Тема 3. Фінансова політика та фінансовий механізм

3.1. Фінансова політика як складова економічної політики держави

Фінанси мають об'єктивний характер і втілюються в суб'єк­тивних діях держави — законах країни і фінансовій політиці, що спрямовані на досягнення конкретних цілей регулювання та зумовлені певними завданнями й особливостями розвитку країни.

Фінансова політика та фінансове законодавство несуть на собі відбиток суб'єктивних дій певних соціальних верств су­спільства або окремих груп людей. Вони пов’язані з процесом прийняття рішень у галузі політики, економіки, фінансів і со­ціальній сфері.

За допомогою фінансів та фінансової політики здійснюєть­ся багатосторонній регулюючий вплив на ринкові відносини й процес розширеного відтворення, а саме:

фінанси та фінансова політика активно використовуються для сприяння процесу нагромадження капіталу, який ви­ значає темпи економічного зростання;

за допомогою фінансів держава впливає на процес реа­лізації сукупного суспільного продукту в цілому та додаткової вартості зокрема;

фінанси відіграють важливу роль у процесі відтворення робочої сили.

Таким чином, рух фінансової форми одержавлення сукуп­ного суспільного продукту тісно пов'язаний з рухом окремих частин суспільного капіталу — постійного, змінного, додатко­вої вартості.

Представники західної економічної думки відводять важ­ливе місце фінансам як ефективному засобу впливу на форму­вання ринку (кейнсіанський варіант) або заощаджень (неокла­сичний варіант). Перші вважають, що зростання прибутку визначається сферою ринку, тобто процесом реалізації вар­тості, другі — достатністю грошового капіталу для інвестицій.

Отже, фінансова політика є складовою економічної полі­тики держави (рис. 3.1). У ній конкретизуються головні на­прями розвитку народного господарства, визначаються загаль­ний обсяг фінансових ресурсів, їх джерела та напрями вико­ристання, розробляється механізм регулювання та стимулю­вання соціально-економічних процесів фінансовими методами.

Водночас фінансова політика — відносно самостійна сфера діяльності держави, найважливіший засіб реалізації політики держави у будь-якій сфері суспільної діяльності.

Основною метою фінансової політики є оптимальний роз­поділ ВВП між галузями народного господарства, соціальни­ми групами населення, територіями. На цій основі мають за­безпечуватися стійке зростання економіки, удосконалення її структури, поліпшення добробуту населення.

Головне завдання фінансової політики — це забезпечення відповідними ресурсами реалізації тієї чи іншої державної програми соціально-економічного розвитку.

Фінансова політика держави спрямована на мобілізацію, розподіл та перерозподіл фінансових ресурсів. В основі цих операцій лежить вибір:

джерел та методів формування фінансових ресурсів;

суб'єктів — власників чи розподілювачів фінансових ресурсів;

пріоритетних напрямів використання фінансових ре­сурсів;

ступеня централізації фінансових ресурсів у рамках дер­жави.

Рис. 3.1. Зміст фінансової політики держави

Ці завдання вирішують залежно від сутності та функцій держави.

Поняття фінансової політики держави можна розглядати у вузькому та широкому розумінні (табл. 3.1).

Таблиця 3.1.

Зміст фінансової політики

У вузькому розумінні	У широкому розумінні
Включає дві підсистеми, або взаємопов'язані напрями діяль­ності, держави: політика у сфері державних фінансів; політика у сфері недержав­них фінансів (за галузями, регіо­нами тощо)	Механізм державного регулю­вання всіх соціально-еконо­мічних процесів та явищ, що включає широкий арсенал фі­нансових інструментів, засобів, форм і методів розподілу та пе­рерозподілу ВВП й національно­го доходу і діє через національну фінансову систему країни
Ефективним методом взаємодії державних і недержавних фі­нансів вважається такий, що сприяє оптимальному зростан­ню національного доходу. Під останнім розуміється макроено-номічний стан співвідношення доходів і витрат у складі бюдже­тів усіх учасників національно­го господарства, що забезпечу­ють оптимум процесів зберіган­ня, накопичення та споживання.	Складові фінансової політики: бюджетно-податкова; грошово-кредитна; інвестиційна; страхова; амортизаційна; валютна; митна; Інші

Механізм реалізації фінансової політики держави вклю­чає такі елементи:

розробка концепції розвитку фінансової системи держави;

визначення основних напрямів використання фінансової системи в економічній політиці держави;

складання цільових програм щодо розвитку загальнодер­жавних та територіальних фінансів;

розробка конкретних заходів реалізації концепції, на­прямів та програм.

Фінансова політика держави як макроекономічний ме­ханізм управління включає стратегію І тактику управління.

Фінансова стратегія включає дії держави щодо стратегі­чного розвитку її фінансової системи. Вона розуміється як загальний напрям і методи досягнення поставленої мети і спрямована на вироблення цільових програм, для реалізації яких необхідні час і великі фінансові ресурси. Це політика, що роз­рахована на довготермінову перспективу і вирішення глобаль­них завдань соціально-економічного розвитку країни.

Фінансова тактика — це поточна політика, спрямована на вирішення конкретних завдань відповідного періоду, що випливають із розробленої фінансової стратегії. Вона включає конкретні методи та засоби досягнення поставленої мети за конкретних умов, що дають змогу зосередити зусилля на ва­ріантах рішення, які не суперечать прийнятій стратегії.

З погляду основних напрямів впливу фінансів на економі­ку країни до складу фінансової політики держави входять: бюджетна, податкова, грошово-кредитна, інвестиційна, валют­на, страхова, амортизаційна, митна, з управління фінансами та фінансовий контроль.

Бюджетна політика — це комплекс юридичних, економіч­них, організаційних заходів під час складання бюджетів, ре­гулювання бюджетного процесу, управління бюджетним де­фіцитом, організації бюджетного контролю. Вона виявляєть­ся у формах і методах мобілізації бюджетних коштів та їх ви­трачання на різні потреби держави.

Податкова політика найтісніше пов'язана з бюджетною політикою, становить систему заходів держави у галузі опо­даткування.

Бюджетно-податкова {або фіскальна) політика має ство­рювати сприятливі умови для виробничої та фінансової діяль­ності суб'єктів господарювання. Поняття бюджетно-податко­вої політики держави можна розглядати у вузькому та широ­кому розумінні (табл. 3.2).

Отже, бюджетно-податкова політика є складовою фінансо­вої політики держави. Зауважимо, що в розвинутих країнах через державний бюджет перерозподіляють від ЗО до 50 % ВВП. Найчастіше її ототожнюють з фіскальною політикою.

Цілями бюджетно-податковою політики в Україні з по­зицій здійснюваних нині економічних перетворень є:

подолання спаду виробництва та стабілізація економіки;

стимулювання розвитку пріоритетних сфер діяльності та структурних перетворень;

досягнення різкого структурного зрушення економічних пропорцій на користь тих виробників, які працюють безпосе­редньо на задоволення потреб населення;

Таблиця 3.2.

Бюджетно-податкова політика

У вузькому розумінні	У широкому розумінні
Політика формування, вико­нання та регулювання держав­ного бюджету країни	Заходи уряду, спрямовані на забезпечення повної зайнятос­ті та виробництво неінфля-ційного ВВП шляхом зміни державних видатків, системи оподаткування та підходів до формування державного бю­джету в цілому; маніпулюван­ня державними видатками та доходами з метою впливу на економічний розвиток суспіль­ства

стримування інфляційних процесів;

забезпечення достатніх надходжень до бюджету для фінансування невідкладних соціальних програм;

створення найсприятливіших умов для стимулювання ділової інвестиційної активності, розвитку підприємства тощо.

Основні функції бюджетно-податкової політики представ­лено в табл. 3.3.

Таблиця 3.3.

Основні функції бюджетно-податкової політики

Фіскальна функція	Функція економічного регулювання	Функція вирівнювання ДОХОДІВ
Бюджетно-податкова політика забезпечує необхідні ресурси для урядової діяль­ності, а саме: — на військово-оборонні витрати; — на реалізацію економічних і соці­альних програм; — на інші заходи	Податки та видатки бюджету використо­вуються як інстру­менти управління економікою та дося­гнення певних цілей економічної політи­ки (економічного зро­стання, структурної перебудови тощо)	Бюджетно- податко­ве регулювання ви­ступає як інструмент перерозподілу ВВП аа допомогою оподат­кування, а також системи трансферт­них виплат бідним, безробітним, інвалі­дам, сиротам та ін.

Фіскальна (бюджетно-податкова) політика — це су­купність заходів, що здійснюються шляхом маніпулювання державним бюджетом: державними видатками та оподатку­ванням для досягнення повної зайнятості, зростання вироб­ництва, зниження інфляції.

Податки і державні видатки є основними інструментами фіскальної політики.

Основні цілі фіксальної політики відображено на рис. 3.2

.

Рис. 3.2. Цілі фіскальної політики

Фіскальна політика впливає на величину сукупних еитрат та сукупний попит. Державні витрати входять до складу сукупних витрат;

Шляхом зміни податків та державних витрат держава здій­ снює регулювання економіки. Кейнсіанці визначали дуже важ­ ливу роль фіскальної (бюджетно-податкової) політики, за до­ помогою якої можна впливати та стимулювати сукупний по­ пит та сукупні витрати.

Фіскальна політика має дві основні форми, або типи.

1. Дискреційна, або активна, фіскальна політика — це свідоме маніпулювання податками та державними видатками з боку органів законодавчої та виконавчої влади з метою зміни реального обсягу національного виробництва та зайнятості, контролю за інфляцією, прискорення темпів економічного зростання.

Є двох видів:

а) стимулююча фіскальна політика:

збільшення державних видатків;

зниження податків;

одночасне поєднання першого та другого.

Ця політика проводиться в період економічного спаду та безробіття, але внаслідок її проведення може збільшитися дефі­цит бюджету, що може, у свою чергу, призвести до інфляції;

б) стримуюча фіскальна політика:

зниження державних видатків;

збільшення податків;

одночасне поєднання першого та другого.

Ця політика проводиться в період високої інфляції та спря­мована на скорочення дефіциту державного бюджету.

2. Автоматична, або пасивна, фіскальна політика здій­снюється за допомогою "вбудованих стабілізаторів" (податків та державних витрат, трансфертів). Необхідні зміни в рівні державних видатків і податків вводяться автоматично. Це так звана автоматична, або вбудована, стабільність.

Вбудовані стабілізатори — це будь-який захід, що зумов­лює тенденцію до збільшення дефіциту державного бюджету в період економічного спаду або скорочення дефіциту бюджету в період економічного зростання та інфляції, без спеціальних активних заходів з боку уряду та законодавчої влади.

Недоліками фіскальної політики вважають: часовий лаг (термін) між прийняттям рішення та його впливом на еконо­міку; адміністративні затримки (бюджетний процес, зміни податкового законодавства вимагають визначеного терміну і можуть мати довгостроковий характер).

Державний бюджет завдяки фіскальній політиці в період економічного зростання та інфляції повинен мати рестриктив ний (стримуючий) вплив; а у період економічного спаду та безробіття — експансивний (стимулюючий) вплив.

За допомогою вбудованих стабілізаторів амортизується еко­номічний спад та обмежується зростання.

Наступною складовою фінансової політики є грошово-кре­дитна політика.

Грошово-кредитна (монетарна) політика становить ком­плекс дій та заходів держави у сфері грошового ринку, а та­кож сукупність економічних методів, спрямованих на управ­ління рухом кредитного капіталу. Дії грошово-кредитної полі­тики спрямовані на регулювання грошового обороту, які здійснює держава через центральний банк. Вони охоплюють ринок грошей, ринок капіталів, ринок цінних паперів. НБУ здійснює грошово-кредитну політику з метою впливу на гро­шову масу в обігу, обсяги кредитування, темпи інфляції, стан платіжного балансу.

Об'єктами монетарної політики є такі змінні грошового ринку:

пропозиція (маса) грошей;

ставка процента;

валютний курс;

швидкість обігу грошей та ін.

Основними інструментами грошово-кредитної політики є такі:

1. облікова, або дисконтна, політика, механізм якої поля­гає в регулюванні облікової ставки центрального банку, за якою він надає позички комерційним банкам у порядку їх рефінансування;

2. регулювання норми обов'язкових резервів для комерцій­них банків та інших депозитних установ, які повинні зберіга­ти частину залучених коштів на кореспондентських рахунках у центральному банку без права їх використання і виплати процентів за ними;

3. операції на відкритому ринку, що пов'язані з купівлею та продажем цінних паперів центральним банком на ринку цінних паперів; у країнах з розвинутими ринковими відноси­нами вони є найбільш поширеним методом грошово-кредитно­ го регулювання.

Валютна політика — це сукупність економічних, юридич­них та організаційних форм і методів у галузі валютних відно­син, що здійснюються державою та міжнародними валютно-фінансовими організаціями. Регулювання курсу національної валюти здійснюється за допомогою валютних інтервенцій центрального банку, які впливають на попит і пропозицію національної валюти та іноземних валютних цінностей у країні.

Інвестиційна політика — це політика, пов'язана з дер­жавними та приватними інвестиціями на розвиток тих галу­зей та окремих підприємств, що мають найважливіше значен­ня і визначають науково-технічний прогрес. Держава повинна заохочувати вітчизняних та іноземних інвесторів шляхом на­дання їм різноманітних пільг (податкових, амортизаційних та інших).

Політика щодо управління фінансами та фінансового контролю становить систему заходів управління фінансами, фінансовим механізмом, здійснення фінансового контролю в державі.