Кількісна теорія грошей. Класична та неокласична кількісна теорія грошей

В процесі розвитку економічної думки виникали такі напрямки кількісної теорії грошей:

- металістична (ототожнення грошового обігу з товарним обміном і стверджування, що золото і срібло вже за своєю природою є грішми; гроші є простим елементом обміну, а резервним функціям металевих грошей надається фундаментального значення);

- номіналістична (полягає в запереченню товарної природи грошей і визначенні їх як умовних знаків, що позбавлені внутрішньої вартості; гроші виникли як продукт погодженості між людьми з метою полегшення процесу обміну; вартість грошей не залежить від їх монетарного змісту і визначається лише їх найменуванням).

Представники класичної кількісної теорії грошей: Юм, Сміт, Рікардо.

Неокласичний варіант кількісної теорії грошей знайшов своє обґрунтування в працях американського економіста Фішера, який заперечував трудову вартість і виходив з категорії "купівельна спроможність грошей", яка залежить від таких факторів:

- M - кількість грошей;

- V - швидкість обігу грошей (середньорічне число разів використання грошової одиниці на купівлю товарів і послуг);

- P - середньозважений рівень цін (це індекс цін готових товарів і послуг, який виражений стосовно базового річного показника, що = 1);

- Q - кількість товарів (реальний національний продукт або рівень фактичного обсягу виробництва).

Рівняння обігу грошей:

MV = ∑PQ - сума грошей сплачених за товари і послуги дорівнює кількості товарів помноженій на загальний рівень цін.

Основні аспекти "трансакційного" варіанту Фішера.

У рівнянні обігу розглядаються грошові потоки на макрорівні. Гроші виступають як засіб обігу і платежу. У концепції йдеться лише про пропозицію грошей (Ms).

MV + M’V’ = ∑PQ, де:

- M’ - сума грошей, яка знаходиться на чекових рахунках;

- V’ - швидкість обігу грошей на чекових рахунках.

"Трансакційний" варіант Фішера був доповнений "кембріджською" версією кількісної теорії грошей, представниками якої були: Маршел, Пігу, Робертсон.

Пігу акцентує увагу на індивідуальних капіталах і поведінці їх власників, що заставляє окремих суб’єктів тримати в себе певний запас грошей. До "касових" залишків відносять готівкові гроші і залишки на поточних рахунках.

Рівняння Пігу:

M = KPT, де:

- M - грошова маса (попит на наявні касові залишки або реальна потреба в грошах);

- P - рівень цін (ціна продукту, що реалізується);

- T - товарна маса;

- K - частка річних доходів осіб і фірм, яку вони бажають тримати в грошовій формі.

Основні аспекти "кембріджської" версії.

Основна увага зосереджена на мотивах нагромадження грошей конкретними суб’єктами. Гроші - це не тільки засіб обігу, а й збереження та нагромадження. Представники "кембріджської" версії також враховують психологічну реакцію суб’єктів господарювання щодо використання готівки. Центральною проблемою вони вважають проблему попиту на гроші.

Кон’юнктурна теорія грошей М.Туган-Барановського

"Кон'юнктурний" варіант М. І. Туган-Барановського. Наприкінці XIX - на початку XX ст. з новою силою розгорілися дискусії навколо кількісної теорії грошей, що зумовлювалося низкою об'єктивних обставин.

По-перше, це високий рівень розвитку державно-монополістичного капіталізму і поглиблення загальної кризи капіталізму, які спричинили активне втручання держав в економічне життя країн. Ця обставина вимагала від науковців пошуку найефективніших шляхів і методів такого втручання, і цілком природно, що ці пошуки були спрямовані на грошову сферу.

По-друге, сама капіталістична економіка набула переважно грошово-кредитного характеру: гроші з простого посередника обміну перетворилися в ключову форму капіталу, банки та інші фінансові інститути стали могутніми регуляторами суспільного виробництва.

У цих умовах усе очевиднішими ставали невідповідність старого устрою грошового господарства, що базувався на золотій основі, новим потребам суспільного життя та вузькість старих уявлень про сутність та принципи функціонування грошового механізму, насамперед класичних постулатів кількісної теорії, та необхідність їх перегляду.

Одним із перших, хто усвідомив цю необхідність і піддав суттєвій ревізії основні теорії грошей, у тому числі кількісної теорії, був український економіст М. І. Туган-Барановський. Найбільш повно й аргументовано свої погляди з основних монетарних проблем він виклав у праці "Паперові гроші і метал", що була опублікована в 1916 р.

Багато уваги М. І. Туган-Барановський приділив кількісній теорії грошей. Спочатку він піддав критиці її класичний варіант, що був викладений у працях І. Фішера. Туган-Барановський визнав за правильну формулу "рівняння обміну", проте вважав, що Фішер нічого нового в кількісну теорію грошей взагалі не вніс, а лише "вдало завершив роботу і дав точний і стислий вираз кількісної теорії в математичній формі".

Саму кількісну теорію в її класичному варіанті Туган-Барановський оцінював негативно з таких міркувань:

* її прибічники, у тому числі І. Фішер, ставлять ціни (і вартість грошей) у залежність тільки від одного фактора - кількості грошей, а решту факторів, навіть тих, що визначені в "рівнянні обміну", ігнорують, - хоч вони такі ж об'єктивні і правомірні, як і кількість грошей;

* ігнорування "некількісних" факторів впливу на ціни зумовлюють помилковий висновок про пропорційну залежність цін від кількості грошей, хоча насправді така пропорційність не підтверджується ні теоретично, ні практично.

Подібна критика класичної кількісної теорії зовсім не означала відкидання цієї теорії як такої. Навпаки, дона підштовхнула Туган-Барановського до її вдосконалення, і він зробив істотний внесок у її розвиток.

По-перше, він доводить, всупереч І. Фішеру, що на рівень цін впливає не один, а всі фактори, зазначені в "рівнянні обміну": кількість товарів, що надійшли на ринок, кількість самих грошей, швидкість їх обороту, кількість знарядь кредиту і швидкість їх обороту. Оскільки всі ці чинники високоплинні і змінюються в різних напрямах, то зміни цін і кількості грошей не можуть бути пропорційними. Цей висновок мав не тільки теоретичну значущість, а й практичну цінність, бо розширював фронт пошуків при дослідженні таких явищ, як інфляція, монетарна політика, інструменти впливу на рівень цін тощо.

По-друге, Туган-Барановський довів, що вплив кількості грошей на ціни не є таким однозначним, прямолінійним, як це визнають прибічники класичної кількісної теорії. Цей вплив може здійснюватися не за одним, а за трьома різними за характером напрямами:

1) через зміну суспільного попиту на товари;

2) через зміну дисконтного процента;

3) через зміну суспільного уявлення про вартість грошей (пізніше цей фактор дістав назву інфляційних очікувань).

У першому випадку значне збільшення кількості грошей прямо зумовлює зростання цін через зростання доходів і попиту на товари. У другому випадку збільшення кількості грошей приводить до збільшення вкладів у банках, що викликає зниження облікового процента, розширення кредитування економіки і збільшення попиту на ринках. Унаслідок цього ціни зростають, але одночасно стимулюється підприємництво і розширення виробництва. У третьому випадку тривале і добре помітне зростання кількості грошей викликає зниження оцінки грошей їх власниками і вони почнуть їх швидше витрачати, збільшиться попит на товари і ціни теж зростуть. Ці три фактори можуть діяти одночасно, проте потужність їх впливу на ціни неоднакова. Тому і зміни цін не будуть пропорційними змінам кількості грошей. Отже, Туган-Барановський не задовольнився простою констатацією залежності цін від кількості грошей, а розкрив досить складний механізм реалізації цієї залежності.

По-третє, Туган-Барановський довів, що вплив кількості грошей на ціни здійснюється диференційовано залежно від тривалості та обсягів збільшення кількості грошей. Так, короткочасні чи незначні зростання їх кількості можуть взагалі не мати помітного впливу на ціни і вартість грошей.

А значне збільшення кількості грошей реалізує свій вплив на ціни протягом тривалого часу, і тому здійснюється він нерівномірно і не пропорційно щодо окремих товарів. Цим він, по суті, спростував постулат пропорційності, довів, що гроші не є простим посередником обміну, і підготував базу для відмови від постулату нейтральності грошей.

По-четверте, Туган-Барановський розкрив механізм взаємозалежності між загальною кількістю грошей у країні, кількістю грошей, що перебувають поза обігом в заощадженнях, і швидкістю обігу грошей, довів, що чинник швидкості може впливати на ціни у зворотному відносно дії фактора кількості напряму, нейтралізуючи дію останнього.

Усі ці ідеї Туган-Барановського створили основу для дослідження шляхів впливу грошей на економіку і механізму свідомого регулювання цього впливу. Цим він заклав основи так званої теорії регульованих грошей, яка підготувала суспільну думку до відмови від повноцінних (золотих) грошей і заміни їх неповноцінними грошима, вартість яких буде планомірно підтримуватися державою і з якої виросла сучасна монетаристська теорія, передусім її кейнсіанський напрям.

Розірвавши вузьке коло прямолінійних, спрощених постулатів класичної кількісної теорії грошей, Туган-Барановський істотно розвинув її стосовно до нових економічних умов. Проте свої погляди він назвав не кількісною, а кон'юнктурною теорією грошей, мабуть щоб відмежуватися від надто спрощеного її варіанта.

Кембріджський варіант кількісної теорії грошей

Відзначаючи еволюцію основоположних засад кількісної теорії, доцільно наголосити, що з початком XX ст. вона набула нового виразу. Особливо тоді, коли у Західній Європі поширилась кембріджська версія кількісної теорії, що викладена у працях А. Маршалла, А. Пігу, Дж. Робертсона, Дж.М.Кейнса. Найповніше ця версія викладена у працях А. Пігу. Він визнав, що гроші виконують не лише функції засобу обігу і платежу, а й засобу нагромадження. При цьому А. Пігу висунув попит на гроші на провідні позиції. Попит він розглядав поза обігом, як касові залишки у окремих осіб і підприємств. До того ж, якщо трансакційний варіант кількісної теорії спирається на макроекономічний рівень, у якому пропозиція грошей була визначальною, то кембріджський варіант досліджував попит на гроші, поведінку власників індивідуальних капіталів, їхні мотиви до утримання певного запасу грошей. До "касових залишків" належать готівка і залишки на поточних рахунках у банках.

Тому А. Пігу кількість грошей визначав як суму касової готівки населення і підприємств, що виражається формулою

М = k × Р × T,

а ціни Р = МІ k × T.

Кембріджська школа економістів погоджувалася з визначальним впливом на рівень цін зміни у грошовій масі, але, на відміну від макроекономічного рівня своїх попередників, зосереджувала увагу на мотивах нагромадження грошей індивідуальними учасниками виробництва. Зокрема, вони намагалися дати відповідь на питання: чому люди зберігають гроші і від яких факторів залежить попит на касові залишки? Якраз тому кембріджський варіант набув назву теорії касових залишків.

При цьому тенденцію до зберігання грошей прихильники теорії касових залишків пояснювали двома мотивами: формуванням фонду засобів обігу та необхідністю утворити резерви на покриття непередбачених потреб. Результат такого спрощеного підходу до причин зміни величини касових залишків, що супроводжувався переведенням його на позиції методології кількісної теорії, відобразила формула кембріджського рівняння А. Пігу:

M = k ·P ·Y,

де М - кількість грошей, грошових одиниць, що становлять касовий залишок грошей у суб´єктів економічного життя;

k - частина грошових надходжень (PY), яку економічні суб´єкти бажають зберігати у вигляді грошей (касові залишки);

Р - середня ціна одиниці виробленої продукції;

Y - загальна величина виробництва у фізичному виразі за одиницю часу; кРу - попит на гроші.

Слід мати на увазі, що за умов сталості величин к і Р виникає обернено пропорційний зв´язок між купівельною силою грошової одиниці (вартістю) і величиною наявних касових залишків у фізичних і юридичних осіб. В цьому полягає суть основного висновку кількісної теорії грошей.

Формула рівняння кембріджського варіанту кількісної теорії грошей за своєю суттю близька до рівняння обміну І. Фішера. Якщо к = 1/V, то обидві версії мають однакові недоліки й слабкі сторони. Основні аспекти цих проблем можна узагальнити так:

Концепція кількісної теорії Фішера	Кембріджський варіант
Динаміка грошових потоків у рівнянні Фішера розглядається на макроекономічному рівні	Кембріджський варіант зосереджує увагу на мотивах нагромадження грошей конкретними індивідуальними учасниками виробництва
Методологічна основа рівняння обміну - гроші як засіб обігу	Гроші не тільки засіб обігу, а й збереження та нагромадження
Акцент робиться на об´єктивні засади обігу грошей	Враховується психологічна реакція суб´єкта господарювання щодо використання готівки
У трансакційному рівнянні йдеться лише про пропозицію грошей (Mg)	Центральною проблемою кембріджського варіанту є попит на гроші (іЦ/)

Розглядаючи процес еволюції кількісної теорії, студенти повинні з´ясувати, що положення кембріджської школи визнала не лише більшість економістів і представників бізнесу. Далі кембріджський варіант став основою розширення державного втручання в економіку і державно-монополістичного регулювання грошового обігу та регулювання руху економічних циклів.