Туберкульоз легень і алкоголізм

Частота туберкульозу легень серед хворих на хронічний алкоголізм так само, як і алкоголізму серед хворих на туберкульоз, значна. Хворіють головним чином чоловіки віком 30 - 60 років. Ця категорія є найбільш соціально і епідеміологічно небезпечною групою хворих, які складно піддаються повноцінному вилікуванню. Частіше туберкульоз приєднується до алкоголізму, рідше - навпаки.

Патогенез туберкульозу у хворих на алкоголізм не з'ясований повністю. Алкоголь призводить до ушкодження різних органів і систем, у тому числі й імунної системи. У легенях алкоголь руйнує альвеолярний епітелій, сурфактант, викликає загибель легеневих макрофагів, запальну інфільтрацію стінок бронхів, судин, що призводить до пригнічення місцевих захисних реакцій проти інфекції. Крім того, хворі на хронічний алкоголізм неадекватні щодо оцінки свого здоров'я, ігнорують профілактичні обстеження, пізно звертаються за допомогою до лікаря.

Туберкульоз у хворих на алкоголізм частіше розвивається внаслідок ендогенної ре - активації залишкових посттуберкульозних змін, проте, враховуючи асоціальний і антисанітарний стан хворих, можна говорити про істотну роль у розвитку туберкульозу екзогенної суперінфекції.

У хворих на алкоголізм можуть виявлятися різні форми туберкульозу, проте частіше, ніж у інших хворих, виявляють фіброзно - кавернозний туберкульоз, а у випадках алкоголізму III стадії - полікавернозний процес, часто ускладнений казеозною пневмонією.

Хронічний алкоголізм у разі приєднання туберкульозу може набувати злоякісного перебігу (алкогольний психоз, тривалі запої), що обтяжує перебіг туберкульозного процесу.

Діагностика туберкульозу ґрунтується на даних бактеріоскопії мокротиння і рентгенологічної картини. У більшості хворих на алкоголізм вперше виявляється туберкульоз у фазі розпаду із бактеріовиділенням.

Лікування здійснюють із застосуванням комплексу протитуберкульозних і протиалкогольних засобів. Хіміотерапію доцільно проводити парентерально. У випадках алкоголізму III стадії протипоказані циклосерин та інші препарати, що впливають на ЦНС. Протитуберкульозне лікування у стаціонарі повинне бути інтенсивним, передбачати швидке припинення бактеріовиділення і закриття порожнини розпаду, після чого лікування продовжують в амбулаторних умовах.

Враховуючи значну епідеміологічну небезпеку хворих на туберкульоз у поєднанні з алкоголізмом, а також недостатньо високу ефективність хіміотерапії, показання до хірургічного лікування таких хворих повинні бути розширені, а терміни передопераційної хіміотерапії скорочені.

Туберкульоз легень і рак

Частота раку легень у хворих на туберкульоз органів дихання у 4 - 7 разів вища, ніж у решти населення відповідних вікових груп. За даними аутопсії, при раку легень залишкові післятуберкульозні зміни у легенях виявляються значно частіше, ніж у померлих від інших захворювань. Більшість випадків раку, що виник з рубця, патогенетично пов'язана з післятуберкульозними змінами. Поряд з цим існують дані, які свідчать про те, що поєднана захворюваність на туберкульоз і рак легень не зростає.

Патогенез взаємозв'язку туберкульозу і раку багато в чому не з'ясований. Більшість хворих спочатку захворюють на туберкульоз, а в подальшому до нього приєднується рак легені. Рак розвивається частіше при формах туберкульозу із фіброзними змінами або після вилікування від туберкульозу. Виникнення раку пов'язують з метаплазією епітелію слизової оболонки бронхів, що спостерігається при хронічному туберкульозному запаленні, що сприяє проникненню екзогенних канцерогенів. Вважається, однак, що зростання числа пухлинних процесів у поєднанні з туберкульозом пов'язане зі збільшенням кількості хворих на туберкульоз літнього і старечого віку.

У випадках поєднання туберкульозу і раку переважають вогнищевий, фіброзно - кавернозний і циротичний туберкульоз, тобто форми, при яких відбувається ущільнення паренхіми і бронхів. Рак часто локалізується в зоні туберкульозних вогнищ - в одній і тій самій частці, але значно рідше - в одному сегменті. При цьому уражаються ті самі сегменти, що і при неускладненому туберкульозі, - I, II і VI. Пухлина звичайно росте в зоні рубцевих змін, однак може утворюватися в стінці каверни, у капсулі туберкульоми.

При виникненні раку у хворого на туберкульоз легень погіршується стан, наростає слабість, задишка, втрата маси тіла, з'являються такі симптоми раку, як тривалий кашель, кровохаркання, стійкий біль у грудях, може підвищуватися температура тіла. Особливо тяжкий стан виникає у хворих з ендобронхіальною пухлиною, ускладненою ателектазом. Поява ракової пухлини звичайно не викликає загострення туберкульозу. Більше того, інтенсивна протитуберкульозна хіміотерапія може сприяти регресу туберкульозного процесу у легені.

Рентгенологічне дослідження є одним з основних засобів діагностики раку. Розвиток центрального раку часто викликає збільшення регіонарних лімфатичних вузлів, гіповентиляцію легені, а у разі обтурації бронха виявляється характерна для ателектазу тінь. Одиничний фокус у ділянці щільних вогнищ або фіброзу вказує на можливий розвиток раку легені. Пухлини не містять щільних звапнених включень, тому потрібне - багатоосьове рентгенологічне й томографічне дослідження для отримання об'єктивних даних про природу тіні. Розширення тіні кореня легені у хворого на туберкульоз також характерно для раку.

У хворих на рак і туберкульоз чутливість до туберкуліну знижена і туберкулінові реакції часто негативні.

Найінформативнішим засобом діагностики раку є бронхоскопічне дослідження. У просвіті бронха можна виявити пухлину, що звужує або закриває його просвіт, доступну для біопсії. Бронхоскопія з біопсією є обов'язковим компонентом бронхологічного обстеження хворих на туберкульоз і рак легені.

МБТ виявляються у хворих на туберкульоз у фазі розпаду. Одноразове виявлення МБТ без загострення туберкульозного процесу можливе при наявності ракової пухлини, що розпадається. Щоб виявити пухлинні клітини, потрібні повторні дослідження харкотиння.

З розвитком пухлини у хворого на туберкульоз різко підвищується ШОЕ, наростає лімфопенія, з'являється гіпохромна анемія.

Діагностичного значення набуває оцінка результатів протитуберкульозної хіміотерапії. Якщо туберкульоз не супроводжується загостренням, а зміни, підозрілі на пухлинний процес, збільшуються, слід припустити приєднання раку до туберкульозу. Як діагностичний і водночас лікувальний засіб використовують діагностичну торакото - мію з вилученням ураженої ділянки легені.

Лікування хворих на активний туберкульоз легень у поєднанні з раком легень проводять протитуберкульозними препаратами. Рак легені, послаблюючи організм, може викликати реактивацію туберкульозу. Хворим із залишковими посттуберкульозними змінами профілактично призначають протитуберкульозні препарати. Особливо показана хіміопрофілактика туберкульозу у період підготовки хворих до операції з приводу раку і в післяопераційному періоді, а також під час лікування цитостатичними засобами і опромінюванням.

Хірургічне втручання повинне бути комбінованим, тобто одночасне вилучення ракового вузла і туберкульозних вогнищ у легені.