§ 5. Спеціальні умови здійснення господарської діяльності: ліцензування, патентування та квотування господарської діяльності. Дозвільна система у сфері господарювання.

Ліцензування господарської діяльності здійснюється на підставі ст. 14 Господарського кодексу України та Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 1 червня 2000 року.

Відповідно до ст. 1 цього закону під ліцензуванням розуміється видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування.

Ліцензуванню в Україні підлягають не усі види господарської діяльності, а лише ті, що прямо передбачені у статті 9 закону про ліцензування. Причому, види господарської діяльності, які не встановлені Законом України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, не вимагають ліцензування.

Ліцензуванню, зокрема, підлягають лише ті види діяльності, що безпосередньо впливають на:

1. здоров’я людини;

2. навколишнє середовище;

3. безпеку держави.

Для заняття господарською діяльністю, що підлягає ліцензуванню, суб’єктові господарювання необхідно виконати дві умови:

- отримати ліцензію;

- протягом усього строку дії ліцензії дотримуватися ліцензійних умов.

Ліцензія − документ державного зразка, який засвідчує право суб’єкта господарювання на провадження зазначеного в ньому виду підприємницької діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Ліцензії видаються суб’єктам господарювання органами ліцензування, перелік яких визначає Кабінет Міністрів України залежно від виду господарської діяльності. Перелік органів ліцензування затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2000 року. Згідно із цією постановою функції органів ліцензування покладені на міністерства, державні комітети, відомства, інші органи виконавчої влади, до сфери регулювання яких входять відповідні види господарської діяльності.

Щоб отримати ліцензію суб’єкт господарювання подає відповідному органові ліцензування такі документи:

1) заяву встановленого зразка про видачу ліцензії;

2) копію свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта господарювання або копію довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчену нотаріально або органом, який видав оригінал документа;

3) для окремих видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, до заяви про видачу ліцензії також додаються документи, вичерпний перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування.

Вичерпний перелік документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії на зайняття окремими видами господарської діяльності, міститься у постанові Кабінету Міністрів України від 4 липня 2001 року.

Орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі у строк не пізніше, ніж 10 робочих днів з дати надходження заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви.

У видачі ліцензії може бути відмовлено лише з двох підстав:

1) недостовірність даних у документах, поданих заявником, для отримання ліцензії;

2) невідповідність заявника згідно з поданими документами ліцензійним умовам.

Орган ліцензування повинен оформити ліцензію не пізніше, ніж за три робочі дні з дня надходження документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії.

Строк дії ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування, але не може бути меншим за три роки.

Протягом усього строку дії ліцензії суб’єкт господарювання зобов’язаний дотримуватися ліцензійних умов здійснення певного виду господарської діяльності. Ліцензійні умови є нормативно-правовим актом, положення якого встановлюють кваліфікаційні, організаційні, технологічні та інші вимоги для провадження певного виду господарської діяльності. Затверджуються ліцензійні умови для кожного окремого виду господарської діяльності відповідним органом ліцензування.

Патентування господарської діяльності здійснюється на підставі ст. 14 Господарського кодексу України та Закону України „Про патентування деяких видів підприємницької діяльності” від 23 березня 1996 року.

Під патентуванням розуміється видача суб’єктам підприємництва торгових патентів за визначену плату.

Патентуванню в Україні підлягають чотири види підприємницької діяльності, а саме:

1) торговельна діяльність за готівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунків та кредитних карток;

2) діяльність з надання побутових послуг;

3) діяльність з обміну готівкових валютних цінностей (включаючи операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з кредитними картками);

4) діяльність з надання послуг у сфері грального бізнесу.

Визначення видів підприємницької діяльності, що підлягають патентуванню в інших нормативно-правових актах, за винятком закону про патентування, а також рішеннями органів державної влади та органів місцевого самоврядування не допускається.

На відміну від ліцензування, для заняття видом діяльності, який підлягає патентуванню, суб’єктові господарювання достатньо виконати одну умову:

- придбати торговий патент.

Торговий патент − це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності чи його структурного (відокремленого) підрозділу займатися зазначеними в законі видами підприємницької діяльності.

Торговий патент не засвідчує право суб'єкта господарювання на інтелектуальну власність.

Торговий патент видається за плату суб'єктам господарювання державними податковими органами за місцезнаходженням цих суб'єктів або місцезнаходженням їх структурних (відокремлених) підрозділів.

Суб'єктам господарювання, що провадять торговельну діяльність або надають побутові послуги (крім пересувної торговельної мережі), торгові патенти видаються за місцезнаходженням пункту продажу товарів або пункту з надання побутових послуг, а суб'єктам господарювання, що здійснюють торгівлю через пересувну торговельну мережу, − за місцем реєстрації цих суб'єктів.

Підставою для придбання торгового патента є заявка, оформлена відповідно до Закону України „Про патентування деяких видів підприємницької діяльності”. Встановлення будь-яких додаткових умов щодо придбання торгового патента не дозволяється.

Заявка на придбання торгового патента повинна, зокрема, містити такі реквізити:

− найменування суб'єкта підприємницької діяльності;

− витяг з установчих документів щодо юридичної адреси суб'єкта підприємницької діяльності;

– у випадках, якщо патент придбається для структурного (відокремленого) підрозділу, довідка органу, який погодив місцезнаходження структурного (відокремленого) підрозділу, із зазначенням цього місця;

− вид підприємницької діяльності, здійснення якої потребує придбання торгового патенту;

− найменування документа про повну або часткову сплату вартості торгового патенту.

Строк дії торгового патента на здійснення торговельної діяльності становить 12 календарних місяців. Строк дії короткострокового торгового патента на здійснення торговельної діяльності становить від 1 до 15 днів.

Строк дії торгового патента на здійснення діяльності з надання побутових послуг становить 12 календарних місяців.

Строк дії торгового патента на здійснення операцій з торгівлі валютними цінностями становить 36 календарних місяців.

Строк дії торгового патента на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу становить 60 календарних місяців.

Вартість торгових патентів на здійснення торговельної діяльності та надання побутових послуг встановлюється органами місцевого самоврядування з урахуванням місця здійснення відповідної діяльності та виду товарів, або пслуг.

Вартість торгових патентів на здійснення діяльності з обміну готівкових валютних цінностей та у сфері грального бізнесу встановлюється законом про патентування у фіксованому розмірі.

Квотування господарської діяльності здійснюється на підставі ст. 14 Господарського кодексу України та інших актів законодавства, зокрема, Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991 року.

Під квотуванням розуміється встановлення граничних обсягів (квот) виробництва чи обігу певних товарів і послуг.

Порядок квотування виробництва та/або обігу, а також розподілу квот встановлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.

На даний момент квотування, як спеціальна умова здійснення господарювання, застосовується у зовнішньоекономічній діяльності.

Відповідно до ст. 16 Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність” в Україні може запроваджуватися режим квотування експорту та імпорту. Квотування експорту та імпорту запроваджуються Україною самостійно в особі її державних органів у таких випадках:

− у разі різкого погіршення розрахункового балансу України, якщо негативне сальдо його перевищує на відповідну дату 25 процентів від загальної суми валютних вимог України;

− у разі досягнення встановленого Верховною Радою України рівня зовнішньої заборгованості;

− у разі значного порушення рівноваги по певних товарах на внутрішньому ринку України, особливо по сільськогосподарській продукції, продуктах рибальства, продукції харчової промисловості та промислових товарах народного споживання першої потреби;

− при необхідності забезпечити певні пропорції між імпортною та вітчизняною сировиною у виробництві;

− при необхідності здійснення заходів у відповідь на дискримінаційні дії інших держав;

− у разі порушення суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності правових норм цієї діяльності, встановлених цим Законом (запроваджується як санкція режим ліцензування);

− відповідно до міжнародних товарних угод, які укладає або до яких приєднується Україна (запроваджується режим квотування).

Квотування здійснюється шляхом встановлення режиму видачі індивідуальних ліцензій, причому загальний обсяг експорту (імпорту) за цими ліцензіями не повинен перевищувати обсягу встановленої квоти.

В Україні запроваджуються такі види експортних (імпортних) квот:

- глобальні;

- групові;

- індивідуальні;

- спеціальні.

Глобальною вважається квота, яка встановлюється щодо товару (товарів) без зазначення конкретних країн (груп країн), куди товар (товари) експортується, або з яких він (вони) імпортується.

Груповою є квота, що встановлюється щодо товару (товарів) із визначенням групи країн, куди товар (товари) експортується, або з яких він (вони) імпортується.

Індивідуальна квота – це квота, що встановлюється щодо товару (товарів) з визначенням конкретної країни, куди товар (товари) може експортуватись, або з якої він (вони) може імпортуватись.

Під спеціальною розуміється квота, що встановлюється щодо певного товару (товарів), який є об’єктом спеціального розслідування та/або спеціальних заходів, його дозволено імпортувати в Україну протягом установленого строку, і який визначається в натуральних та/або вартісних величинах виміру.

Щодо кожного виду товару може встановлюватись лише один вид квоти.

Рішення про встановлення режиму квотування експорту (імпорту) приймається Кабінетом Міністрів України з визначенням списку конкретних товарів, що підпадають під режим квотування, і строків дії цього режиму щодо кожного товару.

Інформація про перелік товарів та/або країн, що підпадають під режим квотування, із зазначенням виду квоти щодо кожного товару (або за кожною групою товарів) повинна бути доведена до відома суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності не менш як за 60 днів до дати запровадження режиму квотування шляхом опублікування її в офіційних загальнодоступних засобах інформації України, а також негайно доводитись до відома органів державного митного контролю України.

Режим квотування експорту та імпорту набирає чинності лише по закінченні 60 днів з моменту зазначеного офіційного опублікування.

Дозвільна система у сфері господарювання.

Окрім видачі суб’єктові господарювання ліцензій та патентів на здійснення господарської діяльності законодавством України може встановлюватися необхідність в отриманні інших документів дозвільного характеру (дозволів, висновків, погоджень, свідоцтв тощо).

Загальні засади видачі документів дозвільного характеру визначаються Законом України „Про дозвільну систему у сфері господарювання” від 6 вересня 2005 року.

Об’єктами на які видаються документи дозвільного характеру є:

1. земельна ділянка;

2. споруда, будівля, приміщення;

3. устаткування, обладнання та механізми, що вводяться в експлуатацію або проектуються;

4. окрема операція;

5. господарська діяльність певного виду;

6. робота та послуга.

Суб’єкт господарювання має право вибору способу одержання документа дозвільного характеру, а саме шляхом звернення:

• безпосередньо до місцевого дозвільного органу;

• до адміністратора (посадова особа місцевих органів влади, яка організовує видачу суб’єктові господарювання документів дозвільного характеру).

У разі звернення до адміністратора, суб’єкт господарювання подає йому заяву за зразком, встановленим Кабінетом Міністрів України. До заяви додаються:

1) копія свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта господарювання;

2) документ який підтверджує внесення плати за видачу документа, якщо така встановлена;

3) документи, які необхідні для видачі документа дозвільного характеру, передбачені відповідним законодавством.

Не пізніше наступного робочого дня адміністратор передає копії поданих документів до відповідного дозвільного органу.

Протягом 5 робочих днів з дати одержання від адміністратора заяви та копій необхідних документів відповідні місцеві дозвільні органи приймають рішення про видачу документа дозвільного характеру, або про відмову у його видачі та передають протягом 2 днів з дня прийняття рішення відповідні документи адміністратору.

Адміністратор наступного дня після одержання документа дозвільного характеру, повідомляє заявника про час і місце його видачі.