4 . Близнюковий метод.

Метод полягає у вивченні закономірностей успадкування ознак моно- і дизиготних близнюків. На даний час його широко за­стосовують у вивченні спадковості й мінливості лю­дини для визначення співвідносної ролі спадковості і середовища у формуванні нормальних і патологіч­них ознак. Він дозволяє виявити спадковий харак­тер ознаки, визначити пенетрантність алеля, оціни­ти ефективність дії на організм деяких зовнішніх чинників (лікарські препарати, навчання, виховання).

Суть методу полягає в порівнянні прояву ознаки в різних групах близнюків із зважанням на подібність або розходження їхніх генотипів. Монозиготні близ­нюки, що розвиваються з однієї заплідненої яйцеклі­тини, генетично ідентичні, оскільки мають 100 % загальних генів. Тому серед монозиготних близ­нюків спостерігається дуже високий відсоток кон-кордантних пар, у яких розвивається ознака в обох близнюків. Порівняння монозиготних близнюків, що виховуються за різних умов постембріонального періоду, дозволяє виявити ознаки, у формуванні яких істотна роль належить чинникам середовища. За цими ознаками між близнюками спостерігається дискордантність, тобто розходження.

Встановлення співвідносної ролі спадковості і середовища в розвитку різноманітних патологічних станів дозволяє лікареві вірно оцінити ситуацію і проводити профілактичні заходи при спадковій схиль­ності до захворювання.

Труднощі близнюкового методу пов'язані, по-перше, з відносно низькою частотою народження близнюків у популяції (1:86-1:88), що ускладнює добір достатньої кількості пар з даною ознакою; по-друге, з ідентифікацією монозиготності близнюків, що має велике значення для одержання достовір­них результатів. За допомогою близнюкового ме­тоду проведені численні дослідження природи схиль­ності до серцево-судинних хвороб.

Для оцінки ролі спадковості у розвитку тієї чи іншої ознаки роблять розрахунки за формулою .

Близнюковий метод показує спадкову схильність до деяких інфекційних хвороб (туберкульоз, поліо­мієліт). Конкордантність монозиготних близнюків стосовно цих захворювань у декілька разів вища, ніж дизиготних.

5. Цитогенетичний метод, його значення.

Цитогенетичний аналіз дозволяє записувати діа­гноз спадкового захворювання у вигляді каріотипічної формули.

Цитогенетичний метод (метод хромосомного аналізу) грунтується на мікроскопічному дослідженні структури і кількості хромосом. Він набув широко­го застосування у 20-і роки XX ст., коли було отри­мано перші відомості про кількість хромосом у людини. У 30-х роках були ідентифіковані перші 10 пар хромосом.

У 1956 р. шведські вчені Дж. Тийо і А. Леван вперше довели, що у людини 46 хромосом.

Цитогенетичний метод використовують для:

• вивчення каріотипів організмів;

• уточнення числа хромосомних наборів, кількості і морфології хромосом для діагностики хромосомних хвороб;

• складання карт хромосом;

• для вивчення геномного і хромосомного му­таційного процесу;

• вивчення хромосомного поліморфізму в людських популяціях.

Хромосомний набір людини містить велику кількість хромосом, основні відомості про які мож­на отримати при вивченні їх в метафазі мітозу і про­фазі - метафазі мейозу. Клітини людини для прямо­го хромосомного аналізу отримують шляхом пункції кісткового мозку і біопсії гонад, або непрямим ме­тодом - шляхом культивування клітин периферич­ної крові (лімфоцити), коли отримують значну кількість метафаз. Непрямим методом досліджу­ють також клітини амніотичної рідини або фібро­бласти, отримані при амніоцентезі або біопсії хоріо­на, клітини абортусів, мертвонароджених та ін.

Частіше досліджують хромосоми в лімфоцитах периферичної гепаринізованої крові. Для стимуляції мітозу додають фітогемаглютинін, а для зупинки мітозу - колхіцин. Препарат забарвлюють ядерни­ми барвниками: 2 % розчином ацеторсеїну, азуреозином, барвником Унна, розчином Гімза та ін. На­кривають покривним скельцем, видаляють надли­шок барвника фільтрувальним папером, розгляда­ють під мікроскопом з масляною імерсією.

Останнім часом всі дослідження в цитогенетиці людини проводять із застосуванням методів диференційного забарвлення хромосом, які дозволяють відрізнити кожну хромосомну пару.У вирішенні питань діагностики хромосомних хвороб різні методи диференційного забарвлення застосову­ють у комбінації. Завдяки диференційному забарвлен­ню хромосом можна виявити незначні хромосомні по-ламки: невеликі делеції, транс локації та ін.

Отримавши мікропрепарат, вивчають його візу­ально та складають ідіограму каріотипу, тобто впо­рядковане розміщення кожної пари хромосом за інди­відуальними ознаками відмінностей: загальна дов­жина хромосоми, форма, розташування центромери.

Більшість хромосом за таким методом можна тільки віднести до певних груп згідно з Денверською класифікацією.

Цей метод дозволяє діагностувати багато спад­кових хвороб, вивчати мутаційний процес, складні перебудови і найменші хромосомні аномалії у кліти­нах, які вступили у фазу поділу та поза поділом.

На хромосомний аналіз направляються пацієнти з множинними уродженими вадами розвитку, діти з затримкою фізичного і психомоторного розвитку, пацієнти з недиференційованими формами олігофренії (недоумства), з порушенням статевого диференці­ювання, жінки з порушенням менструального цик­лу (первинна або вторинна аменорея), сім'ї з безплідцям, жінки зі звичним невиношуванням вагіт­ності (викидні, мертвонароджені).