2. Дозвіллєва культура Стародавнього Риму

Ри́мська або Роме́йська імпе́рія (лат. Imperium Romanum) – державне, військово-політичне утворення, яке зародилося на основі міста-держави Риму близько 27 р. до н. е. і виросло до всесвітньої імперії, щоб потім пережити період розпаду бл. 475 року н. е., змінити форми свого існування, пережити втрату значної частини своїх земель і юридично проіснувати аж до початку XIX ст., коли імперія формально була розпущена. Імперія відіграла важливу роль в житті людства, особливо населення Європи.

З точки зору Римської імперії історію людства останніх трьох тисячоліть (від IX ст. до н. е. до XX ст.) можна розглядати наступним чином:

• місто-держава Рим (Королівська доба (753 р. до н. е. – 510 р. до н. е.). Легендарне заснування Риму втікачами з іншого стародавнього міста-держави – Трої.

• Римська республіка. (509 р. до н. е. – 133 р. до н. е.). Поширення впливу Риму на інші міста-держави Середземного, а потім і Чорного морів. Цікаво, що в грецькій мові цей період називається Ρωμαϊκή Δημοκρατία (Римська демократія). Цей період закінчується періодом громадянських війн (133 р. до н. е. – 28 р. до н. е.).

• Старожитня (антична) Римська імперія.

На дозвіллєву культуру Стародавнього Риму суттєво вплинула Давньогрецька культура. Щоправда, у Стародавньому Римі вже не існувало триєдиної хореї, багато розваг були запозичені не лише з Греції, а й з інших країн Сходу і Заходу. Як наслідок спостерігається певна вторинність дозвіллєвої культури римлян, хоча з’являються і нові форми дозвілля, які, втім, носять жорсткий, а інколи жорстокий характер. Це стосується, в першу чергу, таких видовищ як цькування тварин, гладіаторські бої, ярмарки потвор (людей і тварин з фізичними вадами).

Традиція публічних бійок до смерті виникла під час ритуалів поховань відомих воїнів. Їх родичі біля поховання змушували битися рабів. Можна припустити, що таким чином приносилася жертва на честь померлого. Ці бійки сподобалися глядачам. З часом вони стали видовищем для розваг, що вимагало спеціальних майданчиків і споруд, які згодом почали називатися цирками.

Деякі дослідники вважають, що гладіаторські бої або циркові ігри (Луди Цирциєнсес) виникли в останні роки існування Республіки з метою відродження і зміцнення в римлянах войовничого духу. Ці ігри дали поштовх виникненню професії «гладіатор».

Гладіатори вчилися публічно вбивати собі подібних у спеціальних школах. Цікаво, що в цих школах, серед інших дисциплін, викладали риторику. Досить часто гладіатор, виходячи на арену цирку чи амфітеатру, звертався з короткою промовою до глядачів, закликаючи їх підтримати саме його. Інколи ораторські здібності гладіатора врятовували йому життя. Якщо під час промови боєць встигав сподобатися публіці – вона його милувала, якщо ж ні – опускала великі пальці рук донизу, що означало – смерть.

Гладіатори (лат. gladiator, від gladius – меч) – у Стародавньому Римі раби, військовополонені та інші особи, яких примушували битися на арені цирку між собою або з дикими звірами. Звичай гладіаторських боїв виник з етруських обрядів ритуальних вбивств рабів і військовополонених під час поховань знаті. Перші гладіаторські бої відбулися у Римі в 264 р. до н. е. [11]

Навчалися гладіатори в спеціальних школах (у Римі, Капуї, звідки почалося повстання Спартака, у Пренесті та Александра). Важкоозброєні гладіатори носили імена народів, з яких вони походили – фракійці, самніти, галли.

Існували також такі розряди гладіаторів: веліти – ті, що билися дротиками; ретіарії (рибаки) – які билися з тризубом і металевою сіткою; бестіарії – які билися з дикими звірами; андабати – які виступали в шоломах з прорізами для очей; дімахери – які змагалися без щита і шолома з двома кинджалами; еквіти – які билися на конях зі списом, мечем і невеликим круглим щитом; естуарії – які змагалися на бойових колісницях, керованих візниками; лакварії — які ловили арканом; лухорії – які билися дерев'яним мечем або затупленою зброєю; петніарії – які билися бичем або палицею.

Влаштовувалися і морські бої. У період імперії виступ починався урочистим ходом гладіаторів з вітальними криками Ave Caesar, moritori te salutant – «Хай живе Цезар! Ті, що йдуть на смерть, вітають тебе». Битву починали поставлені парами один проти одного лухорії і петніарії. Переможений гладіатор підіймав вгору вказівний палець як знак прохання про помилування.

Якщо глядачі (або іноді тільки імператор) щадили його, то підіймали вгору великий палець або махали хустками. Великий палець, направлений вниз, означав смерть. Гладіатор міг заслужити і звільнення від служби після вдалих виступів. Такі відставні гладіатори називалися рудіаріями, свою бойову зброю вони присвячували храму Геркулеса. Від початку V ст. бої гладіаторів були заборонені.

Для урізноманітнення і без того жорстокого видовища до бійок між гладіаторами додаються цькування хижих тварин, як одна на одну, так і хижаків на людей. Так, Діон Кассій стверджував, що 9000 диких хижаків були вбиті за 100 днів свята на честь найбільшого цирку світу – Колізею (перша назва «Амфітеатр Флавія»). Колізей збудовано усього за 8 років (72-80 р. нової ери) за часи імператора Віспасіана і його сина Тіта. Його розміри вражали: 187 м довжина, 155 м ширина (рис. 1, 2).

Так зазвичай прийнято називати Амфітеатр Флавія, можливо тому, що неподалік знаходилася гігантська статуя «Колос Нерона».

Будівництво Колізею було почате в 72 році імператором Веспасіаном і завершене у 80 році його сином Тітом. Чотири основні входи в Колізей дозволяли здійснювати швидкий прохід на арену, а через 80 арок всього за 10 хвилин можна було опинитися на пронумерованих глядацьких місцях. Часто глядачі проводили тут декілька днів поспіль, тому приносили з собою їжу з дому.

Загальна середня місткість Колізею складала близько 50 тисяч чоловік, але могло увійти до 68 тисяч. Але слід також зазначити, що там не було туалетів зі всіма випливаючими з цього обставинами.

Вхід у Колізей був безкоштовним. Перед входом на стадіон безкоштовно роздавали борошно для випічки хліба. На самих верхніх рядах Колізею сиділи раби, керівники ліфтами. Всього в Колізеї було 36 ліфтів. А ще вище за рабів розташовувалися моряки імператорського військового флоту. Вони управляли величезним льняним полотном, що покривало Колізей зверху так, щоб арена залишалася завжди відкритою, але у разі дощу або сильної спеки ховалася під тентом. Для цього тут була споруджена складна конструкція, яка складалася із 240 стовпів і підтримувала гігантську матерію. Сліди цього пристрою досі видно в стінах пам'ятника.

Глядачі потрапляли в амфітеатр через арки, а потім східцями проходили в різні сектори залежно від стану, до якого вони належали: імператор мав свою ложу, далі розміщувалися весталки, сенатори, слуги, жінки і плебеї. На арені, позбавленій тепер покриття, ми можемо бачити складну підземну конструкцію, де знаходилися різні механічні пристрої для проведення ігор і коридори для гладіаторів та диких звірів [12].

Велетенський остов, яким ми милуємося досьогодні, – це те, що залишилося від руйнівної люті стихії (Колізей був пошкоджений землетрусами) і людей, які перетворили його на невичерпне джерело будівельного матеріалу та мармуру для прикрашення своїх палаців.

Рис. 1 Римський колізей

Рис. 2. Театралізація ходи римських воїнів на фоні Колізею

За час свого існування Колізей побачив багато чого: бої гладіаторів (звичайно це були спеціально підготовлені раби), полювання на хижих звірів, що привозяться з далеких країн, морські бої, для проведення яких арена заливалася водою. І, нарешті, Колізей був місцем мучеництва перших християн.

Римський Колізей разом з театром Діоніса у Афінах стали найбільшими видовищними закладами Стародавнього Світу.

Цікаво, що фільми про гладіаторів ніколи не знімають в Колізеї, оскільки він недостатньо добре зберігся для зйомок. Тому роль Колізею в кіно часто виконує Амфітеатр Марка Антонія Гордіана в Тисдрі (Ель-Джем, Туніс) – другий за величиною у Світі після Колізею та значно в кращому стані.

Іншим анімаційним заходом, що відбувався у спеціально збудованих цирках, були перегони на колісницях. Для римлян ці видовища були азартними, оскільки робилися ставки на переможця. В перегонах брали участь представники еліти і навіть імператори. Емоції під час перегонів досягали апогею, коли змагалися представники різних країн, що входили до складу Римської імперії.

Скачки у Великому цирку були одним із найпопулярніших видовищ у стародавньому Римі. До IV століття нашої ери у місті проходило понад 60 змагань щорічно (рис. 3).

Рис. 3. Перегони на колісницях (кадр художнього фільму)

Італійське історичне товариство Vadis Al Maximo веде переговори з мерією Риму про повернення у Великий цирк традиції щорічних перегонів на колісницях, відомих за античними джерелами.

Розваги, що відбувалися в цирках і амфітеатрах, не обмежувалися бійками і перегонами. Тут відбувалися театральні виступи акробатів, еквілібристів, жонглерів, коміків, дресирувальників.

Давні римляни жили за лозунгом: «Хліба і видовищ». Видовищ у Римі було вдосталь. Публіка мала можливість обирати. Часто-густо вибір більшості з римлян падав на легкі для сприйняття або на жорстокі видовища. Так, комедія Теренція «Свекруха» провалилася лише тому, що поряд виступали канатохідці і борці.

Хоч давньоримський театр і запозичив багато ідей з грецького, його значення для римлян було набагато нижчим, ніж для греків. У Римі театр став дохідним підприємством з достатньо високою платнею за вхід. Вміщував він не більше 500-800 глядачів. Кількість акторів (гістріонів) збільшується, збільшується і кількість декорацій, але зміст вистав стає досить примітивним. Трагіків рівня Есхіла, Софокла чи Еврипіда римський театр не має. Звідси й порівняно невелика його популярність.

Натомість, ще за часів Республіки (ІІ ст. до н. е.) стають розповсюдженими голосні читання, філософські диспути, які відбуваються за великої кількості переважно освіченої, інтелігентної публіки.

Традиція рецитацій теж прийшла з Греції, але, на відміну від театру, зберегла на римському ґрунті свою первісну форму. Рецитація промов або віршів затягувалась інколи на декілька днів, поки не дочитувався увесь твір. Подібна мода затвердилась і при імператорському дворі. Добре відома пристрасть імператора Нерона публічно читати свої вірші. Це ж робив і його попередник Клавдій, правда, не дуже вдало.

Римська імперія мала величезні розміри, тому багатьом чиновникам, воїнам, купцям доводилося багато їздити у справах. Внаслідок цього для їх розміщення стала складатися доволі розгалужена мережа заїжджих дворів, таверн, «питних» закладів, яких у Римі було вдосталь. Вони поділялися на заклади нижчого і вищого рангу. Утримували подібні осередки дозвілля вільновідпущені раби, які завдяки цьому інколи наживали чимале багатство.

Римляни в своєму дозвіллєвому арсеналі мали велику кількість ігор. Особливо їм подобались азартні ігри. У тавернах існували спеціальні кімнати для гри в «кості». Азартні ігри, в принципі, були заборонені протягом усього року, за винятком свята Сатурналій. Втім, заборони ці порушувались і порушували їх як раз ті, хто їх запроваджував, особливо в епоху імперії.

Для римських імператорів гра у «кості» була постійною розвагою. Вона давала відпочинок від нелегких державних справ і не менш складних, а ще й заплутаних – сімейних. Грали Октавіан Август, Тіберій, Калігула (славився вишуканим шахрайством під час гри). Чудовим гравцем був імператор Клавдій. За свідченням Светонія, він грав у поїздках, прилаштувавши дошку таким чином, щоб зручно було грати під час руху. З раннього дитинства захоплювалися грою у «кості» Нерон, Веспасіан, Доміціан та інші. Грали в цю гру сенатори, заможні і не дуже мешканці міст і сіл. Є багато свідчень і про римських письменників, які охоче тішилися таким чином.

Боротьба влади проти азартних ігор періодично поновнювалась. Покарання було передбачено і для гравців, і для тих, хто бився об заклад і тим втягував у гру інших, і, нарешті, для тих, хто утримував усілякі притони: власників готелів і трактирів, які надавали місця для гри. Октавіан Август писав: «Грали так, що дошка не холонула».

Не було нестатку в Римі і в інших формах ігрової діяльності. До ігор безневинних належали всілякі загадки і головоломки. Ними тішилися і дорослі, і молоді. Були ігри на увагу, на реакцію, на удачу. Популярною була гра «Дванадцять ліній». Вона нагадує сучасну гру «Хрестики-нолики». Знали римляни і гру, схожу на шашки чи шахи. Грали і в рухливі, спортивні ігри.

Крім ігор, улюбленими видами відпочинку римлян були полювання, бенкети, купання в термах.

Існуючий спектр дозвіллєвих форм дозволяв римлянам обирати будь-яку – в залежності від віку, освіти, потреб.

Давньоримська дозвіллєва культура характеризується і великою кількістю свят. Культура святкування Стародавнього Риму охоплює релігійні свята, змагання та політичні події.

У римській релігії свята відзначалися поклонінням певному богу чи божественній події. Вони складалися із релігійних обрядів і традицій та часто з організацією ігор (Ludi). Найбільш важливими святами були Сатурналії, Вакханалія, Луперкалії та свято на честь Бона Деа. Деякі свята були актуальні лише в певні історичні епохи.

Свята поділялися на загальнодержавні та свята нижчого рангу, офіційні та побутові, сільські та міські, постійні або разові, свята окремих божеств і професій. До програм свят додавалися суто видовищні, розважальні дійства.

Важливе значення приділялося обрядовим і ритуальним дійствам. Існувала навіть спеціальна колегія з 12 жерців – «арвальські брати» – яка слідкувала за дотриманням ритуалів і обрядів особливо важливих культів землеробів.

Одним з відомих нам землеробських свят були Амбарвалії – свято урочистого обходу полів на честь Марса і Церери. Спочатку це були суто сільські свята, а з часом вони почали відзначатися й у Римі (Октавіан Август відвів під це свято гай). Амбарвалії (лат. ambarvales, ambarvalies, чи ambarvalia, з латинської – amb- «навколо», arvum – поле; разом із urvare – орати) – у Стародавньому Римі свято поля яке відбувалося навесні. Спочатку амбарвалії влаштовували в травні (29 травня) на честь Марса чи Деа Діа, за часів Авґуста – на честь Керери.

Під час свята гнали через поля бика, вівцю та свиню і потім їх приносили у жертву. Це служило для очищення поля від гріхів. З ростом площі римських полів, процедура преносилася на інші визначені місця і там відбувалися святкування як feriae conceptiva.

Найрозкутішими серед землеробських свят були Сатурналії – грудневе свято на честь бога землеробства Сатурна. У 497 р. до н. е. біля підніжжя Капітолійського пагорбу було збудовано храм Сатурна. Він і став епіцентром 5-денного святкування з процесіями ряджених, веселощами, забавами, сміхом.

Сатурналії (лат. Saturnalia) були святом згоди й рівності. На час свята припинялися всі роботи, раби сідали до столу разом із своїми панами, які їм прислуговували. В ці дні зникала не тільки нерівність станів, а й будь-яка ворожнеча, відкладалися суди й виконання вироків над засудженими, у цей час навіть не годилося обмірковувати воєнні плани. Сатурнові приносили жертви, веселі процесії йшли вулицями міста на бенкети й забави. Батькам родини давали різні пам’ятні подарунки, найчастіше воскові свічки та ляльок із глини. Імператори в ці дні влаштовували пишні ігри. Деякі обряди з с. перейшли до християнської релігії.

Ще одним цікавим святом були березневі Великі Квінкватри. Спочатку це свято влаштовувалось на честь Марса і було святом ремісників, а згодом перетворилося на свято учнів і вчителів, в'язальниць і прядильниць, всякого роду ремісників і художників, лікарів і поетів, всіх, чиї заняття знаходилися під заступництвом богині Мінерви. На час святкувань (5 діб) відмінялися заняття в навчальних закладах, відбувалися бенкети з маслинами, вином і обов’язковими млинцями. Всюди влаштовувалися рецитації, виступи акторів, поетів, читців.

Під час імперії дуже популярними у Римі були військові свята на честь бога Марса (Армілустрії, Тубілустрії, Еквіррії, Севіральські ігри). Головним дійством під час цих свят були різноманітні паради військ – піших і кінних, у повному або частковому спорядженні, денні або нічні зі смолоскипами, на вулицях міст чи в цирках.

На честь Юпітера влаштовувались веселі Римські або Великі ігри. Протягом від 4 до 16 днів відбувалися жертвоприношення, веселі ходи по місту, вистави у цирку.

На честь ювілею міста Риму (заснований у 753 р. до н. е.) раз на 100 років проводилися Секулярні ігри (вперше у 249 р. до н. е.). В 17 р. до н.е., коли Август поновив Секулярні ігри, вони продовжувались три дні і три ночі, причому жертви приносились не лише богам підземного світу Діту та Прозерпіні (як це було ще в грецькій традиції), але і Юпітеру, Юноні, Аполлону, Діані та іншим богам. До участі в святкуванні були допущені всі вільні. 27 хлопчиків та дівчаток склали хори, які співали гімн, написаний Горацієм за замовленням принцепса спеціально до Секулярних ігор, і який містив заклик до богині Ейлейтії, щоб вона обдарувала багаточисленними нащадками римський народ, та до Сонця, щоб воно не побачило нікого більш могутнього за Римську державу.

Отже, різноманітність і різнобарвність анімаційних форм дозвілля в Римі надавали його мешканцям можливість у будь-який спосіб відновлювати свої духовні і фізичні сили, хоча б тимчасово отримувати задоволення від життя.