7. Підбити підсумки, зробити висновки, дати відповіді на питання.

Розділ 2.5. Психологічна характеристика військової діяльності. Соціально-психологічна структура військового колективу. Психологічна підготовка до захисту Вітчизни

Урок І (теоретичний — 1 год.). Поняття про військову службу та військову діяльність, види, особливості та вимоги до юнака. Психологічна структура військового колективу: суспільна думка, настрій, традиції, взаємовідносини. Службове та неслужбове спілкування в колективі. Проблеми конфліктів та міжособи-стісних стосунків у військовому колективі, причини їх виникнення, виявлення та способи подолання 1. У військовій практиці дуже часто використовуються терміни "військова служба" та "військова діяльність". Відразу треба зазначити, що за своїм змістом вони є неоднаковими поняттями. Перше, - "військова служба" — значно ширше другого — "військовоїдіяльності". Військова служба в ЗСУ — дуже важливий вид діяльності, покликаний гарантувати національ­ну безпеку українській державі. Військова служба - це життєдіяльність людини в особливих, більш екстремальних, порівняно зі звичайним життям, умовах існування. Разом з таким поняттям, використовують вираз "строкова військова служба". Його можна тлумачити як діяльність особи в умовах значних обмежень, що залежать від особливостей цієї діяльності, а саме: соціальних, правових, моральних, матеріальних, часових, просторових, деяких інших. Соціальна обмеженість полягає у незначному (відносно особи, яка не проходить військової служби) колі спілкування, інших взаємовідносин, що виникають у суспільстві між окремою особою та іншими людьми, а також у діяльності окремої людини в цьому суспільстві (вико­нання роботи, яка їй подобається, спілкування з колом людей, з якими хочеться спілкувати ся, проведення дозвілля за власним смаком та багато-багато іншого, що входить до поняття "соціальне середовище"). Правова обмеженість розглядається, по-перше, як життя і діяльність під час військової служби за іншими нормами, порівняно з цивільним життям. Ці норми відображені у Статутах Збройних Сил України і вони значною мірою відрізняються від відо­мих і звичних норм, що пропонує цивільне життя. Специфіка військової служби обумовлює зміни моральних якостей особистості і, зокрема, призводить через певні суб'єктивні причи­ни до зміни моральних взаємовідношень, інколи до приниження гідності людини. Просто­рові обмеження полягають у тому, що кожний вид військової діяльності передбачає точне знаходження солдата у конкретно визначеному службовому місці, що визначається Статута­ми ЗСУ, інструкціями, приписами, деякими іншими чинниками. Наприклад, юнак не має права самовільно покинути військову частину, змінити своє місце служби, пост, пульт управ­ління, тощо. До фізіологічних обмежень можна віднести суттєві зміни якості, калорійності та асортименту харчування; значно збільшуються фізичні навантаження, відпочинок відбу­вається в умовах казарми, на місцевості у присутності великої кількості людей. Аналогічним чином можна розглядати інші аспекти військової діяльності, що призводять до обмежень або відмінностей від цивільної життєдіяльності, — так званий "психологічний простір осо­бистості". Тобто цей простір значно відрізняється в кожному із наведених видів життєдіяль­ності.

З іншої сторони, військова служба характеризується високою динамічністю, психоло­гічною та фізичною напруженістю, суворою регламентацією усіх дій та діяльності солдата взагалі. Наприклад, динамічність військової діяльності виявляється в оволодінні великою кількістю нових знань, їх практична реалізація в процесі військової служби (пригадайте вар-тову службу, тактичну, вогневу, стройову підготовку, інші види діяльності, що розглядалися на попередніх заняттях). Також, під час виконання цих видів діяльності відбувається знач­ний вплив на психічний стан і фізичні можливості військовослужбовця, — у багатьох випад­ках створюються екстремальні ситуації. Такі ситуації передбачають максимальне напружен­ня психофізичних можливостей організму військовослужбовця.

Дещо іншим змістом характеризується поняття "військова діяльність". Слово "діяльність" означає активну взаємодію особи з дійсністю, що її оточує. При цьому, така активна взаємодія полягає в тому, що особа цілеспрямовано впливає на дійсність і таким чином задовольняє свої потреби. Військова діяльність є складовою військової служби і вклю­чає навчально-бойову та бойову діяльність. Остання відбувається в умовах військової сутички (бою), кінцевою метою якої є перемога над противником. Навчально-бойова діяльність пе­редбачає підготовку військовослужбовців до такої бойової діяльності і здійснюється, по-пер­ше, за відсутності реального противника, по-друге, здійснюється не полі бою, а безпосеред­ньо у військових частинах, навчальних військових підрозділах ЗСУ. Змістом навчально-бойової діяльності виступають специфічні знання, уміння і навички, характерні для різних видів і родів військ, а також загальні - характерні для усіх цих видів і родів військ. Усі знання, уміння і навички можна умовно розподілити надекілька великих груп: навчальнадіяльність - вклю­чає заняття з військової, гуманітарної, соціальної підготовки; бойова діяльність — включає бойове чергування, бойові стрільби, несення вартової служби, деякі інші види діяльності; повсякденна діяльність — передбачає виконання розпорядку дня, інші дії згідно статуту (чер­гування у підрозділі, на кухні, виконання певних видів господарських робіт, участь у різних видах самодіяльності: спортивній, технічній, художній, обслуговування бойової техніки, військового обладнання та зброї, тощо).

Так само, як і військова служба, військова діяльність характеризується високою динаміч­ністю: швидким темпом, великими фізичними і психічними навантаженнями, раптовими

переходами з одного виду діяльності на інший, чіткою організацією і регламентацією цієї діяльності, суворою дисципліною. Такі особливості продиктовані необхідністю підтриман­ня високої бойової готовності військ. Військова діяльність солдата здійснюється в різноман­ітних умовах: просторових (на місцевості, за пультом управління бойової машини, установ­ки, тощо), часових (удень, вночі або в будь-який час), географічних (у горах, на морі, тощо), кліматичних та інших умовах. Військову діяльність відзначає (у порівнянні з переважною більшістю інших видів діяльності людини у суспільстві) велика напруга та екстремальність. Для неї притаманні: несподіваність, раптовість, незвичність, здатність до зміни стереотипів поведінки, що сформовані до призову; здатність до створення негативних психічних станів (тривожність, страх, стрес, депресія). Зазначене призводить до суттєвих змін в організмі юнака, який проходить строкову військову службу. Таких змін, у першу чергу, зазнають фізіологічні функції (дихання, кровообіг, частота серцевих скорочень, артеріальний тиск, деякі інші), психічні процеси (увага, сприйняття, мислення, пам'ять, уява), емоційно-вольова сфера (настрій, прояв вольових якостей), наслідком яких успішність практичної діяльності (ре­зультативність, ефективність, якість).

Усі зазначені фактори створюють для молодоїлюдини більш екстремальний (порівня­но з цивільним), напружений психологічний простір, більш складну морально-психологіч­ну атмосферу, на фоні якої розгортаються різні види військової діяльності. До цього також додаються інші соціально-психологічні проблеми, наприклад: низька готовність юнака до встановлення міжособистісних стосунків, невміння вести службове і неформальне спілку­вання з незнайомими людьми, неготовністьдо виконання військових обов'язків (особливо у перші місяці служби).

Саме останні фактори, а не зміст військової діяльності, призводить до появи низки психологічних зривів, конфліктів, складностей, інших негативних факторів під час присто­сування до умов військової служби.

2. Військова служба кожного юнака відбувається, переважно, серед його однолітків. Така група однолітків формується на підставі досить високої психологічної спільності: обо­в'язки, права, однакові умови побуту, харчування, виконання бойових завдань і т.п. Разом з тим, мають місце і певні розбіжності, — військовий колектив є різнорідним за цивільною професійною діяльністю, національністю, деякою мірою віком, соціальним статусом, жит­тєвим досвідом, освітою, індивідуальними особливостями тощо. У такій ситуації постає важ­лива проблема — створення з цієї групи колективу. Це можливо лише за умови, що така група буде відповідати цілому комплексу вимог, а саме: успішно вирішувати завдання, що покла­дені на неї (бути ефективною в основному виді діяльності цієї групи), мати високу мораль, хороші людські взаємини, створювати для кожного члена колективу можливість розвитку як особистості, бути здатною до творчості, тобто результат дії такої групи має бути більшим у порівнянні з результатами, які може показати кожен член такої групи окремо. Саме така мета, - створення з групи військовослужбовців колективу військовослужбовців і є однією з провідних. Отже, колективом називають високо розвинуту малу групу, в якій міжособистіні стосунки грунтуються на взаємній довірі, повазі, відкритості, чесності, порядності, доміну­ванні спільних інтересів, що не протирічать інтересам особистісним. Для колективу військо­вослужбовців притаманні такі самі риси, як і для будь-якого іншого колективу, а саме: пози­тивне значення для суспільства, домінування міжособистісних стосунків з притаманними цим стосункам рисам (вони подані у визначенні). Також, як і інший колектив, колектив військовослужбовців характеризується декількома етапами розвитку: початкове становлення (група-конгломерат раніше безпосередньо незнайомих людей, які були зібрані на одному просторі в один і той самий час), етап піднесення діяльності групи (підвищена активність, оптимізм її членів та ентузіазм) та етап зниження діяльності (період тимчасової кризи). В останньому випадку, в разі подолання групою тимчасового зниження активності, відбуваєть­ся подальший розвиток. Разом з тим, військовий колектив має свої специфічні особливості, що відрізняють його від колективу цивільного, а також призводять до неоднакового впливу на особистість. Найбільш вагомою відмінністю військового колективу від інших (цивільних колективів) є суспільна значущість мети і завдань його практичної діяльності, що носить яскраво виражену специфіку та особливість. Зокрема, тільки перед військовим колективом стоїть таке завдання як збройний захист суверенітету і національної незалежності українсь­кої держави. Також до відмінностей військового колективу можна віднести специфічність військової діяльності, — вона має яскраво виражений колективний характер (завдання вико­нуються у складі екіпажу, відділення і т.д.), пов'язана із систематичним подоланням труд­нощів і небезпек, обслуговуванням складної сучасної бойової техніки і зброї, що також може здійснюватись лише колективно. Зазначені фактори зумовлюють високу відповідальність, моральну і фізичну залежність кожного воїна від товаришів, тобто від колективу. Взаємоза­лежність між військовослужбовцем і колективом носить все більше зростає, оскільки розви­ток і вдосконалення бойової техніки та зброї вимагає збільшення колективних, а не індивіду­альних дій. Важливу роль у цих процесах відіграють також відносна стабільність, тривалість і неперервність знаходження особистості в одному і тому самому колективі за різних обста­вин. Зокрема, серед одних і тих самих військовослужбовців відбувається трудова, побутова діяльність, проходить дозвілля. Усе зазначене в комплексі та з урахуванням відірваності юна­ка від сім'ї та близьких створює передумови для постійного впливу колективу на особистість, умови для створення більш приязних стосунків між військовослужбовцями.

Однією з важливих особливостей військового колективу є чітка і виключно статутна (правова) організація взаємовідношень між окремими її членами. Така організація і чіткість грунтується на визначеній до деталей структурі колективу, суворій погодженості та обов'яз­ковості виконання статутних норм і правил поведінки під час служби та в бою. Такими нор­мами регламентуються і взаємні стосунки між військовослужбовцями. Зазначені заходи пе­реслідують одну ціль, - сформувати колектив військовослужбовців, який відповідає усім критеріям цього суспільного утворення. Разом з тим, загальновідомо, що неможливо підпо­рядкувати певній регламентації усі різноманіття елементів, що виникають у колективі. На­приклад, під час спільної діяльності виникають певні ділові, емоційні (психологічні) кон­такти, взаємодія, спілкування. Причому, вони виникають практично в усіх сферах життєдіяльності військовослужбовців, - службовій, суспільній, неслужбовій (побутовій) та на особистісному рівні.

3. Якщо розглядати залежність якості виконання службових обов'язків і бойових зав­дань від взаємовідносин всередині колективу, то можна констатувати, що вона (якість) знач­ною мірою залежить від службових і суспільних відносин військовослужбовців. Це є однією з причин того, що вказані відносини мають статус офіційно оформленої (у вигляді Статутів, наказах, настановах, правилах, інструкціях) організаційної структури військового колективу. На дотримання цих відносин спрямовані зусилля усіх командирів. Разом з тим, під час служ­би, а також поза її межами встановлюються позаслужбові (міжособистісні, неслужбові) сто­сунки, їх підґрунтям виступають емоції, почуття (симпатії та антипатії), деякі інші психо­логічні особливості. Такі взаємні стосунки певним чином (негативно, позитивно) позначаються на службових відносинах. І якщо службові відносини є добре видимими, а відтак, — найбільш керовані, то у питаннях особистих стосунків між військовослужбовцями вони, переважно, носять некерований характер. Останнє обумовлено, в першу чергу, внутріш­німи психологічними особливостями кожного військовослужбовця. Крім зазначених, у військовому колективі також існують офіційні взаємні стосунки, що ґрунтуються на підлег­лості. Остання визначається військовими званнями і статусом (начальник-підлеглий).

Неслужбові стосунки можна охарактеризувати як взаємовідносини між воїнами стро­кової служби, що утворюються на ґрунті спільних інтересів, емоційної привабливості, сим­патії, взаєморозуміння, поваги та проявляються поза службовою військово-професійною діяльністю. Такі неслужбові стосунки мають як позитивне забарвлення. Водночас, існують і негативні взаємні стосунки, одним з проявів яких є так звана "дідівщина". її можна визначи­ти як негативні неслужбові та нестатутні стосунки між військовослужбовцями (зазвичай, які відслужили неоднакову кількість часу), що негативно впливають на морально-психологіч­ний клімат у військовому колективі. На становлення позитивних неслужбових стосунків впли­вають: сумісна діяльність, спільна діяльність у вільний від служби час; професійні, освітні та інші інтереси військовослужбовців; ціннісні пріоритети, спільність позиції, мети, статус; характер, інтелект, інші психічні властивості особистості; психофізіологічні особливості (тем­перамент, емоційність, реактивність організму, тощо).

Підґрунтям зародження негативних неслужбових (нестатутних) стосунків є, головним чином, неформальне закріплення за кожним періодом служби кола неофіційних "обов'язків", "соціального" статусу. Вони як певний різновид "приписів" повинні виконуватися. При цьому найбільше психологічне навантаження лягає на молодих військовослужбовців, оскіль­ки згідно з такими "приписами" в коло їх обов'язків уводиться виконання важкої, чорнової роботи, деяких функціональних обов'язків інших військовослужбовців (старших за терміном перебування на службі) та інших видів діяльності, які згідно зі Статутом не повинні викону­ватися молодими військовослужбовцями. Крім цього, окремі військовослужбовці більш ранніх призовів намагаються виявити перевагу над молодим поповненням шляхом приниження їх гідності, знущань, інших негативних проявів. При цьому аргументом на користь таких дій виступають їх висновки про ніби-то "компенсацію" моральних, фізичних збитків, яких вони зазнали перебуваючи в якості молодих військовослужбовців. Найчастіше такі вчинки харак­терні для осіб з низьким рівнем розвитку моральних якостей, сформованих ще до призову на строкову службу. Це, у свою чергу, призводить до подальшого розвитку негативних неслужбо­вих стосунків. Зокрема, під тиском негативних приписів та військовослужбовців, які їх впро­ваджують, навіть кращі представники часто вимушені виконувати свою "роль", — "діда".

Іншими причинами розповсюдження нестатутних стосунків є: випадки їх прихову­вання окремими командирами, активом від керівного складу військового підрозділу; відсутність належних засобів боротьби з ними; низька правова культура молодих військовос­лужбовців; низький рівень організації виховних заходів, дозвілля військовослужбовців. З іншої сторони, у деяких випадках до нестатутних вчинків військовослужбовців більш ранніх при­зовів провокують представники молодого поповнення, які мають завищену самооцінку або ігнорують досвідом старших товаришів, відмовляються виконувати свої безпосередні військові обов'язки.

Отже, два види стосунків (офіційні та неофіційні), що виникають між військовослуж­бовцями існують не відокремлено, а тому певним чином впливають одне на одного. Врахову­ючи, що молоді військовослужбовці фізично та психологічно майже не готові до впливу на них утвореного таким чином комплексу факторів зовнішньої дії, вони у підсумку можуть призвести до різних за характером небажаних наслідків. Тому боротьба з нестатутними відно­синами між військовослужбовцями залишається однією з найбільш актуальних проблем існу­вання військових колективів.