робота2

Тема №3: «Поясніть сучасне уявлення про біологічну дію іонізуючих випромінювань на організм людини»

Щоб дізнатися дію іонізуючих випромінювань на людину, необхідно дати чітку відповідь на питання: «А що ж таке іонізуюче випромінювання? Де воно використовується? Що є джерелом іонізуючого випромінювання?».

Отже, іонізуюче випромінювання - це випромінювання, взаємодія якого з середовищем призводить до утворення електричних зарядів (іонів) різних знаків.

Джерелом іонізуючого випромінювання є природні та штучні радіоактивні речовини та елементи (уран, радій, цезій, стронцій та ін.). Джерела іонізуючого випромінювання широко використовуються в атомній енергетиці, медицині (для діагностики та лікування) та в різних галузях промисловості (для дефектоскопії металів, контролю якості зварних з'єднань, визначення рівня агресивних середовищ у замкнутих об'ємах, боротьби з розрядами статичної електрики і т. ін.).

До іонізуючого випромінювання відносяться:

- потоки а-, β-частки, y-промені і нейтрони, що випускаються при мимовільному розпаді радіоактивних речовин;

- рентгенівські промені, що виникають під час взаємодії радіоактивних випромінювань і прискорених заряджених частинок;

- потоки заряджених частинок - електронів, протонів та інших, прискорених до великих енергій у спеціальних прискорювальних установках.

Дія іонізуючого випромінювання на організм людини може бути зовнішньою, внутрішньою (якщо радіоактивна речовина потрапила в організм людини при вдиханні чи з їжею) та комбінованою. Ступінь радіаційного ураження залежить від виду випромінювання, тривалості та дози опромінення, фізико-хімічних властивостей радіоактивної речовини та індивідуальних особливостей організму людини.

Іонізуюче випромінювання, проходячи через біологічні тканини, викликає їх іонізацію, призводить до утворення позитивних і негативних іонів та складних фізико-хімічних процесів, функціональних та морфологічних змін. Молекули води, що входять до складу тканин та органів, розпадаються, утворюючи вільні атоми та радикали, які мають велику окислювальну здатність, що пошкоджує клітини й порушує нормальний біологічний процес у живій тканині.

Залежно від поглинутої дози ці зміни можуть бути зворотними й незворотними. При невеликій дозі, пошкоджені тканини відновлюють свою функціональну діяльність, а значна доза викликає незворотні пошкодження окремих органів або всього організму.

Молоді особи більш чутливі до опромінення, ніж люди середнього віку. Людина найбільш стійка до опромінення у віці 25-30 років.

Надходження радіоактивних речовин в організм можливе при диханні забрудненим повітрям, через шлунково-кишковий тракт і шкіряний покрив.

Небезпека внутрішнього опромінення є значно вищою, ніж зовнішнього, оскільки джерело опромінення впритул наближене до опроміненого органу.

Окремі радіоактивні речовини мають властивість вибірково акумулюватись у тих чи інших органах, а також вибірково діяти на різні органи людини. У зв’язку з цим введене таке поняття, як критичний орган.

Ураження людини внаслідок іонізуючого випромінювання називається променевою хворобою. 

 Подібне випромінювання іонізує атоми тіла, виникає слабкість, нудота й інші симптоми. Клітини тіла можуть постраждати навіть при невеликих дозах, що приводить до лейкемії. Може викликати порушення в генах, що, у свою чергу, веде до народження хворих дітей чи дітей з генними мутаціями.

Розрізняють гостру і хронічну форми променевої хвороби.

Гостра форма променевої хвороби може виникати при одноразовому зовнішньому опроміненні. Хронічна розвивається при тривалому опроміненні відносно малими дозами.

До заходів невідкладної медичної допомоги відносять такі:

1. механічне усунення радіоактивних речовин із організму людини шляхом промивання шлунка теплою водою

2. вживання проносних і сечогінних засобів, промивання рота і очей

3. застосовування відхаркувальних препаратів при попаданні радіоактивних речовин в дихальні шляхи.

Розрізняють 4 ступені променевої хвороби:

• Променева хвороба 1-го (легкого) ступеня виникає при загальній експозиційній дозі опромінення 100…200Р. Прихований період може тривати 2-3 тижні, після чого з'являється нездужання, загальна слабкість, почуття важкості в голові, стиснення в грудях, підвищення пітливості, періодичне підвищення температури. У крові зменшується вміст лейкоцитів.

• Променева хвороба 2-го (середнього) ступеня виникає при загальній експозиційній дозі опромінення 200…400Р. Прихований період триває близько 1 тижня. Проявляється у вигляді важкого нездужання, розладу нервової системи, головних болях, запамороченнях, часто буває блювота й понос, підвищується температура, кількість лейкоцитів (особливо лімфоцитів) зменшується в 2 рази. Лікування триває 1,5-2 місяці. Смертність — до 20 % випадків.

• Променева хвороба 3-го (важкого) ступеня виникає при загальній експозиційній дозі опромінення 400…600Р. Прихований період — до декількох годин. Відзначають ті ж ознаки, тільки у важчій формі. Крім того, можлива втрата свідомості, крововиливи на слизуваті оболонки і як наслідок — запальні процеси. Без лікування в 20…70 % випадків наступає смерть від інфекційних ускладнень або кровотеч.

• Променева хвороба 4-го (украй важкого) ступеня виникає при дозі більше 600 Р, що без лікування звичайно закінчується смертю впродовж 2-х тижнів. Розрізняють:

  • перехідну форму (600…1000 Р);

  • кишкову (1000…8000 Р);

  • церебральну (більше 8000 Р).

Радіоактивні речовини виділяються з організму через шлунково-кишковий тракт, нирки, дихальні шляхи, а також через молочні залози та шкірні покрови.

Найчутливішими до радіації є клітини організму, що швидко ростуть, відносно стійкою є м’язова тканина.

При опроміненні дозами, що значно перевищують гранично допустимі, людина може загинути миттєво через так звану "смерть під променем".

Отже, іонізуюче випромінювання дуже негативно впливає на організм людини, викликаючи так страшну хворобу як променева, а також може призвести навіть до смерті.