1. Збуд­ник альвеококозу (Аlvеососсиs тиltіlосиlаris)

Альвеокок (Аlvеососсиs тиltіlосиlаris) — збуд­ник альвеококозу.

Географічне поширення: Україна, Сибір, Аляс­ка, Північ Канади, Південь Франції і Німеччини, Північний Казахстан, Північний В'єтнам та ін.

М орфологія. Статевозріла особина (рис. 3.94) нагадує ехінокока, відрізняється більш дрібними розмірами (1,2 - 3,7 мм), кількістю гачків на сколексі і кулястою формою матки.

Яйця морфологічно не відрізняються від яєць ехінокока, але більш стійкі до холоду.

Фіна - альвеококовий міхур є конгломератом дрібних пухирців розміром 3-5 мм, заповнених жов­то-коричневою желеподібною масою з невеликою кількістю сколексів. Характерні центральна зона не­крозу, екзогенний ріст із зруйнуванням навколишніх тканин і метастазування.

Життєвий цикл (рис. 3.95): альвеокок - біогельмінт.

Альвеококоз - типове природно-осередкове захворювання.

Остаточні хазяї - вовки, лисиці, песці, у яких альвеокок знаходиться в кишківнику.

Проміжні хазяї - гризуни, рідко травоїдні тва­рини, людина.

Яйця альвеокока виділяються в зовнішнє середо­вище з фекаліями хворих хижаків. Гризуни заража­ються, з'ївши корм, забруднений яйцями альвеокока.

Інвазійна для людини стадія - яйце. Людина заражається через брудні руки при обробці шкір тварин або при вживанні в їжу немитих лісових ягід.

Локалізація в тілі проміжного хазяїна і розвиток паразита в тілі людини аналогічні розвитку ехіноко­ка. Найчастіше первинно уражається печінка, зго­дом міхурі утворюються й в інших органах (легені, нирки, селезінка, головний мозок та ін.)

Людина-біологічна кінцева ланка в життєвому циклі альвеокока. Хижаки заражаються, поїдаючи гризунів.

П атогенна дія: токсично-алергічна; зруйнування тканини ураженого органа; множинні ураження внутрішніх органів внаслідок відриву дочірніх пухирців і поширення їх з течією крові по організму (метастазовані).

Клініка. Альвеококоз клінічне нагадує картину злоякісних новоутворень відповідної локалізації. Альвеококоз печінки перебігає повільно. Характерні збільшення печінки, селезінки, жовтяниця.

Діагностика. Клінічна: та ж, що при ехіноко­козі. Лабораторна: біопсія ураженого органа і мікроскопія отриманих зразків; серологічні реакції.

Лікування. Хірургічне. Міхур доводиться вида­ляти разом з частиною ураженого органа, тому що він не має вираженої капсули.

У неоперабельних випадках - медикаментозне лікування впродовж 3-х років альбендазолом.

Профілактика. Особиста: миття ягід, кип'я­тіння води.

Громадська: дотримання правил особистої гігієни, санітарно-просвітня робота.

2. Збудник дифілоботріозу (Dірhуllоbоtrіum lаtит).

С тьожак широкий (Dірhуllоbоtrіum lаtит) -збудник дифілоботріозу.

Географічне поши-рення: Північна і Централь­на Європа, Сибір, Північна Америка, Канада, Япо­нія, Центральна Африка. Частіше зустрічається в кра-їнах з помірним кліматом.

Морфологія. Статевозріла осо-бина (рис. 3.96) довжиною 3-10 м (описані черви до

2 0 м завдовж­ки), міс-тить близько 2000 члеників. Сколекс оваль­ний (рис. 3.97), з двома присмоктувальними щіли­нами - ботріями, що розташовані на спинному і че­ревному боках. Шийка тонка, 4—10 мм довжиною.

Ширина гермафродитних чле-ників (10-20 мм) значно перевищує довжину (2-4 мм), у задній частині тіла членики квадратні. У центрі кожного членика зна­ходиться матка розеткоподібної форми (рис. 3.98).

Я йця трематодного типу дов-жиною до 75 мкм, сіруватого або жовтуватого кольору, широкоовальні. На одному полюсі яйця знаходиться кришечка, на іншому - невеликий горбок (рис. 3.99).

Фіна (рис. 3.100) - плероцеркоїд червоподібної форми з двома ботріями на передньому кінці тіла.

Життєвий цикл (рис. 3.103): паразит проходить складний життєвий цикл, що більше нагадує цикли розвитку трематод, ніж цестод. Біогельмінт.

Остаточний хазяїн - людина, м'ясоїдні тварини.

Локалізація статевозрілої особи: тонка кишка.

Проміжні хазяї - рачок циклоп, згодом - риба.

З фекаліями хворого виділяється до 1 млн. яєць на добу. Яйця виділяються незрілими і дозрівають у воді впродовж 2-х тижнів. Терміни розвитку ли­чинкової стадії залежать від температури води, при цьому підвищення температури скорочує час роз­витку, але зменшує виживання яєць.

П ід дією сонячного світла із яйця вивільняється корацидій - шестигачкова онкосфера кулястої форми, покрита війками (рис. 3.101). Корацидій впро­довж 3-4-х днів повинен бути проковтнутий рачком циклопом (рис. 3.102), в організмі якого розвиваєть­ся процеркоїд. Заражені рачки є кормом для прісно­водних риб, у тілі яких через 2,5-3 міс. розвиваються плероцеркоїди, що стають інвазійними для остаточ­ного хазяїна. Якщо великі хижі риби поїдають дрібних, плероцеркоїди зберігають у тілі нового ха­зяїна свою інвазійність.

Остаточні хазяїни заражаються, поїдаючи слаб­ко термічне оброблену рибу або ікру.

Інвазійна стадія - плероцеркорії. Через 30-60 днів після зараження в тонкій кишці формується стате­возріла стробіла. Тривалість життя в організмі ос­таточного хазяїна - до 10 років.

Патогенна дія і токсично-алергічна; механічне ушкодження ботріями слизової оболонки кишківника призводить до некрозу й атрофії слизової обо­лонки; розвиток В₁₂-фолієводефіцитної анемії внас­лідок активного поглинання ціанокобаламіну пара­зитом (дифілоботріозна анемія).

Клініка. Захворювання перебігає безсимптомно, проявляється тільки виділенням члеників черв'яка.

Можливий розвиток дифілоботріозної анемії, клінічні симптоми якої не відрізняються від В₁₂-фолієводефіцитної анемії іншої природи.

Переважають кишкові прояви (нудота, блюво­та, болі в животі, діарея), шкірна висипка.

Діагностика. Клінічна: періодичне виділення члеників з фекаліями.

Лабораторна: овоскопія фекалій, іноді можна знайти частини стробіли (гельмінтоскопія).

Лікування. Застосовують антигельмінтні препа­рати (празиквантел).

Профілактика. Особиста: термічна обробка риби. Громадська: виявлення і лікування хворих, запобігання фекального забруднення водойм.

Додаток № 3:

Таблиця . Характеристика трематод та трематодозів.

Назва паразита	Медичне значення	Шляхи зараження людини	Локалі-зація в організмі людини	Проміжні та кінцеві хазяїни	Методи Діагнос-тики	Заходи про-філактики хвороби, яку спричиняє паразит
Меtаgопітиs уоkоgаwаi .
Nапорhіеtиs sаlтіпсоlа.

Додаток № 4:

Таблиця. Характеристика цестод та цестодозів.

Назва паразита	Медичне значення	Шляхи зараження людини	Локалізація в організмі людини	Проміжні та кінцеві хазяїни	Заходи про-філактики хвороби, яку спричиняє паразит
Аlvеососсиs тиltіlосиlаris.
Dірhуllоbоtrіum lаtит.

Додаток № 5:

Основи профілактики захворювань у медичній паразитології.

Численність видів збудників паразитарних хво­роб, різноманітність шляхів і факторів їх передачі вимагають удосконалення нагляду за місцевими природно-кліматичними та соціально-побутовими умовами життя і діяльності людей.

Основи профілактики паразитарних захворювань передбачають визначення: поширення паразитарних хвороб серед людей і тварин; обсіменіння збудниками паразитів різних компонентів довкілля, продуктів хар­чування; шляхів і факторів передачі інвазії; інтенсив­них і екстенсивних показників у залежності від сезону року; тривалості реального й очікуваного зараження; оцінку отриманих доз збудників; оцінку популяції насе­лення, яка може зазнати ризику зараження.

Ідентифікація збудника паразитарних хвороб та місця існування, визначення його загрози для людини, - одна із складових розробки заходів запобігання паразитозів.

Обстеження прилеглої території - виявлення інвазійних яєць аскарид кішок, та собак у ґрунті на території дитячих дошкільних закладів - складає реальну загрозу зараження.

Основними напрямками захисту від паразитар­них хвороб є паразитологічний нагляд, санітарно-гігієнічні заходи, ветеринарно-санітарний нагляд, санітарно-просвітницька робота.

Серед методів профілактики визначають:

- Біологічні - найбільш оптимальні, оскільки спря­мовані на розведення природних ворогів збудників паразитарних хвороб. Наприклад, риба гамбузія знищує личинок і лялечок малярійного комара - пе­реносника збудника малярії. Запровадження телергонів і феромонів передбачає порушення рівноваги розмноження переносників.

- Імунологічні, знаходяться на стадії розробки. Запроваджуються щеплення проти лейшманіозу, роз­робляється вакцина проти малярії тощо. Виявлення іму­нологічними методами (РІФ, ПЛР та ін.) алергійної схильності людей до тих чи інших видів паразитів спря­мовано на запобігання розвитку патологічних станів.

- Екологічні - передбачають всебічне вивчен­ня й обґрунтування антропогенного впливу на ото­чуючу природу: безпідставне і необґрунтоване ство­рення водосховищ, спорудження зрошувальних си­стем, осушування боліт тощо порушують природну рівновагу, сприяють поширенню переносників та про­міжних хазяїв. Ці методи передбачають запобіган­ня антропогенного забруднення прісноводних водойм.

- Соціальні - спрямовані на дотримання пра­вил особистої та громадської гігієни: санітарна очи­стка населених пунктів, видалення та знезаражу­вання нечистот. Запобігання повсюдної неконтрольованої реалізації тваринницької продукції без на­лежної експертизи, відповідних умов та ін.

Отже, моніторинг паразитарних хвороб, заходи щодо охорони навколишнього середовища і здоров'я населення мають бути покладені в основу профілак­тики захворювань у медичній паразитології.

Методична розробка для організації самостійної роботи студентів № 14

1. година

Дисципліна : Медична біологія

Тема: Ришта та філярії – збудники захворювань людини.

Викладач: Рибальченко Віталій Валентинович

Курс, група: І курс, групи 11, 12, 13 спеціальність: 5.110.102 «сестринська справа»

1. Актуальність теми: нематоди - це найпоширеніші гельмінти в загальній

структурі захворюваності людства. Збудниками їх є

паразитичні Круглі черви . Вони мають різноманітну

локалізацію в організмі людини та широкі адаптаційні

можливості.