Рефлекторна функція спинного мозку

Основоположником уявлень про рефлекторну діяльність спинного мозку є англійський фізіолог Ч. Шеррінгтон, який довів, що спинний мозок є місцем розташування центрів усіх моторних і веґетативних рефлексів і знаходиться під постійним контролем вищих відділів головного мозку.

Рефлекторні дуги спинного мозку (дуги безумовних рефлексів) у залежності від кількості включених у їхню структуру нейронів, називаються або моносинаптичними (рецептор, чутливий нейрон, ефектор — колінний рефлекс), або полісинаптичними, у яких передача збудження здійснюється через декілька синапсів (рецептор, аферентний шлях, вставний нейрон, еферентний шлях, ефектор). При порушенні зв’язків між спинним і головним мозком спостерігається зникнення багатьох складних форм активності, що забезпечуються рефлекторною діяльністю спинного мозку.

У спинному мозку замикається величезна кількість рефлекторних дуг, за допомогою яких реґулюються як соматичні, так і веґетативні функції організму. Найбільш простими є пропріоцептивні рефлекси, до яких належать: сухожильні — ахіллів, колінний, двоголовий і триголовий м’язи, що мають моносинаптичі дуги, і рефлекси розтягування. Складною формою рефлекторної діяльності спинного мозку є рефлекс, що реалізує довільний рух. В основі реалізації довільного руху лежить γ-еферентна рефлекторна система. До неї входять пірамідна кора, екстрапірамідна система, α- і γ-мотонейрони спинного мозку, екстра- і інтрафузальні волокна м’язового веретена. Вісцеромоторні рефлекси виникають при стимуляції аферентних нервів внутрішніх органів і характеризуються появою рухових реакцій м’язів грудної клітини і черевної стінки, м’язів-розгиначів спини. Центри на рівні спинного мозку. У спинному мозку знаходиться декілька ефекторних центрів, що належать до веґетативної нервової системи: спінальний центр очної мускулатури, судиноруховий і потовидільний центри, центри реґуляції функцій сечостатевих органів і прямої кишки. При травмах у людини в деяких випадках відбувається повне чи половинне ушкодження спинного мозку. При половинному латеральному ушкодженні спинного мозку на боці ураження (нижче місця ураження) розвивається параліч рухової системи. На протилежному ураженню боці рухи зберігаються. Після повного ушкодження спинного мозку виникає спінальний шок. Це явище полягає в тому, що всі центри нижче місця перерізання перестають організовувати властиві їм рефлекси.

Дія препаратів на цнс

В основі загальних фізіологічних механізмів дії на ЦНС різних класів, груп і окремих препаратів лежать зміни передачі виконавчої і реґуляторної інформації з еферентної частини нервової системи на виконавчі органи, тобто існують численні і різноманітні за походженням, будовою і механізмами фармакологічної дії лікарські засоби, що можуть реґулювати психічні, нервові, соматичні і веґетативні функції ЦНС. Причому лікарські речовини діють на одиничні структури нервової системи (нейрони) або їхню сукупність (центри) в основному трьома шляхами: — безпосереднім впливом на всі частини нейрона, його специфічні рецептори або на міжнейронні синапси; — впливом речовин, що рефлекторно змінюють чутливість органів і закінчень аферентних нервів; — гуморальним (непрямим) впливом на кровообіг, мікроциркуляцію й обмін речовин. Ці засоби знаходять широке застосування в психіатричній і неврологічній практиці, в анестезіології, терапії і хірургії. До цієї групи входять: клас засобів, що гальмують активність ЦНС, — це седативні, снотворні засоби й ін. До засобів, що стимулюють ЦНС, належать аналептичні, адаптогенні, ноотропні, антидепресанти й інші групи лікарських засобів (місцевоанестезуючі, в’яжучі, відхаркувальні й ін.), що діють переважно в області закінчень чутливих (аферентних) і рухових (еферентних) нервів (холінолітики, холіноблокатори, адренолітики, адрено-блокатори).