3. Зміст нормативного методу витрат та калькулювання собівартості продукції.
Нормативний метод обліку витрат вимагає добре розробленої нормативної бази, перегляд у норм у зв’язку зі змінами у виробництві й обов’язкового обліку відхилень. При цьому обов’язково складається нормативна калькуляція собівартості продукції. Накладні витрати розподіляються на основну продукцію через коефіцієнти пропорційно прийнятій базі з урахуванням державних нормативних документів з бухгалтерського обліку.
Слід зазначити, що в міжнародній практиці часто накладні витрати не розподіляють на продукцію, а проводять їх пряме вирахування з прибутку. Із введенням у дію у 2000 р. національного стандарту бухгалтерського обліку №16 “Витрати” у фінансовому обліку в Україні не розподіляються на вироблену продукцію адміністративні витрати, а в деяких випадках і частину загальновиробничих витрат, які теж прямо вираховуються з прибутку. Але бухгалтерам-аналітикам слід пам’ятати, що управлінський облік ніякими зовнішніми нормативними документами не регламентується, а тому порядок визначення собівартості для цілей прийняття рішень визначається самим підприємством.
На підприємствах, як правило, завжди при виробництві залишаються на кінець звітного періоду вироби (роботи), які не пройшли всіх стадій обробки (незавершене виробництво). Тому собівартість товарної продукції (СТ) розраховують за таким алгоритмом:
СТ = НВ1 + В – Б – НВ2,
де СТ – собівартість товарної продукції;
НВ1 – витрати незавершеного виробництва на початок періоду;
В – витрати на виробництво за поточний період;
Б – витрати від браку;
НВ2 – незавершене виробництво на кінець звітного періоду.
Якби незавершеного виробництва (виробів, що не пройшли всіх стадій обробки) не залишалось, то собівартість готової продукції точно б дорівнювала витратам за обліковий період. Але у зв’язку з наявністю таких виробів (незавершеного виробництва) виникає потреба в їх оцінюванні. Один з методів оцінювання незавершеного виробництва – переведення його в еквівалентні одиниці готової продукції. За цим методом всі витрати поділяються на загальну кількість еквівалентних одиниць і визначається собівартість одиниці продукції, а також незавершеного виробництва.
Метод ФІФО (від англ. first in first out – перший прийшов, перший пішов) – це один з методів попроцесної калькуляції собівартості продукції, що передбачає окреме зарахування на готову продукцію незавершеного виробництва, а собівартість одиниці продукції визначається на підставі витрат поточного періоду і випуску виробів за цей період. При цьому вважається, що незавершене виробництво на кінець періоду виникає при виробництві нових одиниць продукції, виготовлення яких розпочато у звітному періоді, а тому незавершене виробництво на початок звітного періоду повністю переноситься на готову продукцію. Мета полягає в тому, щоб вартість незавершеного виробництва була виділена в окрему складову собівартості готової продукції.
Схематично алгоритм визначення собівартості готової продукції та незавершеного виробництва за методом ФІФО наведено на рис.5.
Рис.5. Загальна схема формування собівартості готової