52.Конфлікт соціального та індивідуального «я»

53 Типологізація конфліктів . Типологія конфліктів.

Проблема типології явищ і процесів, які вивчає кожна наука, важлива з огляду на те, що у різноманітті необхідно знайти спільні риси, що нададуть можливість об’єднувати зовні різнорідні об’єкти у певні класи. Проблема класифікації конфліктів стала привертати увагу дослідників з того часу, коли з’ясувалося, що конфлікти у різних сферах життя об’єднує певні однакові риси.       Існує цілий ряд класифікацій конфліктів. Зокрема, заслуговують на увагу класифікації конфліктів за такими авторами: Р. Дарендорфом, та І. Дойча (Дмитриев Анатолий Васильевич. Социальный конфликт: общее и особенное. – М.: Гардарики, 2002. – 526 с. С. 54 – 55), а також загальна класифікація, яку наводить Емельянов Станислав Михайлович. (Практикум по конфликтологии. – СПб.: Издательство «Питер», 2000. – 368 с. С. 25).       У різних авторів існує своя класифікація конфлікту. Отже до проблеми класифікації слід підійти на підставі виділення типів конфліктів. Такий підхід запропонував М.В. Цюрупа. До основних типоутворюючих чинників відносять: функції, суспільні сфери, кількість сторін учасників конфлікту, динаміку, причини, ступінь тривалості та напруженості відносин.       З точки зору функціональності (функцій конфлікту) всю сукупність конфліктів можна поділити на: переважно конструктивні (підвищує продуктивність праці, оновлює методи діяльності, покращує стосунки); переважно деструктивні (веде до марнування ресурсів, витрати часу створює психічне навантаження, ображає); нейтрального функціонального навантаження.       Основними суспільними сферами, де відбуваються конфлікти в широкому і вузькому розумінні є: політична, економічна, соціальна, ідеологічна, військова сфера та окремо сфера управління. Конфлікти для політичної сфери є звичним явищем і протікають у різних формах від мирних демонстрацій, маніфестацій до громадянських чи повномасштабних війн. Конфлікти в економічній сфері мають різний рівень впливу на суспільство і можуть існувати у формі загальної чи галузевої кризи, трудової суперечки, у формі економічної боротьби. Найвищим органом вирішення таких конфліктів вважається Міжнародний арбітражний суд. Ідеологічні конфлікти відзначаються високим рівнем непримиренності, вони слабко піддаються врегулюванню.       Кількість та якість сторін, які задіяні в конфлікті є важливим типоутворюючим чинником. За кількістю осіб в конфлікти поділяють: 1) внутрішньоособисті (інтраперсональні), у яких одна особа є і учасником і полем конфліктної боротьби; 2) міжособистісні (інтерперсональні), а якщо число осіб дорівнює двом то це діадичний конфлікт; 3) внутрішньогрупові (інтрагрупові); міжгрупові (інтергрупові); конфлікти в організаціях; конфлікти в великих соціальних групах.

54 Педагогічний аналіз вирішення конфліктів

ільшість учених вважає, що конфлікт - це гостра ситуація, яка виникає як результат зіткнення відносин особистості із загальноприйнятими нормами. Інші визначають конфлікт як ситуацію взаємодії людей або переслідують взаємовиключні або недосяжні одночасно обома конфліктуючими сторонами мети, або прагнуть реалізувати у своїх взаєминах несумісні цінності і норми таке протиріччя між людьми, яке характеризується протиборством як явище створює досить складну психологічну атмосферу в будь-якому колективі школярів, старшокласників особливо , як важкорозв'язні протиріччя, пов'язане з гострими емоційними переживаннями як критичну ситуацію, тобто ситуацію неможливості реалізації суб'єктом внутрішніх необхідностей свого життя (мотивів, прагнень, цінностей та ін); як внутрішню боротьбу породжує зовнішні, об'єктивно дані суперечності, як стан, який породжує невдоволення цілою системою мотивів, як протиріччя між потребами і можливостями їх задоволення. На підставі викладеного можна зробити висновок, що протягом тривалого часу були відсутні єдині погляди на природу і причини виникнення конфліктів; не зізнавався сам факт існування протиріч і конфліктів; сама наявність конфліктів сприймалося як негативне явище, що заважає нормальному функціонуванню педагогічної системи та викликає її структурні порушення. Встановлено, що суперечності, що виникають серед підлітків, не завжди призводить до конфлікту. Від вмілого і чуйного педагогічного керівництва залежить, чи виросте протиріччя в конфлікт або знайде своє розв'язання у дискусіях і суперечках. Успішне вирішення конфлікту залежить часом від тієї позиції, яку займає педагог по відношенню до неї (авторитарна, нейтральна, уникнення конфліктів доцільне втручання в конфлікт). Керувати конфліктом, прогнозувати його розвиток і вміти вирішувати - своєрідна "техніка безпеки" педагогічної діяльності. Розрізняють два підходи у підготовці до розв'язання конфліктів: - Вивчення наявного передового педагогічного досвіду; - Другий - оволодіння знанням закономірностей розвитку конфліктів та способами їх попередження і подолання; (шлях більш трудомісткий, але більш ефективний, так як дати "рецепти" на всілякі типи конфліктів неможливо). В. М. Афонькова стверджує, що успішність педагогічного втручання в конфлікти учнів залежить від позиції педагога. Таких позицій може бути, як мінімум, чотири: · Позиція авторитарного втручання в конфлікт - педагог не будучи переконаний, що конфлікт - це завжди погано і що з ним треба боротися, намагається придушити його; · Позиція нейтралітету - педагог намагається не помічати і не втручатися в зіткнення, що виникають серед вихованців; · Позиція уникнення конфлікту - педагог переконаний, що конфлікт - показник його невдач у виховній роботі з дітьми і виникає через незнання, як вийти із ситуації; · Позиція доцільного втручання в конфлікт - педагог, спираючись на добре знання колективу вихованців, відповідні знання і вміння, аналізує причини виникнення конфлікту, приймає рішення або придушити його, або дати можливість розвинутися до певної межі. Дії педагога в четвертій позиції дозволяють контролювати і управляти конфліктом. Однак педагогові досить часто не вистачає культури і техніки взаємодії з вихованцями, що призводить до взаємного відчуження. Людина з високою технікою спілкування характеризується прагненням не тільки вірно вирішувати конфлікт, але і зрозуміти його причини. Для вирішення конфліктів серед підлітків дуже доречний метод переконання як шлях примирення сторін. Він допомагає показати підліткам недоцільність деяких форм, які вони використовують для вирішення конфлікту (бійки, присвоєння кличок, залякування і т.п.). У той же час педагоги, використовуючи цей метод, допускають типову помилку, орієнтуючись тільки на логіку своїх доказів, не враховуючи поглядів і думок самого підлітка. Жодна логіка, ні емоційність не досягають мети, якщо педагог ігнорує погляди та досвід вихованця. Теоретичний аналіз психолого-педагогічної конфліктології призводить до наступних попередніми висновками: - В основі конфлікту часто лежить з'ясовне протиріччя, а сам конфлікт може носити конструктивний і деструктивний характер; - У більшості педагогів зберігається насторожене ставлення до конфліктів серед учнів; - Конфліктів не слід "боятися", оскільки вони закономірні; - Конфлікти серед підлітків в силу їх вікових особливостей-явище поширене і звичайне; - До конфлікту часто призводить високий емоційний "сяють" у спілкуванні; - Причиною конфлікту може служити твердження свого "Я"; - Внутрішньоособистісний конфлікт може стати причиною міжособистісного конфлікту; - Втручатися педагогам у конфлікт доцільно не стільки для того, щоб усунути його, скільки для надання допомоги підліткові в пізнанні самого себе, свого товариша, свого навчального колективу; - Перш ніж втручатися в конфлікт, необхідно знати причини його виникнення, інакше втручання може придбати педагогічно негативний характер; - Конфліктна ситуація і конфлікт при вмілому використанні механізмів управління можуть стати ефективними засобами виховного впливу; - Соціальному педагогу необхідні глибокі спеціальні знання для успішного управління конфліктами серед підлітків. Конфлікти можуть ініціюватися не лише об'єктивними, але і суб'єктивними умовами. До об'єктивних обставин відноситься, то, що існує більш-менш незалежно від педагогічного процесу, і що створює потенційну можливість конфлікту. Суб'єктивні умови становлять рівень вихованості та розвитку дітей, усвідомлення ступеня конфліктності ситуації її учасниками, їх морально-ціннісні орієнтації. За своєю спрямованістю конфлікти діляться на такі види: - Соціально-педагогічні - вони проявляються як у відносинах між групами, так і з окремими людьми. В основі цієї групи лежать конфлікти - порушення в області взаємин. Причини взаємин можуть бути наступними: психологічна несумісність, тобто неусвідомлене, нічим не мотивоване неприйняття людини людиною, викликає у однієї із сторін або одночасно у кожної з них неприємні емоційні стани. Причинами може бути боротьба за лідерство, за вплив, за престижне становище, за увагу, підтримку оточуючих;

- Психолого-педагогічні конфлікти - в їх основі лежать суперечності, що виникають у навчально-виховному процесі в умовах дефіциту гармонізації складаються в ньому відносин; - Соціальний конфлікт - ситуативні конфлікти від випадку до випадку; - Психологічний конфлікт - відбувається поза спілкуванням з людьми, відбувається всередині особистості. Виділяють конфлікти за ступенем їх реакції на події: - Швидкоплинні конфлікти - відрізняються великою емоційною забарвленістю, крайніми проявами негативного ставлення конфліктуючих. Іноді такого роду конфлікти закінчуються важкими і трагічними наслідками. В основі таких конфліктів найчастіше лежать особливості характеру, психічного здоров'я особистості; - Гострі тривалі конфлікти - виникають в тих випадках, коли протиріччя досить стійкі, глибокі, важкопримиренними. Конфліктуючі сторони контролюють свої реакції і вчинки. Дозволяти такі конфлікти непросто; - Слабко виражені уповільнені конфлікти - характерні для протиріч, що носять не дуже гострий характер, або для сутичок, в яких активна тільки одна з сторін, друга прагне виявити чітко свою позицію або уникає, в міру можливості, відкритої конфронтації. Дозвіл такого роду конфліктів складно, багато що залежить від ініціатора конфлікту. - Слабко виражені швидкоплинучими конфлікти - найбільш сприятлива форма зіткнення протиріч, проте легко спрогнозувати конфлікт можна тільки в тому випадку, якщо він був єдиний. Якщо після цього з'являються подібні конфлікти зовні протікають м'яко, то прогноз може бути несприятливим. Розрізняють конфліктні педагогічні ситуації за часом: постійні і тимчасові (дискретні, одноразові); за змістом спільної діяльності: навчальні, організаційні, трудові, міжособистісні та ін; по сфері психологічного протікання: у діловому і неформальному спілкуванні. Ділові конфлікти виникають на грунті розбіжності думок і вчинків членів колективу під час вирішення ними проблем ділового характеру, а другі - на основі суперечностей в особистісних інтересах. Особистісні конфлікти можуть стосуватися сприйняття і оцінки людьми один одного, реальної чи уявної несправедливості в оцінці їх дій, результатів роботи і т.п. Більшість конфліктів за своєю природою суб'єктивні і мають у своїй основі одну з наступних психологічних причин: - Недостатньо добре знання людини; - Неправильне розуміння його намірів; - Невірне уявлення про те, що він насправді думає; - Помилкова інтерпретація мотивів скоєних вчинків; - Неточна оцінка відношення даної людини до іншого. З психологічної точки зору, виникнення будь-якої з цих причин, будь-якого їх поєднання призводить на практиці до приниження гідності людини, породжує з його боку справедливу реакцію у формі образи, яка викликає таку ж реакцію кривдника, при цьому ні той, ні інша людина не в змозі зрозуміти й усвідомити причини взаємно неприязного поведінки. Всі суб'єктивні фактори, що впливають на конфлікт, можуть бути: характерологічними та ситуативними. До перших відносяться стійкі якості особистості, до других - перевтома, незадоволеність, поганий настрій, відчуття непотрібності. У конфліктних ситуаціях їх учасники вдаються до різних форм захисної поведінки: - Агресія (проявляється в конфліктах по "вертикалі", тобто між учнем і вчителем, між вчителем і адміністрацією школи тощо, вона може бути спрямована на інших людей і на самого себе, нерідко приймає форму самоприниження, самозвинувачення) ; - Проекція (причини приписуються всім оточуючим, свої недоліки бачаться у всіх людях, це дозволяє справитися з зайвим внутрішнім напруженням); - Фантазія (що не вдається виконати в реальності, починає досягатися в мріях; досягнення бажаної мети відбувається в уяві); - Регресія (відбувається підміна мети; знижується рівень домагань; при цьому мотиви поведінки залишаються колишніми); - Заміна мети (психологічна напруга направляється в інші сфери діяльності); - Відхід від неприємної ситуації (людина неусвідомлено уникає ситуації, у яких зазнав невдачі або не зміг здійснити виконання намічених завдань).