Найти общую точку опоры: потребности и интересы в этой ситуации.
Выработка альтернатив для принятия конструктивных решений.
Контракт с самими собой.
При завершении диалога необходимо, что бы абонент не только разобрался в ситуации, высказался и нашел путь решения проблемы. Иногда для абонента важно, чтобы было какое-то побуждение к действиям. Например, если мы имеем дело с самоубийствами или наркоманами.
Такой контракт составляется вместе с консультантом.
Определить перемены, которые хочет осуществить абонент.
Оговаривается фиксация успехов для самого себя.
Вознаграждение за успех.
Критерий завершения контракта. Что должно произойти, чтобы было понятно, что время контракта прошло.
Условие на случай не выполнения контракта. А также обсуждение возможных причин помехи и стратегия поведения
Анонімне спілкування та телефон довіри
один з напрямків консультативної роботи шкільного психолога з проблем статевого виховання є телефон довір’я. Не секрет, що в 14–15 років учень рідко звернеться до психолога з доброї волі (тут і соромливість, і невпевненість і т.п.). Психологічна допомога по телефону – одна з найбільш адекватних для учнівської психології форм соціально-психологічної допомоги, особливо з проблем статевого виховання. По телефону можна розповісти про свої проблеми, залишаючись анонімним, а отже, не боячись бути висміяним, підданим санкціям і викриттям, не ховаючи своїх слабкостей, страхів, помилок. Важливо, що не хтось інший, а ти сам контролюєш ситуацію і в будь-яку хвилину можеш вийти з контакту, повісивши трубку. Ефективним буває й консультування з проблем статевого виховання батьків, які часто теж віддають перевагу телефону довір’я. У результаті опитування шкільних психологів та учнів, що звертались за психологічною консультацією, ми виділили такі категорії запитів учнів по телефону довір’я: суб’єктивні переживання – соромливість і тривожність, дисморфофобія, що перешкоджають спілкуванню, в т. ч. і міжстатевому; проблема „хлопчики-дівчатка” поза сексуальною сферою; секс і вагітність; взаємини з батьками і вчителями.
Телефон Довіри
Нещодавно, висвітлюючи роботу Білоцерківського міського Центру соціальних служб для молоді, я пообіцяла окремо розповісти про один з напрямків діяльності Центру – молодіжний „Телефон Довіри”. Отож, сьогоднішня наша тема розмови стосується саме Телефону Довіри. Чи насправді він необхідний для нашої молоді? Чи дійсно є дієвою допомогою? З цими та іншими запитаннями ми звернулись до директора Білоцерківського міського центру соціальних служб молоді СЕВЕРИНЕНКО Людмили Іванівни.
- Телефон Довіри спочатку був створений у 1993 році як консультаційний пункт при управлінні у справах молоді та спорту. Потім, зі створенням Центру соціальних служб для молоді він увійшов у його структуру. Телефон Довіри – це своєрідна „швидка допомога”, тільки психологічна. В ідеалі він повинен діяти цілодобово. За певних причин, у нас діє телефон Довіри, як консультпункт. І це себе виправдовує. Дзвінки є і їх дуже багато. У нас у певні дні чергують відповідні спеціалісти. З серпня нинішнього року працює інфекціоніст – СНІДолог (лікар з проблем СНІДу). Раніше у нас працював педіатр, ще раніше – сексопатолог. - А як, взагалі, визначається, які саме спеціалісти повинні працювати на телефоні Довіри? - Це визначається за тими зверненнями, проблемами, які надходять до нас. Всі звернення анонімні, конфіденційні і послуги безкоштовні. Але для своєї роботи ми проводимо певні статистичні дослідження. На основі результатів таких досліджень і вирішується необхідність і активність того чи іншого спеціаліста. На сьогоднішній день у нас працюють психолог, гінеколог, нарколог, юрист та лікар-інфекціоніст з питань СНІДу. Раніше у нас був венеролог. І ось тепер я знову бачу необхідність у такому спеціалісті, тому що надходить багато дзвінків саме з питань венерології. Тому в майбутньому плануємо знову залучити до роботи венеролога. - Цікаво, за Вашими дослідженнями, до якого спеціаліста найбільше звернень? - До юриста. Правова необізнаність населення, особливо молоді ще досить висока. Звертаються з такими проблемами як розлучення, аліменти, оплата за навчання, оформлення документів, квартирні питання тощо. - Знову ж таки щодо статистики, дзвінків багато? - Щорічно до нас звертаються понад 600 осіб з найрізноманітнішими проблемами. Щодо статистики, то за перше півріччя 2003 року до нас звернулось 252 особи, а саме до юриста – 89 осіб, нарколога - 84 особи, психолога - 44 особи, гінеколога - 35 осіб. - Але за сухими цифрами стоять реальні люди з реальними проблемами. Чи достатньо того часу, який виділений для роботи телефону Довіри, а це 3 години щоденно (окрім вихідних)? - Звичайно, недостатньо. І це одна з наших головних болей. Хотілося б, щоб у часі консультування по телефону Довіри було більше. Адже ситуації бувають різні. Якщо, скажімо, до юриста звертаються з питаннями, відповідь на які займає кілька хвилин, то є змога зателефонувати більшій кількості людей. А ось до психолога звертаються з такими проблемами, що спілкування інколи триває годину і більше. Тому додзвонитися може дуже мало людей. До того ж, до одних спеціалістів звертаються одноразово, а інші (той же психолог) мають і „постійних клієнтів”.
- Чи не має змоги збільшити час роботи телефону Довіри? - Це пов’язано знову ж таки з фінансовими проблемами. У нас працюють переважно, залучені спеціалісти. У штаті вони не передбачені. Це з одного боку. З іншого – проблема з приміщенням. Наше приміщення було знищено в результаті пожежі. Нинішнє наше приміщення тимчасове. Нам обіцяють нове приміщення, навіть вже є рішення міськвиконкому щодо виділення нам приміщення. Але це справа часу. Маємо надію, що з отриманням нового приміщення ми будемо розширювати і вдосконалювати свою роботу. - Зміна номера телефону Довіри теж пов’язана з проблемами переїзду? - Так. Зазвичай номер телефону Довіри 0-0-0. Це дуже зручно в запам’ятовуванні і у використанні. Але, на жаль, зараз ми тимчасово користуємось службовим номером 4-61-13. Але це, повторюю, тимчасово. - На Вашу думку, чим приваблює молодь телефон Довіри, адже в місті є багато служб і спеціалістів, які можуть допомогти їм в певних ситуаціях? - Зручність роботи телефону Довіри для молодої людини полягає в тому, що це анонімно, безкоштовно і по телефону. Не кожен може зі своєю проблемою прийти до того ж психолога і відкрито, відверто поговорити. Можливо, через це багато людей залишається наодинці зі своїми проблемами. А от телефонний зв’язок та анонімність допомагає людям у їх вирішенні. Не останню роль грає і безкоштовність послуг. Адже зараз переважно платні послуги юриста, лікаря тощо. І не кожна людина, тим паче молода, може собі це дозволити.
- Телефон Довіри орієтований на молодь. Чи звертаються до Вас дорослі люди? - Так. Оскільки ми зберігаємо анонімність і конфіденційність, то загалом ми не питаємо людину про її вік. Можемо лише здогадуватись за голосом чи за проблемою, з якою людина звертається. Та ми не відмовляємо нікому. Будь-яка людина може звернутись до нас за допомогою. Якщо звертається доросла людина, то її переважно турбують проблеми дітей. Окрім того, у нас штатні юрист і психолог. Вони здійснюють очні консультації, на які може прийти зі своїми проблемами будь-яка людина. - А хто частіше звертається до нарколога: підлітки чи дорослі? - Ви знаєте, частіше дорослі. Батьки стурбовані за своїх дітей, звонять саме батьки. Або дорослі люди, у яких виникли ці проблеми. Підлітки – рідко. Вони швидше телефонують психологу. - А яку допомогу надаєте Ви з проблем алкоголізму, наркоманії, СНІДу? - Ми не лікуємо і не даємо порад з лікування. У нас йде соціально-медична послуга: переадресація, орієнтація. Наші спеціалісти можуть порадити, наприклад, де у нашому місті можна обстежитись з приводу СНІДу, де дешевше, де зручніше, де можна пролікуватися анонімно. - Телефон Довіри працює у вечірні години. А чим зайнята ця лінія вдень? - Вдень ми також намагаємось її використовувати. Проводимо „гарячі лінії” з представниками громадськості, тими, хто може бути цікавим для нашої молоді. Вже були запрошені і відповідали на телефонні дзвінки представники Чорнобильського відділу (Гомоляко), собезу, відділу субсидій, ректор аграрного університету (Власенко), начальник відділу здоров’я (Тищенко). Таким чином ми допомагаємо людям вирішувати їх проблеми у зручний час і в телефонному режимі. Окрім того, такі „гарячі лінії” записуються на відео, монтуються і найбільш типові та актуальні питання транслюються по телебаченню. Це знову ж таки зручно для тих людей, хто з певних причин не зміг зателефонувати безпосередньо. В нинішньому році, в рамках проведення акції до Міжнародного дня боротьби з тютюнопалінням ми провели пряму лінію „Кидаємо палити разом” за участю патопсихолога. Також було багато дзвінків з цих питань. Спеціалісти телефону Довіри здійснюють і просвітницьку роботу в школах та інших навчальних закладах. Окрім того, ми запрошуємо дипломованих спеціалістів на конкурсній основі до волонтерської діяльності.
Отож, друже! Тебе не розуміють? Не можеш розібратись у собі? Тобі зараз дуже погано? І не знаєш що робити? Молодіжний телефон Довіри анонімно та безкоштовно саме для тебе з 17.00 до 20.00 – 4-61-13 понеділок - психолог вівторок - гінеколог середа - нарколог четвер - юрист п’ятниця - лікар-інфекціоніст з проблем СНІДу. Подзвони до нас! |
Було підраховано, що у великих містах людина бачить за день у середньому до 10 тис. облич, серед яких знайомі майже відсутні. Якщо на кожного зустрічного емоційно реагувати, то це було б надзвичайним навантаженням на психіку. Отже анонімність спілкування у цих умовах — це захисний щит від нервових перевантажень. Сценарії анонімного спілкування на вулиці вимагають дотримання ряду правил: триматися у ході руху правого боку, вступати дорогу зустрічним, переходити вулицю на сигнал світлофору тощо. В транспорті вступати місце інвалідам, жінкам, похилим людям. Виникаюча емоційна напруга у перевантаженому пасажирами суспільному транспорті може бути пом'якшена дотриманням сценаріїв поведінки у цій ситуації. Вона передбачає, що не слід дивитися в обличчя людини, що притулилася до тебе, і взагалі робити вигляд, що ти ії не помічаєш. Потрібно зазделегіть готуватися до виходу і узгоджувати це з людьми, що стоять попереду, дати протиснутися мимо себе тим, хто про це просить. Головне в анонімному спілкуванні — доброчинне відношення до людей. В країнах Заходу, особливо в США, незнайомі люди при випадковій зустрічі завжди усміхаються. Усмішка — знак доброзичливості. Ось приклад із статті В. Солоухіна «Очень жаль» в журналі «Наш современник», 1981. — №3. — С. 29. «Посмотрите, почти все у человека предназначено для самого себя: глаза — смотреть, находить, рот — поглощать пищу, все нужно самому себе, кроме улыбки. Улыбка самому себе не нужна. Если бы не зеркала, вы ее никогда даже не увидели. Улыбка предназначена другим людям, чтобы им с вами было хорошо, радостно, легко. Это ужасно, если за десять дней тебе никто не улыбнулся и ты никому не улыбнулся тоже. Душа зябнет».
Усне публічне мовлення та його види=
Переконливе, пристрасне слово — дійовий засіб організації стосунків між людьми в діловій сфері, могутній чинник виховання. Живе слово, особистий приклад — величезна сила. Поведінка оратора, його мова, жести, вигляд — усе це взірець для слухачів. Справжній промовець — неповторна індивідуальність. Проте ця особливість обдарування не завжди дається людині від народження, а частіше виробляється впродовж усього життя і є результатом тривалої та наполегливої роботи над удосконаленням свого мовлення. Кожний промовець, який багато виступає, має свій індивідуальний стиль. Це поняття складне й багатогранне. Насамперед на стиль людини значний відбиток накладає її світогляд: він визначає і підхід до тлумачення фактів, і вибір слова, й образні засоби. Тут виявляється й характер людини.
Публічне мовлення становить собою один із жанрових різновидів мовленнєвої діяльності, досить своєрідною за своєю природою, місцем серед інших видів мовлення, а також за своїми якісними характеристиками.
Серед них — писемно-усна форма публічного мовлення, на етапі існування якої мовець повинен викласти свої думки письмово. Це необхідно для збереження думки, побудови логічно сформульованих понять, безперечної впевненості у власних судженнях та подальшого точного, ясного й стислого викладу їх перед аудиторією
Книжно-розмовна форма публічного мовлення характеризується впливом на мисленнєво-мовленнєву діяльність слухача з метою переконання й спонукання його до відповіді чи дії.
Розмовний аспект публічного мовлення виявляється в таких її якостях, як:
безпосередність (спілкування віч-на-віч, у процесі якого здійснюється оперативна реакція мовця на стимули слухача);
невимушеність (природність, розкутість спілкування) як необхідна передумова встановлення контакту між мовцем і слухачем;
емоційність спілкування (збудження пристрастей), що забезпечує виразність мовлення за рахунок доцільного використання вербальних і невербальиих засобів. Книжний характер публічного мовлення виявляється у: правильності (відповідності нормам літературної мови); точності (використанні слова у відповідності до його мовного значення);
—стислості (використанні таких мовних засобів, які найбільш яскраво виражають головну думку); —виразності (використанні елементів художнього стилю); —доцільності (зумовленої книжним характером мовлення й тісним зв'язком публічного мовлення з
різними стилями літературної мови).
Звідси — красномовство в різних сферах спілкування (навчальне, офіційно-ділове, мітингове, публіцистичне, ораторське та ін.)
Підготовлено-імпровізаційний характер публічного мовлення частіше зумовлений специфікою риторики, що підпорядкована системі законів, кожен із яких функціонує на певному етапі мисленнєво-мовленнєвої діяльності.
Публічне мовлення — це особливий вид тексту, створюваний за законами риторики, орієнтований на переконання, що зумовлює його інтеграційну природу (письмово-усна форма реалізації, книжно-розмовний тип мовлення, підготовлено-імпровізаційний характер реалізації). Це вид тексту може виступати в різних жанрових різновидах (доповідь, лекція, бесіда) та орієнтуватися на різну кількість слухачів. Публічне мовлення — це такий матеріал, де найповніше виявляються сліди розумово-мовленнєвої діяльності людини й лише постійна робота над ним є найдієвішим чинником розвитку й удосконалення цієї діяльності оратора.
Види і жанри публічних виступів
Залежно від змісту, призначення, форми чи способу виголошення, а також обставин публічний виступ поділяється на такі жанри, як доповідь, промова, бесіда, лекція, репортаж.
Доповідь ділова містить виклад певних питань із висновками та пропозиціями. Інформація, що міститься в доповіді, розрахована на підготовлену аудиторію, готову до сприйняття, обговорення та розв'язання запропонованих проблем. Максимальний результат буде досягнуто, якщо учасники зібрання будуть завчасно ознайомлені з текстом доповіді. Тоді можна очікувати активного обговорення, аргументованої критики, посутніх доповнень і плідно виваженого рішення. Доповідь звітна містить об'єктивно висвітлені факти та реалії за певний період життя й діяльності керівника, депутата, організації чи її підрозділу тощо.. У процесі підготовки до звітної доповіді доповідач мусить чітко окреслити мету, характер і завдання, до кожного положення дібрати аргументовані факти, вивірені цифри, переконливі приклади, влучні й доречні цитати. Варто також укласти загальний план й усі положення та частини пов'язати в одну струнку систему викладу.
Після обговорення, доповнень і коректив доповідь схвалюють зібранням і приймають остаточне рішення, як програму майбутніх дій на подальший період.
Промова — це усний виступ із метою висвітлення певної інформації та впливу на розум, почуття й волю слухачів, логічною стрункістю тексту, емоційною насиченістю та вольовими імпульсами мовця.
Ураховуючи вид промови, оратор повинен змінювати й характер виступу, і засоби, якими оперуватиме під час її виголошування. Із промовою виступають на мітингах, масових зібраннях на честь певної події, ювілею тощо.
Мітингова промова зазвичай виголошується на злободенну тему й стосується суспільно значущої проблеми, яка хвилює широкий загал. Цей короткий, емоційний виступ розрахований па безпосереднє сприймання слухачів. Успішність мітингової промови безперечно залежить від індивідуального стилю оратора, його вміння доречно використовувати весь арсенал вербальних і невербальних засобів спілкування та майстерності імпровізувати залежно від реакції аудиторії.
Агітаційній промові притаманні практично всі складові промови мітингової. Торкаючись актуальних суспільно-політичних проблем, активно впливаючи на свідомість, промовець спонукає слухача до певної діяльності, до загальної необхідності знііііяти певну громадянську позицію, лишити погляди чи сформуплги нові. В агітаційній промові, як прннило, роз'яснюють чи з'ясовують певні питання, пропагують пенні думки, переконання, ідеї, теорії тощо, активно агітуючи за їхню реалізацію чи втілення вжиття.
Ділова промова характеризує ться лаконізмом, критичністю спрямування, полемічністю та арґументованістю викладених у ній фактів. На відміну від мітингової та агітаційної ділова промова орієнтована на логічно виважене, а не на емоційно схвильоване сприйняття слухача. Частіше цсії виступ не має самостійного значення, він зрозумілий і сприіімається лише в контексті проблеми, що обговорюється на конкретному зібранні.
Ювілейна промова присвячуться певній даті, пов'язаній з ушануванням окремої людини, групи осіб, урочистостям на честь події з життя та діяльності органі.Іації, установи, закладу тощо. Якщо це підсумок діяльності — до ювілейної промови можна включати в хронологічному порядку найважливіші етапи діяльності та досягнення ювіляра, її. мжання подальшого плідного розвою та всіляких гараздів.
Форма та зміст ювілейної промови, попри невимушеність і дотепність її викладу, повинні бути морально та етично виважені промовцем, щоб не образити ні ювіляра, ні його близьких, ні слухачів.
Лекція є однією з форм пропаганди, передачі, роз'яснення суто наукових, науково-навчальних, науково-популярних та ін. знань шляхом усного викладу навчального матеріалу, наукової теми, що має систематичний характер.
Навчальио-програмові лекції становлять систематичний виклад певної наукової дисципліни. Обов'язковою складовою частиною цих лекцій має бути огляд і коментар наукової літератури, акцентування уваги на ще не розв'язаних питаннях і проблемах.
Настановча — вступна лекція має на меті ввести слухача в коло питань певної дисципліни, познайомити з її предметом, зацікавити слухачів подальшим вивченням запропонованого матеріалу.
Оглядові лекції, як правило, читають після вивчення всього курсу. Вони мають на меті систематизувати знання слухачів із певного предмета, наштовхнути на подальше самостійне опрацювання якоїсь проблеми, активізувати думку.
Лекції зі спеціального курсу зазвичай присвячені певній вузькій галузі науки, дослідження. Вони дають широкі можливості ввести слухачів у науку, збудити їх думку.
Ця форма публічного виступу вимагає більшої офіційності й академічності викладу. Як правило, лекція має традиційно чітку структуру — вступ, основна частина, висновки.
Вступ — своєрідний заспів, зачин до теми обраної лекції, її актуальності в часі, місці й аудиторії проведення, мусить бути лаконічним, певною мірою інтригуючим. Згуртувавши й зацікавивши слухачів, лекторові слід докласти зусиль, щоб утримати їхню увагу.
В основній частині повинно бути викладено, послідовно й логічно розкрито стрижневе питання лекції з увиразненням усіх причинно-наслідкових зв'язків кожної смислово-самостійної частини.
Висновки мусять логічно випливати з усього змісту лекції: узагальнювати основне й займати близько 5% часу й обсягу всього виступу. Доречним буде у висновку й підсумковий та настановний елемент щодо виконання певних дій.
Невербальні засоби спілкування Спілкування як особливого роду діяльність - це творча гра інтелектуальних та емоційних сил співбесідників
. Відомо, що спілкування не вичерпується усними або письмовими повідомленнями. В цьому процесі важливу роль грають емоції, манери партнерів, жести. Психологами встановлено, що в процесі взаємодії людей від 60 до 80% комунікацій здійснюється за рахунок невербальних засобів вираження і лише 20-40% інформації передається за допомогою вербальних.
Особливістю невербальної мови є те, що її виявлення обумовлене імпульсами нашої підсвідомості, і відсутність можливості підробити ці імпульси дозволяє нам довіряти цій мові більше, ніж звичайному вербальному каналу спілкування.
Розуміння мови міміки та жестів дозволяє більш точно визначити позицію співбесідника. Читаючи жести, ви здійснюєте зворотну дію, котра грає визначну роль в цілісному процесі ділової взаємодії, а сукупність жестів є важливою складовою такого зв'язку. Ви можете зрозуміти, як сприйнято те, що ви говорите, - зі схваленням чи вороже, розкутий співбесідник чи ні, зайнятий самоконтролем чи нудьгує...
У практиці взаємодії виділяють кілька основних жестів, що відображують внутрішній стан людини. Рух рук і тіла передають багато зведень про людину.
По-перше, в них відображається стан організму і безпосередні емоційні реакції. Це дозволяє судити про темперамент людини (сильні чи слабкі в нього реакції, швидкі чи уповільнені, інертні чи рухливі).
По-друге, пози і рухи тіла виражають риси характеру людини, ступінь її впевненості в собі, скутість чи розкутість, обережність чи поривчастість. У позі і рухах виявляється і соціальний статус людини. Такі вираження, як «йти з високо піднятою головою», «розправити плечі» чи, навпаки, «стояти на напівзігнутих», являють собою не тільки опис пози, але і виражають визначений психологічний стан людини.
По-третє, у позі і жестах виявляються культурні норми, засвоєні людиною. Наприклад, вихований чоловік ніколи не буде розмовляти сидячи поруч з жінкою, що стоїть, незалежно від того, як він оцінює її особисті якості.
По-четверте, жестам і позі приписуються чисто умовні символічні значення. Таким чином, вони здатні передати точну інформацію.
Вчені виділяють 3 фактори, що впливають на формування мімічного вираження емоцій:
вроджені видотипові мімічні схеми, що відповідають визначеним емоційним станам;
заучені, соціалізовані засоби прояву почуттів, що підлягають довільному контролю;
індивідуальні експресивні особливості, що додають видовим і соціальним формам мімічного вираження специфічні риси, властиві тільки даному індивіду.
Міміка має дуже велике значення в практиці людської взаємодії. Саме обличчя співрозмовника завжди притягає наш погляд. Вираз обличчя забезпечує постійний зворотний зв'язок: по ньому ми можемо судити, зрозуміла нас людина чи ні, чи хоче вона щось сказати у відповідь. Міміка свідчить про емоційні реакції людини.
Багато книг і статей було написано на тему встановлення тваринами, птахами і рибами свого середовища обитания та його охорони, але тільки недавно було виявлено, що й у людини є свої охоронні зони і території. Якщо ми їх вивчимо і зрозуміємо їхній зміст, ми не тільки збагатимо наші уявлення про власну поведінку і поведінку інших людей, але й зможемо зпрбгнозувати реакцію іншої людини в процесі безпосереднього спілкування віч-на-віч.
Американський антрополог Едуард Т. Хол був одним з родоначальників в галузі вивчення просторових потреб людини, і на початку шістдесятих років він запровадив термін "проксеміка". Його дослідження в цій галузі призвели до нового розуміння наших взаємин з іншими людськими істотами.
Розміри особистої просторової території людини середньо забезпеченого соціального рівня в принципі однакові незалежно від того, чи проживає він у Північній Америці, Африці чи Австралії. її можна розділити на 4 чіткі просторові зони.
1. Інтимна зона (від 15 до 46 см)
З усіх зон ця найголовніша, оскільки саме цю зону людина охороняє так, начебто це її власність. Дозволяється проникнути в цю зону тільки тим, хто знаходиться в тісному емоційному контакті з людиною. Це діти, батьки, чоловіки, коханці, близькі друзі і родичі. У цій зоні є щеподзона радіусом у 15 см, у яку можна проникнути тільки за допомогою фізичного контакту. Це понадінтимна зона.
2. Особиста зона (від 46 см до 1,2 метри)
Це відстань, що звичайно розділяє нас, коли ми знаходимося на коктейль -вечірках, офіційних прийомах, офіційних вечорах і дружніх вечірках.
3. Соціальна зона (від 1,2 до 3,6 метрів)
На такій відстані ми тримаємося від сторонніх людей, наприклад, водонровідника чи теслі, що прийшов зайнятися ремонтом у нашому будинку, листоноші, нового службовця на роботі і від людей, яких не дуже добре знаємо.
4. Суспільна зона (більш 3,6 метри)
,
Підготовка до публічного виступу.
До виступу людина готується протягом всього життя: це регулярне читання й обдумування прочитаного, це виписування того, що її зацікавило, добір потрібних матеріалів з газет, конспектування книг і статей. У першу чергу людина повинна знати характер своєї пам'яті: наявність доброї, міцної, натренованої пам'яті визначає загальний рівень людини та ї здатності до роботи. Спочатку треба встановити, який саме тип пам'яті переважає, а тоді вже виробляти оптимальний режим роботи.
Підготовка до виступу починається з визначення його теми, мети і заголовка
Вимоги до теми
Має бути цікавою для промовця й добре йому знайомою.
Має відповідати віковим та професійним особливостям аудиторії, враховувати рівень її освіченості.
необхідно, щоб тема була актуальною та корисною; матеріал повинен бути доступним для розуміння.
Бажано, щоб тема була пов'язана з якоюсь проблемою, дискусійним питанням.
Вимоги до мети:
1. Донести знання, інформацію; переконати, надихнути, закликати до дії.
Розважити слухача, розширити його світогляд, зацікавити проблемою.
Захистити думку, ідею, вчинки людини, спонукати до активних дій.
Виховувати, спрямовувати на доброчинність, до життя за загальнолюдськими моральними принципами.
Також лекторові потрібно знати інтереси своєї аудиторії, критерії оцінок, рівень вимогливості, ступінь обізнаності у даному питанні.
КОНСПЕКТ - це короткий виклад твору, він містить найсуттєвіші факти, положення й висновки.
Конспектування - трудомістка, але вдячна праця, яка дає вміння точно мислити і говорити, вибирати лаконічну форму, обдумувати весь прочитаний матеріал. Конспектувати слід не одразу, доцільніше спочатку одержати загальне уявлення про твір в цілому, а лише після цього, при повторному його читанні, почати конспектувати. Конспект можна виконувати текстуально ( найважливіші положення виписуються у вигляді точно документованих цитат), або вільно ( це стислий виклад праці, принципові положення, висновки, формулювання ) . План майбутнього вступу складається в процесі оцінювання різних допоміжних матеріалів. Перевага плану над текстом у тому, що доповідач не зв'язаний цим детальним, важким і складним матеріалом, краще бачить аудиторію, її реакцію.
Тези доповіді є таким же робочим інструментом доповідача, необхідним йому, під час виступу, як і план.
Основне призначення тез - відновити у пам'яті зміст доповіді. Укладання тез - це велика, трудомістка робота, проте автор у будь-який час має можливість поновити в пам'яті доповідь і виголосити її, поповнивши лише новими цифрами й фактами. Якщо доповідач під час виступу користується тезами то на полях проти кожного положення треба ставити короткий заголовок
Види і жанри публічних виступів
Доповідь ділова - виклад певних питань із висновками та пропозиціям . Аудиторія - підготовлена, завчасно ознайомлена з текстом доповіді
Доповідь звітна - містить об'єктивно висвітлені факти та реалії за певний період життя керівника, депутата, організації
Промова - усний виступ з метою висвітлення певної інформації та впливу на
Мітингова промова - стосується суспільно значущої проблеми (емоційний короткий виступ)
Агітаційна промова - те саме, що мітингова, але крім цього спонукає слухача до діяльності
Ділова промова - орієнтована на логічно виважене ( не емоційне) сприйняття слуханого
Ювілейна промова - присвячена якійсь урочистій події
Лекція - одна із форм пропаганди, передачі усного викладу навчального матеріалу
Культура мовлення педагога
|
Сьогоднi спостерiгається гостра суперечнiсть мiж професiйними вимогами до логiчної стрункостi, емоцiйної виразностi мови викладача та реалiями масової практики. Низький рiвень мовленнєвої культури педагогiв стає однiєю з причин низької культури мовлення учнiв, а потiм дорослих людей. На це звертають увагу, тому що культура мовлення людини є одночасно i показником загальної та професiйної культури, i засобом для її вдосконалення. Убогiсть словникового запасу, обмеженiсть засобiв виразностi слова свiдчать про низький рiвень духовного життя особистостi, що, безумовно, негативно впливає на соцiальний поступ. Такi закономiрнi зв'язки мiж культурою мовлення i культурою навчання, мiж культурою мовлення i загальним розвитком особистостi та суспiльства були встановленнi ще в епоху Стародавньої Грецiї та Риму. У подальшому цi iдеї були поглибленi вiтчизняними i зарубiжними фiлософами, психологами, педагогами [ 7; 15; 40; 47].
На сьогоднi прийшла безумовна впевненiсть, що вiдзначатися високою культурою усного i письмового слова мають представники рiзних професiй: викладачi, журналiсти, юристи, керiвники всiх без винятку сфер людської дiяльностi.
Звернемося до тлумачення загального поняття "ораторське мистецтво" ("красномовство"). Батькiвщиною такого мистецтва вважається Стародавня Грецiя, де розквiтла ораторська практика i склалася її теорiя - риторика. Серед найвидатнiших ораторiв Стародавньої Грецiї i Риму - Сократ, Платон, Арiстотель, Демосфен, Цицерон, Квiнтiлiан.
У риторицi визначилися основнi завдання ораторського мистецтва (роз'яснювати; спонукати до роздумiв, рiшень, дiй; приносити задоволення i насолоду слухачам свiжою або смiливою думкою i благородними почуттями) та його загальнi характеристики (виразна, доступна, логiчна передача iнформацiї, забезпечення iнтересу до неї та особистостi промовця, досконалiсть засобiв виразностi та технiки мови).
Засновник вiтчизняної теорiї красномовства М.В.Ломоносов дає таке визначення: "Красномовство є мистецтво про всяку дану матерiю красно говорити i тим схиляти iнших до своєї про неї думки" [ 21].
Визначаючи поняття "ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО", сучаснi фахiвцi з цiєї проблеми вiдрiзняють два його значення: а)вид суспiльно-полiтичної i професiйної дiяльностi, метою якої є цiлеспрямований вплив на масову аудиторiю засобами живого слова; б)майстерне володiння словом у процесi публiчного виступу [ 19, с.80].
Виразна усна мова сучасного педагога, лектора, доповiдача є найважливiшим елементом їх професiйної майстерностi. Ще Я.А.Коменський вважав, що педагог повинен у такiй мiрi володiти словом, яка забезпечить повну увагу з боку вихованцiв. Мова вчителя, на його думку, повинна бути точною i ясною, виразною, яскравою та привабливою для учнiв [ 48, с.62]. В.О.Сухомлинський вважав, що мистецтво виховання передусiм мiстить у собi мистецтво володiння словом [ 48, с.63].
Говорячи про МИСТЕЦТВО МОВЛЕННЯ ВИКЛАДАЧА, маємо на увазi якiсть, що вбирає в себе творчi здiбностi й практичну технiку педагога в досягненнi художньої i логiчної виразностi, культури усної та писемної мови (розповiдi, оповiдання, лекцiї, доповiдi, бесiди, твору, нарису тощо).
Вкажемо на СПЕЦИФIКУ ПЕДАГОГIЧНОГО КРАСНОМОВСТВА, причому пiдкреслимо, що тiєю ж специфiкою характеризується мистецтво мовлення керiвника, мереджера будь-якого рiвня.
По-перше, їх слово має цiлеспрямований характер, воно об'єктивно пiдпорядковане навчальним та виховним цiлям. Йому протипоказана та "свобода", за якою - безкультур'я i сумнiвна моральнiсть.
По-друге, крiм естетичної, педагогiчна красномовнiсть обов'язково виконує зцiлюючу функцiю. Слово вихователя повинно приносити не тiльки естетичне задоволення, але й цiлеспрямовано вгамовувати бiль, усувати почуття страху, смутку, безвиходi, розпачу, агресивностi. Досягається це iнтонацiями добросердечностi, оптимiзму, спiвчуття, впевненостi в успiхах особистостi.
По-третє, педагогiчне слово (вiд розповiдi та лекцiї до приватного прохання) є прикладом, еталоном мовлення, на який iншi свiдомо чи неусвiдомлено рiвняються. Якщо цей зразок тьмяний, невиразний, недбалий, грубий, то вiн не просто антипедагогiчний, вiн руйнiвний для особистостi i загальної мовної культури школи, суспiльства.
Крiм того, специфiчними якостями педагогiчної мови вважаємо також її доречнiсть, стриманiсть, терпимiсть до iнакомислення, помилок спiврозмовникiв, вiдповiднiсть вiковим особливостям тих, хто навчається, та умовам педагогiчної ситуацiї.
Але, незважаючи на цi вiдмiнностi, мистецтво мовлення педагога з власне ораторським мистецтвом поєднує схожа загальна мета словесного виступу - переконуючий i розвиваючий вплив на аудиторiю, наближення її позицiй до точки зору промовця (викладача).
Успiшнiсть професiйної промови оцiнюється вiдповiдно до системи КРИТЕРIЇВ ВИРАЗНОГО МОВЛЕННЯ [ 19, с.84-90, 104-105].
Мовна iнформацiя лише тодi пробуджує почуття i свiдомiсть iншого, приймається ним, притягує, коли слово досить яскраво й доступно передає власнi образнi уявлення того, хто висловлюється. Тiльки тодi, коли образи життя промовця (вистражданi, зримi, яснi) стають образами слухачiв, з'являється надiя, що слово вчить, виховує, зцiлює. Таким чином, важливий критерiй виразного мовлення - образна наповненiсть слова.
Другий критерiй щiльно пов'язаний iз першим i визначається ним. Вiн полягає в тому, що образи життя, створенi словом промовця, повиннi мiцно спиратися на почуттєвий досвiд слухачiв, приваблювати їх своєю яснiстю i в той же час незвичайнiстю, новизною.
Третiй критерiй виразностi усного слова - сильний прояв життєвої енергiї того, хто говорить. Слухачi з перших секунд виступу сприймають промову або з цiкавiстю, або байдуже. I причина того не тiльки в змiстi, а в звучаннi усної мови, її внутрiшнiй енергiї. Спокiйний, упевнений, добре поставлений голос має такий енергетичний потенцiал, який збуджує емоцiйну i розумову енергiю слухачiв, бажання вслухатися в слово. Поль Вайнцвайг, доктор соцiальної психологiї з Канади, вiдзначає: "Словесний вираз любовi, симпатiї, захоплення змiцнює життєву енергiю того, до кого вiн звернений; злi й недобрi слова зменшують енергiю слухача ... Голос людини, що знаходиться в стресовому станi - хворого, озлобленого, агресивного - втрачає свої цiлющi якостi i передає слухачевi стресовий стан" [ 19, с.87]. В iнтонацiї матерiалiзується шляхетнiсть, сила душi промовця або ж його безсилля, черствiсть, егоїзм. I який би вiдтiнок вихователь не надавав iнтонацiї (сумний, гнiвливий, життєрадiсний, палкий), її червона нитка - це прагнення додати морального, духовного, iнтелектуального здоров'я вихованцям.
Четвертий критерiй мовленевої досконалостi - iмпровiзованiсть усного мовлення. Iмпровiзацiя як одна з найважливiших характеристик професiйної мови виявляється у двох аспектах. З одного боку, у слухача повинне створитися враження, що промовець пiд час розповiдi, лекцiї, пояснення iмпровiзує, тобто народжує думку i її словесну оболонку "тут i зараз", наче розмiрковуючи разом з усiма i перехоплюючи бажання i сподiвання всiх, а не озвучуючи наперед завчений текст. З iншого боку, мовлення - iмпровiзацiя в прямому значеннi цього слова: мовленнєва партiя народжується безпосередньо в момент спiлкування з аудиторiєю, коли ситуацiя несподiвано змiнюється i вимагає миттєвої реакцiї. Це перебудова на ходу, змiна накресленого плану залежно вiд перебiгу спiлкування. У такому випадку ми маємо справу з непiдготовленою iнформацiєю, що вимагає вiд її носiя високої загальної i ораторської культури, потужного потенцiалу творчого мислення.
П'ятий критерiй професiйного красномовства полягає у виконавськiй реалiзацiї зазначених вище вимог. Перш за все це iнтонацiйна доцiльнiсть i рiзноманiтнiсть мови. Технiчнi засоби мовної iнтонацiї включають такi елементи, як логiчний наголос, логiчна пауза, висота тону, темп i тембр мовлення. Нижньореберне дихання, його вузькоканальна спрямованiсть, чiтка i технiчно досконала дикцiя, оптимальне використання верхнiх i нижнiх резонаторiв, ощадливе навантаження голосових зв'язок - ось короткий перелiк основних вимог до технiки поставленого голосу. Оволодiння цiєю технiкою сприяє й економному витрачанню фiзичних та iнтелектуальних сил, i досягненню естетичної виразностi слова.
Шостий критерiй - логiчнiсть озвученого мислення. Багатослiв'я, повернення до одних i тих же положень - результат хаотичного мислення, його неорганiзованостi. Щоб досягти стрункостi та композицiйного упорядкування виступу, рекомендуємо скласти для себе план, конспект, наперед записати необхiднi визначення. Можна навiть написати текст, але зовсiм не для того, щоб читати його або пригадувати дослiвно. Тi, хто читає вголос написанi i затвердженi напам'ять виступи, не можуть налагодити контакт iз аудиторiєю та активно впливати на неї.
Дослiдження пiдтвердили виключне значення ПIДГОТОВЧОЇ РОБОТИ ДО УСНОГО ВИСТУПУ. Вона складається з таких етапiв: а)виявлення провiдних iдей, основних протирiч теми; б)складання змiстовної структури монологу з базисним елементом "теза + аргумент"; в)наповнення накресленої структури виступу образно-емоцiйним змiстом, дiалогiзацiя монологу; г)попереднє повне чи часткове "озвучування" пiдготовленого виступу, внесення коректив; д)створення творчого стану перед промовою, психолого-педагогiчний тренiнг.
Наприкiнцi слiд зауважити, що досягнення досконалостi й виразностi усного мовлення - результат безперервної роботи. Це й щоденне спiлкування з мудрими книжками, i написання наукових та художнiх творiв, i тренiнг голосу та психологiчного самопочуття, i розвиток здiбностi до зосередження думок, i фiксацiя у щоденнику (свiжими слiдами) своїх досягнень i прорахункiв, i вперте наближення до образного iдеалу-девiзу: "Ми говоримо перед аудиторiєю настiльки мало, що не маємо права говорити неблискуче" [ 19, с.105]
.
У риторицi визначилися основнi завдання ораторського мистецтва взагалi та виразного слова педагога зокрема (роз'яснювати, спонукати, приносити задоволення слухачам) та його загальнi характеристики (виразна i доступна передача iнформацiї, забезпечення iнтересу до неї та особистостi промовця, досконалiсть засобiв виразностi та технiки мови). Мистецтво професiйного мовлення ми розглядаємо як синтез творчих здiбностей i практичних умiнь у досягненнi логiчної i образної виразностi усного й писемного слова. Красномовство викладача, керiвника, менеджера позначено своїми педагогiчними особливостями. Це i достатньо жорстка пiдпорядкованiсть виробничим та виховним цiлям, i спрямованiсть на створення та зцiлення людської душi. Педагогiчне слово є прикладом, еталоном мовлення. Воно завжди має бути доречним, стриманим, вiдображати терпимiсть до iнакомислення та помилок iнших. Слово наставника, керiвника не теж саме, що слово оратора. У виховнiй практицi є своя специфiка красномовства, що вiдрiзняє його вiд красного слова оратора та актора. До основних критерiїв справжнього мистецтва слова ми вiдносимо володiння всiма нюансами нормативної мови, образну наповненiсть мовної партiї, iнтонацiйну рiзноманiтнiсть i доцiльнiсть, логiчну стрункiсть, оптимальну iмпровiзацiю, технiчну й естетичну досконалiсть звучання живого слова..
Рід іменників у назвах посад, професій, звань
1. Багато іменників чоловічого роду, що є назвами осіб за професією, посадою, званням тощо, не мають паралельних форм жіночого роду, наприклад, такі, як адвокат, гід, маркетолог, менеджер, мер, муляр, міністр, нотаріус, прокурор, тренер, хірург, мікробіолог, педіатр. Ці слова вживаються для позначення і чоловіків, і жінок: Нараду провела декан факультету Мулинська О. І.; Декан факультету Кудін С. О. ознайомив викладачів з новими правилами вступу до інституту.
Відсутні відповідники жіночого роду у всіх складених назв посад, звань: головний бухгалтер, змінний майстер, молодший державний інспектор, старший викладач, провідний технолог, гід-переклад ач, статист-дослідник тощо.
2. Значна кількість назв осіб утворює паралельні форми чоловічого і жіночого роду: дипломник — дипломниця, журналіст — журналістка, касир — касирка, кравець — кравчиня, лікар — лікарка, льотчик —льотчиця, офіціант — офіціантка, перекладач — перекладачка, баскетболіст — баскетболістка, продавець — продавщиця, штампувальник — штампувальниця і т. ін. Наведені слова жіночого роду належать до стилістично обмеженої лексики. Для позначення осіб жіночої статі у художньому, публіцистичному, розмовному стилях саме їм віддається перевага. В офіційно-діловій мові посади, професії, звання жінок позначаються тільки іменниками чоловічого роду: Ухвалили виділити оздоровчі путівки продавцям Морозовій Т. М. і Кон-дратовській І. І.; Веселова М. Р. отримала диплом викладача біології.
Деякі назви жіночого роду із суфіксом -к(а) не відповідають нормі літературної мови: завучка, фізичка, математичка, керівничка тощо. Вони належать до сфери розмовної мови.
3. Стилістично зниженими є назви осіб жіночої статі, утворені за допомогою суфіксів -их(а), -ш(а): сторожиха, ткачиха, двірничиха, адміністраторша, дячиха, барменша, білетерша, бригадирша, редак-торша, дикторша. Ці іменники використовуються тільки в розмовно-просторічній мові. Обмежене вживання утворень із суфіксами -их(а), -ш(а) зумовлене також тим, що ці форми (директорша, про-фесорша, деканша, лісничиха, інспекторша) означають посаду жінки і назву дружини за професією (посадою) чоловіка, а двозначність слів може призвести до змістової неясності.
4. Кілька іменників жіночого роду, що позначають традиційно жіночі професії і заняття, не мають відповідників чоловічого роду, як-от: домогосподарка, кастелянша, манікюрниця, покоївка, праля, рукодільниця. Родову пару можуть утворювати іменник і описовий зворот: балерина — артист балету.
5. Іноді лексичні значення спільнокореневих назв осіб чоловічої та жіночої статі не збігаються, порівняйте: друкар — працівник друкарської справи, поліграфічної промисловості і друкарка — жінка, що працює на друкарській машинці; стюард — 1) офіціант на пасажирському морському судні, літаку; 2) в Англії — управитель великого господарства і стюардеса — бортпровідниця на літаках.
6. Якщо іменник чоловічого роду вживається на позначення жінки й ім'я особи при цьому не називається, то узгоджене означення і присудок ставляться у формі чоловічого роду: Мій опонент захворів; Доповідач навів цікаві факти. Сполучення на зразок доцент Максимишина, терапевт Соколова вимагають, щоб присудок мав форму жіночого роду. Що ж стосується означення, то воно в таких випадках узгоджується з назвою особи граматично, тобто має форму чоловічого роду: Мій шеф Василевська Ірина першою поздоровила мене з днем народження; Мій терапевт Соколова щойно повернулась із відпустки. Вирази моя стоматолог, наша бухгалтер мають розмовний характер.
7. У деяких назв осіб за професією або місцем проживання відзначаються паралельні словотвірні форми. Як взаємозамінні вживаються, наприклад, такі іменники: арфіст і арф'яр, вальцювальник і валь-цівник, зварник і зварювач, розкрійник і розкроювальник, полтавець і полтавчанин, полтавчанка і полтавка, жашковець і жашківчанин, жашківка і жашківчанка, черкасець і черкащанин, черкаска і черкащанка, уманець і уманчанин, у манка і уманчанка.
8. Частина простих (однослівних) назв осіб за ознакою місця проживання або місця роботи належить до розмовних форм: сільчани, городяни, кримчани, освітяни, зв'язківці, річковики, консерваторці, циркачі, естрадники і под. Як їх нейтральні відповідники в офіційно-діловій мові вживаються складені найменування: мешканці села, мешканці міста, мешканці Криму, працівники навчальних закладів, працівники відділень зв 'язку, працівники річкового транспорту, студенти консерваторії, артисти цирку, артисти естради.
9. Деякі професії позначаються в українській мові словами і перифразами (описовими зворотами): педагоги — майстри педагогічної
ниви, геологи — розвідники надр, залізничники — господарі сталевих магістралей, гумористи — майстри веселого цеху. Перифрастичні назви осіб використовуються у публіцистичному і художньому стилях. Хоча слід мати на увазі, що вони швидко втрачають образність і перетворюються у штампи.
10. В українській мові поширені назви осіб, які мають значення спільного роду. Іменники на -а виступають як слова чоловічого і жіночого роду залежно від статі особи, яку вони називають: Десятки разів я обіцяв цьому бідоласі Корецькому завітати до нього в гості і завжди підводив (Ю. Прокопенко); Де вона тепер, бідолаха? — задумався Григорій (М. Стельмах); Узяв та посватав таку ж сироту, як і сам — Мотрю, що служила у тому ж таки дворі за доярку (М. Ле-вицький); А цього сироту, Левка, узявши на свої руки, [Горпина] кріпко жалувала... (Г. Квітка-Основ'яненко).
До іменників спільного роду належать і деякі назви осіб на -о: агакало (ч. і а), доробало (ч. і а), ледащо (ч. і а), базікало (ч. і ж.), сонько (ч. і ж.), чванько (ч. і ж.). У формі середнього роду іменники вживаються стосовно осіб двох статей: він (вона) — велике ледащо, страшенне доробало. Іменники спільного роду використовуються в розмовно-побутовій мові.
Як слова жіночого і середнього роду функціонують назви осіб жіночої статі, утворені за допомогою суфікса -ищ(е) на означення згрубілості: така (таке) бабище, відьмище, дівчище, свекрушище. Ці іменники також належать до стилістично зниженої лексики, вживаної лише у розмовному стилі.
Чоловічий рід жіночих професій
“Хочу підказати для “Уроків державної мови” таку тему. Якось я прочитала вірш Сергія Михалкова “А що у вас?”:
... наша мама Отправляется в полет, Потому что наша мама Называется пилот. |
С лесенки ответил Вова: — Мама — летчик? Что ж такого! Вот у Коли, например, |
Мама — милиционер. А у Толи и у Веры Обе мамы — инженеры. А у Левы мама — повар... |
і замислилася над дивним явищем, на яке раніше не звертала уваги: словами чоловічого роду пілот, льотчик, міліціонер, інженер, кухар діти називають мам, тобто жінок.Чим це пояснюється? І чому й зараз можна прочитати чи почути: перед мікрофоном журналіст Ніна Степанчук, у видавництві працює редактором Галина Майорська, на обговоренні свого роману виступила автор Раїса Іванченко, хоча є жіночі відповідники цих слів — позначень професій і занять.
Більше того, навіть 8 Березня деякі керівники в своїх наказах виносять подяку касиру, продавцеві, ліфтеру такій-то.Чи не пахне тут дискримінацією нашої статі? Напишіть про все це в “Уроках...”
З повагою — Любов Антонівна Ракіна, Київ, працюю вчителькою (не вчителем) у середній школі”.
З вашого дозволу, шановна Любов Антонівно, почну також з літературного прикладу. В “Юрті Ворона” Івана Єфремова мені запам’ятався діалог старого робітника Фоміна з геологом Александровим.
“Фомін насупився, зітхнув і, щоб перевести розмову, запитав:
— Дружина ваша, вона теж геологом працює?
— Так,— усміхнувся Александров,— справжня геологиня!
— Як це ви сказали — геологиня? — перепитав Фомін.
— То я навчився називати від студентів. Мені подобається, і, здається, так правильніше.
— Чому правильніше?
— Та тому, що в царські часи у жінок не було професій, і всі спеціальності називалися в чоловічому роді, для чоловіків. Для жінок же залишалися найнепрестижніші, я вважаю, напівпрезирливі: курсистка, машиністка, медичка. І досі ми старими пережитками дихаємо, кажемо: лікар, геолог, інженер, агроном. Жінок-фахівців майже стільки ж, як і чоловіків, і виходить мовна нісенітниця: агроном пішла в поле, лікар зробила операцію. Або доводиться додавати: жінка-лікар, жінка-геолог. Наче спеціаліст другого сорту, чи що...”
Александров багато в чому має рацію. Але не треба забувати, що поміж іменниками — назвами професій, звань, посад — трапляються такі, в яких чоловічий рід начебто й не обумовлений статтю. Адже, коли говоримо “потрібен соціолог”, усім зрозуміло, що йдеться не обов’язково про чоловіка. Ми давно звикли до такої граматичної умовності.
Важливо знати й особливості того типу мовлення, в якому це слово переважно вживається,— наукового та ділового функціональних стилів.Чим далі воно від цих сфер і ближче до побутової, тим імовірніша його, сказати б, жіноча відповідність, і навпаки.
У міру набуття чоловічих спеціальностей представницями прекрасної половини людства з’явилися: бандуристка, організаторка, лікарка, доповідачка та інші. Цей продуктивний процес триває. Слова авторка, вчителька, аспірантка, журналістка, контролерка, лекторка, редакторка, дописувачка та інші, зафіксовані в словниках, цілком нормативні. От і треба ними користуватися, а не вдаватися в розповіді про жінок до лексем журналіст, редактор, автор, як справедливо ви пишете, пані Ракіна. Бо такі конструкції суперечать морфолого-стилістичним нормам української мови. Вони є наслідком невмотивованого перенесення рис офіційно-ділового стилю (де підкреслюється не стать людини, а її службове чи суспільне становище) на художнє, публіцистичне та розмовне мовлення.
Проте для низки слів, зокрема академік, педагог, міністр, ректор, президент, кандидат, онколог, енергетик та інших, немає і, мабуть, не буде жіночих відповідників через уже зазначену причину. А щодо чоловічої форми касир, продавець, ліфтер в офіційних, урочистих привітаннях жінкам на їхнє свято, то вона цілком прийнятна (і навіть законна) в такому випадку.
Дехто висловлює міркування, що, наприклад, лексему поет (коли мовиться про жінок) слід застосовувати до майстрів слова, а поетеса — до пересічних митців. Погодитися з цим важко. Славетна поетеса античного світу Сапфо (VII—VІ ст. до н. е.) не втрачала в славі через те, що греки звали її не пойетес (поет), а пойетріа (поетеса). Та й в українській мові слова поетеса, поетка означають “жінка, що пише вірші”. А вимір її таланту виражається епітетами геніальна, велика, видатна, відома, знана та іншими. “Наші критики ставлять в одну лінію і поетів, і поетес, і літераторів, і літераторок; не знаю, як хто, а я не раз казала їм за це спасибі” (Леся Українка).
І ще. Ось ви заходите в школу, відчиняєте двері кабінету директора, а там за столом — жінка. І хоча є слова директорша, директорка, директриса, ви називаєте її лексемою чоловічого роду — директор, бо ті назви здаються вам грубими, образливими. Як і редактриса, критикеса. А утворіть жіночий рід професій пілот, електрик, вівчар, водій. Спробували? Отож-бо. Не все так просто.
Правопис відмінкових форм іменників чоловічого роду ІІ відміни в родовому відмінку
Закінчення –а (-я) мають: |
Закінчення –у (-ю) мають: |
1. Назви осіб, власні імена, прізвища, персоніфіковані предмети: батька, магістранта, Івана, Авраменка, Зевса |
1. Назви установ, закладів, організацій: інституту, деканату, факультету, банку, тресту, поштамту, відділу, комітету (але: гастронома) |
2. Назви тварин, дерев, квітів: осла, оселедця, голуба, абрикоса, дуба, ясена, проліска, тюльпана |
2. Назви речовин, матеріалу: меду, бензину, сиру, рису, борщу, спирту (але: хліба, вівса) |
3. Назви органів, частин тіла людини: носа, шлунка, тулуба, хребта, пальця, рота (але: стравоходу, мозку) |
3. Назви, що означають збірні поняття: колективу, атласу, гаю, каталогу, загалу, кодексу, тексту (але: табуна, циркуляра) |
4. Назви машин і їх деталей: автомобіля, комбайна. фільтра, тролейбуса, потяга, автобуса, двигуна, кузова |
4. Назви будівель, споруд, приміщень та їх частин: заводу, універмагу, мезоніну, ґанку, поверху, залу (але: хліва, гаража, маяка, млина, сажа) |
5. Назви конкретних предметів, речей: рушника, портфеля, ключа, дзеркала, малюнка, свічада (але: трону) |
5. Назви процесів, станів, формацій, властивостей, явищ суспільного життя: винятку, ідеалу, моменту, мінімуму, реалізму, ритму, руху, способу (але: парадокса, ривка, пікніка, стрибка, тягаря, стусана) |
6. Назви мір довжини, площі, ваги, часу, одиниць напруги, енергії тощо; назви місяців і днів тижня: метра, аршина, гектара, кілограма, дня, місяця, вольта, понеділка, квітня (але: ранку, віку, року, кварталу) |
6. Назви почуттів, відчуттів, хвороб, явищ природи: болю, сумніву, відчаю, (але: гріха), нежитю, грипу, гастриту, тонзиліту (але: правця) дощу, інею, припливу, вітру, вогню, жару, туману |
7. Терміни іншомовного походження, які означають елементи будови чогось, конкретні предмети, геометричні фігури та їх частини: електрона, портика, балкона, ромба, іменника, радіуса (але: виду, роду, синтаксису, складу, способу, стану) |
7. Назви видів спорту й танців: вальсу, футболу, тенісу, краков’яку, хокею, менуету, волейболу, танцю, полонезу (але: гопака, тропака, козачка) |
8. Назви населених пунктів (міст, сіл тощо), а також інші географічні назви із присвійними суфіксами -ов, -ев (-єв), -ин (-їн) або з наголошеним закінченням у Р. відмінку: Дніпропетровська, Алжира (місто), Пирятина, Іртиша, Дніпра, Тетерева |
8. Назви річок, окрім тих, які в Р. відмінку мають наголошені закінчення, озер, гір, островів, країн, областей, регіонів: Байкалу, Сейму, Криму, Світязю, Кіпру, Дунаю, Паміру, Дону, Казахстану, Сибіру, Алтаю, Ямалу |
9. Назви планет, сузір’їв, інших небесних тіл: Водолія, Волосожара, боліда, астероїда |
9. Іменники на позначення місця, простору: абзацу, проспекту, краю, майдану, світу (але: горба, бугра, берега, хутора) |
Зміна закінчень впливає на значення слова в таких іменниках:
акта (документ) – акту (дія); Алжира (місто) – Алжиру (держава); апарата (пристрій) – апарату (установа); блока (частина споруди, машини) – блоку (об’єднання); елемента (деталь) – елементу (абстрактне); каменя (одиничне) – каменю (збірне); рахунка (документ) – рахунку (дія); терміна (слово) – терміну (строк); раза (із півтора та дроб. числом) – разу (інші випадки); типа (людина) – типу (зразок, образ); чина (людина) – чину (посада); потяга (поїзд) – потягу (почуття).
Форми звертань в українській мові В українській мові за новою редакцією „Українського правопису” іменники мають кличний відмінок. Кличний відмінок утворюється від іменників чоловічого, жіночого та середнього роду – назв осіб, а також від назв тварин, явищ природи, персоніфікованих предметів і вживається в українській мові при звертаннях. Іменники у кличному відмінку мають форму, узгоджену з правописними нормами української мови.
-
Закінчення
ОЕЄУЮ
І-ша відміна
Тверда група Україно мамо ОльгоМ’яка група (крім -й) Ілле земле піснеЗ основою на -й Маріє Надіє НаталієМ’яка група (пестливі форми) татусю Ганнусю матусю
ІІ-га відміна
Тверда група президенте Глібе ректоре юначеТверда група сину батьку начальнику імена з кінце- вими -г, -к, -х Олегу Генріху МаркуМ’яка група Олексію секретарю лікарю
Іменники мі- шаної групи з основою на -ж, -ш, -дж стороже Джордже ЯвтушеДеякі іменники мішаної групи з осно- вою на шипля- чий (крім -ж) викладачу завідувачу слухачу
ІІІ-тя відміна
ЕсфіроЛюбове Нінеле Руфе
. Правила вживання великої літери
Усі слова з великої літери |
Перше слово з великої літери, а також власна назва, яка входить до складу словосполучення |
імена, по батькові, прізвища, псевдоніми, власні назви божеств, міфологічних істот, персонажів художніх творів, клички тварин |
Матвій, Грушевський Михайло Сергійович, Леся Українка (Лариса Петрівна Косач), бог Стрибог, Прометей, Зевс, Перелесник, Мавка, кінь Стріла, собака Сірко у назвах міністерств, відомств, установ, округів, автономних областей, районів, сільрад, громадських, державних, профспілкових, партійних організацій Міністерство транспорту України, Національна гвардія України, Національний банк України, Єврейська автономна область, Новомосковський район, Партія економічного відродження |
назви держав, республік, населених пунктів, вулиць, морів, річок, гір, астрономічних власних назв тощо, крім загальних (родових) назв, які вживаються в прямому значенні |
Україна, Республіка Болгарія, Республіка Острови Зеленого Мису, місто Пуща-Водиця, Чорне море вулиця Добрий Шлях, ріка Дніпро, гори Карпати, сузір’я Чумацький Шлях, станція Фастів-Перший, заповідник Пуща-Водиця, бульвар Академіка Вернадськогоу назвах навчальних закладів, підприємств, виробничих об’єднань, музеїв, театрів, парків культури, портів, стадіонів, клубів Національна академія державного управління при Президентові України, Виробниче об’єднання „Орбіта”, Дніпропетровський державний історичний музей ім. Д. Яворницького, Голосіївський ліс, Будинок учених, Парк культури ім. Тараса Шевченка |
у назвах найвищих вітчизняних і міжнародних організацій, груп або союзів держав, деяких найвищих посад, почесних звань |
Верховна Рада України, Конституційний Суд України, Рада Європи, Співдружність Незалежних Держав, Президент України, Герой Україниу назвах історичних подій, епох, державних і міжнародних свят, пам’яток архітектуриХмельниччина, Руїна, Семирічна війна, День злуки епоха Відродження, Новий рік, Восьме березня (8 Березня), День незалежності України, Золоті ворота, Хотинський замок |
у назвах найвищих релігійних понять, культових книг |
Святий Дух, Бог, Син Божий, Мати Божа, Святе Письмо, Євангеліє, Біблія, Часослов, Різдво Христове, Трійця, Великдень, але: Великий піст, Зелені святау назвах конгресів, конференцій, найважливіших документівМіжнародний конгрес українців, Міжнародна конференція з прав людини, Акт проголошення незалежності України, Потсдамська угода
|
у назвах сторін світу, вжитих у значенні країни, народи |
народи Півночі, країни Сходу, Західна Україна, Далекий Схід, Вест-Індія, Південне Побужжяу складноскороче- них назвах установ, управлінь тощоУкрінформ, Дніпроенерго, Дніпрогес, але: медучилище, міськрада |
у неофіційних назвах держав, образних назвах географічних об’єктів |
Золотоверхий (Київ), Білокам’яна(Москва), Прикарпаття, Слобожанщина, Наддніпрянщинау назвах державних установ минулого Центральна рада, Земський собор, Тимчасовий уряд, Державна дума |
у назвах іноземних телеграфних агентств |
агентство Пренса Латіна, агентство Франс Прессу назвах сортів рослин у спеціальній літературіБілий налив, Сніговий кальвіль (яблуня), Шпанка рання (вишня) |
у назвах сторін, що фігурують у документах із міжгалузевої та зовнішньоекономічної діяльності й самі документи |
Автор, Вкладник, Банк, Підприємство, Замовник, Високі Договірні Сторони, АКТ, УГОДА, ЗАЯВА, ПРОТОКОЛ, СТАТУТприсвійні прикметники, утворені від власних назв осібІванова порада, Іллева пропозиція, Маріїна сестра, Франкова поезія |
З великої літери пишуться також: – назви відзнак, нагород (без лапок, якщо вживаються при родовому понятті в Р. відмінку): орден Богдана Хмельницького, орден князя Ярослава Мудрого, орден Незалежності, але: орден „Мати-героїня”; – символічні назви закладів, підприємств, назви писемних пам’яток, газет, журналів, художніх творів, виробів, продуктів, машин (у лапках): завод „Феросплав”, акціонерне товариство „Солом’янка”, магазин „Колесо”, „Повість врем’яних літ”, літак „Руслан”, хліб „Український”, журнал „Слово і час”. *З малої літери пишуться назви історичних подій, епох, війн, періодів, структур, які стали загальними: громадянська війна, греко-перські війни, хрестові походи, доба феодалізму, античний світ, середньовіччя, трипільська культура, козаччина, гетьманщина, політбюро, радянська влада
Правопис складних слів
-
Правопис складних слів
Разом Через дефіс
Іменники
1. Основа +о, є, є + основа: водомір,1. Слово (професія) + слово (професія):
місяцелік, життєписінженер-конструктор, секретар-
2. Дієслово в наказовій формі + іменник:референт, лікар-терапевт, а також слова,
Непийвода, горицвіт, перекотиполещо означають державні посади, вчені,
(Виняток: люби-мене-не-покинь (названаукові, військові звання: прем’єр-міністр,
квітки)обер-прокурор, приват-доцент, генерал-
3. Перша частина пів-, напів-, спів-, полу-майор
+ іменник: півкварталу, напівпровідник,2. Слова з протилежним значенням:
співпраця, полукіпок, пів’їдальні, але пів-експорт-імпорт, купівля-продаж
Києва, пів-Європи (власні назви)3 Складні одиниці виміру: тонно-кілометр,
4. Основа + основа + основа:людино-день, кіловат-година (Виняток:
світловодолікуваннятрудодень)
5.Перша частина авто-, агро-, архі-, біо-,4. Слово (особливість предмета) + головне
вантажо-, взаємо-, відео-, вугле-, гідро-,слово: дизель-двигун, свят-вечір, стоп-кран,
електро-, кіно-, космо-, макро-, мікро-,жар-птиця
мілі-, радіо-, соціо-, теле-, фото- й под. +5. Перша частина блок-, вакуум-, віце-,
іменник: автобіографія, відеозапис,диско-, екс-, експрес-, компакт-, максі-,
взаємодопомога, вантажопотік,міді-, міні-, поп-, рок-, пап'є-, член-, хіт- і
мікроелемент, телепередачапод.: екс-чемпіон, міні-футбол, пап’є-маше,
член-кореспондент, експрес-випуск
6. Словосполучення, що означають
переважно назви рослин: чар-зілля, брат-і-
сестра, мати-й-мачуха
7. Іншомовні назви проміжних частин світу:
норд-ост, норд-вест
8. Перша частина складного слова (яке
пишеться разом або через дефіс) + слово з
такою ж другою частиною: радіо- й
телепередача, тепло- й гідроелектростанції
9. Прикладки: Сапун-гора, дівчина-красуня
10. Складні прізвища та імена, географічні
назви: Антоненко-Давидович, Зиновій-
Богдан, Івано-Франківськ, Ла-Манш
11. Пів-, пан- + власна назва -.пів-Азії, пан-
Європа, пів-Києва
Прикметники
1. Утворені від складних іменників:1. Утворені від складних іменників: віце-
теплообмінний (теплообмін), лісостеповийпрем'єрський, екс-чемпіонський
(лісостеп)2. Основа + основа (можна вставити і, але):
2.Узгоджений прикметник + іменник:державно-монополістичний, фінансово-
східнослов'янський(східні слов'яни),економічний, науково-технічний
правобережний (правий берег)З.Ооснова на -ико,-іко, -ово, -єнно +
3. Іменник + дієслівна частина: волелюбний,основа: механіко-математичний,
машинобудівний, народнопісеннийісторико-культурний, військово-
4. Прислівник + прикметник, дієприкметник: загальнодержавний, зовнішньоекономічний, вищезгаданий, але: трохи вище зазначений Окремо пишуться словосполучення, у яких прислівник утворений від відносного прикметника і логічно наголошений: суспільно корисний, суспільно необхідний, послідовно миролюбний, діаметрально протилежний, інтонаційно виділений, матеріально відповідальний, прямо протилежний, абсолютно сухий 5. Утворені від кількох прикметників: вузькодіалектне, давньоверхньонімецький 6. Прислівник + складний прикметник: видовженотупоконічний інженерний, воєнно- стратегічний (Винятки: військовозобов'язаний, військовополонений) 4. Які означають поєднання кольорів, відтінків, смаків: фіолетово-жовтий, молочно-білий, солодкувато-гіркий (Винятки: жовтогарячий, червоногарячий, золотогарячий) 5. Складні назви проміжних частин світу: південно-східний, південно-західний, але: Східноєвропейська рівнина, Північнокримський канал (Виняток: Південно-Африканська Республіка) 6. Прикметник + префіксальна дієслівна частина: вантажно-розвантажувальний