2 РІК НАВЧАННЯ

Розділ 1.1. Нормативно-правова база військових питань. Історія розвитку українського війська

Урок 6 (теоретичний - 1 год.). Українське військо періоду козацтва. Запорізька Січ: організація і тактичні прийоми козацького війська. Бойова діяльність військових формувань у складі Російської імперії після скасування козацтва

1. На попередніх заняттях нами розглядався історичний матеріал, присвячений за­родженню і становленню українського війська включно до XIII століття (див. 1 рік навчання, розділ 1.1, урок 5). Нагадаємо, що до цього часу на Україні відбулися значні зміни в розбудові війська, — війська княжих часів. Його могутність зумовлювалася, в першу чергу, зв'язком війська і держави. Разом з тим, татарська навала періоду XIIІ-ХІУ століття призвела до поне­волення українського народу, а відтак, — до занепаду держави та її війська. Становище по­гіршилося внаслідок війни, результатом якої став перехід земель України під литовське, польське, угорське і молдавське управління.

Нова доба українського війська почалася із зародженням козацтва. Період козацтва припадає на XV-XVIII століття. На відміну від попередніх військ, що організовувалися з ініціативи держави та мали характер державного війська, козацтво народилося іншим спосо­бом. Воно вийшло із самих низів прошарків суспільства, а тому було виключно народним військом. Слово "козак" турецького походження і означає відважна, вільна людина (юнак, воїн).

Спочатку козаки не були організованим військом, - їх головною метою було отриман­ня здобичі та гострі відчуття від бойових сутичок. Козаки були відважними вояками і тому користувалися повагою у народі. Разом з тим, за свідченнями істориків, ситуація того періо­ду мала такий вигляд, що дії козаків могли призвести до анархії. Саме в цей час з'являються талановиті та ідейні постаті - Дмитро Вишневецький, Сагайдачний, Михайло Дорошенко, які зуміли зупинити прояви анархії та на ґрунті ватаг козаків створити дисципліновані фор­мування, що мали вигляд справжнього війська. Боротьба козаків із татарами принесла Ук­раїні велику славу. Наприкінці XVI століття з'являються спроби польського уряду зробити козацтво підконтрольним військом. З цією метою частина війська приймається на державну службу і залучається до оборони південних кордонів польської держави. Так, у 1578 році польський король Стефан Баторій приймає на службу козацький відділ у складі 500 чоловік, надає їм певні права, платню. Вся організація цього козацького відділення свідчила про те, що воно було утворено на зразок тогочасних польських та інших іноземних військових фор­мувань, але найбільше нагадувало угорську піхоту. Також, усі козаки цього відділення були записані у реєстр, що фактично дало початок реєстровому козацтву. Особливими ознаками таких козаків було, крім зазначено вище, такожте, що вони отримували одяг, зброю, мешка­ли у містах і козацьких поселеннях.

2. У той самий час, коли частина козаків уже була на службі у польського короля, інша їх частина мешкала на території України і продовжувала здійснювати невеликі напади на турків та отримувати таким чином трофеї. Козаки почали опановувати території, що розта­шовувалися нижче порогів Дніпра, — так зване Запорожжя. Велика кількість малих островів, достатня кількість тварин і риби, ліси, важкий доступ до островів, — це ті фактори, що сприяли згуртуванню козаків на цих територіях. Від Запорожжя і пішла назва "запорізькі козаки".

Паралельно з формуванням запорізьких козаків почали формуватися січові козаки. На рівнинних територіях створюються козацькі укріплення, які називали "січами", — звідси і назва січові козаки. Першу Січ, а точніше невелике містечко на острові Мала Хортиця, збудував князь Дмитро Вишневецький. Тут збиралися козаки та здійснювали напади на та­тарські поселення. Після смерті Вишневецького на Запоріжжі вже постійною стали козацькі укріплення. Разом з тим, Січ ще не мала сталого місця, — козацький табір переносився з одного місця в інше, проте всі визнавали Січ осередком усього козацтва. Серед Січових укріплень стояли курені для захисту, тут була зосереджена артилерія. Січ була резиденцією старшини козацького війська, сюди воно збиралося для походів. У запорізькому війську ут­ворився своєрідний демократичний устрій. Так, будь-яка важлива справа вирішувалася військовою радою, а участь у ній приймали усі козаки. Рада обирала старшого, здійснювала суд, укладала угоди з державами, що прагнули наймати козаків на службу, розробляла плани воєнних походів. Ухвала рішень здійснювалася голосуванням. Козаки також мали свій уряд: старший або гетьман здійснював загальне керівництво всім військом, а під час бойових дій мав необмежену владу над козаками. Разом з тим, після завершення військових кампаній він в усьому звітувався перед радою. В "адміністративному" штаті козаків був також писар, який вів усю канцелярію війська. Були й інші посади: осавули — були заступниками гетьмана з різних питань і водночас його ад'ютантами; обозні — здійснював керівництво у таборі та артилерією; судді — здійснювали суд над козаками.

Отже, хоча козацьке військо формувалося в добу польського і литовського устрою в державі, проте вся його організація, побут і звичаї набули зовсім окремого, самобутнього характеру.

Подальший розвиток козацького війська припадає на період гетьманування Петра Конашевича-Сагайдачного (рік народження невідомий — 1622 р). Саме він надав канце­лярській справі чіткої організації, — запровадив реєстрацію козаків і, таким чином, започат­кував реєстрове козацьке військо. Упродовж десяти років гетьманування Сагайдачний систе­матично запроваджував різні реформи з реорганізації війська, а саме: започаткував військове навчання, ввів сувору військову дисципліну, забезпечив кожного козака зброєю (рушницею замість лука) та конем, запровадив муштру і періодичний огляд війська. Також він значно зміцнив і збільшив флот, — налічувалося до 300 одиниць малих козацьких кораблів — "чайок". За твердженням істориків, десятирічне гетьманування Сагайдачного — це час, коли козацтво остаточно стало українським національним військом. Проте, події 30-х років XVII століття (повстання козаків проти польського правління в Україні), а саме поразка козаків у цій війні та наступні переговори, призвели фактично до розпуску козацького війська, позбавлення козаків привілей, конфіскації зброї, флоту, військових відзнак. Замість виборного гетьмана було призначено королівського комісара, замість начальників загонів-козаків були призна­чені польські офіцери, а чисельність війська зменшена до шести тисяч та укомплектована козаками, які не брали участі у повстанні.

Другим народженням козацького війська можна вважати період 1648 року — рік по­встання українського народу проти Польщі, яке розпочав Богдан Хмельницький (27.12.1595 -27.07.1657). Формування Хмельницького як полководця започаткувалося змолоду. Упродовж більш як 20 років він був на службі у складі реєстрового козацтва, приймав участь у військових походах. Саме під час національно-визвольної війни українського народу 1648-1654 років проти польської шляхти набуває розвитку талант Хмельницького як полководця. Вже у пер­ших битвах 1648 року під Жовтими Водами та Корсунем Б.Хмельницький виявив уміле пла­нування операцій, ведення оперативної і тактичної розвідки, вдале використання місце­вості. Також він відзначався умінням знайти союзників, навіть серед противників, враховував морально-психологічний фактор своїх військ, а також військ союзників (татар) і противника.

За часів гетьманування Богдана Хмельницького козацьке військо дійшло до найвищого рівня організації, чисельності, бойової готовності. Зокрема, організація козацького війська виг­лядала наступним чином. На чолі війська стояв гетьман. Він був головою "козацької держави", мав повну адміністративну владу, брав участь у законодавчих і судових справах. Якщо гетьман не брав участі в походах або війнах, то з генеральної старшини призначався наказний гетьман. Функції штабу при гетьманові виконувала військова генеральна старшина, до якої належали генеральні, — обозний, два судді, підскарбій, писар, два осавули, хорунжий і бунчужний.

На Січі військом керував кошовий отаман, при якому знаходився старшинський уряд (суддя, осавул, писар). Військо поділялося на полки, якими керували полковники. Кожний полк (від 500 до 5000 осіб), у свою чергу, поділявся на сотні (від 100 до 400 осіб). Ними керували сотники. Сотня поділялася на курені (50 осіб), кожен з яких очолював курінний отаман. Козаки офіційно називали один одного "товаришем", а гурт козаків — "товариством". Новий козак (джура) перш ніж отримати рівноправний статус у товаристві, три роки навчав­ся військовій справі, а після випробовування ставав членом козацького товариства.

У XIV столітті починається нова епоха розвитку військової справи і пов'язана вона, в першу чергу, із поширенням пороху і створенням більш якісної вогнепальної зброї. Козацьке військо переймає передові на той час види озброєння, але виготовляє їх, переважно, власни­ми силами. Так з'являються самопали — рушниці власного виготовлення. Пістолями, що з'являються в арсеналі військ у XVI столітті, головним чином, була озброєна козацька стар­шина та вершники.

У першій половині XVII століття запорізьке козацьке військо піднялося до рівня роз­витку кращих європейських армій. Козаки відзначалися розумом, хитрістю, великою відва­гою, дивовижною витривалістю і здатністю стояти на смерть. Козацьке військо відзначалося власною тактикою ведення бойових дій. Зокрема, під час переходу полки і сотні використо­вували вози (5-Ю козаків на одному возі), за допомогою яких транспортували артилерією, у разі небезпеки - вози замикалися у щільну фортецю. На ворожій території перед військом йшли розвідники. Коли військо розбивало похідний табір, тоді будувались намети (курені), створювалася система маяків-гляд з відповідною сигналізацією (вогнем, рухами). Козаки майстерно вели розвідку у стані ворога, — цим займалися пластуни та розвідники, що пере­одягались купцями.

У бою була така тактика: починала його кіннота, що наступала на ворога лавою, тобто шикуючись півколом, вона атакувала противника одночасно із флангів і фронту. Вершники спочатку стріляли по ворогу з луків, пістолів, рушниць, а під час безпосередньої сутички використовували списи та шаблі. У цей час розвідники непомітно та на близьку відстань підповзали до ворога, робили пастки (шанці), після чого вели вогонь з рушниць. Проте, особливою військовою майстерністю відзначалася піхота, що застосовувала особливу такти­ку, — шикувалася в три шеренги, перша з яких стріляла, друга — подавала рушниці, третя — їх заряджала. Це давало змогу вести безперервний вогонь у противника. Варто зазначити, що козацька артилерія мала другорядне значення. Гарматами, зазвичай, лише розпочинали бій, а упродовж його перебігу артилерія практично не використовувалася.

Козацький флот, як зазначалося вище, набув найбільшого розвитку під час гетьману­вання Сагайдачного. Козацькі кораблі називалися чайками, рухалися за допомогою весел і вітрил. їх довжина становила 20 м, ширина — 3-4 м, глибина — 2,5 м, швидкість — до 15 км/год. На човні могло розміститися 50-70 озброєних козаків, а також 4-6 легких гармати. Тактика ведення морських боїв також відзначалася певними особливостями. Так, відкритий бій вели­кими силами козаки намагалися не розпочинати. Вони відстежували ворожі кораблі, а потім (переважно вночі), поодинці нападали на них. Під час бою з турецькими галерами козаки застосували іншу тактику: половина вояків човна вела вогонь з рушниць, інші - їх готували до стрільби.

На початку XVII століття при церквах почали створюватися січові та козацькі школи, в яких навчалися юнаки та підлітки. Бути козаком у ті часи мріяв кожний юнак. Такі школи стали осередком військового і фізичного вдосконалення молоді, сприяли їх духовному і куль­турному розвитку. Визначеного терміну навчання в таких школах не було. Хлопці навчалися у віковий період від 10 до 18 років. Зміст навчання включав уміння веслувати і керувати човном, плавати на воді та під водою, їздити верхи, володіти шаблею, стріляти з вогнепаль­ної зброї, долати перешкоди. На свята молодь брала участь у різних змаганнях на силу, спритність, витривалість, швидкість.

3. Полтавська катастрофа поклала крах незалежності України. Цар Петро І після "зра­ди" Мазепи всіма засобами прагнув знищити українське військо. Продовжила ці починання та завершила їх Катерина II, — у 1775 році вона знищує Запорізьку Січ. Проте, спочатку питання виникло у вигляді повернення козацтва російській державі, коли вона вела російсь­ко-турецьку війну 1787-1791 років. Зокрема, князь Г.О. Потьомкін, який зробив багато для знищення Запорозької Січі, вдало використовує запорізьких козаків у цій війні. Ним, при російському війську, створюється полк вірних козаків, який згідно наказу від 22 січня 1789 року отримав назву "Військо вірних козаків". Його очолила колишня запорізька старшина (Сидір Білий, Захар Чепіга, Антон Головатий). їм було передано конфісковані в 1775 році клейноди Запорозької Січі, військові прапори "За віру та вірність".

Так було започатковане Чорноморське козацьке військо, що стало однією з найбільш боєздатних частин військ О.В. Суворова і брало участь у різних бойових діях проти Турції. Зокрема, надзвичайне військове мистецтво, хоробрість і відвагу на морі та суші козаки виявили у боях з турками під час штурму Очакова, захоплення турецької фортеці на острові Березань, міста Бендери та Хаджібей (тепер Одеса), Кілія, замком Тульча і фортецею Ісака. Під час узяття Ізмаїлу, піхотні полки козаків (біля 6 тисяч чоловік) одними з перших увійшли в місто. За подвиги козаків у 1788 році, козацьке військо і отримало назву "Чорноморське".

4. Підбити підсумки, зробити висновки, дати відповіді на питання.

Урок 7 (теоретичний — 1 год.). Діяльність українських військових формувань під час першої світової війни. Збройні Сили Української Народної Республіки та їх роль у боротьбі за національну державність у 1917 - 1921 рр.

1. Після проголошення Австрією війни Сербії (28 липня 1914 року) переважній більшості політиків світу стало зрозуміло, що конфлікт не обмежиться військовими діями двох країн. Допомогу Сербії у веденні війни надасть союз Антанти (Росія, Франція, Англія), а з іншої сторони виступить так званий Союз Осередніх Держав, — Німеччина та Австро-Угорщина. В Україні така звістка засвідчила, що у ці бойові дії буде втягнуто й Україну, під час яких може вирішитися доля незалежної українського народу. Початок першої світової війни засвідчив жахливість сучасного ведення бойових дій.

Цим подіям передувало нове піднесення національно-визвольної боротьби українсь­кого народу за незалежність (у цей час Східна Україна входила до складу Російської, Захід­на - до Австро-Угорської імперії). Центром цієї боротьби стала Західна Україна (Галичина). Там зародився січовий стрілецький рух (приблизно у 1911 році), спочатку як ідея військової підготовки української молоді. Перші кроки такої підготовки здійснювалися у шкільних, університетських пластових та освітніх гуртках таємно. Проте, міжнародний конфлікт між двома блоками держав свідчив про неминучість військового конфлікту. Це було однією з головних причин, коли ідея визволення українського народу народжена молоддю, знайшла підтримку в політичних колах і спортивних товариствах того періоду — Січей і Соколів. Таким чином був зроблений перший крок до створення молодіжного військового формуван­ня. Документально спроби його засвідчити не призвели до вирішення проблеми, — до розг­ляду було подано два статути — "Українського Стрілецького товариства" та " "Українського Січового Союзу". Тоді, об'єднавши два статути в один і зробивши в них зміни, запозичені із статуту аналогічного польського товариства, було офіційно зареєстровано товариство "Січо­вих Стрільців".

У вересні 1914 року з дозволу австрійського уряду із складу студентської та національ­но-свідомої селянської, робітничої молоді Галичини був сформований добровільний легіон Українських Січових Стрільців (УСС), назва якого свідчила про зв'язок з традиціями січово­го козацтва, а саме - боротьба за незалежність. Командування легіоном, кількість якого ста­новила 2500 добровольців, очолив Теодор Рожанківський. УСС брали участь у багатьох бой­ових діях проти російських військ. Особливо тяжкими були бої в 1914-1915 роках у Карпатах.

Після поразок австрійської армії в боях за Карпати влітку і восени 1914 року, із солдат УСС утворюються партизанські загони. Завдання таких загонів полягали у виведенні із ладу мереж зв'язку, залізничних колій, складів, мостів. Взимку 1914-1915 року легіон УСС прий­має активну участь у контрнаступах австро-німецьких військових формувань у Карпатах в якості розвідних груп. Разом з тим, до березня 1915 року легіон УСС фактично не значився як окремий підрозділ австрійського війська, а тому не отримував належного продовольчого, технічного і медичного забезпечення. Після зазначеної дати легіону УСС було надано офіц­ійного статусу, а його структурна організація здійснювалася на зразок австрійського. Легіон УСС тоді складався з піхотного полку (2-3 курені). Кожен курінь (батальйон) мав чотири піхотні сотні (роти). Сотні складалися з чотирьох чот (взводів), чоти — з чотирьох роїв (відділень) по 10-15 осіб в кожному. Для поповнення легіону була створена військова школа, що складалася з кількох сотень новобранців і мала власне господарство.

У жовтні 1918 року підрозділ УСС передислокували на Буковину, де вони зустріли події листопада 1918 року, що відбулися в Західній Україні.

2. Паралельно до подій військового характеру, що відбувалися у цей час, період, стали одними з найбільш динамічних в українській політичній історії. Лютнева (1917року) рево люція в Росії надала поштовху процесам відродження української державності. Зокрема, 17 березня 1917 року в Києві створюється Українська Центральна Рада на чолі з відомим політичним діячем і вченим Михайлом Грушевським (1866-1934 рр.). Вона фактично запо­чаткувала відновлення української держави. Паралельно політичним процесам, нового роз­витку набуває відродження українського війська. Так, у березні 1917 року за ініціативою Ми­коли Міхновського починає відновлюватися український військовий рух, — відбуваються перші збори українських старшин і військовослужбовців київських військових формувань. Наслідком такої діяльності стала постанова про організацію добровільних полків усіх родів військ, пер­ший з яких отримав назву "Перший український козачий полк ім. Б.Хмельницького". Також були започатковані "Український військовий клуб" (мета — об'єднати військовослужбовців, лікарів і військових чиновників), Український військовий організаційний комітет (мета -організація військових частин по всій території України), упродовж 1917 року відбулося З Військових з'їзди. На першому такому з'їзді було утворено Український Генеральний військо­вий комітет. Паралельно відбуваються процеси реорганізації російської армії, — на території України починають формуватися українські корпуси. До них надсилали українських солдат, які до цього часу проходили службу в різних військових частин російської армії. Таким чи­ном, у серпні 1917 року формується "Перший український корпус", у вересні "Другий Січо­вий Запорізький Корпус", деякі інші військові частини (стрілецька залізнична дивізія, Гай­дамацький курінь (самостійно організувався на базі першого піхотного фінляндського полку), український кінний полк, тощо).

Проголошення УНР започаткувало створення національних Збройних Сил, - 16 січня 1918 року Центральна Рада УНР ухвалила Закон про утворення народної армії на основі міліції з метою оборони держави від зовнішніх ворогів. Народна міліція створювалась за територіальним принципом (по округах). Одночасно створюється Військове Міністерство УНР та Генеральний штаб, що здійснювали управління військами. У цей самий період узгод­жується тимчасова форма одягу (однострій) українського війська, а також військові звання. Останні фактично не встановлювалися, а були лише відзнаки військових посад (ройовий, чатовий, бунчужний, півсотенний, сотник, курінний, полковник, отаман бригади, отаман дивізії, отаман корпусу). Але вже у квітні 1918 року приймається рішення УНР про реорга­нізацію народної міліції в регулярну українську армію. Передбачалось, що до її складу увій­дуть 8-Ю військових корпусів, сформованих за територіальною ознакою. Проте, уряд УН Р не встиг реалізувати заплановане, — 29 квітня 1918 року за участю німецької армії, що напере­додні з Росією підписала мирну (Брестську) угоду, відбувся державний переворот. В Внаслі­док цього перевороту до влади в Україні прийшов гетьман Павло Скоропадський. Його пер­шим маніфестом "До всього українського народу" було скасовано УНР та всі міністерства, державні комітети. Одночасно з маніфестом було проголошено "Закон про тимчасовий дер­жавний устрій України". Захопивши владу, гетьман звертає серйозну увагу на формування української регулярної армії. Верховним головнокомандуючим усіма військами був гетьман, який здійснював керівництво військами через Військове Міністерство та Генеральний штаб.

Структурно військо поділялося на оперативно-територіальні об'єднання (корпуси), яких нараховувалося вісім (Волинський, Подільський, Одеський, Київський, Чернігівський, Полтавський, Харківський, Катеринославський). Кожен корпус складався з двох піхотних дивізій.

Влітку 1918 року гетьман П. Скоропадський сформував Сердюцьку дивізію, Дивізію Сірожупанників та відновив формацію Січових стрільців. Згодом (кінець серпня ц.р.) геть­ман дозволив сформувати полк Січових Стрільців, що отримав назву Окремий Загін Січових Стрільців і дислокувався у м. Біла Церква. У жовтні гетьманським універсалом відновлено козацтво, на зразок кубанських, донських козачих організацій. У результаті проведених дій, на листопад 1918 року чисельний склад української армії без козацтва нараховував 60 тисяч осіб. Для подальшого зміцнення Збройних Сил, була запроваджена підготовка військових кадрів. Для цього створювалися відповідні навчальні заклади: військова академія з триріч­ним терміном навчання, повітряна школа, чотири кадетські школи, дві школи старшин для піхоти, по одній - для кінноти, артилерії та технічної служби. Затверджені військові посади, розроблені відзнаки для підстарший, старшин і генералів.

У листопаді 1918 року гетьман Павло Скоропадський без згоди народу проголосив Україну федеративною частиною Російської республіки. Щоб зберегти українську державність і незалежність, створюється Український національний союз на чолі з В. Винниченком. Цей союз розпочинає активну підготовку повстання проти гетьмана. Воєнні дії розпочали 16 листопада 1918 року Січові стрільці, що розміщувалися у Білій Церкві. 18 листопада відбула­ся вирішальна битва між повстанцями та військовими формуваннями гетьмана Скоропадсь­кого. Війська зійшлися між залізничних станцій Мотовилівка і Васильків, запекле збройне протистояння закінчилося поразкою військ уряду. Відразу після таких подій, до повстання приєднуються Запорізька, Сіра дивізії та частина полтавського корпусу. 12 і 13 грудня розпо­чався загальний наступ на Київ. 14 грудня 1918 року Скоропадський зрікається влади, а 19 грудня відновлюється Українська Народна Республіка на чолі з Директорією. Вона призна­чає головним отаманом республіканських військ Симона Петлюру. За даними істориків збройні сили Директорії нараховували близько 300 тисяч солдат, які входили до складу Запо­різького корпусу, Окремого Загону Січових Стрільців, Осадного корпусу Січових Стрільців, Дніпровської, Чорноморської, Волинської, Подільської,'Селянської або Київської дивізій, полк ім. Івана Франка, деяких інших військових формувань.

На території Західної України, що належала Австро-Угорській імперії, також відбува­лися події революційного характеру, — з однієї сторони Українська народна республіка про­голосила цю територію частиною України і проводила переговори з урядом Австро-Угорщи­ни, який капітулював у першій світовій війні, а з іншої сторони мали місце претензії Польщі на ці території. У цей період (1919 рік), з метою боротьби проти поляків на території Західної України, створюється Українська Галицька Армія (УГА). Структурно армія поділялася натри корпуси. Загальна кількість армії нараховувала близько 60 тисяч бійців, 45 куренів піхоти, близько 40 батарей.

У Збройних Силах УН Р отримали розвиток нові, ще невідомі в історії військової справи, способи ведення бойових дій. На відміну від тактики ведення бойових дій у перших війнах XX століття, де позиції займали тисячі кілометрів, переважає надзвичайна рухливість та зручне маневрування невеликими відділеннями на значних територіях. Війна ведеться уздовж заліз­ничних шляхів за важливі станції, населені пункти. Перемогу в таких боях отримували війська, що були більш рухливими, мали краще озброєння та підготовлених командирів.

У період 1917-1919 років значні зміни відбуваються у військових формуваннях украї­нських моряків Чорноморського флоту. Так, у березні 1918 року Центральна Рада проголошує створення військового флоту УНР на Чорному та Азовському морях. Після приходу до влади гетьмана П.Скоропадського, 29 квітня 1918 року флот підняв український прапор. Цей день 29 квітня 1918 року вважається святом Українського військово-морського флоту. Військово-морський флот України складався з лінійних кораблів (дредноути "Цариця Катерина Вели­ка" і "Воля", крейсерів, гідрокрейсерів (авіаносців), міноносців, підводних човнів, сторожо­вих катерів і морської піхоти. Проте після поразки Австро-Угорщини і першій світовій війні, війська Антанти, увійшовши до Севастополя фактично розформували флот, — конфіскували флотилію як військовий трофей. У 1921 році Українська державність втратила силу, а українські землі опинилася під окупацією Румунії (Буковина), Чехословаччини (Закарпаття), Польщі (Галичина з Лемків-щиною і Холмщиною), більшовицької Росії (Наддніпрянська Україна). Починався новий період у формуванні українських збройних сил.

3. Підбити підсумки, зробити висновки, дати відповіді на питання.

Урок 8 (теоретичний — 1 год.). Боротьба українського народу проти фашизму та національно-визвольна боротьба на Україні під час другої світової війни (Великої Вітчизняної війни). Розвиток озброєння та військового мистецтва. Військова служба українського народу в лавах Збройних сил СРСР у післявоєн­ний період

1. Як відомо, 1 вересня 1939 року напад нацистської Німеччини на Польщу започатку­вав другу світову війну. Радянські війська перейшли кордон і окупували більшу частину польської території, — західні українські землі. 22 червня 1941 року німецькі війська без оголошення війни перейшли західний кордон Радянського Союзу. Розпочалася Велика Вітчизняна війна. Найбільша частина німецьких сил — група армій "Південь" повинна була захопити Україну. Саме на цьому напрямку відбулися перші великомасштабні військові опе­рації 1941 року: зустрічна танкова битва Луцьк — Броди — Рівне, Київська та Одеська обо­ронні операції.

У перші дні війни німецькі війська захопили значну територію України. Так, улітку 1941 року майже вся Правобережна Україна була окупована. Після перемоги радянських військ під Сталінградом (19.11.1942-02.02.1943 років), почалося визволення окупованих українсь­ких територій, — 18 грудня 1942 року було визволено перший українській населений пункт — село Півнівку на Луганщині (бувша Ворошиловоградська область). Цією подією розпочалася Ворошиловоградська наступальна операція, що тривала з 29 січня по 18 лютого 1943 року. Наступні бойові дії за визволення України відбуваються під Курськом (5.07 — 23.08.1943року) та в подальших операціях. Проте, саме Курська битва стала однією з вирішальних у повороті ходу війни. Німецька армія, втративши повністю стратегічну ініціативу, перейшла до обо­ронних дій. Це дало змогу радянським військам здійснити стратегічний наступ на пере­важній більшості ділянок фронту. При цьому, значну увагу Головне командування приділяло напрямку, що проходив через територію України. Приклад цьому, — Корсунь-Шевченківська операція, яку історики називають ще "Сталінградом на Дніпрі". Наслідком цієї військової операції стало оточення і знищення 73 тисяч німецьких солдат та офіцерів. Отже, значних втрат зазнали 15 дивізій, 8 з яких були танкові.

Наступні успішні військові операції, що були здійсненні радянськими військами уп­родовж літа-осені 1944 року (Львівсько-Сандомирська — 13.07-29.08; Ясько-Кишинівська -20-29.08; Карпатсько-Ужгородська - 9.09- 28.10), призвели до повного визволення території України від німецької окупації. Дата цієї події — 28 жовтня 1944 року. У цих визвольних битвах брала участь майже половина усієї діючої радянської армії.

Одними з важливих аспектів воєнних дій періоду 1941 -1944 років, тобто від окупації до повного визволення України, були партизанські бойові дії на її території. Так, наприкінці 1941 року в тилу ворога (у полоні, оточенні) опинилася велика частка особового складу ра­дянської армії. Саме ця, а також вже наявна практика подібного роду (дивись дії січових стрільців у першій світовій війні) були тими обставинами, що сприяли створенню парти­занського руху. Головна мета партизанської війни залишалася такою самою, як під час пер­шої світової, — руйнування ворожих комунікацій і знищення живої сили. У 1943 році парти­занський рух на території України досяг апогею і став настільки загрозливим, що Гітлер змушений був видати спеціальний наказ за № 14 про боротьбу з партизанами.

Також, крім партизанських формувань, на території України створюється Українська Повстанська Армія (У ПА). Комплектування та навчання підрозділів У ПА здійснювали ко­лишні офіцери українських батальйонів "Нахтігаль" і "Роланд", що діяли у складі вермахту. Подальшу розбудову УПА взяв на себе центральний провід ОУН (Б), а її Головнокомандую­чим стає член цього проводу, український офіцер Роман Шухевич. Завдяки широкій та ефек­тивній підпільній мережі ОУН, УПА швидко розрослася у велику, добре організовану парти­занську армію. Вона протягом нетривалого періоду захопила контроль над значними частинами Волині, Полісся, а пізніше і Галичини. У цих районах УПА отримувала попов­нення, здійснювала їх підготовку у створених військових школах. З лютого 1943 року УПА активізує свою боротьбу одночасно за двома напрямами, — проти радянської та німецької армій. У квітні цього ж року УПА звільнює від німців багато районів Волині, її загони діють на Поділлі, Київщині, в інших районах України. УПА має розгалужену систему підпільних формувань і осередків, самооборонних кущових відділів.

Прихід у Західну Україну радянської армії призводить до жорстоких сутичок між чер-воноармійцями та силами УПА. Такі бойові дії, переважно, були спрямовані проти НКВС, членів комуністичної партії, які впроваджували радянський режим на землях Західної Украї­ни. Тому, з метою ліквідації УПА, радянські війська організовують блокаду значних парти­занських територій. Після остаточної перемоги (9 травня 1945 року) боротьба з УПА набула ще більших масштабів. Зокрема, радянський уряд створює загони НКВС, які з метою позбав­лення УПА народної підтримки, починають масові виселення людей із районів, де розташо­вуються бази повстанської армії. Упродовж наступних майже 10 років український народ зазнав великих людських, моральних і матеріальних втрат від державної безпеки Польщі, Чехословаччини та Радянського Союзу, що продовжували післявоєнну боротьбу з силами УПА.

2-3. Після закінчення Другої світової війни Радянський Союз, у складі якого знаходи­лася й Україна, вирішує питання відновлення та розвитку народного господарства. Разом з тим, велика увага приділяється зміцненню обороноздатності країни, — у 1953 році для управ­ління збройними силами створюється Міністерство оборони. їх основу у перші повоєнні роки складали Сухопутні війська, значна частина яких була розташована в Україні. У зв'язку із новими вимогами, що висунули наслідки Другої світової війни, відбувається подальший розвиток науково-технічного прогресу у сфері військового виробництва. Це призводить до технічного переоснащення усіх родів військ, збільшується їх ударна та вогнева потужність. Так, суттєвих змін зазнають Військово-Повітряні Сили, — внаслідок новітніх розробок на зміну поршневим двигунам приходять реактивні. Починаючи з 1948 року у відокремлюють­ся у самостійний вид ЗС Війська протиповітряної оборони. Крім того, до їх складу увійшли з'єднання різноманітного призначення, що в зв'язку з досягненнями науки і техніки озбро­юються новітньою винищувальною авіацією, зенітно-ракетними комплексами з великою дальністю стрільби та автоматизованими приладами управління вогнем, радіолокаційними станціями гарматного наведення. Також, після війни значних змін зазнає організаційна струк­тура Військово-Морських Сил. Починаючи з 1955 року вони змінюють назву, — тепер це Військово-Морський Флот. Період першого десятиріччя після закінчення Другої світової війни був ознаменований створеннях надновітніх видів озброєння, — до її початку їх взагалі не існувало. У першу чергу — це ядерна зброя. Це призводить до розвитку новітніх засобів доставки цієї небезпечної зброї до місця бойових дій і як наслідок, — у 1960 році формується новий вид Збройних Сил Радянського союзу - Ракетні війська стратегічного призначення. Вони озброювалися ракетами різного радіусу дії з високою точністю влучення у ціль, що несли у головних частинах звичайні та ядерні заряди величезної потужності. Отже, у80-х роках Радянська армія і Військово-Морський Флот досягли свого апогею розвитку. Та­кий розвиток характеризувався, в першу чергу, безпрецедентним створенням у мирний час угруповань військ, що могли здійснювати бойові дії на всіх можливих просторах, - Сухопутні війська, Військово-Повітряні Сили, Ракетні війська стратегічного призначення, Війська Протиповітряної оборони, Військово-Морський флот. Отже, за період 1954-1991 років ЗС Радянського Союзу характеризуються значним розвитком усіх видів військової техніки та зброї. У тактичній підготовці акцент робиться на умінні військ виконувати бойові завдання у випадку застосування ядерної зброї. З розпадом Радянського Союзу, в січні 1992 року неза­лежна Україна розпочала створення власних ЗС. їх основою стали війська, що за часів Ра­дянського Союзу розміщувалися на території України. З урахуванням вимог часу почалося формування і деяких нових підрозділів.

4. Підбити підсумки, зробити висновки, дати відповіді на питання.