2. Предмет цивільного права

Кожна галузь права регулює суспільні відносини певного виду. Саме коло визначених відносин і складає предмет регулювання тієї чи іншої галузі права.

Аналіз чинного законодавства дає змогу зробити ви­сновок, що цивільне право регулює три групи суспіль­них відносин:

- майнові відносини, що пов'язані з використанням товарно-грошової форми (відносини власності і відносини у галузі товарообігу);

- відносини, що виникають у сфері інтелектуальної ді­яльності;

- особисті немайнові відносини.

Охарактеризуємо коротко кожну з названих груп.

Майнові відносини — це конкретні вольові відносини з приводу належності, використання чи переходу нерухо­мого і рухомого майна та інших матеріальних благ від одного суб'єкта до іншого. За змістом їх поділяють у ци­вільному праві на: а) відносини власності; б) відносини у галузі товарообігу. Слід мати на увазі, що для цивіль­ного права важливими є не самі речі і не способи їх ви­робництва, а вольові відносини між людьми, які спри­чинені їх прагненням до задоволення різноманітних життєвих потреб.

Природі людини властиві різні-потреби і прагнен­ня. Серед речей, які оточують її, існують такі, які зда­тні задовольнити ці потреби. Людина намагається ус­тановит своє панування над цими речами. Але люди живуть у світі з обмеженими ресурсами і через це їх потяги до накопичення речей об'єктивно не можуть бути повністю реалізованими. Суспільство, організо­ване в державу, встановлює межі, в яких громадяни або інші особи можуть набувати ті чи інші речі, а та­кож володіти ними.

Цивільне право вміщує норми, які дають змогу лю­дині задовольняти свої потреби в речах, але й встанов­люють межі, в рамках яких суб'єкти можуть володіти, користуватися й розпоряджатися своїм майном, не по­рушуючи при цьому інтереси інших осіб.

У суспільстві майнові інтереси однієї .особи переплі­таються з подібними інтересами інших осіб і в своїй су­купній взаємодії утворюють суспільні майнові відносини. Урегульовані правом, такі відносини стають правовими майновими відносинами, знаходять свій прояв у правах осіб на майно. Ці права мають самостійний характер і відрізняються від інших прав. Одним з основних видів майнових прав є право власності. Відносини власності закріплюють існуючий у суспільстві розподіл матеріаль­них благ (засобів виробництва і предметів споживання), виражають статику майнових відносин. Характерною ознакою цих відносин є те, що власник наділений правом володіти, користуватися й розпоряджатися належним йому майном. Суспільна суть цих відносин проявляється в тому, що власник є уповноваженою особою. Він може зажадати від кожного, хто порушує його права, припи­нити порушення. Для права власності немає значення поведінка власника стосовно належного йому майна до того моменту, поки власник не вийде за межі дозволе­ного законом.

Іншим видом майнових відносин є відносини у галузі товарообігу. Ці відносини називають товарно-грошо­вими, оскільки вони виникають на базі товарного виро­бництва і відображають рух товарів від виробника (або посередника) до споживача, а також добровільний опо­середкований вартістю перехід матеріальних благ від од­них суб'єктів до інших. Ці відносини, як правило, в умовах товарного виробництва мають вартісний харак­тер. Товар обмінюється на певну кількість грошей. На відміну від відносин власності, котрі відображають ста­тику майна, товарно-грошові відносини відображають його динаміку. Так, якщо власник виявить бажання роз­порядитися своїм майном шляхом передачі його іншим суб'єктам у власність або у користування, маючи намір отримати за це обумовлену суму грошей, то він стане учасником товарно-грошових відносин. Найчастіше такі відносини виникають у сфері підприємництва, а також при задоволенні особистих потреб громадян (договір ку­півлі-продажу).

Характерними ознаками товарно-грошових відносин є:

а) еквівалентно-платний характер. В товарно-грошо­вих відносинах має відбуватися обмін рівних вартостей. Діям одного суб'єкта, який передає майно, виконує ро­боту, надає послуги, мають відповідати дії другого су­б'єкта, який платить відповідну вартість грошима. За та­ких умов відбувається обмін майна на гроші;

б) майнова відокремленість учасників відносин. Май­но організацій, які користуються правами юридичної особи, відокремлене від майна інших організацій, від майна окремих громадян, трудових і селянських гос­подарств. Учасники цих відносин є або власниками майна, або особами, що володіють ним на підставі ін­шого права.

Важливим є те, що учасники товарно-грошових від­носин можуть самостійно та вільно вибирати спосіб роз­порядження майном. При здійсненні цивільних прав власник, передаючи своє майно іншим особам і вирішу­ючи цим самим його фактичну долю, вирішує і юридичну долю цього майна, передає право власності на нього.

Відносини у галузі товарообігу можуть і не бути то­варно-грошовими. Інколи вони носять безоплатний ха­рактер, наприклад, дарування, різні форми меценатства тощо. Це пояснюється передусім відносинами власності. Власник вправі розпоряджатися належним йому майном на свій розсуд.

Майнові відносини виникають:

а) між фізичними особами;

б) між фізичними і юридичними особами;

в) між юридичними особами;

г) з участю держави і фізичних або юридичних осіб. Слід також мати на увазі, що не всі майнові відноси­ни регулюються цивільним правом. Значна частина май­нових відносин є предметом регулювання інших галузей права. Так, майнові відносини, що виникають у зв'язку із сплатою податків, митних зборів, адміністративних штрафів, регулюються фінансовим і адміністративним пра­вом - Кримінальне право також регулює майнові відно­сини (конфіскація, штраф, майнові злочини). Тому від­повісти на запитання, які майнові відносини регулюються цивільним правом, можна таким чином: ті майнові відносини, в яких державні організації виступають не як суб'єкти влади, а як рівноправні (звичайні) суб'єкти.

Відносини, що виникають у сфері інтелектуальної дія­льності ², .ґрунтуються на нормах двох самостійних пра­вових інститутів, які склалися у цивільному праві і в ци­вільному законодавстві, авторського права і права проми­слової власності. Ці відносини виникають у зв'язку зі створенням, використанням, охороною винаходів, про­мислових зразків, товарних знаків, фірмових наймену­вань, раціоналізаторських пропозицій, секретів вироб­ництва і селекційних досягнень, творів науки, літератури і мистецтва, інших результатів інтелектуальної діяльності.

Чинним законодавством всі результати творчої діяль­ності визнані товаром. Вони можуть бути об'єктом будь-яких цивільних угод. В умовах ринкової економіки це має істотне значення, оскільки результати творчої діяль­ності в такий спосіб стають об'єктами цивільного оборо­ту і створюють власний ринок духовної і науково-технічної продукції. Суб'єктами цих відносин, як і май­нових, можуть бути як громадяни, так і юридичні особи й держава.

Особисті немайнові відносини регулюються цивільним правом, якщо інше не передбачене законодавчими акта­ми, або не випливає із суті особистого немайнового від­ношення. Наприклад, захист честі, гідності, ділової ре­путації громадян і юридичних осіб, охорона інтересів громадянина, зображеного в творах образотворчого мис­тецтва, немайнових інтересів авторів щоденників, запи­сок і листів. До таких відносин слід віднести право гро­мадян на особисте життя і здоров'я, особисту свободу, таємницю листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, свободу совісті, право на недоторканність особи тощо.

Ці відносини мають абсолютний характер. Блага, про які йдеться, невід'ємні від особи, як носія індивідуальних рис, мають соціальну цінність, об'єктив­ний характер. Візьмемо, наприклад, захист честі і гіднос­ті громадян. Честь — це соціальна оцінка особистості, ЇЇ (особистості) об'єктивна суспільно визначена власти­вість, якість. Гідність — відображення цієї властивості в свідомості S носія (іншими словами, самооцінка особис­тості, яка відображає оцінку суспільну). Без об'єктив­ного прояву особистих немайнових благ їх не можливо захистити в судовому порядку.

Зрозуміло, що виключного переліку всіх немайнових благ у Цивільному кодексі бути не може. В цьому зако­нодавчому акті закріплюються лише основні з них. Вод­ночас звертає на себе увагу той факт, що чинне цивільне законодавство містить незначну кількість правових норм, що регулюють особисті немайнові відносини, які не пов'язані з майновими (ст. 7 ЦК України). Без сумні­ву, це стоїть на заваді охорони особистих інтересів і прав громадян.