2. Методи вивчення спадковості людини.

Сучасна клінічна медицина вже не може обійтися без генетичних методів. Для вивчення спадкових оз­нак у людини використовують різні біохімічні, морфологічні, імунологічні, електрофізіологічні методи. Ла­бораторно-генетичні методи діагностики завдяки про­гресу генетичних технологій можуть бути виконані на малій кількості матеріалу, який можна пересилати пош­тою (декілька крапель крові на фільтрувальному па­пері, або навіть на одній клітині, взятій на ранній стадії розвитку (Н. П. Бочков, 1999).

У вирішенні генетичних завдань використову­ють такі методи: генеалогічний, близнюковий, цитогенетичний, гібридизації соматичних клітин, мо­лекулярно-генетичні, біохімічні, методи дермато­гліфіки і пальмоскопії, популяційно-статистичний, секвенування геному та ін.

3.Генеалогічний метод вивчення спадковості людини.

Основний метод генетичного аналізу в людини полягає у складанні і вивченні родоводу.

Генеалогія - це родовід. Генеалогічний метод -метод родоводів, коли простежується ознака (хворо­ба) в родині з указанням родинних зв'язків між чле­нами родоводу. В його основу покладено ретельне об­стеження членів родини, складання й аналіз родоводів.

Це найбільш універсальний метод вивчення спадковості людини. Він і використовується завжди при підозрі на спадкову патологію, дозволяє вста­новити у більшості пацієнтів:

• спадковий характер ознаки;

• тип успадкування і пенетрантність алеля;

• характер зчеплення генів і здійснювати кар­тування хромосом;

• інтенсивність мутаційного процесу;

• розшифрування механізмів взаємодії генів. Цей метод застосовують при медико-генетичному консультуванні.

Суть генеалогічного методу полягає у встановленні родинних зв'язків, простеженні ознак або хвороби серед близьких і далеких, прямих і непрямих родичів.

Він складається із двох етапів: складання родово­ду і генеалогічного аналізу. Вивчення успадкування ознаки або захворювання в певній сім'ї розпочинаєть­ся з суб'єкта, який має цю ознаку або захворювання.

Особина, яка першою попадає в поле зору генети­ка, називається пробандом. Це переважно хворий або носій дослідної ознаки. Діти однієї батьківської пари називаються сибсами пробанда (брати - сестри). Потім переходять до його батьків, далі до братів і сес­тер батьків і їх дітей, потім до дідусів і бабусь і т.д. Складаючи родовід, роблять короткі нотатки про кож­ного з членів сім'ї, його родинні зв'язки з пробандом. Схема родоводу супроводжується позна­ченнями під рисунком і отримала назву легенди.

Застосування генеалогічного методу дозволило встановити характер успадкування гемофілії, брахідактилії, ахондроплазії та ін. Він широко використовуєть­ся для уточнення генетичної природи патологічного стану і при складанні прогнозу здоров'я нащадків.

Методика складання родоводів, аналіз. Скла­дання родоводу розпочинають з пробанда - люди­ни, яка звернулася до генетика або до лікаря і міс­тить ознаку, яку необхідно вивчити у родичів по батьківській і материнській лініях.

При складанні родовідних таблиць користуються умовними позначеннями, запропонованими Г. Юстом у 1931 р. (рис. 1.120). Фігури родоводів розміщують горизонтально (або по колу), в один рядок кожне по­коління. Зліва позначають римською цифрою кожне покоління, а окремих осіб у поколінні - арабськими зліва направо і зверху вниз. Причому найстарше по­коління розташовують зверху родоводу і позначають цифрою І, а наймолодше - внизу родоводу.

Братів і сестер згідно з народженням найстар­шого розташовують зліва. Кожний член родоводу має свій шифр, наприклад, ІІ - 4, ІІІ -7. Шлюбна пара родоводу позначається за тим же номером, але з малої літери. Якщо один із подружжя необстежений, відомості про нього не наводяться взагалі. Всі інди­відууми розміщуються строго по поколіннях. Якщо

родовід великий, то різні покоління розташовуються не горизонтальними рядами, а концентричними.

Після складання родоводу до нього додається письмове пояснення - легенда родоводу. У легенді мають знайти віддзеркалення такі відомості:

• результати клінічного і позаклінічного обсте­ження пробанда;

• відомості про особистий огляд родичів про­банда;

• зіставлення результатів особистого огляду пробанда з відомостями опитування його родичів;

• письмові відомості про родичів, які прожива­ють в іншій місцевості;

• висновок щодо типу успадкування хвороби або ознаки.

Не слід обмежуватися при складанні родоводу тільки опитуванням родичів - цього недостатньо. Частині з них призначають повне клінічне, позаклінічне або спеціальне генетичне обстеження.

Мета генеалогічного аналізу полягає у встанов­ленні генетичних закономірностей. На відміну від інших методів, генеалогічне обстеження повинно завершуватися генетичним аналізом його резуль­татів. Аналіз родоводу дає можливість дійти ви­сновку щодо характеру ознаки (спадкова чи ні), типу успадкування (аутосомно-домінантний, аутосомно-рецесивний або зчеплений зі статтю), зиготності пробанда (гомо- або гетерозиготний), ступеня пе-нетрантності й експресивності досліджуваного гена.

Особливості родоводів при різних типах ус­падкування: аутосомно-домінантних, аутосомно-рецесивних і зчеплених зі статтю. Аналіз ро­доводів показує, що всі хвороби, детерміновані му­тантним геном, підпорядковуються класичним за­конам Менделя за різних типів успадкування.

За аутосомно-домінантного типу успадкування домінантні гени фенотипно виявляються в гетеро­зиготному стані і тому визначення їх і характеру успадкування не викликає утруднень.

Цьому типу успадкування властиві такі законемірності:

1. у кожного ураженого хворий один із батьків;

2. в ураженого, який перебуває у шлюбі зі здоровою жінкою, в середньому половина

дітей , а друга половина - здорова;

3) у здорових дітей ураженого одного з батьків діти й онуки здорові;

4) чоловіки та жінки уражуються однаково часто;

4. захворювання повинно проявлятися в кожно­му поколінні;

5. гетерозиготні індивідууми уражені.

Прикладом аутосомно-домінантного типу успад­кування може бути характер успадкування шестипалості (багатопалості). Шестипалі кінцівки - яви­ще досить рідкісне, але стійко зберігається у ба­гатьох поколіннях деяких родин. Багатопалість стійко повторюється в нащадків, якщо хоча б один із батьків багатопалий, і відсутня в тих випадках, коли в обох батьків кінцівки нормальні. У нащадків багатопалих батьків ця ознака присутня в рівній кількості у хлопчиків і дівчаток. Дія цього гена в онтогенезі з'являється досить рано і має ви­соку пенетрантність.

При аутосомно-домінантному типі успадкуван­ня ризик появи хвороби в нащадків, незалежно від статі, складає 50 %, але прояви захворювання пев­ною мірою залежать від пенетрантності.

З а аутосомно-рецесивного успадкування реце­сивні гени фенотипно виявляються тільки в гомозиготному стані, що затруднює як виявлення, так і вивчення характеру успадкування.

Цьому типу успадкування властиві такі законо­мірності:

1. якщо хвора дитина народилася у фенотипно нормальних батьків, то батьки обов'язково гетеро­зиготи;

2. якщо уражені сибси народилися від близькородинного шлюбу, то це доказ рецесивного успад­кування захворювання;

3. якщо вступають у шлюб хворий на рецесивне захворювання і генотипно нормальна людина, всі їх діти будуть гетерозиготами і фенотипно здорові;

4. якщо вступають у шлюб хворий і гетерози­гота, то половина їх дітей будуть уражені, а полови­на - гетерозиготні;

5. якщо вступають у шлюб двоє хворих на одне і те ж рецесивне захворювання, то всі їх діти будуть хворі;

6. чоловіки і жінки хворіють з однаковою частотою;

7. гетерозиготи фенотипно нормальні, але є но­сіями однієї копії мутантного гена;

8. уражені індивіди гомозиготні, а їх батьки - гетерозиготні носії.