Тема 9. Культура київської русі.

Культура Київської Русі постала на грунті матеріальних і духовних здобутків тих народів, що протягом попередніх тисячоліть заселяли нашу землю.

1. Культура дохристиянської Русі.

При розкопках стародавніх міст археологи знаходять велику кількість знарядь праці, кістяних гребенів, прикрас із кольорових металів і скла. У великих масштабах добувалося залізо, виготовлялися високоякісні вироби із заліза.

Зміни в соціально-економічних сферах супроводжувалися посиленням князівської влади. В епоху воєнної демократії у східних слов’ян існувала язичницька релігія – політеїзм (багатобожжя). Спочатку русичі приносили жертви “злим” і “добрим” духам (упирям, берегиням), пізніше – Перуну – богу блискавки, Дажбогу – богу сонця. Жертви приносилися озерам, рікам, колодязям. У вересні святкували свято Рода на честь завершення всього циклу землеробських робіт. На честь бога Велеса (Волоса), покровителя худоби, в січні випікали печиво у вигляді худоби, одягали маски тварин. 30 липня відзначали свято Перуна, якому приносили в жертву биків, баранів, півнів.

Першими писемними пам’ятками були “черти” і “р ези” (предметні способи передачі повідомлення), а пізніше (десь у ІХ ст.) русичі мали письмена, які вирізували на дереві. На берестяних грамотах тексти видавлювалися при допомозі спеціального інструменту – стилоса (по – давньоруськи – писала).

В усній народній творчості домінували перекази, билини, пісні, легенди, і т.п., що були проникнуті ідеями гуманізму, справедливості, вірності в коханні.

Стародавні русичі були неперевершеними майстрами дерев’яної скульптури і архітектури. На початку Х ст. в Новгороді був споруджений з дуба Софійський собор з 9 високими та 4 меншими зрубами.

Музичне мистецтво. У східних слов’ян у давні часи були різноманітні музичні інструменти – гудки, свірелі-сопелі, гуслі, бубни, рожки тощо. Відомими виконавцями танців, пісень були скоморохи.

2. Культура християнської доби.

Запровадження християнства в 988 р. сприяло зміцненню духовності, розповсюдженню письменності, створенню пам’яток літератури, розвитку живопису, кам’яної архітектури, музичного мистецтва.

Літературною мовою стала церковнослов’янська мова, створена болгарськими просвітителями Кирилом та Мефодієм (азбука – кирилиця). Кирилицею написані всі відомі твори ХІ ст. і наступних століть. Після запровадження християнства виникла потреба ознайомити віруючих з Біблією, історією християнства та його світоглядом.

З біблійних книг найчастіше перекладалися Євангеліє, Апостол, Псалтир, П’ятикнижжя, Буття. Перший руський переклад Євангелія був виконаний дяком Григорієм (1056 – 1057) на замовлення новгородського воєводи Остромира (так зване “Остромирове Євангеліє”).

Найдавнішою пам’яткою писемності Київської Русі є “Ізборник Святослава” (1073 – 1076), в якому поряд з творами церковно-релігійного характеру містяться твори давньоруських письменників, що роз’яснюють норми поведінки людини за різних побутових обставин. Перший руський письменник – митрополит Іларіон, автор твору “Слово про закон і благодать” (закон – старий Завіт, благодать – Євангеліє). Автор акцентує увагу на вільному виборі релігії князем Володимиром, в особі якого Іларіон створює образ ідеального князя, обгрунтовує ідею княжої влади, яка дана від бога.

У Київський Русі виникає свій жанр літератури – літописання. Найвизначнішим з цих творів є “Повість временних літ”, написана ченцем Києво–Печерського монастиря Нестором у 1113 році. Цінною пам’яткою є “Повчання Володимира Мономаха своїм дітям”. У першій частині автор від імені Ярослава Мудрого звертається до його синів з закликом жити у мирі, злагоді й любові. У другій говорить про обов’язки щодо ближнього, наказує допомагати бідним, брати в опіку удовиць і сиріт. Забороняє карати смертю. В третій частині Володимир Мономах розповідає про різні небезпеки та пригоди у своєму житті. Після запровадження християнства з’явився новий вид літератури - Житія Святих (агіографія), в яких розповідалося про життя мучеників, аскетів, церковних і державних діячів. На початку ХІІІ ст. склався “Києво-Печерський патерик” – збірник розповідей про життя ченців Києво-Печерського монастиря.

Справжнім шедевром, перлиною древньоруської літератури є “Слово о полку Ігоревім”, створене невідомим автором в 1187 р. Твір присвячений опису невдалого походу руських князів під проводом Ігоря Святославовича проти половців у 1185 р. і містить заклик до об’єднання всіх русичів, закінчення братовбивчих усобиць.

Неоціненним надбанням стала складена на основі норм українського звичаєвого права законодавча пам’ятка – «Руська правда». Ця збірка законів князя Ярослава і його наступників лягла в основу Литовського статуту і законодавства гетьманської доби.

Розвиток культури на Русі вимагав підготовки освічених людей. В тогочасних школах вивчали письмо, читання, арифметику, іноземні мови, риторику, навчали співу, давали деякі відомості з поетики, географії, історії. Головними науками того часу були богослов’я, філософія, історія.

Продовженню і поглибленню освіти сприяли бібліотеки, які створювалися при монастирях та церквах. Перша бібліотека (книгозбірня) заснована в 1037 р. при Софії Київській. Цінними були бібліотеки Ярослава Мудрого, його сина Святослава, волинського князя Володимира Васильовича, деяких освічених ченців. За підрахунками вчених, книжковий фонд Київської Русі складав щонайменше 130-140 тис. томів.

Запровадження християнства справило великий вплив на розвиток кам’яної архітектури. Першою кам’яною церквою була Десятинна церква в Києві (989 – 996 рр.) – хрестовокупольний храм з трьома нефами, оточений галереями, прикрашений мозаїкою, фресками. Найвидатніша архітектурна споруда Київської Русі – Софійський Собор у Києві (1037 р.). За величчю художнього образу, досконалістю архітектурних форм, внутрішнім оздобленням (мозаїка мала 177 відтінків), за розмірами храм перевершував візантійські аналоги. У другій половині ХІ ст. нові кам’яні храми та монастирі будуються в багатьох давньоруських містах.

В ХІ – ХІІ ст. на Русі з’явилися свої вчені–природодослідники. Київський монах Агапід займався медициною, зцілював запалення, шкіряні хвороби, використовуючи при цьому відвари з трав і коренів. Відомі імена і світських лікарів: Іоанна Смери, Петра Сиріанина, Февронії та інші. лікуванням займалися і народні медики: знахарі, відуни, лечці, знавці зел та ін. Першим відомим нам в історії вченим-медиком була княгиня Євпраксія (християнське ім’я – Зоя), онучка Володимира Мономаха. В юному віці почала лікувати хворих, в народі її називали «Добродія». Виходить заміж за візантійського царя Іоана Комнена, переїжджає до Візантії, де було багато видатних лікарів. Поєднавши набуті там знання з власним досвідом, Євпраксія написала трактат «Аліма» (мазі) – 30-і роки ХІІ ст., що складається з 5 частин та 29 розділів. Трактат служив своєрідною енциклопедією медичних знань, зараз зберігається в бібліотеці Лоренцо Медічі у Флоренції.

Феномен незвичайного злету культури Київської Русі пояснюється тісними зв’язками з Візантією, країнами Європи. Хоча їхній вплив був вагомим, але не вирішальним. Щоб досягти значних успіхів у мистецтві, архітектурі, літературі, щоб зерна інших культур могли зростати в новому середовищі, вони мали лягти в добрий грунт, яким був духовний та матеріальний світ східних слов’ян.

Монгольська навала ХІІІ ст., зруйнувавши давньоруські міста і села, все ж таки не змогла знищити всіх надбань духовної культури Київської Русі.