Список основної літератури

1. Історія держави і права України: У 2 т. / За ред. В.Я.Тація. – К., 2000. – Т.1.

2. Історія держави і права України / За ред. А.С.Чайковського. – К., 2001.

3. Музиченко П. Історія держави і права України. – К., 2001.

Список додаткової літератури

1. Брецко Ф. Історія держави і права України в схемах і таблицях // Історія України. – 2005. – №29-32. – С.21-23.

2. Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. – Ростов-на-Дону, 1995.

3. Законодательство Древней Руси. – М., 1984.

4. Захарченко П.П. Київська Русь: державний устрій, суспільний лад та основні риси права // Історія України. – 2002. - №№, 10.

5. Капелюшний В.П., Кудін С.В. Історія держави і права України (у схемах). – К., 2001.

6. Кузьминець О., Калиновський В. Історія держави і права України. – К., 2002.

7. Кульчицький В.С., Настюк М.І., Тищик Б.Й. Історія держави і права України. – Львів, 1996.

8. Лащенко Р. Лекції по історії українського права. – К., 1998.

9. Музиченко П.П., Долматова Н.И. История государства и права Украины в вопросах и ответах. – Харьков, 2000. – Ч.1.

10. Правовий звичай як джерело українського права ІХ-ХІХ ст. / За ред. І.Б.Усенка. – К., 2006.

11. Свердлов М. От Закона Русского к Русской Правде. – М., 1988.

12. Толочко П.П. Древняя Русь. – К., 1987.

13. Хрестоматія з історії держави і права України: У 2 т. – К., 1997. – Т.1.

14. Шевчук В.П., Тараненко М.Г. Історія української державності. – К., 1991.

15. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Ред. Ю.С.Шемшученко. – К., 1999-2004.

Зразки тестових завдань для перевірки знань

1 Договір Русі з Візантією був укладений у:

а) 938 р.; б) 903 р.;

в) 911 р.; г) 964 р.

2 Кормчество – це:

а) утримання урядовців та місцевої адміністрації за рахунок поборів з населення;

б) утримання селянської сім’ї тільки за рахунок сільської общини;

в) прибуток від селянського господарства;

г) оплата податків у князівську казну.

3 Потік і розграбування за “Руською Правдою” – це:

а) вигнання злочинця з общини з конфіскацією майна;

б) вид слідства з подальшим затриманням злочинця;

в) рішення суду, за яким карається вся община;

г) розбійний напад на боярські володіння.

4 “Продаж” за “Руською Правдою” – це:

а) грошова компенсація потерпілому за понесені збитки;

б) штраф у розмірі від 1 до 12 гривень, що йшов до скарбниці князя;

в) штраф за нанесення каліцтв та тяжких тілесних ушкоджень;

г) вигнання злочинця з общини з конфіскацією майна.

5 Випробування залізом і водою за рішенням суду називалося:

а) зводом; б) гонінням сліду;

в) ордалією; г) татарщиною.

Лекція 4 галицько-волинська держава

План

1 Галицьке і Волинське князівства.

2 Суспільний устрій.

3 Державний лад.

4 Правова система. Судочинство.

1 У середині ХІІ ст. Київська Русь розпалася на півтора десятки князівств: Київське, Переяславське, Володимиро-Суздальське, Смоленське, Чернігівське та інші. Вони, у свою чергу, поділялися на менші князівства.

В одних землях утворилися феодальні республіки (Новгород, Псков), в інших - князівства з міцною князівською владою (Володимиро-Суздальське) або князівства із сильною боярською аристократією (Галицьке).

Одним з найбільш потужних князівств Київської Русі було Галицько-Волинське князівство. Воно стало безпосереднім спадкоємцем Русі. Після занепаду Києва саме туди переміщується центр економічного і політичного життя південно-західної гілки східних словян.

Його піднесенню сприяло географічне положення (далеко від кочовиків і влади Київських князів, важливі торгові шляхи), необхідність спільної боротьби проти польських і угорських зазіхань, об’єднавча політика Романа Мстиславича і Данила Галицького.

До завоювання Володимиром Великим Галицько-Волинських земель їх населяли дуліби (волиняни), бужани, тиверці, білі хорвати.

Після смерті Ярослава Мудрого на Волині правили його нащадки: Ігор, Ізяслав, Ярополк, Ярослав, потім Мономаховичі, у Галичині – його правнуки Ростиславичі.

З ослабленням Київської Русі у 1141 р. виникає Галицьке, а 1146 р. – Волинське князівства.

Розквіт Галицького князівства припадає на період правління Ярослава Осмомисла (1152-1187), Волинського – Романа Мстиславича (1170-1205).