§ 6. Захист цивільних прав та інтересів судом

Стаття 55 Конституції гарантує судовий захист прав і свобод людини і громадянина.

Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається (ст.125 Конституції).

Систему судів загальної юрисдикції становлять: місцеві суди; апеляційні суди, Апеляційний суд України; Касаційний суд Украі-

184

_ни' виш' спеціалізовані суди; Верховний Суд України (ст.18 Зако-ну'"Про судоустрій України").

Місцевий суд є судом першої Інстанції. Він розглядає справи, віднесені законом до його підсудності. Місцеві загальні суди розглядають кримінальні та цивільні справи, а також справи про адміністративні правопорушення. Місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності (ст.22 Закону "Про судоустрій України").

Загальним територіальним судам підвідомчі: справи у спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових і кооперативних правовідносин, якщо хоча б однією з сторін у спорі є громадянин, за винятком випадків, коли вирішення таких спорів віднесено законом до відання інших органів; провадження у справах, які виникають з адміністративно-правових відносин та справи окремого провадження. Зокрема, у порядку окремого провадження мають розглядатися справи, які стосуються визнання майна безхазяйним, наділення неповнолітньої особи повним обсягом дієздатності до настання повноліття, надання особі психіатричної допомоги, в тому числі у примусовому порядку тощо.

Відповідно до стЛ2 Господарського процесуального кодексу (ҐПК) України господарським судам підвідомчі: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні й виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві, за деякими винятками, визначеними законом; справи про банкрутство; справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції.

Громадяни можуть передати будь-який спір, який виник між ними, на розгляд третейського суду, за винятком спорів, що виникають з трудових і сімейних відносин.

Підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при Укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб (ст.12 ГПК). Третейськими судами тут можуть бути як спеціально створені для розгля-ДУ одного спору органи, так і постійно діючі спеціальні арбітражі (Міжнародний комерційний арбітражний суд та Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України, створені відповідно до Закону України від 24 лютого 1994 р. "Про міжнародний комерційний арбітраж").

Способи захисту судом цивільних прав та інтересів: ') визнання права. Застосовується у випадку спору щодо наявності у суб'єкта цивільного права цивільного права чи цивільного Пов'язку-

ч визнання правочину недійсним. Може мати місце у випадку ^уісЛаДення заперечуваного правочину; , ,

185

3. зобов'язування припинити дію, яка порушує право. Можливе щодо триваючого цивільного правопорушення. Прикладом може бути зобов'язування припинити розповсюдження мистецькоготвору до вирішення спору судом;

4. відновлення становища, яке існувало до порушення (реституція). Застосовується в разі, коли необхідно поновити порушене цивільне право (наприклад, у випадку визнання правочину недійсним);

5. примушування до виконання обов'язку в натурі. Полягає уадресованій зобов'язаній особі вимозі вчинити дію або утриматисявід дії. Може застосовуватися незалежно від застосування інших засобів захисту (відшкодування збитків чи моральної шкоди, стягнення штрафу тощо);

6. зміна правовІдношення. Полягає у реорганізації правовідносин, перетворенні одного обов'язку в інший, покладенні на боржника нового обов'язку;

7. припинення правовІдношення. Застосовується у разі невиконання чи неналежного виконання особою обов'язків або зловживання цивільним правом. Це може бути, наприклад, розірвання договору оренди, купівлі-продажу тощо;

8. відшкодування збитків та Інші способи відшкодування майнової шкоди. Можуть застосовуватися у випадку завдання майнової шкоди цивільним правам та інтересам (ст.22 ЦК).

Право на відшкодування збитків виникає у особи з самого факту невиконання обов'язку, порушення цивільних прав, тобто незалежно від того, чи є вказівка в тій чи іншій нормі ЦК про таке право. Таким чином, відшкодування збитків має характер універсального засобу захисту цивільних прав, який водночас, як правило, є й мірою відповідальності.

Збитками є:

1. втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або муситьзробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2. доходи, які особа могла б реально одержати за звичайнихобставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в Інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора У

186

і де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була *адоволена добровільно, — у день пред'явлення позову, якщо інше встановлено договором або законом. Суд може задовольнити нимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, шо існували на день ухвалення рішення;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Застосовується у випадках заподіяння особі фізичних та моральних страждань внаслідок порушення її цивільного права або інтересу (ст.23 ЦК). Вимоги про відшкодування моральної шкоди розглядаються, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень, а також у випадках, передбачених ЦК (наприклад, ст.ст.39, 200, 225, 226, 230-233 та Інші) та Іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди.

Згідно зі ст.23 ЦК моральна шкода може полягати: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи; 5) в Інших формах завдання кривди особі.

Моральна шкода відшкодовується грішми, Іншим майном або в інший спосіб незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з врахуванням обставини конкретної справи, шо мають значення для розгляду справи. Крім того, при визначенні розміру відшкодування суд повинен враховувати вимоги розумності і справедливості, як того вимагає ст.З ЦК.

Оскільки відшкодування моральної шкоди є компенсацією за втрати немайнового характеру, вона відшкодовується одноразово. Однак законом або договором може бути передбачено право на неодноразове відшкодування (наприклад, внаслідок порушення договірних зобов'язань);

Ю) визнання незаконним правого акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Полягає у скасуванні (позбавленні) юридичної сили такого акта (ст.55 Конституції, ст.21 ЦК). Відповідно до Закону "Про судоустрій України" справи, які стосуються визнання законності у сфері публічно-правових відносин, належать до компетенції адміністративних судів.

. Порушувати особисті немайнові або майнові права чи інтереси осіб можуть також акти громадських організацій, рішення органів Управління господарських товариств тощо. На вказані акти положення ст.21 ЦК не поширюються. Однак якщо внаслідок їх прийняття порушені, невизнані чи оспорені цивільні права фізичних чи

187

юридичних осіб, вони можуть їх захистити у загальному позовному порядку.

Правовий акт може бути визнаний незаконним, якщо він виданий органом або посадовою особою з перевищенням наданих йому законом повноважень або в межах компетенції, але з порушенням законодавства. У разі визнання акта незаконним немає потреби, щоб орган чи посадова особа скасовували свій акт: визнання його незаконним означає, що він не створює правових наслідків з дня його видання.

11) Інші способи захисту цивільних прав та інтересів, встановлені договором або законом (наприклад, визнання правочину дійсним у випадках, передбачених ч.2 ст.219, ч.2 ст.220 ЦК, застосування засобів забезпечення виконання зобов'язань тощо).