Тема 3. Джерела небезпеки життєдіяльності людини та спричинені ними фактори

1. Природні і техногенні небезпеки. Природно-техногенні небезпеки є наслідком перезабруднення навколишнього середовища, виснаження природних ресурсів і деградації екосистем.

Найбільшу небезпеку для довкілля і здоров’я людини становлять сірчаний і сірчистий ангідрид, окисли азоту, аміак, сполуки хлору та фтору, які потрапляють в атмосферу, ґрунт і водні ресурси.

Природно-ресурсною базою розвитку сільського та лісового господарства є земля. Під цим терміном необхідно розуміти різноманітні типи ґрунтів, рельєф, території, клімат, водний режим, рослинність тощо.

Ґрунт – це поверхневі шари земної кори, видозмінені під впливом живих організмів і рослин. Ґрунт відрізняється від гірських порід складом мінеральної маси, значним вмістом специфічних органічних речовин (гумусу) і має важливу відмінність – родючість. Ґрунти є одночасно і результатом життєдіяльності рослин, і умовою їх існування. Зменшення вмісту гумусу на 1% спричиняє зниження врожайності на кілька центнерів (з 1 га). Шкідливий антропогенний вплив на ґрунт полягає у постійному збіднені його на гумус, забруднені отрутохімікатами, паливно-мастильними матеріалами, перезволоженні, механічному руйнуванні структури ґрунту та його ущільнені.

Водна і вітрова ерозія ґрунту, природні стихійні лиха, підсилені самою ж людиною, привели до зменшення на Україні вмісту гумусу в ґрунті до 3% (у 6 разів порівняно з початком століття). Як приклад анропогенного розпилення ґрунту є той факт, що один трактор “Бєларусь”, працюючи на сухих полях, за 1 годину утворює по 13-14 т пилу на кожному гектарі.

Хімічні реакції, які проходять у повітрі, призводять до виникнення димних туманів і кислотних дощів. Негативний вплив кислотних дощів полягає у тому, що на листях дерев залишаються чорні плями від опіків, закислюється вода та ґрунти, зменшується їх хімічний склад, посилюється корозія різноманітних матеріалів і конструкцій.

Охорона природи і безпека життєдіяльності людини нерозривно пов’язані з боротьбою проти виникнення термоядерної війни. Така війна загрожує людству не тільки фізичним винищенням, але й жахливими змінами в кліматі, які неминуче стануться після неї (ядерна зима).

2. Соціальні та політичні небезпеки. Інтенсивне наростання проблем сучасного світу у сфері глобальної політики на порозі ІІІ тисячоліття підвело цивілізацію до критичної межі. Особливо драматична ситуація у світі складається через загострення світових проблем, які діалектично пов’язані між собою та безпосередньо впливають на всі сфери життя. Таких проблем, які засвідчують кризу сучасної цивілізації, налічується понад 60. Основними з них є екологічна криза та відвернення нової світової війни.

а) екологічна криза. Донедавна людина відчувала свою могутність над природою: порушувала природні цикли, вносила небезпечні зміни в навколишнє середовище, створюючи цим самим реальну загрозу життю на планеті. Внаслідок нераціональної господарської діяльності, порушено динамічну рівновагу біосфери нашої планети, що спричинило її прогресуюче руйнування. Показники забруднення і деградації природи унеможливлюють процес вирішення невідкладних соціальних проблем, збереження природи й одночасного продовження гонки озброєнь та розширення межі споживання природних ресурсів.

б) відвернення нової світової війни. Проблема полягає у тому, що кількість нагромадженої у світі вибухівки у 10 тис. разів перевищує сумарну потужність боєприпасів, використаних у двох світових війнах. В арсеналах лише кількох держав знаходиться понад 220млн. т хімічних речовин, один міліграм яких є смертельною дозою для людини. Руйнівна сила ядерних боєприпасів дозволяє знищити життя на Землі декілька десятків разів. Крім цього, інтенсивно розробляються засоби масового знищення: променева, психотропна, етнічна, інфразвукова, космічна та інші види зброї. Фахівці стверджують, що внаслідок виникнення третьої світової війни цивілізація буде знищена, а Земля може відхилитися від своєї орбіти.

Соціально-політичні проблеми виникають і внаслідок розвитку засобів масової інформації (радіо, кіно, відео, телебачення). Саме в цей час виникає і “масова культура”, яка ігнорує особливості регіональних, релігійних або класових субкультур. Відповідно з’являються і соціально-політичні проблеми, які важко вирішуються навіть на міжнародному рівні. У цілому такі елементи культури як література, театр, освіта, наука опинилися у кризовому стані. Тому, разом з розбудовою нашої держави необхідна і нова культурна політика.

Ще одним джерелом соціально-політичних проблем є політичні конфлікти, тобто зіткнення несумісних, часом протилежних інтересів, поглядів окремих людей, політичних партій чи громадських організацій, націй та інших груп людей. Вони можуть бути як збройними, так і незбройними. Небезпека збройних конфліктів полягає у створенні додаткової загрози залучення нових сил і виходу ситуації з під контролю (застосування зброї масового знищення). Незбройні конфлікти виявляються у дипломатичному протиборстві, митних, фінансових та інших “війнах”, які виражають економічні і політичні інтереси держав.

Політичні конфлікти мають соціальну основу і часто виникають під час переходу до нових умов життєдіяльності суспільства. Такі конфлікти відбуваються, наприклад, в умовах соціальної невизначеності у політичному житті та неконтрольованої злочинності.

Основними напрямками вирішення соціально-політичної кризи є: взаємні поступки через переговори сторін; усвідомлення причин кризи; формування уряду, який користується довірою народу; консолідація навколо програми виходу зі складного становища.

Проблема виникнення, перебігу та закономірностей врегулювання конфліктів недостатньо вивчена не лише у вітчизняній, але й у світовій практиці. Необхідність пошуків засобів врегулювання конфлікту та управління ним випливає з усвідомлення нової конфліктної парадигми мислення, яка полягає:

по-перше, у визнанні і вмотивуванні значення соціальних конфліктів як щоденного і природного явища суспільного життя, його невід’ємного атрибуту;

по-друге, у визнанні неминучості появи конфліктів в суспільстві та виявлені їх конструктивної ролі для загального розвитку;

по-третє, в усвідомленні того, що конфлікт можна регулювати і управляти ним.

Отже, більшість соціально-політичних конфліктів може бути оптимізована на будь-якому рівні та стадії, а головне інструментальне завдання щодо конфлікту повинно бути визначено як управління ним.

Крім розглянутих вище небезпек існують соціально-техногенні небезпеки, які пов’язані з функціонуванням різноманітних підприємств, а також небезпеки у побуті та комбіновані небезпеки.