- •Історія держави і права України
- •Передмова
- •Лекція 1 Вступ. Стародавні держави і право на території України
- •Список основної літератури
- •Список додаткової літератури
- •Зразки тестових завдань для перевірки знань
- •Лекція 2 Виникнення і розвиток держави Київська Русь
- •4 Суспільний устрій.
- •Список основної літератури
- •Список додаткової літератури
- •Зразки тестових завдань для перевірки знань
- •Лекція 3 правова система КиївськОї РусІ
- •Список основної літератури
- •Список додаткової літератури
- •Зразки тестових завдань для перевірки знань
- •Лекція 4 галицько-волинська держава
- •В історії Галицько-Волинського князівства можна виділити такі етапи:
- •Джерела права
- •Список основної літератури
- •Список додаткової літератури
- •Зразки тестових завдань для перевірки знань
- •Лекція 5 литовсько-руська держава (XIV-XVI ст.)
- •Список основної літератури
- •Список додаткової літератури
- •Зразки тестових завдань для перевірки знань
- •Лекція 6 право і суд литовсько-русьКої держаВи
- •І Державні суди
- •Іі Недержавні суди
- •Список основної літератури
- •Список додаткової літератури
- •Зразки тестових завдань для перевірки знань
- •Лекція 7 українські землі у складі речі посполитої (друга половина xvІ – друга половина xviІ ст.)
- •Список основної літератури
- •Список додаткової літератури
- •Зразки тестових завдань для перевірки знань
- •Лекція 8 Держава і право на початку Української революції хvіі ст.
- •Залежні верстви
- •Список основної літератури
- •Список додаткової літератури
- •Зразки тестових завдань для перевірки знань
- •Центральні органи влади: Московської держави в Україні
- •Гетьманщини (Козацько-гетьманської держави)
- •Система управління:
- •Місцеві орган влади і управління
- •Список основної літератури
- •Список додаткової літератури
- •Зразки тестових завдань для перевірки знань
- •Лекція 10
- •Право Козацько-гетьманської держави
- •(Друга половина хvіі - хvііі ст.)
- •Джерела права:
- •Вищі суди
- •Місцеві суди
- •Засобами забезпечення зобов’язань були: Завдаток – гроші або цінна річ, яку боржник давав кредитору під час укладання договору.
- •Під час шлюбного договору встановлювався розмір: посагу – приданого, визначеного батьком нареченої. Іноді він збігався з розміром виправи;
- •Список основної літератури
- •Список додаткової літератури
- •Зразки тестових завдань для перевірки знань
- •Лекція 11 Україна у складі Російської імперії
- •1 Короткий історичний огляд.
- •Список основної літератури
- •Список додаткової літератури
- •Зразки тестових завдань для перевірки знань
- •Лекція 12 суд і правова система україни у складі російської імперії у хіх – на початку хх ст.
- •Список основної літератури
- •Список додаткової літератури
- •Зразки тестових завдань для перевірки знань
- •Лекція 13 Правове становище українських земель у складі Австрійської імперії (1772-1918 рр.)
- •Список основної літератури
- •Список додаткової літератури
- •Зразки тестових завдань для перевірки знань
- •Історія держави і права України
- •У двох частинах
- •Історія держави і права України
Вищі суди
Суд гетьмана – найвищий суд держави. Мав необмежену компетенцію. Міг розглядати будь-яку справу нижчих судів. Вирок оскарженню не підлягав.
Генеральний військовий суд – суд І інстанції у справах генеральної старшини, полковників, бунчукових товаришів. За судовою реформою 1760-1763 рр. складався з 2 генеральних суддів і 10 обраних від полків депутатів. Розглядав земельні справи, які вирішувалися призначеними зі складу суду комісарами з виїздом на місце спору. У 1767 р. депутати були замінені постійними членами суду.
Генеральна військова канцелярія – з XVIII cт. апеляційна інстанція для вироків Генерального військового суду у політичних і кримінальних справах. У складі суду були гетьман і призначені ним члени суду з генеральної старшини.
Канцелярія Правління гетьманського уряду – вища апеляційна інстанція для нижчих судів у 1734-1750 рр.
І Малоросійська колегія – вища апеляційна інстанція для нижчих судів у 1722-1727 рр.
Місцеві суди
Полкові суди – суди І інстанції для козацької, сотенної і полкової старшини. У засіданнях брали участь полковник (голова), полковий суддя, представники полкової старшини і значкові товариші. Розглядали кримінальні справи, за якими передбачалася смертна кара.
Сотенні суди – колегіальні суди у сотенних містах. Розглядали цивільні і тяжкі кримінальні справи, а також ті, в яких однією із сторін виступали представники сільської старшини.
Суди сільських отаманів – суди І інстанції. Діяли колегіально на чолі з сільським отаманом. Розглядали дрібні цивільні і кримінальні справи місцевих жителів та осіб, які скоїли злочини на території села.
Суди магістратські – суди у містах, що користувалися магдебурзьким правом. Діяли колегіально у складі бурмістра, лавників, райців і присяжних. Апеляційною інстанцією для них був Генеральний військовий суд.
Суди ратушні – суди у містах, що не користувалися магдебурзьким правом. Апеляційною інстанцією для них був полковий суд.
Сільський суд (суд війта). Розглядав дрібні цивільні і кримінальні справи. Діяв колегіально у складі війта, виборних представників селян, іноді священика та управляючого власника села.
Доменіальні суди – суди землевласника або його управляючого над залежними селянами. Відбувалися колегіально за участю представників громади. Розглядали дрібні цивільні і кримінальні справи.
Церковні суди – суди з обмеженою компетенцію. Розглядали справи про шлюб і сім’ю та щодо внутрішнього церковного життя.
Крім цього, діяли ще цехові, ярмаркові, митні і третейські суди.
У 1760 р. було розпочато судову реформу. Територію Гетьманщини було поділено на 20 судових повітів. У кожному з них створювалися земський суд для розгляду цивільних справ, гродський суд – кримінальних справ, підкоморський суд – земельних справ. Перші існували до 1831 р., другі – до 1782 р., треті – до 1840 р. Вищою судовою інстанцією залишався Генеральний суд. Судовою реформою запроваджувалися суди, які існували в Україні до 1648 р. і діяли на основі Литовського статуту.
Судовий процес базувався на демократичних засадах змагальності, виборності суддів, гласного і відкритого судового розгляду, колегіального вирішення справ та доступності судових засобів.
Завжди брали участь дві сторони: позивач (обвинувачення) і відповідач (захист). Під впливом російського законодавства відбуваються зміни. Змагальний процес витісняється розшуковим (слідчим, інквізиційним). Функції розслідування кримінальних справ остаточно переходять до судових органів. Позивачі мали право мати представника у суді – прокурора. З початку ХVІІІ ст. він називався адвокатом або повіреним. Під час судової реформи 1760-1763 рр. у складі Генерального військового суду було 4 адвокати, а з 1767 р. вони вводяться до складу гродських і земських судів.
Починалася справа з подання позову. У цивільних і дрібних кримінальних справах попереднє слідство здійснював позивач, тяжкі злочини розслідували судові органи.
Судочинство було усним (українською мовою), але фіксувалося у протоколах, що підписувалися усіма членами суду.
Доказами у суді вважалися:
Власне зізнання однієї із сторін.
Зізнання під час тортур. Тортури застосовувалися у справах про тяжкі злочини. Звільнялися від них (биття батогом, припікання розпеченим залізом та інші) вагітні жінки, малолітні, священики, літні люди (понад 70 років).
Показання державних (возний) і приватних свідків. Свідком могла бути особа у віці 14-70 років у цивільних і 20-70 років у кримінальних справах. Жінки та нехристияни могли бути свідками лише у разі відсутності інших свідків.
Письмові документи.
Огляд місця злочину і речові докази.
Висновки експертів. Експерти (фахівці з різних галузей суспільного життя) давали обґрунтовані відповіді на запити суду. Судово-медична експертиза як окремий інститут запроваджена у 70-х роках ХVIII ст.
Присяга. Дозволялася у разі відсутності інших доказів за справою. Могла складатися у церкві на Євангелії або на суді у присутності священика.
По закінченні розгляду справи ухвалювалася постанова (декрет), потім вона отримала назву “мнение” (вирок з кримінальних справ), “решение” (вирок з цивільних справ).
Судовими виконавцями були возні. Вони обиралися населенням і складали присягу.
4 Цивільне право. Головний інститут цієї галузі права – право власності. Воно визначалося як право мати у володінні, використовувати, передавати, дарувати, відписувати, міняти і заставляти майно за власною волею і потребою.
Право власності містило у собі такі правомочності:
право володіння – власник міг фактично володіти річчю, тобто річ повинна була перебувати у нього в господарстві;
право користування – власник міг користуватися якостями речі й одержувати від цього прибуток;
право розпорядження – власник міг вирішувати долю речі всіма дозволеними способами: продавати, заповідати, відписувати тощо.
В українському праві ХVІІ-ХVІІІ ст. існувало два різновиди власності на землю:
Вотчина, тобто повне володіння, повна власність. Її частка у загальному приватному землеволодінні постійно зростала.
Рангові маєтності – тимчасова власність. Надавалися старшині, війтам, бурмістрам, російським військовим на час виконання ними певних обов’язків. З часом перетворилася на вотчину власність.
Земельна власність виступала у таких формах:
Загальнодержавна (загальновійськова). Це землі, які стояли на обліку у Генеральній військовій канцелярії. Суб’єктами власності були гетьман, полковники, сотники.
Індивідуальна (приватна). Суб’єкти власності – ті, хто володів правоздатністю і дієздатністю.
Общинна (колективна). Суб’єкти власності – сільські і міські громади, церкви, монастирі, навчальні заклади, державні установи, Запорізька Січ.
Зобов’язальне право – підгалузь цивільного права, визначало поведінку зацікавлених осіб, регулювало майнові відносини у сфері виробництва, обміну. Зобов’язання – цивільні права і обов’язки кожного суб’єкта правовідносин. Вони виникали як з договорів, так і з правопорушень (деліктів). Норми цивільного права зобов’язували відшкодовувати матеріальні збитки за завдану шкоду. Найбільш поширеними були договори купівлі-продажу (операції з нерухомим майном укладалися при свідках, фіксувалися у спеціальних книгах, підтверджувалися універсалом гетьмана або указом царя), позики, оренди, дарування (на суму до 100 крб. укладався в усній формі, більше 100 крб. – у письмовій формі із занесенням до реєстру в актових книгах), особистого найму.
Зобов’язання були:
Односторонні, якщо права і обов’язки виникали і припинялися з волі однієї сторони. Кредитор мав право тільки вимагати повернення грошей і не мав обов’язків. Боржник мав лише обов’язок повернути гроші, а прав не мав (купівля, продаж, оренда майна).
Двосторонні, коли кожна із сторін мала права і обов’язки.