Руїни центральної частини міста (фото з особистого архіву сім'ї Ягодовських)

    На окупованій території Чернігівської області фашисти встановили жорстокий режим, який характеризувався здійсненням великої кількості каральних акцій щодо місцевого населення, накладанням на нього різних податків і примусом до каторжної праці. Встановлення «нового порядку» викликало справедливий опір населення: розпочало свою діяльність підпілля, створювались партизанські загони. Крім обласного партизанського загону, який згодом переріс у з’єднання, з вересня 1941 року активні бойові дії ведуть Холминський, Корюківський. Добрянський, Грем’яцький та Носівський партизанські загони, з липня 1942 р. – Любецький. Навесні 1943 у межиріччі Дніпра і Десни активно боролися з ворогом загони ім. М. Коцюбинського – в Чернігівському районі, ім. М. Щорса – в Остерському. На півдні області завдавали удари по фашистах Варвинський, Козелецький та інші партизанські загони, які постійно завдавали ворогу ударів, чим допомагали Червоній Армії, відволікаючи увагу німців на себе. На час визволення Чернігівщини в п’яти партизанських з’єднаннях та окремих загонах налічувалось біля 22 тис. партизанів.      Завдяки реалізації командуванням Червоної Армії завдань Чернігівсько-Прип’ятської операції бої за визволення Чернігова почалися в середині вересня 1943 року і здійснювалися силами 13-ої армії Центрального фронту під командуванням генерал-лейтенанта М. П. Пухова. 21 вересня 1943 року після триденних боїв, Червона Армія штурмом оволоділа обласним центром – містом Чернігів, а до кінця вересня вся територія області була визволена від ворогів.

 

Будівля Чернігівського облвиконкому (нині Чернігівська облдержадміністрація).

Фото з особистого архіву сім'ї Ягодовських.

     Чернігів зазнав непоправних втрат. За офіційними результатами створеної в Радянському Союзі Надзвичайної комісії, яка мала на меті підрахувати збитки, завдані війною, у Чернігові повністю або частково було зруйновано 1740 будинків, що складало 70% усього житлового фонду міста. Разом з промисловими та суспільними об’єктами було зруйновано понад 4 тисячі споруд, серед яких 14 шкіл, педагогічний інститут, драматичний театр, вокзал, всі підприємства міста та багато-багато іншого. По всій області в руїнах лежали понад 50 населених пунктів. Майже повністю була зруйнована вся інфраструктура області. Знищено та закатовано біля 130 тисяч чоловік, з них 50 тисяч – в обласному центрі. Вивезено до Німеччини понад 40 тисяч мирних жителів, в тому числі 7 тисяч жителів Чернігова. На фронтах Другої світової війни загинуло біля 135 тисяч наших земляків. (за приблизними підрахунками в перші ж дні війни з Чернігівщини було мобілізовано на фронт біля 200 тисяч чоловік).

 

Міський млин, що згорів під час бомбордування міста німецькою авіацією в серпні 1941 року, розібраний німцями на цеглу під час окупації (фото з особистого архіву сім'ї Ягодовських)

     Як слушно наголошує С. Леп’явко у книзі «Чернігів у роки війни (1941 – 1943)» рішенням уряду місто Чернігів було включене до переліку міст Радянського Союзу, що найбільше постраждали під час війни. За ступенем руйнувань воно посіло четверте місце в країні. Але Чернігів протягом війни поніс не тільки колосальні матеріальні збитки, але і людські. Катастрофічно зменшилось населення міста у порівнянні з довоєнним періодом (за даними перепису на 1939 р. в Чернігові проживало 68 800 чоловік). Наприкінці 1941 року в Чернігові проживало біля 30 тисяч осіб, а у жовтні 1943, після визволення – лише 11 тисяч. Зрозуміло, що частина мешканців перебували на фронтах, частина - в евакуації, але багато людей загинуло. Ось такими катастрофічними наслідками обернулась для жителів Чернігівщини ця страшна війна.

     Ніхто не забутий і ніщо не забуте. Ми працюємо саме для того, щоб імена людей, як наших земляків, так і тих, хто поклав своє життя боронивши Чернігівську землю, залишилось у віках. Низький їм уклін і вічна пам’ять