Ііі етап – закріплення знань та навичок

Після вивчення теми необхідно

Знати	Вміти
морфологічні особливості кліщів, мешканців житла людини.	визначати належність представників членистоногих до класу Павукоподібних, та до класу Комахи.
медичне значення кліщів.	Діагностувати види уражень кліщами мешканцями житла людини.
методи боротьби з кліщами і профілактика хвороб, викликаних збудниками , яких вони переносять.	Обґрунтовувати методи особистої і громадської профілактики .

4.Додаткові завдання (матеріали позааудиторної роботи)

Отруйні тварини.

( Дивись додаток № 2 .)

Додатки до СПРС № 15 :

Додаток № 1:

Кліщі - мешканці житла людей. Медичне значення.

Аргасові кліщі. Кліщ селищний : Ornithodorus papillipes.

Географічне поширення: країни з тропічним і теплим кліматом, зокрема Середня Азія, південь України.

Морфологія. Тіло поздовжнє або овальне, яй­цеподібне, хоботок знаходиться на черевному боці (рис. 3.150), спинний щиток відсутній, хітиновий по­крив малогорбковий, характерний рант по краю тіла. Статевий диморфізм виражений слабко.

Ж иттєвий цикл. Мешканці нір, печер, житло­вих приміщень. Харчуються кров'ю будь-якого хребетного. Кровосoсання триває від 3 до 60 хв. залежно від температури навколишнього середовища. Після живлення самка відкладає кілька сотень яєць. До­рослі кліщі живляться повторно, відкладають за своє життя до тисячі яєць, з річним інтервалом. Із яєць через 11-30 днів виходять личинки. Метаморфоз можливий тільки після живлення, тривалість жив­лення личинки - до декількох діб. За сприятливої температури і своєчасного харчування цикл розвит­ку триває 128-287 днів (Ornithodorus papillipes), у природі зазвичай триває 1-2 роки. Внаслідок здат­ності до тривалого голодування (до 10 років) і де­кількох німфальних стадій (2-8) тривалість циклу розвитку може досягати 25 років.

Медичне значення:

тимчасові ектопаразити людини і тварин. У місці укусу зазвичай виникає темно-червоний вуз­лик з блідим запальним пояском, що згодом пере­творюється в геморагічну папулу з крововиливом до 8 мм у діаметрі. Супроводжується сильним свербінням;

- кліщі роду Ornithodorus є переносниками збудника кліщового поворотного тифу. Встанов­лена трансоваріальна і трансфазова передача збудника.

Профілактика. Особиста: носіння комбінезонів, застосування репелентів при обстеженні печер, ста­рих будівель. Обробка глиняних будинків акарици­дами двічі на рік.

Громадська: руйнування старих глиняних будівель.

Гамазові кліщі.

Численна група дрібних кліщів довжиною 0,3-4 мм. Не мають очей. Деякі Гамазові кліщі постійні, інші - тимчасові паразити птахів і ссавців. Медичне зна­чення мають Гамазові кліщі, які паразитують на пта­хах (ластівки, стрижі, кури, голуби) і гризунах. Через них і передаються людині збудники вірусних хвороб.

Кліщі - мешканці житла людей.

Кровосисні кліщі - переносники різних хвороб та постійні паразити людини і тварин, але цим не вичер­пується шкідливий вплив цього ряду павукоподібних. Збудники захворювань можуть тривалий час пере­даватися від покоління до покоління кліщів. Таке яви­ще отримало назву трансоваріальна передача (транс + анат. оvarium - яєчник) - передача збудника інфек­ційної або паразитарної хвороби нащадкам шляхом його проникнення в яйцеклітину. Таке явище тривалий час підтримує загрозливу епідеміологічну ситуацію, створює своєрідний резервуар вірусу тайгового енце­фаліту, туляремії, висипнотифозної лихоманки тощо.

У домашніх умовах можуть зустрічатися тирогліфи - борошняні кліщі (рис. 3.151), які псують борошно, і сирні кліщі - пошкоджують сир. Вони розмножуються в борошні, сирі та інших продуктах. При вжи­ванні продуктів, уражених кліщами, відмічається некроз кишківника. Коли ці кліщі з пилом попада­ють на шкіру, виникає свербіж, з'являється висипка, подразнення шкіри. Спостерігається подразнення очей і дихальних шляхів при попаданні туди кліщів. Деякі коростяні свербуни, що паразитують у шкірі домашніх тварин, можуть поселятися у шкірі люди­ни. Наприклад, свербун коней - Sarcoptes еguі, свербун собак - S. саnis, свинячий свербун - S. suis та ін. Вони спричиняють подразнення і свербіж шкіри.

Комахи як ектопаразити, збудники і пере­носники збудників хвороб,

отруйні форми.

Зав­дяки значній біологічній пластичності комахи змог­ли пристосуватися до існування в різноманітних умовах і поширитися по всій земній кулі. Ця плас­тичність зумовила також широкий перехід комах до паразитизму. Серед них є багато видів, що присто­сувалися до паразитування на тваринах та людині. У більшості випадків перетворення дорослих форм на паразитів було пов'язане з виникненням гематофагії. При цьому на зміну факультативному живлен­ню кров'ю рослиноїдних або хижих форм прийшло обов'язкове живлення кров'ю (облігатна гематофагія) і без нього стало неможливим нормальне роз­множення виду. У процесі еволюції тимчасовий па­разитизм змінюється на постійний ектопаразитизм. Це супроводжується морфологічною і біологічною спеціалізацією: зміною форм тіла і кінцівок, втрачан­ням крил, появою спеціальних адаптацій, що спря­мовані на розселення виду тощо. Стає поширеним не тільки імагінальний, але й личинковий паразитизм. При цьому личинки перетворюються на облігатних ендопаразитів. Багато видів комах є паразитами тварин і людини.

У класі комах трапляються й отруйні форми. Серед них представники ряду перетинчастокрилих - бджоли й оси. Серед бджіл найбільш небезпечна медоносна бджола, серед ос - європейський та азі­атський шершні.

Загрозливі множинні укуси, коли на людину на­падає рій. Але в деяких випадках смертельними бувають поодинокі укуси, смерть настає за декіль­ка хвилин через алергію до отрути.

Загальні явища внаслідок укусів - сильний свербіж, кропивниця, набряк, деколи задуха, гострі порушення кровообігу.

Для профілактики укусів при догляді за бджола­ми потрібно користуватися захисними сітками. Не можна руйнувати осині гнізда, а в разі знищення ос потрібно застосувати захисний одяг.

Особливо важливе медичне значення мають комахи - переносники збудників різних інфекційних та інвазійних хвороб людини.

Додаток № 2:

Отруйні тварини.

Усі отруйні тварини в залежності від джерела от­рути в їх організмі поділяються на первинноотруйних і вторинноотруйних. Вторинноотруйні тварини самі отруту не утворюють. Вони лише можуть нако­пичувати токсичні сполуки, що зустрічаються в на­вколишньому середовищі. Якщо двостулкові молюски (Віvаlvіа) харчуються водоростями дінофлагелятами (Dinoflagellata), в організмі яких продукується нейротоксин сакситоксин, останній накопичується в молюсках. При вживанні таких молюсків у їжу відбу­вається отруєння людини сакситоксином.

Завдяки трофічним зв'язкам аліментарного ха­рактеру фермент тіаміназа, який утворюється ціа­нобактеріями (синьо-зеленими водоростями), в пе­ріоди масового розмноження цих організмів (що проявляється як "цвітіння" води) інтенсивно нако­пичується в організмі риб. Вживання їх в їжу при­зводить до попадання в організм людини стійкої до дії травних соків тіамінази, яка руйнує вітамін В₁. Це призводить до розвитку в людини В₁-авітамінозу.

Первинноотруйними є тварини, в організмі яких отрута утворюється. Здатність до цього обумовлена у них генетичне і закріплена природним добо­ром. Серед первинноотруйних тварин є представ­ники кишковопорожнинних, молюсків, голкошкірих, членистоногих, риб, земноводних, плазунів і навіть ссавців. Залежно від місця утворення і накопичення в організмі отрути первинноотруйні тварини поділя­ються на активноотруйних та пасивноотруйних. Активноотруйні тварини мають спеціальні органи, в яких продукується і накопичується отрута (наприк­лад, скорпіони, бджоли, оси, саламандри, аспідові, морські, гадюкові та ямкоголові змії). Пасивноотруйними є тварини, що накопичують отруйні про­дукти метаболізму в різних тканинах. Наприклад, токсичні сполуки, що містяться в ікрі чорноморсь­кої риби барабуля (Upeneus рrауеnsіs) викликають у людини галюцинації. Ікра прісноводної риби маринки (Schizothorах іntermedius) також обумовлює отруєння у людини, що її споживає. Риби фугу, що належать до родини Голкочеревні (Теtradontidае) утворюють нейротоксин тетрадотоксин, який в їх організмі накопичується у печінці, яєчниках, вияв­ляється в кишечнику та шкірі. Вживання в їжу цих частин тіла риб призводить до отруєння людини, яке часто закінчується її смертю.

В залежності від способу уведення отрути в орга­нізм жертви активноотруйні тварини поділяються на озброєних та неозброєних. Для озброєної первинноотруйної тварини притаманна наявність як отруй­ної залози, так і ранячого апарату, за допомогою якого отрута попадає в тіло жертви. Останній може бути представлений у різних видів тварин зубами, жалом, колючками, шипами. До озброєних первин­ноотруйних тварин належать, наприклад, скорпіон, павук-каракурт, тарантул, бджоли, оси, скати-хвостоколи, королівська кобра, гадюка звичайна, гюрза. На відміну від них неозброєні первинноотруйні тва­рини не мають спеціального ранячого апарату. Для того, щоб отрута останніх спричинювала свою дію на організм жертв, достатньо, щоб вона потрапила на їх шкіру або слизові оболонки. Серед неозброє­них первинноотруйних тварин добре вивчені сала­мандра, амфібії, що належать до родини дереволази (Dendrobatidае).

Наявність у складі отрути токсинів білкової при­роди обумовлює те, що вона вводиться в організм жертви парентеральне за допомогою ранячого апа­рату. Це унеможливлює розщеплення білкових токсинів ферментами травного тракту жертви. Отруйні змії, павукоподібні, бджоли, оси, джмелі використо­вують ранячий апарат саме для парентерального уведення в жертву своєї отрути, що включає токси­ни білкової природи. В той же час отрути, які не містять токсичних білків, а мають лише компонен­ти небілкової природи, часто виявляються ефектив­ними і при попаданні в травний тракт жертви. Се­ред амфібій, риб та молюсків зустрічаються пред­ставники, отрута яких таким шляхом потрапляє в організм іншої тварини або людини.

Компоненти отрути нерівномірно розподіляють­ся в організмі жертви. При цьому вільному їх роз­повсюдженню перешкоджають особливості органі­зації клітинних мембран, стінок капілярів, гематоенцефалічного та плацентарного бар'єрів. Багато ток­синів біологічного походження вибірково зв'язують­ся з певними клітинними структурами і специфічно впливають на пов'язані з останніми процеси. Наприк­лад, тетрадотоксин, що утворюється рибами фугу, взаємодіє з натрієвими каналами збудливих мемб­ран нервових клітин і порушує їх роботу. А в отрутах аспідових та морських змій містяться поліпептиди, які в організмі ураженого зв'язуються з постсинаптичними нікотиновими ацетилхоліновими рецептора­ми скелетних м'язів внаслідок чого в останніх бло­кується нервово-м'язова передача. В отрутах гадю­кових змій знаходяться білки-ферменти, що обумов­люють пошкодження еритроцитів, стінок кровонос­них судин, порушення в системі згортання крові.

Вибірковий характер дії багатьох токсинів біо­логічного походження обумовлює їх використання як "інструментів" у наукових дослідженнях для ви­вчення конкретних фізіологічних та біохімічних про­цесів, структурно-функціональної організації клітин­них структур та окремих макромолекул. Дія на організм високоспецифічних компонентів отрути ча­сто доповнюється впливом на нього присутніх в отрутах у дуже великих кількостях різноманітних біологічно активних сполук, наприклад адреналіну, ацетилхоліну, гістаміну, дофаміну, норадреналіну тощо, їх надмірне надходження у тіло жертви та­кож спричинює в ній порушення фізіологічних функцій і призводить до розвитку патологічних станів.

Уражена отруйною твариною людина потребує медичної допомоги, часто з використанням широ­кого арсеналу лікарських засобів. Наприклад, для послаблення і нейтралізації дії токсинів білкової при­роди, що зустрічаються в отрутах змій, павуків, риб, скорпіонів, існують сироватки, які негайно вводять­ся постраждалому.

Методична розробка для організації самостійної роботи студентів № 16