Фаза конфлікту Етап конфлікту Можливість вирішення
Початкова фаза Виникнення і розвиток конфліктної 92%
ситуації; усвідомлення конфліктної
ситуації.
Фаза підйому Початок відкритої конфліктної взаємодії 46%
Пік конфлікту Розвиток відкритого конфлікту менше 5%
Фаза спаду біля 20%
4. Конфлікти як складне соціально – психологічне явище можна класифікувати за різними ознаками:
1. За сферою прояву конфлікти бувають: економічні (в основі – економічні протиріччя); ідеологічні (протиріччя в поглядах); соціально – побутові (протиріччя соціальної сфери); сімейно – побутові (протиріччя сімейних відношень);
2. За предметом конфлікту бувають: реалістичні (предметні), які мають чіткий предмет та нереалістичні ( безпредметні).
3. За тривалістю і ступенем напруги конфлікти бувають: бурхливі – це ситуації швидкоплинні, характеризуються агресивністю і крайньою ворожістю на основі індивідуальних психологічних особливостей учасників конфліктної ситуації; гострі тривалі ( в їх основі – глибокі протиріччя); слабовиражені і в’ялі ( у ситуації не дуже гострих протирічь або пасивності однієї із сторін);
4 За джерелом - конфлікти, які виникають у результаті дії об’єктивних чинників соціальної ситуації і конфлікти, які виникають у результаті зіткнення потреб, мотивів, установок, поглядів та поведінки окремих особистостей, груп у цілому у єдності з об’єктивними умовами та тенденціями суспільства.
5. За змістом конфлікти бувають ділові та особистісні.
6. За значимістю - конфлікти, значимі тільки для окремих особистостей; для малих груп; для суспільства в цілому.
7. За типом вирішення та соціальними наслідкамирозрізняють:
- деструктивні конфлікти, що призводять до знищення однієї або обидвох протилежних тенденцій, установок, стереотипів та поглядів опонентів;
- конфструктивні конфлікти, що призводять до модифікації протилежних тенденцій обох сторін і служать джерелом саморозвитку та самовдосконалення;
- стабілізуючі конфлікти, які призводять до відстрочки реалізації чи до переорієнтації несумісних у даній ситуації потреб, тенденцій та установок однієї особистості чи групи і до утвердження, признання і перемоги іншої.
8. За формою вираження конфлікти бувають:
- конфлікти певного напрямку дії чи поведінки: конфлікти “зближення – зближення”, “зближення – віддалення”, “віддалення – віддалення”;
- конфлікти певної якості та інтенсивності дії чи поведінки: взаємні чи односторонні неузгодженні дії; відмова від них; створення перешкод; агресивні акти, насилля;
- конфлікти, що виражаються словесними та іншими знаками вербальної і невербальної комунікації: мовчання, погляд, поза, міміка, тон мови, певні фрази у розмові, усні і письмові суперечки та всі інші зміни у манері звертання і спілкування;
- конфлікти скриті і відкриті, масковані і демонстративні.
9. За типом структури взаємовідносин - конфлікти по вертикалі і по горизонталі (керівник - підлеглі; підлеглі - підлеглі).
10. За соціально-психологічним ефектом виділяють:
- конфлікти, що розвивають і утверджують, активізують кожну із особистостей конфліктуючих сторін і групу в цілому;
- конфлікти, що сприяють самоутвердженню і розвитку однієї із сторін конфліктуючих особистостей чи груп особистостей і подавленню, обмеженню іншої особистості чи групи в цілому. Аналіз конфліктів у даному аспекті пов'язаний з проблемами авторитету і лідерства, стилю взаємовідносин і взаємодії у групах. Він повинен бути центральним у соціально -психологічних дослідженнях конфліктних ситуацій.
11. За соціальною формалізацією конфлікти бувають офіційні та неофіційні.
12. За критеріями внутрішньої картини конфліктів є такий поділ :
- конфліктна ситуація об’єктивно існує, але вона не усвідомлюється, не сприймається учасниками ситуації. При цьому конфлікту як соціально-психологічного явища немає;
об’єктивно конфліктна ситуація існує: ії сторони сприймають ситуацію як конфліктну, однак з тим чи іншим відхиленням від дійсності (випадок неадекватного сприйняття конфлікту);
об’єктивно конфліктна ситуація відсутня, але тим не менше відносини сторін помилково сприймаються як конфліктні (випадки помилкового конфлікту);
- конфліктна ситуація об’єктивно існує і сприймається учасниками конфлікту більш чи менш адекватно (випадок об’єктивного конфлікту).
13. За суб’єктами конфліктної взаємодії виділяють: внутріособистісні (протилежно спрямовані мотиви особистості), міжособистісні (дві особи), конфлікти “особистість – група” та міжгрупові.
5. Психологи виділяють три загальні формули конфліктів.
Перша формула (тип А ) відображає залежність конфлікту від конфліктогенів. Спостереження показують, що 80% конфліктів належать до цієї групи і виникаю поза нашим бажанням. Відбувається це в результаті особливостей нашої психіки і тому, що люди або не знають про них, або не надають їм значення. Головну роль при виникненні конфліктів даної групи виконують так звані конфліктогени. Це слово означає “той, що сприяє конфлікту”.
Конфліктогенами ми називаємо слова, дії (або бездіяльність), які можуть привести до конфлікту. Слово “можуть” тут є ключовим. В ньому – причина небезпеки конфліктогена. Те, що він не завжди приводить до конфлікту, зменшує нашу уважність до нього. Підступну сутність конфліктогенів можна пояснити тим, що ми є більш чутливі до слів інших людей, ніж до власних. Ця особлива чутливість відбувається із-за бажання захистити себе, свою гідність від можливих посягань. Але ми не так чутливі, коли справа торкається гідності інших і тому не дуже слідкуємо за власними словами і діями.
Більшість конфліктогенів можна поділити на три типи:
а) стремління до першості. Сюди можна віднести:
прямі прояви перщості ( наказ, погроза, негативне оцінювання, звинувачення, насмішка, сарказм);
поблажливе (зневажливе) відношення (“Як можна цього не знати?”, “Ти розумна людина, а ведеш...”);
категоричність, безапеляційність ( прояв надмірної впевненості у власній правоті, самовпевненості, підкорення співрозмовника. “Я вважаю”, “Я думаю”, також безапеляційні фрази “ Вся молодь – погана”, “Всі крадуть”);
нав’язування своїх порад ( той, хто радить, приймає позицію першості);
хвастощі (розповідь про себе, свої успіхи викликає роздратування і бажання поставити людину на місце);
перебивання співрозмовника, підвищення голосу;
приховування інформації, що викликає стан тривоги;
порушення етики, мимовільне чи довільне;
обман або спроба обману;
нагадування про неприємну для людини ситуацію;
перекладання відповідальності на іншого;
насміхання.
б) прояв агресивності. В латинській мові слово “agressio” означає “напад”. Агресія може проявлятися як риса особистості, або як реакція на певні обставини. Природна агресія проявляється, на щастя, рідко. Людина з підвищеною агресивністю є “ходячим конфліктогеном”, оскільки вона виплескує своє роздратування на інших. Таку людину можна назвати “вампіром”, який поглинає позитивну енергію і емоції оточуючих. Частіше проявляється ситуативна агресія. Вона може бути пов’язана з віком (підлітковий, старечий).
в) прояв егоїзму. Коренем слова “егоїзм” є латинське “ еgo”, що означає “я”. Егоїзм – це ціннісна орієнтація людини, яка характеризується наявністю корисницьких потреб без врахування інтересів інших. Інша людина стає об’єктом і засобом досягнення власних цілей. Всі прояви егоїзму вважаються конфліктогенами, оскільки егоїст добивається чогось для себе за рахунок інших і ця несправедливість є основою для конфлікту.
Закономірністю є ескалація конфліктогенів. Її суть полягає в тому, що на конфліктоген ми намагаємося відповісти більш сильним конфліктогеном, часто максимально сильним серед всіх можливих. Прикладом може бути люба сварка. Дану закономірність можна пояснити наступним чином: отримавши в свою адресу конфліктоген, людина хоче компенсувати свою психологічну поразку, відчуває бажання позбавитися роздратування і відповідає образою на образу. При цьому відповідь є, як правило, не слабкіша за образу, часто із “запасом”. В результаті цього сила конфліктогенів швидко зростає. Більш конкретно першу формулу можна зобразити наступною формулою: КФГ(1) → КФГ (2) → КФГ (3) →... →КФ, де КФГ – конфліктоген, а КФ – конфлікт. При цьому КФГ (2) > КФГ(1), а КФГ (3) > КФГ(2) і т.д. Тому треба дотримуватися наступних правил безконфліктної взаємодії: не використовувати конфліктогени і не відповідати конфліктогеном на конфліктоген.
Друга формула ( тип Б ) відображає залежність конфлікту від конфліктної ситуації та інциденту. Її скорочена формула: КС + І = КФ. Її вирішення зводиться до усунення конфліктної ситуації і вичерпування інциденту. На жаль в житті є багато ситуацій, коли конфліктну ситуацію неможливо усунути з певних об’єктивних причин. Не усунувши конфліктної ситуації, ми створюємо умови для поглиблення конфлікту. Формула конфлікту показує, що треба проявити максимум обережності і не створювати інциденту.
Третя формула (тип В) відображає залежність конфлікту від декількох конфліктних ситуацій. Її формула: КС(1) + КС(2) + ... = КФ. Словами можна висловити формулу так: сума двох і більше конфліктних ситуацій приводить до конфлікту. Конфліктні ситуації при цьому є незалежними і не витікають одна з одної. Кожна конфліктна ситуація своїм проявом грає роль інциденту для наступної ситуації. Тому вирішення конфліктів цього типу зводиться до усунення всіх конфліктних ситуацій.
Якщо говорити про механізми конфліктної взаємодії, то необхідно уточнити, що тут важливе значення має конфліктна ситуація, тобто ситуаційний контекст. Він включає в себе: характер ситуації (кооперативний або конкурентний), умови протікання конфлікту, наявність “третьої сили” та попередній досвід відношень між сторонами. Всі ці компоненти в сукупності приводять до певної установки на взаємодію.
Якщо три перші компоненти відіграють роль фону, то попередній досвід відношень є найважливішим фактором.
Виділяють три принципових типи попередній відношень. Перший тип полягає в тому, що між людьми існує позитивний досвід (фактично не було серйозних суперечок, або вони успішно переборювалися). Цей новий досвід дозволяє їм розраховувати на те, що і в новій ситуації протиріч вони знайдуть спільну мову і домовляться.
Другий тип характеризується тим, що людям не завжди вдавалося досягнути згоди і повністю вирішити ситуацію. Тоді в них зафіксовуються уявлення про те, що вони не завжди знаходять спільну мову (“Ми різні люди”, “Ми по різному дивимося на речі”).
Третій тип - це ситуація, коли попередні відношення включають не лише досвід невизначених розбіжностей, але і досвід негативної емоційної взаємодії. (“З ним взагалі неможливо працювати”).
В залежності від типу попереднього досвіду буде сформована і установка на взаємодію: або позитивна установка на досягнення домовленості; невизначена установка, пов’язана з відсутністю впевненості в можливій домовленості; небажання домовитися, актуалізація негативних емоцій.
Попередній досвід також впливає і на мету учасників взаємодії. В першому випадку метою є не просто домовитися, а прийти до взаєморозуміння (“мені мало, що буде по моєму, я хочу, щоб ти мене зрозумів). Учасники другої ситуації ставлять за мету просто вирішити ситуацію і не обов’язково при цьому розуміти один одного або прийти до згоди (“не треба мене переконувати, у нас в кожного своя точка зору. Давайте якось вирішимо ситуацію”). Метою учасників третьої ситуації буде устремління перемогти. Їх минулі конфлікти, недомовленості проводять до бажання довести своє, “поставити на місце”, отримати верх. По суті тут йде боротьба “за минуле”.
Відповідно і сприймання іншого учасника конфлікту буде різним. Якщо ми маємо можливість домовитися з людиною, то ми відчуваємо позитивні, а можливо і товариські почуття. В цій ситуації інша людина стає для нас партнером. Якщо ми намагаємося перемогти , то наш опонент стає для нас противником. В ситуації невизначеності (не розраховуємо на розуміння і не хочемо “воювати”) іншу людину можна назвати поняттям опонент.
В залежності від сприймання розвивається і взаємодія. Якщо інший учасник сприймається як партнер, то і сама взаємодія буде включати як формальні, обов’язкові компоненти, так і позитивні неформальні.