
- •Міністерство освіти і науки, молоді та спорту україни
- •Національний Університет
- •Харчових технологій
- •Технології мікробного синтезу лікарських засобів
- •Лабораторний практикум
- •Київ нухт 2011
- •Заходи безпеки та організація роботИ в біотехнологічній лабораторії
- •Метод визначення кількості пеніцилінів
- •Техніка визначення
- •Реактиви.
- •Біологічні методи визначення кількості антибіотиків
- •Чутливість мікроорганізмів до дії антибіотиків
- •Завдання для виконання студентами
- •Варіанти середовищ для отримання хлортетрацикліну
- •Контрольні запитання
- •Лабораторна робота 3. Біотехнологія отримання хлортетрацикліну (закінчення).
- •Завдання для виконання студентами
- •Контрольні запитання
- •Лабораторна робота 4. Визначення активності ферментів. Аналіз фармацевтичних ферментних препаратів. Поверхневе культивування для одержання ферментів (початок).
- •4.1. Ферменти амілолітичного комплексу
- •Визначення амілолітичної активності колориметричним методом
- •Техніка визначення
- •Прилади, посуд, реактиви
- •Техніка визначення
- •4.2. Ферменти протеолітичного комплексу
- •Техніка визначення
- •Техніка визначення.
- •4.4. Глюкозооксидаза
- •Контрольні запитання
- •4.5. Поверхневе культивування для одержання ферментів (початок).
- •Завдання для виконання студентами.
- •Контрольні запитання
- •Лабораторна робота 5. Поверхневе культивування для одержання ферментів (закінчення). Методи очищення ферментних препаратів.
- •5.1 Поверхневий спосiб культивування продуцентiв ферментiв (закінчення).
- •Завдання для виконання студентами.
- •5.2. Методи очищення ферментних препаратів
- •Лабораторна робота 6. Імобілізація ферментів методом сорбції
- •Лабораторна робота 7. Методи визначення водорозчинних вітамінів. Біотехнологія отримання рибофлавіну (початок).
- •Вітаміни мікробного походження
- •7.2 Процес біосинтез для отримання рибофлавіну
- •Аналіз вмісту вітамінів
- •Біотехнологія отримання рибофлавіну (початок).
- •1. Приготування поживного середовища
- •3. Засів поживного середовища
- •4. Аналіз поживного середовища
- •Контрольні запитання
- •Лабораторна робота 8. Методи визначення жиророзчинних вітамініВ. Біотехнологія отримання рибофлавіну (закінчення).
- •8.1 Визначення жиророзчинних вітамінів
- •8.2 Біотехнологія отримання рибофлавіну (закінчення).
- •Методи визначення жиророзчинних вітамінів
- •Біотехнологія отримання рибофлавіну (закінчення)
- •Додатки Визначення вмісту вуглеводів за Бертраном
- •Визначення вуглеводів за Бертраном. Інвертний цукор
- •Визначення фосфору за Нейманом
- •Визначення вмісту азоту амінокислот (мідним способом)
- •Визначення білка методом Лоурі
- •Визначення вологості на приладі Чижової
- •Приготування вихідних ферментних розчинів
- •Дані для приготування робочого розчину поверхневої культури
- •Дані для приготування робочого розчину очищеного фп
- •Рекомендована література
- •Технології мікробного синтезу лікарських засобів лабораторний практикум
- •Свідоцтво про реєстрацію
4.2. Ферменти протеолітичного комплексу
Протеолітичні ферменти належать до класу гідролаз, до четвертого підкласу пептидгідролаз. Це найбільш поширена група ферментів, що гідролізує пептидні зв’язки в білках і пептидах, а також діє на деякі інші зв’язки – ефірні, амідні.
Всі пептидгідролази за систематичною класифікацією поділяються на чотири підпідкласи (умовно – групи):
3.4.1 – -амінопептидаміноацидогідролази (амінопептидази);
3.4.2 – - карбоксіпептидаміноацидогідролази (карбооксіпептидази);
3.4.3 – діпептидгідролази (діпептидази);
3.4.4 – пептидпептидогідролази.
У першу групу (3.4.1) входять ферменти, які гідролізують N-кінцеві зв’язки в білках і пептидах; у другу (3.4.2) – ферменти, які гідролізують С-кінцеві зв’язки в білках і пептидах, тобто вказані групи пептидгідролаз є ферментами екзодії.
Третій підпідклас (3.4.3) розщеплює переважно внутрішні пептидні зв’язки білка і може бути віднесений до ендопептидгідролаз. Найчастіше пептидгідролази розглядають як комплекс протеолітичних ферментів або протеїназ без чіткого розподілу на зазначені систематичні групи.
Протеолітичні ферменти міцеліальних грибів і бактерій є комплексом протеїназ і пептидаз, специфічність якого залежить від продуцента і умов культивування.
Нині встановлено, що багато мікроорганізмів синтезують різні протеїнази, які діють у широкому інтервалі рН – від 1,8 до 10,5 й вище.
За характерним рН-оптимумом активності розрізняють три типи протеїназ: кислі (з оптимумом рН 2,5 – 3,0), нейтральні (оптимум рН 6,0 – 7,5) і лужні (оптимум рН 8,0 – 11).
Визначення протеолітичної активності (ПС) (модифікований метод Ансона)
Основою визначення протеолітичної активності є вимірювання кількості тирозину, який утворився в результаті ферментативного гідролізу білка, з реактивом Фоліна.
Після дії дослідного ферментного препарату на розчин казеїну білок, що не розклався, осаджують 5%-ю трихлороцтовою кислотою (ТХО) і у фільтраті за допомогою колориметричної реакції з реактивом Фоліна визначають кількість гідролізованого білка, який не осаджується ТХО. Беруть кількість розщепленого білка, пропорційну кількості тирозину, що міститься у фільтраті.
Одержані значення оптичної густини переводять у мікромолі тирозину за стандартною кривою, побудованою за чистим тирозином. За одиницю ПС взято таку кількість ферменту, яка каталізує перехід у неосаджуваний ТХО стан кількість білка, яка містить 1 мікромоль тирозину, за 1 хв при температурі 30 оС.
Протеолітичну активність препаратів виражають числом одиниць в 1 г препарату, а розчинів ферментів числом одиниць в 1 мл розчину.
Техніка визначення
Для визначення протеолітичної активності у дві пробірки наливають по 2 мл розчину казеїну і вміщують в ультратермостат з температурою 30 оС. Приблизно через 10 хв, після нагрівання розчину, у кожну з них додають по 2 мл розчину ферменту, струшують і поміщують в ультратермостат для гідролізу на 10 хв. Через 10 хв у обидві пробірки додають по 4 мл 5% ТХО, щоб перервати ферментативну реакцію і осадити білки та високомолекулярні продукти гідролізу. Суміш швидко перемішують і для забезпечення повного осадження витримують при температурі 30 оС ще 20 хв. Потім фільтрують через паперовий фільтр на маленьких воронках у сухі пробірки. Із прозорих фільтратів відбирають у пробірки по 1 мл, додають по 5 мл 0,5 М розчину Na2CO3, перемішують і при безперервному перемішуванні швидко додають по 1 мл робочого розчину реактиву Фоліна. Дають реакційній суміші постояти 20 хв. Розчини набувають блакитного забарвлення, інтенсивність якого визначають на фотоелектроколориметрі.
Контроль готують, додаючи реагенти у зворотному порядку: до 2 мл ферментного розчину того самого розведення, що і в досліді, додають 4 мл ТХО, витримують в ультратермостаті 10хв, а потім вносять 2 мл субстрату.
Через 20 хв витримування в термостаті розчин фільтрують, відбирають у суху пробірку 1 мл фільтрату, а потім при перемішуванні вносять 5 мл 0,5 М Na2CO3 та 1 мл робочого розчину реактиву Фоліна. Контрольна проба повинна мати слабке блакитне забарвлення.
Колориметрування здійснюють на ФЕК з червоним світлофільтром (довжина хвилі 670 нм) в кюветах завтовшки 10 мм. Спочатку визначають поглинання контролю проти води Dk, а потім поглинання дослідного розчину проти води D0. Дійсне поглинання розчину становить D0 – Dk. Для забезпечення достоменності аналізу поглинання розчину має бути в межах 0,3...0,6. У розрахунках використовують середнє значення, одержане із двох паралельних визначень.
Побудова калібрувальної кривої.
Для розрахунку активності необхідно побудувати калібрувальну криву по тирозину і обчислити за нею тирозиновий еквівалент, тобто ту оптичну густину, яку дав би 1 мкМ тирозину в 1 мл. Тирозиновий еквівалент використовується для обчислення протеолітичної активності.
Для побудови калібрувальної кривої готують розчин тирозину з концентрацією 10-3 М. Для цього наважку 182,19 мг чистого тирозину розчиняють в 1 л 0,2 н. HCl. Із цього вихідного розчину готують подальші розведення, при цьому беруть 1, 2, 3, 4, 5 мл вихідного розчину у мірну колбочку місткістю 50 мл і доводять до мітки 0,2 н. HCl. Тоді виготовлені розчини будуть мати відповідно 0,02; 0,04; 0,06; 0,08; 0,1 мкМ тирозину в 1 мл.
Потім у пробірку вносять по 1 мл стандартних розчинів, додають при перемішуванні по 5 мл 0,5 М Na2CO3 і 1 мл робочого розчину Фоліна. Глухий дослід готують так само, але замість розчину тирозину беруть 1 мл дистильованої води. Через 20 хв після додавання реактивів інтенсивність утвореного забарвлення вимірюють на фотоелектроколориметрі. Вимірювання проводять проти глухого досліду з червоним світлофільтром у кюветах з завтовшки 10 мм. Для більшої точності рекомендується приготувати три наважки тирозину і провести описаним вище методом три паралельних досліди. За одержаними даними будують калібрувальний графік, відкладаючи на осі абсцис кількість тирозину, а на осі ординат – відповідні значення оптичної густини (рисунок).
Рис.4.1 . Залежність оптичної густини від концентрації тирозину
На основі калібрувального графіка виводять тирозиновий еквівалент (ТЕ). ТЕ – оптична густина розчину тирозину, який містить 1 мкМ тирозину в 1 мл. На наведеній кривій 0,1 мкМ тирозину дає оптичну густину 0,151, тоді 1 мкМ повинен дати 1,51. Значить ТЕ дорівнює 1,51.
Розрахунок активності. Протеолітичну активність од./г, визначають за формулою
ПС=,
од/г
де D = D0 – DK – оптична густина; 4 – об’єм реакційної суміші, мл; 10 - час гідролізу, хв ; n – кількість ферментного препарату, яку взято на протеоліз, мг у 1 мл ферментного розчину; 1000 – переведення одержаних одиниць на 1 г ферментного препарату.
Для визначення протеолітичної активності розчину (наприклад, культуральної рідини), од / мл, користуються формулою,
ПС
=
де n - кількість розчину, взятого на аналіз, мл; Р – розведення досліджуваного розчину.
Реактиви. Розчин субстрату – 2%-й розчин казеїну. Для його приготування 2,0 г повітряно-сухого казеїну (вологість 8 – 10 %) заливають 100 мл 1/15 М фосфатного буферу рН 8,0 і нагрівають до повного розчинення осаду на водяній бані, перемішуючи скляною паличкою. Після охолодження розчину перевіряють рН потенціометрично і у разі необхідності доводять до значення 8,0 додаванням 1 н. NaOH або 1 н. HCl. Розчин можна зберігати у холодильнику не більше трьох діб .
2%-й розчин гемоглобіну (субстрат). Для його приготування наважку 2 г повітряно-сухого гемоглобіну розтирають у ступці з невеликою кількістю дистильованої води, переносять кількісно у мірну колбу на 100 мл, підкислюють 0,3 н. HCl до рН 3,0 і об’єм доводять до мітки дистильованою водою. Розчин необхідно готовити щодня, бо він нестійкий.
0,3 М розчин трихлороцтової кислоти. Для його приготування беруть наважку 50 г ТХО беруть на технічних терезах, переносять у колбу на 1 л і доводять до мітки дистильованою водою, після чого фільтрують .
Визначення активності лужної протеази ( метод ФОЛП)
Метод розроблено на основі методу Ансона спеціально для визначення активності лужних протеаз.
За одиницю протеолітичної активності взято таку кількість ферменту, яка каталізує гідроліз 1 г білка (казеїну) в строго визначених умовах – рН 10,5 і при температурі 40 оС, тривалість гідролізу 1 год.
Метод базується на визначенні тирозину, що утворюється в результаті гідролізу білка, з реактивом Фоліна, як і метод Ансона.