Боротьба за незалежність у Північній Америці. Утворення сша.

Війна за незалежність у Північ­ній Америці була прямим на­слідком загострення супереч­ностей між метрополіями й колоніями. Найактивніше праг­нення до незалежності виявля­ли північноамериканські пере­селенські колонії Англії. На відміну від іспанських, португальських та голландських колоній у Південній Америці, що мали у своєму розпорядженні значні матеріальні ресурси, Північна Америка являла собою велику малозаселену територію з багатими запасами руд металів, кам'яного вугілля, будівельного матеріалу, необхідними для розвитку індустрії. Достатня кількість вільних земель робила колоністів практично незалежними від органів метрополії: вони могли легко зніматися з місця й освоювати нові землі на Заході. Ці фактори з самого початку сприяли становленню в колоніях буржуазних соціально-економічних відносин та процесу первісного нагромадження капіталу. Принцип «вільний фермер на вільній землі» став основою розвитку капіталістичного сільського господарства.

Після буржуазної революції другої половини XVII ст. Англія, надавши колоніям деяку адміністративну самостійність, установила жорсткий контроль за їхньою економічною діяльністю. Навігаційний акт забороняв вивозити продукти колоній будь-куди, крім Англії, і дозволяв одержувати промислові товари тільки з метрополії або за її посередництва. У 1763 р. Англія заборонила самостійне переселення на землі, захоплені у Франції на заході Північної Америки. Особливу увагу метрополія приділяла обмеженню мануфактурного виробництва в колоніях.

Проте до середини XVIII ст. 13 північноамериканських колоній були вже майже незалежні. Порушуючи положення Навігаційного акта, вони завозили більшу частину товарів контрабандою. Якщо до Семилітньої війни (1756—1763 рр.) Англія толерантно ставилася до цих порушень, то з приходом до влади короля Георга III вона спробувала посилити свій контроль над колоніями. Намагаючись перекласти тягар величезного боргу, що залишився після війни, на колонії, метрополія зажадала від колоній точного виконання навігаційних законів і запланувала ввести в колоніях постійне військо. Спочатку англійський уряд запровадив невеличкий гербовий збір. Проте цей крок викликав у колоніях бурю протесту. Навесні 1770 р. на вулицях Бостона відбулася перша сутичка. Тут же в 1773 р. був викинутий в океан вантаж чаю Ост-Індійської компанії, що стало кульмінацією руху за бойкот англійських товарів і початком нового етапу боротьби колоній за незалежність. Англія оголосила в колоніях воєнний стан.

У вересні 1774 р. у Філадельфії відбувся І Континентальний конгрес, що офіційно заборонив купівлю англійських товарів у всій Америці. У цьому ж році виникли перші партизанські загони борців за незалежність колоній. 19 квітня 1775 р. відбулася перша збройна сутичка між урядовими військами й партизанами. Так почалася війна північноамериканських колоній за незалежність, у результаті якої Англія втратила значну територію з населенням 2,5 млн чоловік.

II Континентальний конгрес (розпочався в травні 1775 р.) прийняв рішення про припинення відносин з Англією. Одночасно передбачалися організація народного ополчення та випуск паперових грошей, необхідних для сформування регулярної американської армії. 29 листопада 1775 р. був створений Комітет для секретної кореспонденції – прототип міністерства закордонних справ. 4 липня 1776 р. Конгрес прийняв Декларацію незалежності, яка проголошувала англійські колонії вільними й незалежними державами, що об'єднувались у Сполучені Штати Америки. Цей документ, складений Томиком Джефферсоном, не тільки виводив США з розряду просто повсталих колоній, а й закріплював принципи демократичного правління в них, проголосивши політичну владу такою, що виходить від народу і покликана захищати інтереси всіх громадян. Прийняття Декларації дало можливість США на офіційному дипломатичному рівні шукати підтримки в країнах Європи. Велику роль у цьому відіграв американський посол у Франції Бенджамін Франклін.

Однією з найважливіших подій війни за незалежність стала битва під Саратогою в жовтні 1777 р., коли американці розгромили і взяли в полон понад 6 тис. англійських І солдатів. Перемога під Саратогою остаточно визначила позицію Франції у війні, б лютого 1778 р. США і Франція щцписали договори про союз і торгівлю, які стали першим офіційним визнанням нової держави. У 1779 р. приклад Франції наслідувала Іспанія, а в 1780 р. війну Англії оголосила Голландія. Союз двох найсильніших морських держав — Франції й Іспанії, а також проголошення збройного нейтралітету Росією, Данією, Швецією, Пруссією, Австрією, Португалією і королівством обох Сицилій остаточно підірвали панування англійського флоту на морі.

Чергова важлива перемога американців під Йорктауном 19 жовтня 1781 р. практично поклала край війні. У 1782 р. в Парижі почалися переговори про мир, що завершилися підписанням у 1783 р. Версальського мирного договору. Англія визнала США незалежною державою, кордони якої встановлювалися по р. Міссісіпі, на півночі – по Великих озерах і р. св. Лаврентія та на півдні – на північ від Флориди. Франція повернула собі деякі володіння у Вест-Індії й Західній Африці, Іспанія – Флориду.

Після підписання Версальського миру перед США постало завдання юридичного закріплення основ суспільного й державного устрою. У 1787 р. була прийнята Конституція, що проголошувала Сполучені Штати федеративною державою, республікою, в якій вища законодавча влада належить Конгресові, судова – Верховному суді, а виконавча влада — президентові. В 1789 р. був скликаний перший Конгрес, який обрав першого президента США Джорджа Вашингтона. Того ж року Конгрес ухвалив десять поправок до Конституції, що ввійшли в історію як «Білль про права». Ці поправки проголосили свободу слова, друку, зборів, недоторканність особи, відокремлення церкви від держави і т. д., заклавши основи західної демократії.