3.2. Основні напрями в дослідженні проблем оцінки ділової активності

Вивчаючи досвід як вітчизняних, так і зарубіжних авторів, можна простежити два основні напрями в дослідженні проблем оцінки ділової активності.

Представники першого напряму виділяють поняття “ділової активності” та визначають певні його характеристики. В.В. Ковальов, Є.С. Стоянова, А.М. Бандурка, М.А. Болюх пропонують розраховувати окремі коефіцієнти ділової активності і визначають їх як показники, що характеризують результати та ефективність поточної виробничої діяльності підприємств. Питання оцінки ділової активності у фінансовому аспекті, а саме - дослідження рівнів та динаміки різних фінансових коефіцієнтів, вивчаються в наукових працях Р.С. Сайфуліна, А.Д. Шеремета, С.В. Негашева та ін.

Представники другого напряму - В.Г. Артеменко, А.В. Калина, В.А. Ященко, В.М. Івахненко, В.М. Суторміна, І.М. Герчікова - не виділяють поняття “ділової активності” в окрему категорію, але при цьому пропонують розраховувати окремі показники віддачі та оборотності, які певною мірою використовуються представниками першого напрямку. На думку авторів, запропоновані показники засвідчують, як підприємство використовує свої кошти. Автори розглядають показники окремо один від одного, не пов’язуючи їх єдиною методикою розрахунку та аналізу. Аналогічної думки дотримуються зарубіжні науковці: Т. Карлін, А. Маклін, Д. Стоун, К. Хітчінг та інші.

Аналіз досвіду представників першого напряму дає можливість зробити подальші узагальнення. Для більшості робіт, присвячених проблемам оцінки ділової активності суб’єкта господарювання, характерно те, що автори розглядають лише деякі окремі показники віддачі, коефіцієнти оборотності засобів підприємства, які, на наш погляд, вибірково можуть бути використані для оцінки ділової активності підприємств різних форм власності саме в нашому розумінні. Причому необхідно зазначити, що названі показники розраховуються окремо один від одного, вони не пов’язані між собою будь-якою єдиною метою оцінки та аналізу діяльності підприємства, що не дає можливості виділити їх в окрему групу і застосовувати для оцінки ефективності використання ресурсів суб’єктів господарювання.

Вивчивши і проаналізувавши досвід вітчизняних та зарубіжних науковців, представників другого напрямку, важливо наголосити, що вищеназвані автори при дослідженні діяльності суб’єктів господарювання використовують окремі показники віддачі та оборотності, які частково можуть бути використані при оцінці рівня ділової активності, з метою оцінки ефективності господарсько-фінансової діяльності підприємств України.

Слід наголосити, що в економічній літературі авторами різних напрямів наводиться різна кількість показників оцінки ділової активності суб’єктів господарювання. Так, наприклад, В.В. Ковальов розглядає п’ятнадцять показників оцінки ділової активності; Є.С. Стоянова – сім; Р.С. Сайфулін та А.Д. Шеремет – десять; В.І. Іващенко та М.А. Болюх – вісімнадцять; А.Д. Шеремет та Е В. Негашев – десять.

Таким чином, ми бачимо, що на сучасному етапі не існує єдиного підходу до поняття ділової активності та розробки системи показників її оцінки на рівні суб’єкта господарювання. Відсутність єдиної концепції методики і визначення економічної суті показників оцінки ділової активності є основною причиною нефункціонування їх на макро– та мікрорівнях. Перехід економіки України на ринкові умови господарювання, запозичення нею того кращого, що розробила світова практика, викликало необхідність створення механізму регулювання результативної діяльності суб’єктів господарювання на основі системи показників, що оцінюють рівень ділової активності.