Стратегії управління конфліктами
Виділяють п'ять основних стратегій поведінки в конфліктних ситуаціях:
Суперництво - учасник конфлікту намагається примусити прийняти свою точку зору, його не цікавлять думки та інтереси інших. Дана стратегія призводить до погіршення відносин між конфліктуючими сторонами, але може бути ефективною, якщо вона використовується в ситуації, що загрожує існуванню організації або перешкоджає досягненню цілей.
Уникання - людина прагне уникнути конфлікту. Така поведінка може бути доречною, якщо предмет розбіжностей не представляє великої цінності або якщо зараз немає умов для продуктивного вирішення конфлікту, а також тоді, коли конфлікт є нереалістичним.
Пристосування - людина повністю відмовляється від власних інтересів, готова принести їх в жертву іншому, піти йому назустріч. Така стратегія може бути доцільною, коли предмет розбіжностей має для людини меншу цінність, ніж взаємини з протилежною стороною. Однак якщо ця стратегія стане для керівника домінуючою, то він швидше за все не зможе ефективно керувати підлеглими.
Компроміс - одна сторона приймає точку зору іншої, але лише до певної міри. При цьому пошук прийнятного рішення здійснюється за рахунок взаємних поступок. Здатність до компромісу в управлінських ситуаціях високо цінується, оскільки зменшує недоброзичливість і дозволяє відносно швидко вирішити конфлікт. Однак компромісне рішення може згодом призвести до незадоволеності через свою неповноту і стати причиною нових конфліктів.
5. Співпраця - учасники визнають право один одного на власну думку і готові його зрозуміти, що дає їм можливість проаналізувати причини розбіжностей і знайти прийнятний для всіх вихід. Ця стратегія заснована на переконаності учасників у тому, що розбіжність в поглядах - це неминучий результат того, що у розумних людей є свої уявлення про те, що правильно, а що ні. При цьому установку на співпрацю зазвичай формулюють так: «Не ти проти мене, а ми разом проти проблеми».
Картографія конфлікту
Структурний
аналіз конфлікту може бути проведений
з використанням методики картографії,
запропонованої австралійськими вченими
Х.Корнеліус і Ш. Фейр. Суть методики
полягає у складанні карти конфлікту,
на якій відображаються проблема, учасники
конфлікту, їхні потреби й побоювання.
Карту можна складати індивідуально чи
колективно. Такі карти особливо корисні
під час: підготовки до ділових переговорів;
переговорів, що зайшли в глухий кут.
Медіація (англ. mediation – посередництво) — вид альтернативного врегулювання спорів, метод вирішення спорів із залученням посередника (медіатора), який допомагає сторонам конфлікту налагодити процес комунікації і проаналізувати конфліктну ситуацію таким чином, щоб вони самі змогли обрати той варіант рішення, який би задовольняв інтереси і потреби усіх учасників конфлікту.
На відміну від формального судового чи господарського процесу, під час медіації сторони доходять згоди самі — медіатор не приймає рішення за них.
Фахівці Українського Центру Порозуміння розробили модель шкільної служби вирішення конфліктів, де школярі-медіатори під керівництвом координатора-психолога допомагають своїм одноліткам вирішувати конфліктні ситуації, використовуючи медіацію та інші види відновних практик (наприклад, кола ухвалення рішень). Завдяки зусиллям УЦП і партнерів, нині діє понад 60 шкільних служб розв’язання конфліктів в 10 областях України.
Розділ 6. Психологія вибору професій (5 год.)