Тема 7. Європейська культура в хіх-хх століттях.

1. Культура хіх століття.

ХІХ ст. в історію світової культури увійшло як доба піднесення і розквіту літератури, живопису, музики. З’явились твори, які становлять дорогоцінне надбання духовної культури людства. Характерним стало загальне захоплення історією (утворюються історичні товариства, музеї, історичні журнали). Наука стає незалежною від релігії та філософії. Зростаюча економічна і політична інтеграція світу сприяє процесам культурного розвитку між різними народами. У світовій культурі виникають універсальні явища, які поширюються і стають надбанням різних народів, не втрачаючи на національному грунті своїх неповторних рис. Такими універсальними явищами слід вважати романтизм, реалізм, натуралізм, імпресіонізм, та різноманітні декадентські течії. Основні художні течії ХІХ ст.—це класицизм, романтизм, реалізм.

Класицизм отримав новий тип: наявність чітких критеріїв величного та низького, прекрасного і потворного. В літературі новий класицизм виявився в творчості німецьких поетів Гете (“Римські елегії”, “Егмонт”) та Шіллера (“Розбійники”, “Заколот Фієско”, “Підступність і кохання”). Проте піднесення класицизму було короткочасним.

Романтизм домінував у першій третині ХІХ ст. і був породжений невірою в соціальний, промисловий і науковий прогрес, що приніс антагонізми і духовне спустошення особистості. Настрої безнадії притаманні героям французьких письменників Франсуа Шатобріана, Альфреда Віньї, Альфонса Ламартіна, ліричний поезії Генріха Гейне та Джорджа Байрона, творчості німецького та американського письменників Ернеста Гофмана і Едгара По. В то же час прагнення до сильних та яскравих почуттів, потаємних рухів душі, потяг до інтуїтивного і підсвідомого - суттєві риси романтичного світогляду. Глибокий ліризм, відчуття прекрасного, звернення до фольклорної тематики властиві російському романтизму (О.Пушкін, М. Лермонтов, М. Гоголь, К. Рилєєв). Також романтики створили жанр історичного роману (Джеймс Фенімор Купер, Вальтер Скотт, Віктор Гюго).

Художній романтизм найяскравіше виявився в творах Ежена Делакруа (“Алжирські жінки”, “Здобуття хрестоносцями Єрусалиму”, “Хіоська різанина”). Широке розповсюдження в живописі романтизму отримав жанр портрета. Улюблені моделі романтичного зображення – поети та композитори (Делакруа – Паганіні, Шопен, Данте, Вергілій; О. Кіпренський – О Пушкін; К. Брюлов – В Жуковський).

У романтичній культурі набуває подальшого розвитку та досягає свого апогея жанр опери (М.Глінка „Іван Сусанін”, „Руслан і Людмила”, Р.Вагнер „Трістан і Ізольда”, Ш.Гуно „Фауст”, Д.Верді „Аїда”, „Травіата”, Ж.Бізе „Кармен” та ін.) Джерелом тем і образів для композиторів-романтиків стали фольклорні музичні традиції, які використовували австрієць Франц Шуберт, німець Роберт Шуман, чех Берджиха Сметана, поляк Фредерік Шопен.

Критичне ставлення до дійсності, прагнення удосконалити світ призвели до реалістичного осмислення життя. Тому в творах багатьох романтиків виникають елементи нового реалістичного світогляду.

Реалізм (від лат. – дійсний) - напрям художньої культури, що являє собою об’ктивне відображення дійсності, пов’язане з соціально-історичним підходом до зображення людських характерів та умов життя. Провідне завдання реалізму - виявити взаємозв’язок характерів та життєвих обставин. Спочатку в літературі реалізм був пов’язаний з романтизмом: “Шагренева шкіра” Оноре де Бальзака, “Пармський монастир” Стендаля, романи Чарльза Діккенса. Поступово романтичні мотиви трансформувалися в реалістичні: “Червоне і чорне” Стендаля, “Батько Горіо” та “Гобсек” Оноре де Бальзака тощо. Провідними стають романи та повісті, які „досліджують” життя людини в суспільстві протягом тривалого часу (О. де Бальзак „Людська комедія”, Л. Толстой „Війна і мир”, Ф. Достоєвський „Брати Карамазови”, „Злочин і кара”, Г. Флобер „Мадам Боварі”, У. Теккерей „Ярмарок суєти”).

У живописі поглиблюється психологічна майстерність в передачі внутрішнього світу людини засобами портретного жанру (І.Суріков „Бояриня Морозова”, В. Пєров „Тройка”, І.Рєпін „Не чекали”). Тонкий ліризм, глибина почуттів властиві пейзажному живопису (І.Левітан „Золота осінь”, „Над вічним спокоєм”, О.Саврасов „Граки прилетіли”, І.Шишкін „Сосни”, „Ранок у лісі”). Життя людей праці було провідною темою творчості французьких живописців Оноре Дом’є та Гюстава Курбе.

Культурні здобутки реалізму знаходять своє втілення в музиці, поглиблюється її психологізм, посилюється ліричне начало. П.Чайковський – опери „Євгеній Онєгін”, „Пікова дама”, „Мазепа”, „Іоланта”; балети „Лебедине озеро”, „Лускунчик”, „Орлеанська діва”. Г Берліоз –„Фантастична симфонія”, „Реквієм”; Ж.Офенбах – оперета „Прекрасна Єлена”. М.Римський-Корсаков – опери „Снігуронька”, „Майська ніч”, „Казка про царя Салтана”, „Псковитянка”; М.Мусоргський „Борис Годунов”, „Хованщина”; О. Бородін „Князь Ігор”.

На відміну від літератури, живопису, музики, в галузі архітектури протягом ХІХ ст. спостерігається певний застій. Провідним стилем лишається класицизм, але він відрізняється від класицизму попереднього століття, тому мистецтвознавці називають його ампіром (від фр. „імперія”). Йому властиве прагнення увічнити пам’ять про військові перемоги за допомогою тріумфальних арок, колон. Як декоративні прикраси використовуються військові трофеї або зображення зброї, а також лаврові вінки, крилаті сфінкси, леви. „Російський ампір” мав більш „м’які” риси, ніж помпезні французькі будівлі .

Із зростанням прошарку багатих людей пожвавлюється приватне будівництво, де наслідуються традиції різних епох у їх примхливому поєднанні. Цей стиль (остання третина століття) отримав назву еклектики.