9.4. Картахенський протокол з біологічної безпеки

29 січня 2000 року у Монреалі (Канада) понад 130 країн підписали Протокол з біологічної безпеки. Він одержав назву Картахенського на вшанування колумбійського міста Картахена, у якому проходила надзвичайна конференція країн - учасниць ухваленої у 1999 році Конвенції з біологічного різноманіття (КБР). Метою цього першого Протоколу до КБР було створення передумов для безпечного міждержавного транспортування, обробки та використання живих модифікованих організмів (ЖМО), тобто одержаних засобами генної інженерії рослин, тварин і мікроорганізмів. Протокол з біологічної безпеки має також запобігти негативним впливам на живу природу і сприяти її збереженню та раціональному використанню без порушення цілісності світової системи торгівлі продуктами харчування. Протокол набув чинності 11 вересня 2003 року. Хоча Сполучені Штати не є країною-членом КБР, а отже, не можуть приєднатися до Протоколу з біологічної безпеки, вони брали участь в обговоренні тексту цього документа і в подальшій підготовці до введення його в дію у складі міжурядового комітету з розробки Картахенського протоколу.

Протокол надає можливість країнам, що його підписали, одержувати інформацію про генетично модифіковані організми перед тим, як вони будуть ввезені на їхню територію. Він визнає за кожною країною право регламентувати переміщення та використання генетично модифікованих організмів відповідно до чинних міжнародних зобов'язань. Він також створює засади для сприяння країнам, що розвиваються, у збереженні своїх біологічних екосистем. Протоколом передбачено створення у мережі Інтернету Інформаційного центру біологічної безпеки, за посередництва якого країни мали б змогу обмінюватися технічною, екологічною та правовою інформацією про живі модифіковані організми (ЖМО).

Протокол запроваджує і процедуру попереднього інформування (ППІ), згідно з якою країна – експортер має одержати дозвіл на ввезення своєї продукції від країни-імпортера ще до того, як кордони останньої перетне перша партія ЖМО, призначених для умисного впровадження у природне середовище, наприклад, насіння рослин, риби для вирощування у природних водоймах, або мікроорганізмів, призначених для подальшої біологічної модифікації.

У протоколі не розглядаються питання безпеки продуктів харчування. Ці питання обговорюються на інших міжнародних форумах, зокрема комісією «Кодекс аліментаріус».

Протокол не стосується неживих продуктів, одержаних з генетично модифікованих рослин або тварин, таких як кукурудзяні крупи та інші продукти переробки, щопризначені для вживання у їжу.

Протокол не вимагає ізоляції товарів, які можуть містити живі модифіковані організми. Протокол не вимагає спеціального маркування продуктів споживання. Протокол обмежується лише питаннями дотримання цілісності живих екосистем, які можуть порушуватися живими модифікованими організмами. Питання, що стосуються споживчих аспектів, перебувають поза компетенцією цього документа. Вимоги Протоколу щодо необхідності надання інформації про товар як такий, що «може містити живі модифіковані організми» і «не підлягає умисному впровадженню у навколишнє середовище», можуть бути виконані шляхом відповідного оформлення супровідної документації.