Кличний — хто? що?

що стосується кличного відмінка, вважається, що питання до нього не ставиться, що іменники у формі цього відмінка є поза синтаксичним зв'язком, однак його давня історія доносить і смис­ловий зв'язок його з присудком. Кличний відмінок виражає звер­тання до особи в художньому стилі — і до іменників з предметним чи абстрактним значенням: дубе, лісе, долино, поезіє.

Називний відмінок є прямим, він лише називає, питає: хто? що? і є незалежним від зв'язку з іншими словами. Найчастіше — це су­б'єкт у реченні. Наприклад: Керівник проекту дуже відомий.

Інші відмінки — родовий, давальний, орудний, місцевий — не прямі, тобто у реченні залежні від інших слів, уживаються з прий­менниками і без них, є багатозначними. Наприклад:

У мене (у кого?) немає (чого?) ручки.

/ Увага до правопису окремих відмінків*,

Ьвідміна (іменники ж. р. на -а, -я, спільного роду із закінченням -л та з основою на шиплячі приголосні: лівша та ін.).

Однина

Ор. в. статтею* сім'єю, суддею;

Кл. в. тітусю, матусю, Нелю, Марусю, Юлю, доню.

Множина

Р. в. ігор, суддів, баб (бабів), верст (верстов), статей, старостів, суконь, кухонь, сосон (сосен), воєн (війн), лазень, мітел, догм, ма­рок, гривень, заяв, скарг.

Зн. ,в, гнати овець (і вівці), пасти корів (і корови), годувати свиней (і свині),

Ор. в. статтями, ворітьми (воротами), слізьми (сльозами), кур­ми, свиньми (свинями), гривнями.

М, в. на межах, статтях, кручах.

Іменники II відміни (іменники чол. роду з нульовою або флек­сією -о₉ середнього роду з флексіями -я, -є та -а, (орфогр. -я) з попе­реднім м'яким приголосним, крім тих, що у наз. в. мн. І відміни в непрямих відмінках мають суфікс -ея, -дай (орф. -от, -ят) у родо­вому відмінку мають закінчення:

1. Назви істот, імена по батькові, прізвища людей: Пана, Савченка, Сича, ворона.

2. Назви населених пунктів, назви рік з наголосом на закінчен­ні:

Дніпра (Дніпро), Дністра (Дністер), але назви Дон, Дунай, Сейм, Єнісей — мають ненаголошене закінчення -у (-ю): Дону, Дунаю.

3. Назви будівель, споруд, їхніх частин: хліва, коридора, будинка, але: льоху.

4. Назви мір, простору, часу, ваги:

літра, метра, грама, дня, тижня, місяця, вівторка, але: року, віку.

5. Назви-терміни:

кореня, ромба, інтеграла, чисельника.

6. Назви ігор

«хрещика», гопака, козачка, але боксу, волейболу, тенісу.

1. Закінчення -у (-ю) мають у род. відмінку іменники, що є на­звами:

речовини, маси, матеріалу:

цукру, квасу, гороху, ячменю, але: хліба, вівса;

процесів, ознак, властивостей: розвитку, маршруту, експерименту;

збірних понять:

пленуму, сейму, активу, також — іи. в лісу,, гаю, саду, хоча: вишняка, молодняка (молодого лісу), березняка;

іменників-абстрактів: .

як болю, жалю, відчаю, гніву, суму;

явищ природи:

грому, дощу, вітру, морозу, снігопаду, листопаду;

установ, закладів, організацій:

університету, факультету, заводу, клубу, штабу;

язищ суспільного життя, напрямів ідеології, як: соціалізму, реалізму, прогресу, світогляду;

областей, країн, держав, озер тощо: Ірану, Іраку, Єгипту, Байкалу.

Увага! В окремих іменників нормованим є закінчення -а й -у: стола і столу; моста і мосту

Графічні скорочення. Вимоги до їх вживання та написання.

Дотримуючись вимоги лаконічного, стислого, письма, під час укладання ділових паперів на позначення понять чи значень широко користуються системою скорочень, яка розроблена й рекомендована Держстандартом України (ДСТУ 3582- 97) від 1998 року.

- загальновживані

а) після переліків

б) перед іменами, прізвищами

в) перед географічними назвами

г) при цифрах

д) при посиланнях

Види скорочень

- спеціальні - локальні

скороченій

в бібліографічних описах

Основні правила скорочення

1. Скороченню підлягають різні частини мови. Одне й те саме скорочення застосовується для всіх граматичних форм одного й того самого слова, незалежно від роду, числа, відмінка й часу.

2. Неприпустиме одне скорочення для двох різних за значенням слів без додаткового пояснення.

3. У скороченому слові слід залишати не менше ніж дві букви, незалежно від прийому, який використовується. Під час відсікання крапка ставиться, а під час стягування ні.

4. Скорочення слова до однієї початкової літери припускається тільки для загальноприйнятих скорочень:

К. ( карта), м. (місто), с. (сторінка) та ін.

5. Іменники та інші частини мови, крім прикметників і дієприкметників, скорочують лише за наявності їх у переліку особливих випадків скорочень слів. Під час скорочення іменників ураховуються відмінкові закінчення однини або множини:

д-р (доктор), д-ри (доктори)

м-во (міністерство), м-ва (міністерства) та ін.

6. Прикметники й дієприкметники, що закінчуються на:

• ільський

• інський -ірський -істий -ічий

• ічний -кий -ний -ній -ований

• овий

• овський

• одський

• ольський

• Орський -ський

• уальний

• чий -яний

• янський

• авськии -адський -ажний -азький

• айський -альний -альський -аний

• анський -арський -ативний

• атський -ацький

• евий

• енський -ельний

• ельський -ений -енний

• енський

- ентальний

- енький

-ерський

-еський

- ецький

- євий

ивний

• инський

• ирський -истий -иський -ицький

• ичий -ичний

• іальний

• івний

• івський

• ійний

• ійський -ільний"

скорочують відсіканням цієї частини слів.

7. Прикметники, що закінчуються на : - графічний, - логічний, - номічний, - навчий скорочують відсіканням частини слова: - афічний, - огічний, - омічний. - авчий :

географічний - геогр., соціологічний - соціол. І под.

8. Прикметники, що утворені від власних імен, скорочуються відсіканням частини - ський :

шевченківський - Шевченків. Франківський - франків. І под.

9. у прикметників, утворених від географічних назв і назв народів (як в етнографічном) , так і в адміністративному значенні), зберігають найповнішу для розуміння форму скорочення:

грузинський народ - грузин. Народ Бориспольський край - Бориспіл. Край Луганська область - Луган. Обл. І под.

Якщо назви району й області збігаються, то вони скорочуються ідентично: Харківська область - Харк. Обл. Харківський район - Харк. Р-н і под.

10. Якщо відсіченій частині слова передує літера й або голосний, то слід зберігати наступний за ним приголосний :

Калійний -калійн. Олійний - олійн. Червоний - червон. І под.

11. Якщо скороченню підлягає тільки одна літера, то слово не скорочують : Вищий - виш,, але вища - не скорочують

Учений - учен., але вчена - не скорочують Міський - міськ., але міська - не скорочують і под.

12. Якщо відсіченій частині слова передує апостроф, то слід зберігати наступний за ним голосний і приголосний:

Торф"яний - торф"ян. Слов'янський - слов"ян. І под.

13. Якщо відсічений частині передує літера ь, то скорочувати слід на приголосний, що стоїть перед ним:

Грецький - грец. Гуцульський — гуцул. Сільський - сіл. І под.

Лікарські рослини : Словник -довідник лікаря -Лікарські рослини : Слов.- довід. Лікаря.

Лексичні та графічні скорочення

Лексичні скорочення ( абревіатури) функціонують як самостійні слова. Графічні ж скорочення не є словами й використовуються лише на письмі. На відміну від лексічних вони обов'язково розшифровуються та читаються повністю Лексічні скорочення бувають декількох типів.

1. Ініціальні (абревіація) - утворені з початкових букв слів, що означають поняття ; вони, у свою чергу, поділяються на :

А) буквені - читаючи їх, треба вимовляти букви : КБ, ЖБК, ХТЗ та їн.; Б) звукові - читаючи їх, вимовляють звуки: ЗАГС, ЦУМ, Ту - 154, Ан - 24 та ін.; В) буквено - звукові (змішані) - частина слова вимовляється за буквами . частина -звуками : ЖЕК, ТЕЦ та їн,

2. Складові скорочення - утворені з частин складів слів : завгар, техред, лінкор, міськом, Харзе^лендбуд та ін.

3. Частково скорочені слова - утворені з частини або частин слів і повного слова: Донвугілля, Татнафта, госпрозрахунок, рембаза та ін.

3. Відсікання (усічення): зам., зав.,пом.,акад., доц. Та ін.

^{Складні випадки відмінювання прізвищ, імен , по батькові}

У сучасній укр.. мові нормативними слід вважати обидва варіанти відмінювання чоловічих і жіночих прізвищ. Наприклад : Жіночі прізвища Чоловічі прізвища

Н.Людмила Макарова Руслан Макаров

Р.Людмили Макарової Руслана Макарова

Д.Людмилі Макаровій Руслану (-ові) Макарову

З.Людмилу Макарову Руслана Макарова

О.Людмилою Макаровою Русланом Макаровим

М. при Людмилі Макаровій при Руслану (-ові) Макарову

Кл.в. Людмило Макарова Руслане Макаров

Аналогічно відмінюються і прізвища на-ишин : Дмитришин, Миколишин...Але слід мати на увазі, що форма жіночих прізвищ цього типу може бути невідмінюваною. Таке написання вважається нормативним.

До складних випадків відмінювання належать чоловічі прізвища типу :Іваньо, Пильо...Наприклад: Пильо - Пиля, Пильові (Пилю), Пиля, Пилем, при Пилеві (Пилю, Пилі).

Жіночі прізвища на -о, -й та приголосний в укр. мові перебувають поза і відмінами, наприклад : Пансо Тетяна, Тужій Марина, Гай Дарія...

Не відмінюються й жіночі укр.. прізвища, що закінчуються на -ко, -ло. Наприклад: Бондаренко Неля, Ксенко Ліза...

Завжди незмінними є жіночі прізвища , утворені від назв народів. Наприклад : Русин, Турчин, Сербин...

Окрему групу прізвищ в укр.мові становлять прізвища «спільного роду». Це укр.. прізвища на -а типу : Коляда, Сирота, Воєвода.. .Рід таких прізвищ визначається синтаксично ,залежно від того ,особі якої статі (чоловічої чи жіночої) даються ці прізвища.

При творенні чоловічих імен по батькові вживаються суфікси -ович, -йович .Наприклад: Русланович, Семенович, Богданович...

При творенні жіночих імен по батькові вживається суфікс -івн(а),після голосних -їв(а).Наприклад : Миколаївна, Олександрівна, Сергіївна...

Деякі з імен по батькові випадають з цих загальних правил, їх слід пам'ятати : Григорій-Григорович, Григорівна Сава - Савич (-ович), Савівна Ілля-Ілліч, Іллівна Микита- Микитович, Микитівна Яків-Якович (-левич), Яківна (-лівна) Лука-Лукич, Луківна

Українські прізвища вимовляються і пишуться за правилами вимови та загальними нормами українського правопису. Наприклад :Шевченко, Литвиненко, Тимошенко...

Ряд прізвищ слов'янського походження в укр.. мові мають деякі особливості :

1)у російських прізвищах є передається сполученням йо на початку слова та в середині після голосних, а також після твердих приголосних, якщо є у вимові відповідає сполученню йо. Наприклад: Майоров, Соловйов...

2)якщо є означає звук о після м'якого приголосного, то тоді пишеться сполучення ьо. Наприклад: Синьов, Треньов...

3)під наголосом після шиплячих ж, ч, ш, щ та ц завжди пишеться о. Наприклад: Кольцов, Чижов. У ненаголошеній позиції пишеться є. Наприклад :Коришев, Солнцев...

4)російська літера є після приголосних передається в укр.. мові літерою є .Наприклад : Леонов, Сапек. Але звук є в російських прізвищах , що відповідає українському і, передається буквою є. Наприклад : Бєлкін, Ісаєв...

5)російська літера и в основних прізвищах на початку слова та після приголосних передається літерою і. Наприклад : Іващенко, Ісаченко...

6) російська літера и у середині слів після голосних, апострофа та м'якого знака передається через ї . Наприклад :руїн, Войнович...

7) російський звук ЬІ. завжди передається літерою и. Наприклад :Черниш, Цимбал...

8)літера и завжди пишеться в прізвищах утворених від імен та коренів, спільних для української і російської мов. Наприклад: Тихонов, Максимов...

9)російський суфікс -ев, -еев передається через є після приголосних (за винятком шиплячих, р та ц) .Наприклад: Зайцев, Онищенко...

10)у префіксі при- завжди пишеться и .Наприклад: Приходько, Приймаков...

11) у суфіксах -ич, -ик пишеться и. Наприклад : Зінкевич, Малик...

12)слов’янські прізвища , незалежно від походження ,пишуться з ь у суфіксах-ськ, -цьк, -зьк. Наприклад: Вишневецький, Петровський, Броварський...

Прийменник. Вибір прийменника у діловому стилі.

І.Разом пишуться:

а) складні прийменники, утворені сполученням одного чи декількох простих прийменників: задля, насеред, окрім, попри, попереду...

б) складні прийменники, утворені сполученням одного чи декількох прийменників із будь-якою частиною мови, частіше з прислівником: внаслідок, всупереч, напередодні, навколо, позад...

2.через дефіс пишуться складні прийменники з початковими з-, із-; (і) з-за, з-перед, з-поміж, з-між...

З.Окремо пишуться прийменникові сполучення: (у) в разі, (у) в напрямі до, (у) в результаті, під час, що ж до, згідно з, незалежно від...

Чергування прийменників з, оз, зі,(зо).

1. з уживається:

а) перед приголосним незалежно від закінчення попереднього слова: іспит з української мови, з одного боку конструкції.

б) перед приголосним (крім с, ш) або сполученням приголосних після голосного:

Перші з десяти екземплярів.

2. із уживається переважно між свистячими та шиплячими звуками (з, с, ч, ш,) та між групами приголосних (після них або перед ними).

Устав із сходом сонця.

3. зі вживається перед сполученням приголосних, коли початковими виступають з, с, ц, ч, ш, незалежно від закінчення попереднього слова.

Підійшов зі зброєю в руках. Зі школи вчасно надійшли звіти.

4. зо виступає:

1) завжди при числівниках два, три:

Позичив зо три сотні.

2) при займеннику мною:

Вирішили зо мною укласти угоду. Можлива також форма зі:

Сьогодні зі мною нічого не трапилось.

Сфера вживання прийменників у діловій мові необмежена, але варто врахувати декілька застережень. Виражаючи смислові відношення між словами не самостійно, а спільно з відмінковими закінченнями іменника або займенника, вони утворюють прийменниково-відмінкову

конструкцію. Часто прийменниково-відмінкові форми синонімічні безприйменниково-відмінковим.

Існує розгалужена система синтаксичних синонімів зі значенням різних відношень:

• просторових при заводі, від заводу, на заводі, біля заводу, перед заводом, до заводу.

• часових: від часу проголошення, близько години.

• причинових : (і) з нагоди ювілею, через хворобу, від перемога зрадіти.

• мети: задля успіху, на випадок.

• допустовості: наперекір заборонам, окрім роботи, при нагоді та інші.

• Значна кількість помилок трапляється при побудові словосполучень із прийменниками в перекладах з російської мови ділових паперів. Наприклад ,прийменник по в укр.мові здатний брати участь у вираженні певної кількості значень, різноманітних відтінків та найперше позначає розподільне відношення. Для його позначення використовують лише дві конструкції: тричленна структура по+3. відмінок числівника +Р. відмінок іменника та по+м. відмінок іменникам. Ці моделі утв. один взірець зі спільним значенням, слугують визначенням міри при процесі розподілу чогось на певну кількість чи між декількома особами, предметами, наприклад: розпаювати по три гектари.

У деяких словосполученнях (без зміни значення) паралельно з ішпими прийменниками, що виступають синтаксичними синонімами або без них (стріляти по мішені - стріляти в мішень). У конструкціях з іменниками в 5. відмінку при вказуванні на предмет, місце, простір, час, що є межею поширення певної дії або ознаки (степи до Дніпра- степи по Дніпро).

Нормативними є також поєднання прийменника по :

1. у складних прислівниках з іншими частинами мови : з іменниками (по суті), із прикметниками (по-домашньому), із займенниками (по- своєму) із числівниками (по троє).

2. 3 іменниками в М. відміннику: зі значенням мети;зі значенням місця чи напрямку, де відбудеться дія, зі значенням місця поширення дій, зі значенням роз подільності.

3) Із займенниками (по їхньому будинку).

В інших випадках треба використовувати прийменники на, за, з, їз, до, для, від, під,у(в), як, через ,щодо та ін..,або взагалі безприйменникові конструкції залежно від контексту.

Особливості відмінювання та правопису числівників

Різноманітна будова числівників породжує різні системи відмінкових закінчень.

■Подібно до прикметників відмінюються числівники один, одна, одне (о -), усі порядкові числівники. Одна має паралельні закінчення у родовому та орудному відмінках однини: однієї (одної), однією (одною).

■Окремий тип відмінювання становлять числівники два, три, чотири, кілька, багато та збірні (у збірних при відмінюванні суфікс - ер (о) випадає): три, трьох, трьом; двоє, двох, двом; четверо, чотирьох, чотирьом, чотирма; п'ятеро п'ятьох і т.д.

■Числівники 5 - 20, ЗО, 50,60, 70,80, а також кільканадцять, кількадесят у родовому, давальному і місцевому відмінках мають закінчення -и, в орудному відмінку - - ма: вісім, восьми, вісьма (вісьмома), на восьми. Вони можуть мати такі паралельні закінчення в родовому, давальному та місцевому відмінках, як збірні числівники: восьми - вісьмох, восьми - вісьмом, на восьми - на вісьмох.

• У назвах десятків 50 - 80 при відмінюванні змінюється лише друга частина (на відміну від російської мови, в якій ці числівники відмінюються в обох складових частинах): шістдесят, шістдесяти, шістдесятьма і т. д.

• У порядкових числівниках, утворених від назв десятків 50 - 80, першою складовою частішою є основа називного відмінка, яка у всіх відмінкових формах залишається незмінною: шістдесятий, шістдесятого шістдесятим і т. д.

• Числівники 40, 90,100 в усіх відмінках, крім називного і знахідного мають закінчення - а.

• У назвах сотень при відмінюванні і змінюються обидві частини: шестисот, шестистам, шістьмастами, на шестистах.

• У дробових числівниках чисельник відмінюється як відповідальний кількісний числівник, а займенник - як порядковий: одна п'ята, однієї п'ятої, одній п'ятій, одну п'яту, однією п'ятою, на одній п'ятій.

■У складних кількісних числівниках відмінюється кожне слово: шістсот п’ятдесят чотири, шестисот п’ятдесяти чотирьох, шестистам п’ятдесяти чотирьох, шістьмастами п’ятдесятьма чотирма і т. д.

У складних порядкових числівниках відмінюється лише останнє словом сімсот вісімдесят п'ятий, сімсот вісімдесят п'ятого і т. д. V 5*

• Назви десятків 60 - 80 та сотень 500 -900 пишуться без м'якого знак¹ у середині: слова: шістдесят, сімдесят, ^{п’ятсот,} дев'ятсот.

• При творенні складних слів числівникові основи двох -, трьох -, чотирьох - вживаються: коли; друга частина слова починається з голосного

двохатомний, трьохелементний; чотирьохопорний; при творенні будь

яких порядкових числівників: ДВОХМІЛЬЙОННИЙ, ТРЬОХТИСЯЧНИЙ,

чотирьохсотий; у складних прикметниках з декількома числівниками основами: двадцятичотирьохповерховий, сімдесятитрьохрічний. Основа дво -, три -, чотири - вживається, коли друге слово починається на приголосний: двобічний, триденний, чотиригранний.

■Кількісні числівники, які є першою частиною складних слів ( іменників, прикметників, прислівників), вживаються у формі родового відмінка (п’ятиденка, шестилітній, семиразово), за винятком числівників 90 і 100, що зберігають свою початкову форму (століття, дев'яносторічний), та числівника тисяча, після основи якого вживається сполучний голосний [о]: тисячоголосий, двохтисячоліття.

Складні числівники пишуться разом у будь - якому відмінку, наприклад: сімсот семисот сьомастами, вісімдесятий - вісімдесятого вісімдесятому. Разом пишуться складні порядкові числівники й схожі н. них прикметники, останньою частиною яких є компонент: - сотий, -тисячний, - мільйонний, наприклад: сорокасемитисячний, двохсотий, стодвадцятипятимільйонний, кількатисячний, багатомільйонний.

Складні числівники, кількісні і порядкові, пишуться окремо, наприклад: шістсот сімдесят дев’ять, шістсот сімдесят дев'ятий.

Займенники в ділових паперах

В офіційно – діловому стилі займенники використовуються не так активно, як в інших стилях.

Окремі займенники треба вжити залежно від значення:

кожний – усі по одному

всякий – який завгодно на вибір

В офіційно – діловому мовленні у складнопідрядних реченнях, в головній частині яких мова йде про предмет або особу, використовуються сполучні слова що, який, а не котрий: Київська міська та районні в місті ради мають власні виконавчі органи, які утворюються відповідно Київською міською радою, районними в місті радами, підзвітні та підконтрольні відповідним радам; брати участь в укладанні міжнародних договорів, що стосуються міста.

Як правило, сполучне слово що вживається стосовно предметів, а який – істот.

У діловому мовленні перевага віддається формі множини особових займенників. За українською мовною традицією займенник, який вказує на дійову особу, у реченні вживається, як правило, у називному відмінку: ми підписали.

Ввічлива форма займенників

У листах, запрошеннях тощо використовується ввічлива форма займенника Ви (Вас, Вам), коли звертаються до однієї посадової особи.