4. Виникнення нестатутних відносин, як зазначалося, призводить до різних за харак­тером небажаних наслідків. Одним з таких наслідків є конфлікт. Під конфліктом розуміють

зіткнення різних за змістом позицій, поглядів, думок, інтересів декількох осіб. За своєю сутністю конфлікти поділяються на руйнівні (зашкоджують справі і здоров'ю особи) та кон­структивні (дають змогу відшукати компромісне або найбільш ефективне рішення). За пев­них обставин останній може активізувати потенційні можливості особистості, відкрити пер­спективу її самовдосконалення. Тому дуже важливо опанувати вміння, що дозволяють переводити руйнівний конфлікт у конструктивний. Деякі правила сприятимуть формуван­ню такого вміння:

• завжди виходити з того, що під час конфлікту необ'єктивними є обидві точки зору. Проте перший, хто робить крок до примирення, виявляє не слабкість, а свою силу;

• завжди у будь-якого суперника треба знайти щось позитивне (воно завжди при­сутнє), а в собі — слабкі сторони;

• необхідно враховувати, що процес спілкування має дві фази, — це дозволить запобігти виникненню конфлікту. Перша фаза — це "Так", — необхідно певною мірою пого­дитись з частиною фактів, наведених протилежною стороною (вони практично завжди мають місце), поспівчувати, показати, що проблеми протилежної сторони вам відомі не гірше, ніж їй. Після того, як інша сторона конфлікту дещо заспокоїть­ся, можна переходити до другої фази, — "Але". її зміст полягає в переконанні вами протилежної сторони. Потрібно з позиції сторонньої людини та не нав'язуючи своїх поглядів спокійно, аргументовано викласти власну точку зору на проблему, що створилася і пропонуючи деякі варіанти її розв'язання знайти компромісні варіанти рішення конфлікту.

Одне з важливих місць у спілкуванні, а особливо під час вибору кола осіб, з якими вам хочеться мати щирі, товариські стосунки посідає вміння вести діалог, уникати моментів, що можуть призвести до негативних наслідків. Для ефективного виконання цих порад, радимо дотримуватися деяких правил спілкування, а саме:

• враховуйте дуже важливі перші враження, що виникли у вас під час спілкування з людиною (зовнішність, вираз обличчя, манера поведінки, перша тема бесіди тощо).

• не виявляйте занадто великого інтересу до особистих справ малознайомого співроз­мовника, тому що ви втручаєтесь у зону його психологічного простору, куди дозво­ляється "заходити" лише близьким, давно знайомим людям.

• під час бесіди не відвертайтеся, не ховайте очей, — усе це справляє враження вашої невідвертості (говорите не про те, про що думаєте).

• неприпустимо плутати ім'я, по-батькові, прізвище людини, до якої ви звертаєтесь.

• під час вітання енергійно потисніть руку співрозмовника, — у переважній більшості випадків це справляє позитивне враження.

• поводьтеся з іншими так, як ви хочете щоб інші поводилися з вами.

• пам'ятайте, що без самоповаги не може бути повноцінного спілкування, — воно повинно грунтуватися на праві кожного мати свої погляди, думки та відстоювати їх. Але ні в якому разі не характеризуйте негативно себе, навішуючи різні негативні "позначки" ("я із слабким характером", "я — ледар", "я нічого не можу" і т.ін.).

• за будь-яких обставин спілкування відстоюйте власну позицію за допомогою аргу­ментів і логічних висновків, а не демонстрацією агресивних намірів.

• намагайтесь якомога краще зрозуміти інтереси, бажання, почуття іншої людини, за будь-яких взаємних відношень це надасть вам перевагу в спілкуванні.

• враховуйте ритмічність діалогу, — як довго відбувається мовлення та мовчання. Якщо людина перебуває у збудженому стані, то вона активно підтримує розмову. В цьому випадку бажано (навіть за допомогою вольових зусиль) примусити себе промовча ти. Це доцільно навіть у випадку, коли співрозмовник виявив нетактовні вислов­лювання, грубість, дріб'язковість, сказав нісенітницю, — у збудженому стані лю­дина деколи не сприймає жодних заперечень, погано контролює сказане. Відсутність заперечень з вашої сторони сприятиме переведенню діалогу у більш спокійний перебіг, співрозмовник дещо заспокоїться і дійде іншого (а не почат­кового) висновку. Після цього його можна аргументовано висловлювати іншу (вашу) точку зору.

• намагайтесь критикувати інших дуже обережно та з максимально можливою так­товністю.

• конфлікти, що виникли розв'язуйте спокійно, — сторонні спостерігачі перевагу надають тим, хто під час конфлікту зберігає витримку і на брутальність не відпові­дає брутальністю.

5. Підбити підсумки, зробити висновки, дати відповіді на питання.

Урок 2 (теоретичний — І год.). Психологічна структура процесу підготовки та готовності юнака до військової діяльності. Самовизначення та вибір професії. Соціально-психологічна, загальна військово-професійна та емоційно-вольова готовність до захисту Вітчизни. Способи та методи самооцінки готовності до захисту Вітчизни

1. Підготовка до виконання конституційного обов'язку — захисту Вітчизни є склад­ним, тривалим, цілеспрямованим процесом, У ньому, разом з молодою людиною, значну роль відіграє суспільство (сім'я, школа, громадські організації). Наслідками цього процесу повинна стати її готовність до строкової військової служби в ЗСУ.

У залежності від мети, зміст підготовки молодої людини до військової служби має різно-спрямований характер. Так, вона передбачає здійснення: фізичної підготовки — розвиток до належного рівня необхідних військовослужбовцю фізичних якостей і здібностей (сили, вит­ривалості, спритності, швидкості, деяких інших) і систем організму (дихальної, серцево-судинної, травлення) з метою підготовки організму допризовників до значних за обсягом ті інтенсивністю психофізичних навантажень, суворих вимог військової діяльності; початкової військової підготовки — формування початкових професійно (військових) орієнтованих знань, умінь і навичок, що відбувається на заняттях з навчального предмету "Захист Вітчизни"; психологічної підготовки — розвиток необхідних психофізичних якостей і здібностей молодої людини, формування інших сторін її психічної сфери. З урахуванням матеріалу попередньо­го заняття можна констатувати важливість і необхідність, крім інших видів, також психоло­гічної підготовки. Тому зупинимося на її змісті більш детально. В основі цього виду підготов­ки лежать знання накопичені психологічною наукою. Вона, у найбільш загальному вигляді, вивчає психіку людини і тварини: відчуття та сприйняття, увагу і пам'ять, уяву і мислення, спілкування і поведінку, свідомість і мовлення, здібності, властивості та якості особистості, а також деякі інші психічні явища і властивості. За допомогою однієї групи психічних явищ (сприйняття, увага і пам'ять, уява, мислення і мовлення) людина пізнає світ, тобто в неї відбуваються пізнавальні процеси. Інша група явищ (потреби, мотиви, цілі, інтереси, воля, відчуття та емоції, схильності та здібності, знання та свідомість) регулює процес спілкування з іншими людьми, безпосередньо керує вчинками та діями, — це психічні властивості та стани особистості. Також, психологічна наука вивчає процес людського спілкування і пове­дінку, їх залежність від психічних явищ і навпаки, - залежність психічних явищ від цих процесів. Отже, психіка - це внутрішній світ людини, формування якого відбувається внас­лідок її взаємодії з навколишнім середовищем (предметами, явищами, процесами) та інши­ми людьми. У цьому зв'язку стає більш зрозумілим важливість і необхідність знань психоло­гічної науки для успішного проходження строкової військової служби, — адже у молодої людини, що призивається на таку службу, відбувається зіткнення із зовсім новими для неї предметами, явищами, процесами та людьми. Враховуючи, що все зазначене є незнайоми­ми, новим, несподіваним, зовсім іншим ніж уявлялося, в молодоїлюдини відбувається пору­шення певної впорядкованості її внутрішнього світу. Такі порушення мають різний ступінь, -від найменшого до найви щого і свідчать про готовність або неготовність юнака до виконання своїх конституційних обов'язків. Іншими словами готовність до військової служби можна визначити як здатність молодоїлюдини на початковому етапі успішно виконувати всі вимо­ги цієї служби. У такому випадку можна з упевненістю говорити, що чим вища готовність призовника, тим менше часу і зусиль (власних і командирів) необхідно витратити на його пристосування до специфічних умов військової діяльності.

2. Період оволодіння знаннями, уміннями і навичками предмету "Захист Вітчизни", переважно, збігається з життєвим етапом визначення особистістю майбутньої професійної діяльності. У багатьох випадках, молоді люди бажають робити такій вибір самостійно, без втручання і тиску дорослих. Вони прагнуть зробити самостійну оцінку різних видів трудової діяльності, що існує у суспільстві та серед цього різноманіття визначити свій шлях. У такому випадку значну допомогу можуть надати молодій людині знання, пов'язані з психологічни­ми основами професійної орієнтації. їх застосування під час спроб дати відповідь на питання про майбутню професійну діяльність допоможе зробити правильний вибір. Саме в цьому і полягає сутність одного з головних понять професійної орієнтації, — свідомий вибір професії.

Крім зазначеного, до головних вихідних понять професійної орієнтації відносять вільний і раціональний вибір професії, професійні інтереси, професійні схильності, про­фесійні здібності, професійна придатність. їх знання та розуміння спрощує орієнтування в широкому колі видів професій і професійної діяльності. Так, основу раціонального вибору професії становить усвідомлення її суспільної та особистої значущості. У випадку, коли обра­на професійна діяльність відповідає вимогам суспільства, потребам і можливостям молодої особи, вона (професія) народжує відчуття задовольняння, пробуджує внутрішні сили особи­стості, зацікавлює і стає призванням. Саме задоволення від праці - вирішальний фактор високої якості та ефективності діяльності, що виконується. Вільний вибір майбутньої професії має декілька сторін, — з однієї — це гарантоване державою кожному громадянину України (згідно з Конституцією) право на вільний вибір виду трудової діяльності, сприяння держави у максимальному розкритті людиною своїх можливостей, здібностей і задатків у процесі її здійснення. З іншої сторони, вільний вибір майбутньої професійної діяльності розуміється як самовизначення, — добровільний, без втручань ззовні (товариші, дорослі, певні зобов'я­зання, тощо) процес становлення, формування і життєвого визначення молодоїлюдини.

Професійні інтереси як складова професійної орієнтації та самовизначення посідає одне з провідних місць у цьому процесі. Таке місце професійних інтересів обумовлено тим фактом, що глибоко усвідомлений та відносно стійкий інтерес до професії у переважній більшості випадків є опосередкованим свідченням професійної відповідності. Цей факт пот­рібно обов'язково враховувати. Водночас, в якості важливих уточнюючих моментів доцільно звернути свою увагу на таких важливих елементах успіху в майбутній професійній діяльності як поєднання знань про неї (особливості, позитивні та негативні моменти професії) із осо­бистими можливостями, схильністю та здібностями. Отже, під час вирішення проблеми свідомого вибору професії необхідно керуватися тим, що будь-який вид професійної діяль­ності має важливе значення для суспільства, що немає особи, непридатної для будь-якого її виду; кожна людина показує найбільшу ефективність у професійній діяльності, що найбіль­шою мірою відповідає (узгоджена) з її здібностями. Із усього сказаного зрозуміло, що одним із першочергових завдань навчального процесу в загальноосвітній школі або вищому навчаль ному закладі є підготовка учнівської молоді до глибоко усвідомленому професійному само­визначенню, формування в неї професійної спрямованості у відповідності до запитів сус­пільства та особистісних можливостей. Одним з аспектів вирішення такого завдання є вив­чення та визначення під час навчання інтересів, нахилів і здібностей учнівства до певного виду професійної діяльності з урахуванням, у першу чергу, особистісного задовольняння нею. В якості певного практичного матеріалу тут можна використати рівень готовності особи до виконання професійної діяльності, адже саме вона (готовність) відображає міру відповід­ності необхідних професійно-важливих рис і властивостей особистості запитам професійної діяльності та упевнено може розглядатися як один з позитивних моментів правильного її обрання.

3. Отже, психологічна готовність до військової служби — це складна властивість особи­стості, що визначається ступенем розвитку всіх сторін її психіки: мотиваційної, пізнаваль­ної, емоційно-чуттєвої, вольової. Щоб сформувати гаку готовність до військової служби, не­обхідно досягти належного рівня розвитку соціально-психологічної, загальної військово-професійної та емоційно-вольової готовності. Соціально-психологічна готовність до військової служби — передбачає наявність у молодої людини бажання служити в ЗСУ, інтересу до військової справи, позитивного ставлення до військової людини як ідеалу особи чоловічої статі, а також наявність почуття обов'язку і відповідальності перед суспільством, патріотизму, тобто усвідомленого розуміння соціальної значущості військової служби. Якщо зазначені психологічні властивості і стани особистості присутні у призовника, — можна гово­рити про його соціально-психологічну готовність до проходження строкової військової служ­би. У випадку, коли хоча б один компонент відсутній або Сформований недостатньо, молода людина не готова до такої діяльності. Це вказує на необхідність проведення відповідних навчально-виховних заходів з метою вирішення проблеми. Загальна військово-професійна го­товність до військової служби — передбачає наявність у молодого військовослужбовця на­лежного рівня початкових знань, умінь і навичок, необхідних для успішного виконання своїх безпосередніх обов'язків. Це стосується, в першу чергу, знань, умінь і навичок із статутів ЗСУ, історії українського війська, вогневої, стройової, тактичної, фізичної, медико-санітарної підготовки, військової топографії та деяких інших. Саме тому в навчальних закладах (школі, вищому навчальному закладі різних рівнів акредитації) навчальним планом передбачається початковий курс з військової (допризовної) підготовки. Такий курс викладається під час занять з навчального предмета "Захист Вітчизни". Окремі його розділи дуже міцно пов'язані з іншими навчальними предметами, — основами здоров'я і фізичною культурою, безпекою життєдіяльності, біологією, географією та фізикою.

Отже, знання, уміння та навички, набуті молодою людиною до призову стають для нього підґрунтям успішного початку проходження військової служби. Водночас, ними не обмежується вся діяльність військовослужбовця, — під час безпосередньої військової служби молодий військовослужбовець оволодіває військовою спеціальністю, що притаманна для підрозділу, в якому він проходить службу. Іншими словами, перед юнаком постають завдання з якісного оволодіння новими знаннями, уміннями і навичками. А це можливо лише за умови оптимального функціонування всіх пізнавальних процесів. З іншої сторони, успіх ово­лодіння військовою справою не обмежується лише пізнавальними процесами, — не менш важливу роль у загальному психічному стані молодого військовослужбовця відіграють також інші психічні явища і, зокрема такі, що належать до категорії психічних властивостей і станів особистості. Адже, як зазначалося раніше, військова діяльність характеризується значною за обсягами та особливою за змістом екстремальністю і напруженістю у порівнянні з діяльніс­тю юнаків до початку служби. Тому важливою складовою готовності до служби в ЗСУ є емо ційно-вольова готовність - здатність особистості регулювати власні емоційні стани (три­вожність, страх, невдоволення, обурення, радість), витримувати складні незвичайні умови життєдіяльності, у тому числі обмеження і труднощі. Тому, чим вищим є рівень розвитку вольових якостей та усвідомлення суспільного значення військової служби, тим вищий рівень емоційно-вольової готовності юнака до її успішного проходження.

Отже, кожен з трьох компонентів загальної психологічної готовності до служби у ЗСУ сам по собі має важливе значення. Разом з тим, вони не можуть існувати відокремлено, оскіль­ки є виразом психічних явищ однієї конкретної особи. Тому вони співіснують разом, а отже є взаємозалежними та взаємообумовленими. Наприклад, якщо у молодої людини присутній інтерес до служби в ЗСУ, високий рівень сформованості усвідомленого ставлення до неї (це соціально-психологічна готовність), то така людина докладатиме максимум зусиль для того, щоб набути знання, уміння та навички з предмету "Захист Вітчизни". Також вона буде роз­вивати в себе якості та здібності, необхідні для подолання великих фізичних навантажень і виконання значної кількості професійних дій (прикладна фізична підготовка і військово-професійна готовність), а наявність високої емоційно-вольової готовності сприятиме швид­шому та якісному вирішенню цих завдань.

4. Зазначене вище вказує, що під час самостійного визначення у виборі професії необ­хідно керуватися крім інших факторів, також певним колом практичних рекомендацій з цьо­го приводу. У психологічній науці до них традиційно відносять різноманітні тести (завдан­ня), вирішення яких дозволяє певною мірою дати позитивну або негативну відповідь на питання відповідності особистісних можливостей тим вимогам, що висуваються будь-яким видом професійної діяльності. Отже, щоб визначити власну готовність до служби в ЗСУ, рахуючи її як вид професійної діяльності, необхідно використати певні методики, що дозво­лять значно об'єктивніше оцінити її рівень, а відтак, — виявити недоліки, продумати і почати реалізовувати програму самовдосконалення. Однією з головних і важливих порад на випадок використання методик визначення професійної готовності — обов'язково здійснювати її без сторонньої допомоги (втручання) однолітків або старших; також не радимо оголошувати наслідки тестування (за виключенням дуже близьких людей).

На сьогодні існує дуже велика кількість методик, що покликані дати відповіді на пи­тання, пов'язані з вибором професії, визначенням наявності або відсутності професійно-важливих рис характеру, психічних властивостей і станів особистості, інших психофізичних особливостей. Пропонуємо деякі з них.

Методика вивчення соиіапьно-психологічноїготовності до служби в армії. Щоб провести тестування рівня готовності, потрібно виконати деякі умови: по-перше, уважно прочитати запропоновані до вибору відповіді-судження; по-друге, з усього списку виберіть не більше семи відповідей, що найбільше узгоджуються з вашою думкою з цього приводу; по-третє, на окремому аркуші паперу запишіть номери відповідей, що ви обрали як власні; у-четвертих, підрахуйте суму виписаних цифр і порівняйте з цими результатами: 31 і більше — дуже висо­кий рівень; від +20 до +30 — високий рівень; від +6 до +19 — достатній рівень; від +3 до +5 -низький рівень; від +2 до (—30) — мотивація і го товність негативні. Відповіді-судження та ключ до підрахунку результатів міститься у додатку 5.

Методика самооиінки загальної військово-професійно! готовності. Вона є одним з найбільш вагомих факторів, від якого залежить успіх виконання військово-професійних зав­дань. Загальна готовність дуже багатогранне явище. Тому для вивчення рівня її сформова­ності в учнівської молоді потрібна дуже велика кількість спеціальних тестових завдань. Вод­ночас, повна відсутність такої інформації має значно більше негативних наслідків у порівнянні з її частковою наявністю. У зв'язку з цим, пропонуємо декілька простих тестових завдань. розв'язання яких дозволить визначити окремі здібності, що необхідні для більш якісного виконання завдань військової служби.

/. Визначення точності сприйняття відстані дозволяє встановити рівень розвитку зо­рового аналізатора щодо точності встановлення відстані до певного об'єкта. Для проведен­ня тесту необхідно мати рулетку та об'єкти на місцевості, що розташовані на відстані від 100 до 500 метрів від учня. Завдання полягає втому, щоб "на око" визначити відстань до кількох об'єктів, які знаходяться на різних відстанях від учня. Результати такої ймовірної оцінки відстані учень записує на окремому аркуші. Після цього за допомогою рулетки (з точністю до 1 м), встановлюється справжня відстань до цих самих об'єктів. Два результати (ймовірний і справжній) підставляються у формулу і таким чином вираховується ступінь точності, з якою була визначена справжня відстань: Ц = Ь — Ц де Ь - справжня відстань до об'єкта; Ь, — ймовірна відстань (яку "на око" визначила особа); Ц— похибка між справжньою та ймовір­ною відстанню.

Рівень розвитку визначається шляхом порівняння отриманого результату з оціночни­ми судженнями щодо його величини (додаток 6).

2. Визначення точності сприйняття часу дозволяє встановити в особи рівень розвитку здатності до сприйняття проміжків часу. Для проведення тесту необхідно мати годинник із секундною стрілкою (секундомір). Перед початком тестування записується час з точністю до секунди, що є на даний момент. Після цього, не дивлячись на годинник, через деякий час особа, яку тестують, записує кількість часу (з точністю до секунди), що минув від початку тестування (ймовірний час). Цей момент є завершенням тестування і вказує на справжню кількість часу, що минула. Під час тестування особі дозволяється підраховувати про себе час, що минає.

Отримані результати (ймовірний і справжній) підставляються у формулу, що була на­ведена раніше, — спочатку визначається різниця між ймовірним і справжнім часом, а потім — рівень розвитку точності відтворення проміжків часу, підрахований у відсотках. Цей резуль­тат порівнюється з даними оціночних суджень, які вказують величину рівня розвитку здат­ності, що вивчалась (див. додаток 6).

3. Визначення точності сприйняття розмірів об'єкта. Проведення тесту потребує лінійку довжиною 10-25 см з міліметровими позначками та клейову стрічку. Його зміст полягає в тому, що зі зворотної сторони лінійки (де немає позначок) за допомогою клейової стрічки роблять відмітину. Після цього, лінійку так само (не перевертаючи) віддаляють на відстань 0,5 м. З цієї відстані особі пропонується визначити довжину відрізка. Потім лінійку перевер­тають і за позначками встановлюють справжню довжину відміченого відрізку.

Рівень розвитку точності відтворення довжини об'єкта встановлюється у відсотках з використанням формули, що була наведена вище. Цей результат порівнюється з даними оціночних суджень, які вказують величину рівня розвитку здатності, що вивчалась (див. до­даток 6).

4. Визначення рівня змістової пам 'яті. Для проведення тестування необхідно виконати декілька підготовчих операцій. По-перше, підібрати невеликий текст, але такого змісту, щоб у ньому була специфічна (необхідна під час військової служби) інформація, — назви, цифри, факти тощо. По-друге, віднайшовши такий текст його необхідно попередньо опрацювати, — у кожному реченні встановити кількість змістових одиниць (назв, цифр, фактів і т.п.). їх кількість в усьому тексті повинна становити щонайменше 15 одиниць. Після виконання вказаних дій, можна переходити до безпосереднього тестування. Його зміст полягає в тому, що особі, яку тестують, читають текст (лише один раз у нормальному, не прискореному темпі), а вона намагається запам'ятати інформацію, що містять змістові одиниці (назви, цифри і т.п.). Після читання необхідно визначити кількість змістових одиниць, які особа назвала правильно, порівняти їх загальну кількість із справжньою і таким чином встановити рівень розвитку в неї змістової пам'яті. Текст тестового завдання може мати такий вигляд: "Противник силами 27-ї танкової бригади підійшов із східного напрямку Совиний Яр — Фурманівка -Кульчіївці. До кінця дня 17 серпня противник припинив наступ і зупинився на рубежі Кульчіївці-Колибаєвка. Одночасно спостерігається підтягнення резервів з глибини. Наш мотострілецький полк виконав маневр і до 4.00 18 серпня зосередився на ділянці за 25 км північніше від Кам'янця-Подільського в очікуванні наказу про наступ зранку 19 серпня. Наші резервні підрозділи передали про підхід до Гуменець і Шатави о 7.00." Меншим шриф­том позначені змістові одиниці, що необхідно запам'ятати; їх загальна кількість — 15. Наос­танку, отриманий результат порівнюється з даними оціночних суджень, які вказують величи­ну рівня розвитку здатності, що вивчалась (див. додаток 6).

Методика вивчення емоиійно-вольової готовності до служби. Як зазначалося раніше, емоційно-вольова сфера особистості має велике значення для контакту з середовищем, що її оточує. При цьому, емоції відіграють одну з провідних ролей у існуванні в колективі, а вольові якості, — у можливості переборювати неприємні відчуття та виконувати на високому якісно­му рівні завдання, що висуває строкова військова служба. Саме тому необхідно дещо більше знати про власні емоційно-вольові особливості не з власних припущень, а за допомогою більш об'єктивних засобів. Одним з них є відповідне тестування. Кількість методик, за допо­могою яких можна вивчити емоційно-вольову сферу людини надзвичайно велика. Нами про­понуються одні з найпростіших і водночас придатних з точки зору об'єктивності їх результатів.

/. Діагностика соціально-ситуативної тривожності та неврівноваженості особистості. Проведення тесту передбачає уважне читання питань анкети з подальшою відповіддю на них у вигляді цифрової оцінки. Цифри необхідно ставити виходячи зі змісту, який вони несуть, а саме: якщо ви впевнені, що ситуація, зазначена у питанні, не викликає ніякої тривоги або стурбованості, ставите напроти питання цифру "0"; якщо ситуація не дуже турбує - цифру "1"; ситуація для вас достатньо тривожна — проставляєте "2"; ситуація неприємна - "З"; ситуація дуже неприємна — "4". Ситуації, що зазначені в анкеті розподіляються так:

• І група ситуацій — такі, що мають відношення до завдань, що висуває навчальний предмет "Захист Вітчизни" (питання анкети за номерами: 1; 3; 5; 6; 8; 10; 11; 14; 16; 18; 21; 24; 25; 28; 29);

• II група ситуацій — такі, що пов'язані з очікуванням військової служби (питання анкети: 2; 4; 7; 9; 12; 13; 15; 17; 19; 20; 22; 23; 26; 27; 30);

• III група ситуацій - пов'язані зі змістом навчального предмета "Захист Вітчизни", військової служби, а також складнощами (наявними зараз і ймовірними під час строкової військової служби). В анкеті вони розташовані за номерами: 3; 4; 6; 10; 16; 19; 20; 22; 29; ЗО);

• IV група ситуацій - такі, що допомагають створити уяву про себе як майбутнього військовослужбовця, зробити самоаналіз міри готовності до служби в ЗСУ (питан­ня анкети: 5; 7; 11; 13; 17; 18; 21; 23; 24; 27);

• V група ситуацій - пов'язані із умінням уживатися і спілкуватися в колективі під час вивчення предмета "Захист Вітчизни" (наявні зараз) і строкової військової служ­би (ймовірні передбачувані). В анкеті вони знаходяться за номерами: 1; 2; 8; 9; 12; 14; 15; 25; 26; 28. Рівень тривожності визначається для кожної групи ситуацій окремо (5 груп). Для цьо­го необхідно додати оцінки, отримані за відповіді, враховуючи належність цих питань до тієї або іншої групи. Потім отримані цифрові результати порівнюють з даними оціночних суджень, які вказують величину рівня розвитку здатності, що вивчалась (додаток 7).

2. Визначення рівня психічної врівноваженості. Для діагностики цієї психологічної вла­стивості необхідно виконати умови простого тесту. Зокрема, необхідно дати відповідь на дев'ять нескладних питань, використовуючи для цього варіанти відповідей "так" або "ні". Отримані результати необхідно тлумачити так: якщо всі відповіді позитивні (відповіли "так") — ваше нервове напруження знаходиться на найвищому рівні, необхідно терміново займатися власним здоров'ям. Сім позитивних відповідей свідчать про систематичне напру­ження нервової системи; висновок - негативний психічний стан для підготовки і прохо­дження строкової військової служби. Три або менше відповіді "так" вказують на врівнова­женість нервових процесів, уміння стримувати свої емоції, а відтак, — на норму психічного здоров'я. Питання, на які необхідно дати відповіді містяться в додатку 7.

3. Визначення типу темпераменту. Під час підготовки до військової служби необхі­дно враховувати, що шляхи досягнення належної підготовленості для різних людей — різні. Це означає, що в різних груп людей цей процес повинен будуватися по-різному, різними будуть і шляхи досягнення результатів. Така відмінність значною мірою обумов­люється особливостями типу темпераменту, який характеризує поведінку людини, обу­мовлює неоднаковий стиль і манеру виконання роботи, реакцію на зовнішні фактори, інші індивідуальні властивості. Ще з давніх часів вчені звертали увагу на те, що серед людей можна виокремити чотири основних типа темпераменту. Водночас, вони зазнача­ють, що у "чистому" вигляді кожен з них зустрічається дуже і дуже рідко, — переважна більшість людей має так звані "змішані" типи темпераменту, тобто в однієї особи при­сутні властивості (ознаки), характерні для декількох типів. За кількістю ознак, що пере­важають, особу відносять до того або іншого типу темпераменту. Основними з них є: холерик, сангвінік, меланхолік, флегматик.

Холерик — бойова, завзята особа. Вона енергійна, працездатна, цілеспрямована. До негативних рис можна віднести неврівноваженість, невміння терпіти, запальність.

Сангвінік - продуктивна і працездатна особа, але тільки у випадках, коли має багато цікавих справ. Також до позитивних рис можна віднести мобільність, життєрадісність, опти­містичність. Водночас, має негативні риси: зарозумілість, поділяє роботу на цікаву та не­цікаву, легковажний, поверхневий.

Меланхолік - чутлива, людяна, доброзичлива, здатна до співпереживання та співчут­тя особа. На відміну від інших типів, вона схильна до сумнівів, вагань, зневіри, має дещо нижчу працездатність (у порівнянні з іншими типами), високу вразливість.

Флегматик - спокійна, врівноважена, наполеглива особа. її типу властиві, з однієї сторони, постійність, терпимість, надійність, з іншого — повільність, невиразність, м'якість, поступливість.

Щоб встановити належність до того або іншого типу темпераменту, можна використа­ти різноманітні методики, однією з них може бути анкета, запропонована нами. Вона перед­бачає 15 питань, як необхідно спочатку уважно прочитати, потім дати на кожне з них відповідь, а наостанку — оцінити кожну з них. Оцінки, так само як і питання, можна знайти в додатках (додаток 8). При цьому, необхідно знати, що 1 -5 питання анкети характеризують силу нерво­вих процесів. Зверніть увагу, що під час обрахунків, відповідь на друге питання оцінюється балом у зворотному порядку, — тобто, якщо ви поставили собі оцінку в 5 балів, то її потрібно замінити на 1 бал, 4 бали — замінити на 2 бали, 2 бали — замінити на 4, 1 — на 5. Встановлення рівня ваших нервових процесів відбувається шляхом додавання усіх балів за п'ять перших відповідей і порівняння результату з даними оціночних суджень (див. дода­ток 8).

Питання 6-10 характеризують врівноваженість нервових процесів. Після оцінки вами відповіді на кожне з них підрахунок здійснюється також у зворотному порядку, — поставлені вами 5 балів потрібно перевести в 1 бал, 4 - у 2 бали і т.д. Встановлення рівня врівноваженості відбувається аналогічним чином, як було вказано вище.

Питання 11-15 відображають рухливість нервових процесів. У цій групі відповідь на 14 питання оцінюється в зворотному порядку, а рівень сформованості якості встановлюється так само, як у перших двох випадках.

Наприкінці, необхідно додати усі три суми балів (за питання 1-5,6-10,11-15) і встановити, таким чином, тип темпераменту. При цьому, якщо сума балів по кожній групі відповідей переви­щує 13 балів, — ставиться знак "+", не перевищує або дорівнює 13, - ставиться знак "—". Отри­мані результати порівнюються з таблицею 22 (див. додаток 8) і таким чином встановлюється тип вашого темпераменту.

4. Ставлення до вас іншихлюдей є важливим фактором життєдіяльності кожної людини, в тому числі під час проходження строкової військової служби. Про останнє було зазначено в процесі розгляду взаємовідношень у колективі. У цьому зв'язку, з метою отримання інфор­мації про ставлення до вас оточуючих і подальших дій (якщо в цьому є потреба), доцільно провести відповідне тестування. Одним з варіантів може бути запропонований нижче.

Зміст проведення тесту полягає в тому, що потрібно дати відповіді на питання анке­ти (не дивитись у відповіді, що наведені в кінці анкети як еталонні !). Відповіді повинні бути ствердні, — лише "так" або "ні". Після того, як усі відповіді дані, перевірте їх з пра­вильними (еталонними). Далі, нарахуйте на свої відповіді бали, — правильна відповідь (ваша та еталонна є однаковою) — 5 балів, неправильна — 0 балів, після чого усі бали додай­те. Одержану суму порівняйте з тією, що наведена в анкеті, та з'ясуйте ставлення до вас інших людей (додаток 9).

Готовність до самовдосконалення. Після проведення усіх зазначених вище тестових зав­дань, можна з достатнім ступенем упевненості стверджувати про відповідність ваших якос­тей, властивостей, здібностей і бажання до строкової військової служби. Рекомендуємо на цьому не зупинятися, оскільки як видно із результатів тестів, має місце велика кількість питань, що остаточно не вирішені. А це означає, - необхідно ретельно займатися самовдос­коналенням. Тестові завдання, що пропонуються у цьому зв'язку, дозволяють зорієнтуватися у резервах, які має кожна молода людина, встановити рівень свідомої активності у вирішенні поставлених завдань.

Для проведення тесту потрібно уважно прочитати висловлювання, наведені у його змісті (додаток 10). На кожне з них по горизонталі таблиці знайдіть відповідь, що збігається з вашою думкою про це. Таким чином ви отримаєте бал за свою відповідь. Після цього підра­хуйте загальну суму балів в усіх 25 відповідях і відніміть отриманий результат від числа " 100". Остаточний цифровий результат виражається у відсотках і вказує на резервні можливості у самовдосконаленні. Наприклад, за всі відповіді ви отримали 70 балів, тобто 70%. Тоді: 100 — 70 = 30%. Отримані цифрові значення вказують, що ви тільки на 70% використовуєте власні можливості під час підготовки до строкової служби у ЗСУ, а невикористаний резерв у вас становить 30%. Якщо після тестування почати реалізовувати свій потенціал, виявити активність і докласти зусиль, то через 3-4 місяці отримаєте позитивне зростання результатів.

5. Підбити підсумки, зробити висновки, дати відповіді на питання.

РОЗДІЛ 3.4. Ручні осколкові грана ги та поводження з ними

Урок 1 (теоретичний — 1 год.). Призначення, бойові властивості, загальна будова і принцип дії ручних

гранат. Порядок огляду і підготовки гранат до метання

1. Ручні гранати використовуються для ураження осколками солдат противника під час бою на близькій відстані. Сьогодні, на озброєнні ЗСУ знаходяться декілька видік ручних осколкових гранат: РГД-5; РГ-42; Ф-1.

Усі види ручних гранат поділяються на види за принципом дальності розповсюджен­ня осколків, — якщо дальність їх польоту велика — це оборонний вид гранат, якщо незначна — наступальний. Це пов'язано з тим, що під час наступу великий радіус дії осколків може спричинити поранення солдат, які їх викоритосвують (йдуть у наступ). Під час оборони, навпаки, такі гранати ефективні, оскільки вражають противника на широкій ділянці; одно­часно, солдат, який їх використовує, захищається від дії осколків, перебуваючи в укритті. Тому ручні гранати РГД-5 і РГ-42 відносяться до наступальних, Ф-1 — до оборонних. Крім зазначених, на сьогодні створені і надходять на озброєння гранати нового покоління, — РГО та РГН. Вони, у порівнянні з іншими фанатами, мають цілу низку переваг. Головна відмінність гранат нового покоління полягає у конструкції вибухівника. Він спрацьовує удвох випадках: в момент контакту з іншими предметами та за відсутності такого контакту, після певного проміжку часу. Чутливість вибухівника дуже велика, — він спрацьовує навіть від дотику до води.

Ручна кумулятивна фаната РКГ-3 є протитанковою фанатою і призначена для бо­ротьби з танками та іншими броньованими цілями (самохідно-артилерійська установка, бро­нетранспортер, бронеавтомобіль і т. п.), а також для руйнування міцних перешкод та сховищ польового типу. Ручна кумулятивна граната при попаданні в ціль (тверду перешкоду) одразу вибухає, гази, що створились під час вибуху, завдяки кумулятивній воронці, збираються у вузький пучок, який здатний пробити броню сучасного танка і знищити всередині його екіпаж та обладнання. Найбільш ефективну дію граната справляє при ударі у ціль дном. Нап­рям польоту фанати дном вперед забезпечує стабілізатор.

Порівняльні характеристики усіх зазначених типів гранат дають змогу переконатися в їх перевагах і недоліках. РГО — створює 600-700 осколків вагою 0,46 фамів, швидкісгь розлі­тання яких - 1600 м/с, а площа ураження - 213-286 м². При цьому, для утворення осколків використовується 73% усього корпусу фанати. Для порівння, - у фанати Ф-1 корисне вико­ристання корпусу становить лише 38% (біля 290 осколків), а решта просто перетворюється на металевий-порох; швидкість розлітання осколків — 730 м/с на площу 75-82 м². Цікаво знати, що фаната Ф-1 з'явилася на озброєнні ще у військах царській армії, а була запозичена нашими пращурами у Франції, де її вперше сконструювали. Граната РГН — створює 220 осколків вагою 0,42 г, швидкість розлітання яких становить 1200 м/с, площа ураження — 95-96 м². Площа, на яку розповсюджується дії осколків ручної осколкової гранати РГД-5 обме­жена, — лише 28-32 м².

Усі типи ручних фанат комплектуються модернізованими уніфікованими запалами до ручних фанат (УЗРГМ, УЗРГМ-2). У найбільш загальному вигляді він складається із удар­ного механізму та власне запалу. За допомогою ударного механізму створюється спалах капсу-ля-запалювача, а власне запал призводить до вибуху заряду фанати. Кожен з цим двох конст­рукцій, у свою чергу, складається з окремих елементів. До їх складу входять: трубка ударного механізму; направляюча шайба; ударний механізм; капсуль-запалювач; трубка для запалу; спусковий важіль; капсуль-детонатор; уповільнювач; з'єднувальна втулка; шайба ударника; бойова пружина; запобіжна чека. Принцип дії обох видів запалів полягає у тому, що в момент метання фанати вивільняється спусковий важіль (утримується пальцями руки до метання) і одночасно запалюється капсуль запалу. Безпосередній вибух гранати відбувається за 3,2-4,2 секунди після метання. У гранатах типу РГН і РГО датчик цілі запалу спрацьовує лише у випадку удару гранати в перешкоду. Усі зазначені конструктивні особливості ручних гранат вказують на необхідність відмінних знань з будови гранат, а також заходів безпеки під час їх застосування.

Будова ручної осколкової гранати РГД-5 — використовується під час наступу. Граната складається із корпусу з трубкою для запалу, розривного заряду та запалу. Корпус призна­чається для розміщення розривного заряду, трубки для запалу, а також для утворення ос­колків і складається з двох частин, — нижньої та верхньої. Нижня частина корпусу має зов­нішню оболонку (піддон) і вкладиша піддону. Верхня частина має зовнішню оболонку (ковпак) та вкладиш оболонки; до неї також приєднується трубка для запалу. Трубка для запа­лу призначається для приєднання запалу до гранати та герматизації розривного заряду в корпусі. Для запобігання забруднення трубки, вона закривається пластмасовою пробкою. Під час підготовки гранати до метання, пробку вигвинчують, а зімість неї вкладають запал. Запал — здійснює запалювання розривного заряду всередині гранати. Розривний заряд слугує для здійснення розриву корпусу гранати на осколки. Він знаходиться всередині корпусу; в якості вибухової речовини використовується тринітротолуол.

Ручна осколкова граната Ф-І- використовується під час оборони. Граната складаєгься із корпусу, розривного заряду і запалу (рис. 7). Корпус фанати виконує такі самі функції, як у гранаті РГД-5. Відмінність полягає у тому, що він зроблений з чавуну і має повздовжні та поперечні заглиблення, що разом створюють невеликі квадрати. Останні, після вибуху фа­нати, стають осколками (по заглибленям відбувається розрив корпусу фанати). У верхній частині корпусу розташовується нарізний отвір для загвинчування запалу. Розривний заряд -заповнює корпус і служить для розриву фанати на осколки. Запал — виконує ті самі функції, що у фанаті РГД-5.

Ручна граната оборонна РГО — використовується під час оборони. Граната має корпус із стаканом для запалу, розривний заряд, ударно-дистанційний запал. Корпус складається з двох частин — верхньої і нижньої. Верхня і нижня частини мають зовнішню та внутрішню напівсфери. До верхньої частини прикріплюється стакан для запалу. Розривний заряд запов­нює корпус і призначається для його розриву на осколки. Під час зберігання гранати на місце запалу загвинчується пластмасова пробка.

Ручна граната РГН— призначається для використання під час наступу. Корпус гранати складається з верхньої та нижньої частин. До верхньої частини прикріплюється стакан для ударно-дистанційного запалу. Розривний заряд заповнює корпус і слугує для його розриву на осколки.

Транспортування і збереження гранат здійснюється у спеціальних дерев'яних ящиках, в яких вони надходять у підрозділи від заводів-виробників. На стінках і кришках таких ящиків нанесене маркування, в якому зазначається: кількість гранат в ящику, їх вага, назва гранат і запалів, номер заводу-виробника, номер партії гранат, рік виготовлення і знак небезпеки. Проте, у цих ящиках гранати знаходяться у розукомплектованому вигляді. Інші складові гранат (рукоятки, запали) розташовуються в окремих металевих коробках, до яких додається спеціальний ніж для їх відкривання.

2. Під час дій з гранатами, вони переносяться військовослужбовцями у спеціальних сумках. При цьому, запали розташовуються окремо, а кожен з них повинен бути загорнутим у папір або чисту тканину. Перед розміщенням гранат у сумці, а також перед їх приведенням у бойову дію, їх необхідно обов'язково оглянути. Під час цих заходів, увага, у першу чергу, звертається на те, щоб: корпус гранати не мав глибоких егм'ятин, не був заіржавілий; трубка для запалу повинна бути незабрудненою, не мати наскрізних ушкоджень; запал має бути чистим, не заіржавілим і без вм'ятин; кінці запобіжної чеки мають бути розведені, без тріщин на вигинах. Запали, що мають тріщини або утворення зеленого кольору до застосування непри­датні!

Для підготовки гранати до застосування потрібно вставити запал в отвір корпуса, зняв­ши при цьому запобіжну пластмасову кришку (вона закриває отвір для запалу). Такі діїдозво-ляється виконувати лише перед безпосереднім метанням гранати після отримання коман­ди — "Підготувати гранати". Під час бойових дій солдат готує гранату до застосування самостійно. Послідовність дій із приведення гранати до бойової дії: лівою рукою дістати гранату із сумки — одночасно правою рукою зняти металевий ковпачок (відгвинтити пробку з трубки корпусу) — утримувати гранату в лівій руці, а правою дістати із сумки запал і розгорнути його — вставити запал у центральну трубку і загвинтити — граната до застосування готова.

3. Підбити підсумки, зробити висновки, дати відповіді на питання.