3. Культура епохи Просвітництва.

Під Просвітництвом розуміють ідейну течію епохи становлення капіталізму. Це друга половина ХVII – XVIII століття. Характерна риса Просвітництва – це прагнення до перебудови всіх суспільних відносин на основі розуму, “вічної справедливості”, невід’ємних “природних” прав людини.

Панівна філософська ідея – Розум. Науково-емпіричними методами можна вивчати не лише природу, а й людину і суспільство. (Емпіризм – єдиним джерелом і критерієм пізнання є чуттєвий досвід). Всі прояви людської діяльності підлягають дії універсального закону природи. Митець повинен активно втручатися в суспільне життя. Він не лише відтворює навколишній світ, він – суддя, він карає злочинців на троні, гнобителів-тиранів, звеличує і прославляє моральні якості народу. Особливого значення просвітителі надавали фігурі монарха. Вони створили теорію „просвіченої монархії”, підтримували зв’язки з європейськими государями, намагаючись схилити їх до прийняття ідей прогресивного розвитку, досягнення загального добробуту рівності всього населення пред законом.

До найвидатніших діячів французького просвітництва відносяться філософи, письменники, суспільні діячі Ж. Мельє, Вольтер (Аруе Марі-Франсуа), Шарль-Луї Монтеск’є, Д. Дідро, Ж.-Ж. Руссо, Гельвецій. Важливу роль у розповсюдженні ідей французького Просвітництва відіграло видання 20-томної “Енциклопедії або тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел” (1751-1776). Засновники видання - Дідро і д'Аламбер. “Енциклопедія” охопила усі знання у галузі природничих, соціальних та технічних дисциплін. Енциклопедистів називали також просвітителями, бо вони хотіли дати народу освіту і “просвітити” монархів відносно “істиного” людського суспільства.

Ідеї Просвітництва втілились і в літературі.

Англійський письменник Д.Дефо в романі “Робінзон Крузо” возвеличив мужність, наполегливість, людську працю та винахідливість.

Дж. Свіфт в “Мандрах Гулівера” під виглядом казкових подорожей свого героя висміяв тогочасні вади суспільства: чванливість, жадібність, підозрілість, свавілля, несправедливість, інтриги.

Французький драматург і публіцист Бомарше, автор комедій “Севільський цирульник” та “Весілля Фігаро”, висміяв нікчемність і розпусту аристократів, створив образ кмітливого і розумного слуги Фігаро.

У 70-х рр. ХVІІІ ст. в Німеччині виник літературний та суспільний рух “Буря і натиск”. Його представники Гете, Шіллер, Бюргер, Ленц та ін. – виступали проти деспотизму, за справедливість, свободу, оспівували сильних, сміливих людей.

Шіллер є автором драм “Вільгельм Телль” (швейцарський народний герой, борець за свободу країни від австрійського гніту) та “Орлеанська діва” (Жанна д’Арк).

Німецький поет і мислитель Гете вірив у геніальні творчі можливості людини, що відобразилось у поемі “ Фауст”, згідно з якою сенс життя полягає у праці, діяльності і боротьбі.

Для ХVІІІ ст. характерна наявність ряду художніх напрямків, що нерідко взаємоперетинались: зберігаються бароко і класицизм, виникають рококо і романтизм.

Рококо (від фр. – подібний до черепашки) – стиль у зовнішньому і внутрішньому оздобленні будівель з застосуванням примхливих ліпних та різьблених прикрас з багатьма завитками, делікатних, однак манірних.

В останню чверть ХVIII ст. виникає романтизм, для якого властивий духовний порив, піднесення над реальністю, що зумовлено небажанням змиритися з суперечностями дійсності. Представником є насамперед Ф.Гойя. Серед робіт виділяються “Портрет королівської сім’ї” (король – вироджується, королева – пихата, злобна, відразлива), “Розстріл повстанців”).

На розвиток музичного мистецтва доби Просвітництва вплинула творчість Й.-С. Баха (створив сотні творів для церковного хору та індивідуального співу, концертів для оркестрів, п’єс для органа, скрипки, флейти, клавесину; використовував поліфонію (багатоголосся); В.-А. Моцарта (твори життєрадісні, ясність поєднується з невичерпним багатством і різноманітністю змісту, досконалістю форми); Й. Гайдна який вважається “батьком” симфоній і квартетів.

Духовна культура доби Просвітництва складна і суперечлива. Їй властиві такі особливості художнього сприйняття життя, як інтимність, ліризм і гостра спостережливість. Ці якості принесли нові відкриття і просунули далеко вперед світову художню культуру.