Розділ другий Країни Західної Європи та Америки у новий час (середина XVII – початок XX століття).

Одним з найважливіших процесів, які відбувалися у XVII ст. в розвинених країнах Європи був перехід до капіталістичних відносин. Починає зароджуватись нова верства населення – власники мануфактур, які дедалі заявляли про свої політичні права та вимагали від королів та парламентів проведення внутрішньої та зовнішньої політики у відповідності до нових економічних реалій. Стара феодальна еліта в свою чергу намагалася зберегти свої позиції. Виникає так звана «криза старого порядку», сутність якої полягає у нездатності феодальної політичної еліти відповідати реаліям нового часу та стрімкому розвитку капіталістичних відносин.

Тридцятилітня війна в Європі та становлення Вестфальської системи міжнародних відносин.

Головною подією в історії Європи початку XVII ст. стала Тридцятилітня війна (1618-1648 рр.). У цю першу загальноєвропейську війну були втягнуті майже всі європейські держави. Вони поділилися на два блоки – навколо Католицької ліги (1609 р.) і Євангелічної унії (1608 р.). У габсбурзький блок входили іспанські й австрійські Габсбурги, католицькі князі Німеччини, їх підтримували папство та Річ Посполита. Антигабсбурзька коаліція об'єднувала німецьких протестантських князів, Францію, Швецію, Данію й спиралася на підтримку Англії, Голландії та Росії.

Тридцятилітня війна була викликана прагненням розв'язати основні вузли міжнародних суперечностей початку XVII ст. Ослаблення Османської імперії наприкінці XVI ст. дало можливість Габсбургам удатися до чергової спроби підпорядкувати собі Німеччину й відновити там свій вплив та імператорську владу, підірвану Реформацією. В разі реалізації цих планів поруч із Францією з'явилася б величезна, сильна держава. Намагаючись не допустити цього, Франція активізувала свою традиційну політику, спрямовану на підтримку балансу сил між німецькими князями й імператорською владою.

Посилення впливу династії Габсбургів у північній Німеччині боялися такі лютеранські королівства, як Данія і Швеція, котрі претендували на панування в Балтійському морі й прагнули ослабити конкуренцію міст Ганзейського союзу. Саме ці дві держави, отримавши великі субсидії від Англії, Голландії та Франції, першими почали війну проти імператора.

Тридцятилітня війна поділяється на кілька періодів. Чеський період (1618-1623 рр.) характеризувався посиленням суперечностей у самій Священній імперії. Утиски протестантської віри імператорською владою викликали в травні 1618 р. повстання в Празі, яке поширилося на всю Чехію. У листопаді 1620 р. об'єднані сили австрійського імператора Фердінанда II й Католицької ліги в битві біля Білої Гори під Прагою розбили чеські війська.

Датський період (1625-1629 рр.) позначений переростанням війни за межі Німеччини. Данія на чолі з королем Крістіаном І і протестантські князі, що підтримали її, зазнали поразки від армії Католицької ліги. Імператорська влада утвердилася в усій північній Німеччині.

Шведський період (1630-1635 рр.) був скрутним для Габсбургів. Шведська армія під командуванням короля Густава II Адольфа вступила в Німеччину, здобувши вагомі перемоги при Брейтенфельді (1631 р.), Лютцені (1632 р.), захопила всю північну і значні частини центральної та південної Німеччини. Проте в битві під Нердлінгеном (1634 р.) шведська армія була розбита імператорськими військами. Це знову привело до встановлення рівноваги сил у Німеччині. Лише вступ Франції у війну міг тепер зашкодити перемозі імператора та його союзників. Почався французький період війни (1635-1648 рр.), який ознаменувався явною перевагою антигабсбурзької коаліції й поразкою імперії Габсбургів.

Тридцятилітня війна закінчилася підписанням 24 жовтня 1648 р. у містах Вестфалії (Німеччина) Оснабрюку й Мюнстері Вестфальського миру, що остаточно встановив внутрішній устрій Німеччини, закріпивши її політичну роздробленість, фактично покінчивши з імперією. Німецькі князі здобули право вести самостійну зовнішню політику, підписувати договори, оголошувати війну й укладати мир. Була визнана рівноправність католицизму, лютеранства та кальвінізму. Держави антигабсбурзької коаліції одержали значні територіальні надбання. Швеція захопила райони Померанії й гирла річок Везер, Одер, Ельба, якими йшла торгівля з країнами Східної Європи. Франції відійшла частина Ельзасу на Рейні й Лотарингії. Після підписання Піренейського миру з Іспанією (1659 р.) Франція приєднала частини Люксембургу, Русільон, Артуа та Геннещу, що належали Іспанії. Була визнана повна незалежність Голландії та Швейцарії. Вестфальський мир закріпив роздробленість Німеччини та фактично цілковиту гегемонію Франції в Європі й установив нову систему міжнародних відносин.