Контроль ефективності антимікобактеріальної терапії

До початку антимікобактеріальної терапії необхідно провести комплексне первинне фізикальне, лабораторне, рентгенологічне, а при необхідності - інструментальне обстеження хворого. Перед призначенням етамбутолу потрібна консультація офтальмолога, а перед призначенням стрептоміцину або інших аміноглікозидів - оториноларинголога.

У процесі лікування лабораторні дослідження, а також огляди офтальмолога й оториноларинголога необхідно повторювати щомісяця в плановому порядку. При появі ознак незадовільної переносимості протитуберкульозних препаратів призначають лабораторний контроль і консультації фахівців незалежно від часу попереднього обстеження.

Ефективність антимікобактеріальної терапії оцінюють перш за все за динамікою клінічних і лабораторних показників. Поліпшення загального стану, зменшення й наступне зникнення ознак туберкульозної інтоксикації, поступова ліквідація симптомів ураження бронхів, легень і плеври свідчать про ефективність лікування. Динаміка позитивних змін багато в чому залежить від тяжкості стану хворого на початку захворювання. При неускладненому перебігу вперше діагностованого туберкульозу позитивна динаміка визначається частіше через 2 - 3 тижні від початку лікування.

Головним лабораторним критерієм ефективності антимікобактеріальної терапії у хворого - бактеріовиділювача є зменшення масивності бактеріовиділення, а потім повна негативація бронхіального вмісту. Припинення бактеріовиділення в процесі проведеної терапії вважають підтвердженим при отриманні двох негативних результатів дослідження на МБТ методом мікроскопії, а потім і культуральним методом.

Строки припинення бактеріовиділення також багато в чому залежать від тяжкості захворювання. При неускладненому перебігу туберкульозу в умовах ефективної антимікобактеріальної терапії припинення бактеріовиділення часто відбувається вже через 2 - А тижні. Якщо через 4 міс. лікування конверсії мокротиння не відбулося, повторюють дослідження чутливості МБТ до протитуберкульозних препаратів. На підставі отриманих результатів проводять корекцію антимікобактеріальної терапії.

Темпи конверсії мокротиння в культурі, тобто перший негативний результат після виявлення в мокротинні МБТ, називають бактеріологічним індексом. Експерти ВООЗ вважають його одним із найважливіших критеріїв ефективності хіміотерапії. Бактеріологічний індекс деякою мірою дозволяє прогнозувати необхідну тривалість терапії. При неускладненому перебігу туберкульозу негативація мокротиння протягом перших 2 міс. лікування дозволяє обмежити загальний курс лікування у межах 6 місяців.

Різке зменшення бактеріальної популяції та припинення бактеріовиділення створюють передумови для репаративних процесів у легеневій тканині - розсмоктування зони інфільтрації, закриття порожнин розпаду, формування післятуберкульозних фіброзних змін. Ці сприятливі зміни виявляють при контрольних рентгенологічних дослідженнях. Результати, що свідчать про позитивну динаміку процесу, є переконливим підтвердженням ефективності проведеної терапії.

Процеси загоєння при туберкульозі мають сповільнений перебіг, особливо у хворих з ознаками імунодепресії і порушеннями мікроциркуляції в зоні патологічного процесу. Час зворотного розвитку туберкульозного запалення у різних хворих істотно варіює - від декількох місяців до декількох років. Різним може бути також і наслідок лікування. Ці два фактори - час і результат лікування - залежать від багатьох причин: своєчасності виявлення і початку лікування, особливостей туберкульозного процесу і наявності супутніх захворювань, режиму антимікобактеріальної терапії, а також генетичних та імунологічних особливостей організму хворого.

Контрольне рентгенологічне дослідження дозволяє виявити особливості і небажані відхилення в перебігу репаративних процесів і вчасно доповнити хіміотерапію патогенетичними засобами або рекомендувати оперативне втручання.

Динаміка рентгенологічних даних є одним з найважливіших критеріїв ефективності проведеної терапії.

Клінічне вилікування від туберкульозу передбачає зникнення симптомів інтоксикації, повне клінічне благополуччя пацієнта, стійку відсутність бактеріовиділення і рентгенологічних ознак активного туберкульозного запалення, а також відновлення повноцінної функції раніше ураженого органа. При цьому враховують характер залишкових післятуберкульозних змін, які сформувалися наприкінці туберкульозного процесу.

Після встановленого клінічного вилікування в зоні неактивних післятуберкульозних змін може спостерігатися подальша позитивна динаміка. Вона пов'язана із продовженням репаративних процесів. Одночасно існує загроза загострення в зоні туберкульозного запалення. Ризик реактивації туберкульозу визначають індексом стерилізації, тобто ймовірністю виникнення рецидиву туберкульозу протягом 2 - 3 років після закінчення основного курсу лікування (ВООЗ). Імовірність рецидиву багато в чому залежить від стерилізуючого ефекту антимікобактеріальної терапії. Режими, що передбачають одночасне застосування рифампіцину, піразинаміду й ізоніазиду у комбінації з іншими протитуберкульозними препаратами, мають найвираже - ніший стерилізуючий потенціал. При використанні цих препаратів ймовірність досягнення стійкої клінічної вилікуваності найбільш висока.