Тема 5: культура епохи відродження.

1. Поняття Ренесансу, його характерні ознаки

Ренесанс (Відродження) (ХІІІ-ХVІ ст.) був перехідною епохою від середньовічної культури до культури Нового часу. Термін „Renissance” (Відродження) був уведений Джорджо Вазарі (1511-1574) – видатним італійським живописцем, архітектором та істориком мистецтва. Відродження охопило Італію, Іспанію, Францію, Німеччину, Англію, Польщу, Чехію, Угорщину. Відбувається становлення нового типу особи – розкріпаченої індивідуальності. Принципово новим є піднесення значення краси, насамперед, чуттєвої краси. Митець стає різнобічно освіченим, обізнаним у різних галузях наукових знань, особливо в математиці. Відродження - це теорія і практика гуманізму (з лат. – людський, людяний), що висуває новий ідеал людини – самоусвідомлюючої творчої особи, покликаної пізнати і перетворити світ, відкрити і перетворити себе.

Характерні ознаки культури Ренесансу:

1. Світський, нецерковний характер культури як наслідок звільнення суспільного життя.

2. Відродження інтересу до античної культурної спадщини, яка була майже повністю забута в середні віки.

3. Створення людської естетично-художньої спрямованості культури на противагу релігійній домінанті у культурі середніх віків.

4. Антисхоластична спрямованість філософських вчень Відродження під впливом античної філософії.

5. Спрямування права науки і розуму на незалежне від релігії і церкви існування.

6. Переміщення людини як основної цінності у центр світу і в центр філософії, літератури, мистецтва та науки.

2. Проторенесанс (хiii-XIV ст.)

В цей час відбувається пробудження інтересу до античної спадщини і людської особистості. Характерні риси гуманістичного світогляду притаманні насамперед літературі. Це, по-перше, італієць Данте Аліг’єрі (1265-1321). Найвидатніший твір – “Божественна комедія”, у якій розповідається про мандрування поета потойбічним світом. Сам Данте назвав поему „Комедія”, бо це твір з сумним початком і щасливим фіналом. „Божественною” її назвали пізніше з двох причин: для підкреслення містичності її змісту і на визнання поетичної досконалості твору. Написана у формі “видіння” і складається з трьох частин: “Пекло”, “Чистилище”, “Рай”. Сенс усієї поеми полягає в тому, що розум і знання (уособлені у Вергілії) можуть допомогти людині пізнати свої гріхи (картина пекла) і очиститися (картина чистилища), але цього недостатньо для містичного єднання з Богом. Тільки любов (образ Беатріче, яка супроводжує поета у рай) дає блаженство пізнання вищої істини і цілковитого злиття з нею. Творчість Данте справила величезний вплив на подальший розвиток європейської культури і завершила процес формування італійської літературної мови.

Італійській поет, філософ і вчений Франческо Петрарка (1304 – 1374) написав збірку “Канцоньєре” (Книга пісень): вірші про кохання до Лаури де Саді, а також вірші на політичні і клерикальні теми. Його світогляд базувався на ідеалізації античної культурної спадщини.

Джованні Боккаччо (1313-1375) розвивав італійську літературну мову на народній основі. Найвидатніший твір – “Декамерон”, який заклав основи європейської новели.

Італійській художник, скульптур і архітектор Джотто ді Бондоне у фресках капели дель Арена (церква Марії Милосердної у Падуї) використовував 2 принципи: перспективна передача тривимірного простору і об’ємна трактовка пластичної фігури; надав нового значення колориту (системне сполучення кольорів). Фігури картин Джотто ще нагадують середньовічні ікони, майже такі ж ледь рухомі, але вже отримують природність і об’єм. („Зустріч Марії та Єлизавети”, „Поцілунок Іуди”, „Оплакування”).