Тема 13. Національна культура в сучасній україні. Єдність і взаємозалежність світової і національної культур.

Розпад Радянського Союзу і крах комуністичної системи ознаменували початок нової історичної доби в геополітичних, суспільних, економічних і культурних процесах цілого світу. Виникла нагальна потреба поновлення цілісного образу української культури і мистецтва, наукового аналізу всього багатобарв’я понять і явищ, повернення багатьох заборонених імен представників культури та їхнього творчого доробку. Процес культурного відродження відбувається паралельно з двома іншими – з утвердженням незалежних держав і з перетворенням тоталітарних систем в демократичні. Змінюється культура і її складові частини – література, живопис, архітектура, музика, наука, філософія, релігія, мораль, право.

Поява майже в центрі Європи суверенної України, її політичне відродження суттєво вплинули на суспільні і геополітичні реалії в цілому світі. Це стало можливим тому, що в середовищі українського народу за багато століть сконцентрувався величезний потенціал цілісної духовної культури на противагу постійним зазіханням на колонізацію українських етнічних земель з боку чужоземних держав.

Збереглося чимало цінностей і традицій української національної культури, які нині мобілізують культурний самозахист українського суспільства, готують нову інтелектуальну еліту нації.

Особливістю української культури доби національного відродження є те, що вона поставлена в умови жорсткої конкуренції з боку культур близьких за ментальністю сусідніх країн та елітних, але різко відмінних від української національної західних культур. Крім того, економічні та суспільні чинники суверенної України викликають „втечу інтелекту” до Москви та Західної Європи, збіднюючи власне українську національну культуру.

Розкрити інтелектуальний потенціал українського народу неможливо без реформування системи освіти, яка завжди була могутнім чинником зростаючої соціальної функції культури.

Існуюча в Україні система освіти потребувала реформування. Концепції реформи визначені національною програмою „Освіта” („Україна ХХІ століття”), спрямованою на досягнення якісно нового стану навчання і виховання українських громадян. Відповідно до цієї програми навчальні заклади в зміст своєї роботи почали вводити елементи народної педагогіки, етнографії, народної творчості. Бібліотеки шкіл поповнилися новими джерелами з історії, літератури, мови, культури і мистецтва. Зрушення відбуваються і в системі вищої освіти. У 1992 р. перший набір студентів зробив Національний університет „Києво-Могилянська академія” (після його ліквідації царизмом у 1817 р.). Заснування університету „Києво-Могилянська академія” стало вагомим внеском у процес національного й інтелектуального відродження. Національний університет має мережу колегіумів: Острозький, Києво-Могилянський, Запорізький січовий, Феодосійський, Черкаський „Берегиня”. В університеті, крім української, вивчають англійську, німецьку, французьку, італійську, польську, чеську, санскрит, китайську, арабську мови. У багатьох вищих закладах освіти впроваджується конкретна програма докорінного оновлення структури і змісту гуманітарних наук: історії України, історії і теорії світової та української культур, народознавства, українознавства.

Міжнародне співробітництво в галузі освіти починає дедалі ширше інтегрувати національну освіту України у світову систему освіти для підготовки фахівців міжнародного рівня. В 2004 р. Україна стала учасником Болонського процесу.

Найбільшого прогресу в розвитку національної культури досягло музичне мистецтво України. Щорічно проводяться Всеукраїнські та Міжнародні фестивалі народної творчості. Українську музику, пісню, танець пропагують у світі кращі творчі колективи: Державний заслужений академічний народний хор ім. Г. Верьовки (кер. народний артист України академік А.Авдієвський), танцювальний ансамбль ім. П. Вірського, народна хорова капела „Думка”, колектив Національної опери України, етнографічний хор „Гомін” та ін.

Незалежна Українська держава стала запорукою вільного розвитку літератури. В Україну почали повертатися твори заборонених тоталітарним режимом письменників зі світовим ім’ям: Івана Багряного, Уласа Самчука, Євгена Плужника, Євгена Маланюка, Олега Ольжича, Олександра Олеся, Олени Теліги та ін. Продовжують плідно працювати давно визнані майстри слова І. Драч, В. Крищенко, І Калинець, М. Луків, П Перебийніс та багато інших, а також молоді українські літератори П. Селецький, О. Орос, О. Виженко, С Українець, В. Герасим’юк та ін.

Більше уваги слід приділяти питанню розвитку національного кіномистецтва, на якому позначилась загальна криза в державі.

Розвиток культури в Україні потребує пильної опіки держави. Духовна культура, в свою чергу, покликана оживити економіку та політику на рівні з етикою, естетикою та педагогікою, сформувати моральні передумови для суспільного прогресу.

Входячи у ХХІ ст., Українська держава має відродити процес духовно-культурного та морально-етичного розвитку Українського народу.

Національна культура покликана відкрити нову перспективу духовної консолідації української нації, відродити в масовій свідомості державницькі духовно-моральні принципи. Піднесення української культури в умовах незалежності, просування її до європейського просвітницького рівня неминуче тому, що український народ протягом віків створив самобутні цінності, які щедро вкладає у світову скарбницю цивілізації.