Кровохаркання і легенева кровотеча

Кровохаркання та легенева кровотеча спостерігаються в основному при деструктивних формах туберкульозу, бронхоектазах, прикореневих вогнищах склерозу. Особливо часто це ускладнення відмічається у хворих із цирозом легень.

Всі кровохаркання і кровотечі поділяють на істинні і неістинні (псевдокровохаркання). При істинних кров виділяється безпосередньо з легень, а при несправжніх - з носоглотки, ясен, стравоходу, шлунка. Неістинні кровохаркання виникають не під час кашлю.

Джерелом кровохаркання (кровотечі) можуть бути легеневі та бронхіальні судини. Приблизно 95 % крові у легені постачається системою легеневої артерії, а 5 % - бронхіальними артеріями. Легенева кровотеча, як правило, виникає саме з бронхіальних судин.

За інтенсивністю виділення крові розрізняють кровохаркання, кровотечу і профузну кровотечу(крововилив).

Кровохаркання - це відкашлювання крові окремими плювками, згустками або прожилок крові з харкотинням. За добу виділяється біля 50 мл крові.

Під час кровотечі хворий відкашлює одночасно 50 - 100 мл крові.

Легенева профузна кровотеча виникає внаслідок розриву великих судин і дуже часто закінчується смертю від ядухи (асфіксії) внаслідок заповнення бронхів і трахеї згустками крові.

За кількістю одночасно виділеної крові легеневі кровотечі поділяються на малі (до 100 мл), середні (від 100 до 300 мл), великі (більше 300 мл).

Патогенез. Кровохаркання та легенева кровотеча можуть виникати двома шляхами:

• per diapedesin - порушення проникності дрібних судин і капілярів легень, зумовлене специфічними запальними змінами у легенях, впливом токсичних речовин на стінку судин;

• per rhexin - порушення цілісності судин, тобто відбувається розрив судин. Причиною цього є виразка або механічний розрив стінки великої судини, яка часто змінена за типом аневризматичних або варикозних вузлів.

Як правило, кровохаркання виникають per diapedesin, рідше - як наслідок розриву дрібних судин.

Фактори, що сприяють виникненню кровохаркання та легеневої кровотечі:

• підвищення тиску в судинах малого кола кровообігу;

• порушення згортання крові;

• підвищення фібринолітичної активності крові;

• підвищення проникності стінок судин.

Основними ознаками кровохаркання, легеневої кровотечі є:

• кров з легень виділяється під час кашлю;

• кров має яскраво - червоний колір;

• кров пінява.

Слід пам'ятати, що кров, перед тим як виділитись із легень назовні, повинна пройти шлях через бронхи, трахею, гортань і потрапити до ротової порожнини. Цей шлях кров може подолати тільки за наявності кашльових поштовхів. Ось чому не існує легеневого кровохаркання і кровотечі без кашлю.

Локалізацію джерела кровохаркання або кровотечі встановлюють на підставі анамнестичних даних, аускультації, перкусії та рентгенологічного дослідження. Як правило, кровотеча відбувається з легені, в якій виявляють деструктивні зміни. Хворі часто самі визначають джерело кровотечі. Під час пальпації шкіра половини грудної клітки на боці кровотечі тепліша, може відчуватись переміщення кров'яних згустків. Найважливіше значення для визначення джерела кровотечі, окрім рентгенологічного дослідження, має бронхоскопія. Джерелом кровохаркання та легеневої кровотечі є порожнини розпаду, каверни, вогнища фіброзу, циротичні зміни.

Диференціювати кровохаркання і легеневу кровотечу потрібно від кровохаркання та кровотечі із стравоходу, шлунка, носоглотки.

Кровотеча з носа характеризується виділенням темної крові без кашлю, яка стікає по задній поверхні глотки.

Кровотеча з розширених вен стравоходу починається раптово, має профузний характер. Кашель відсутній. При цьому у хворих діагностується цироз печінки.

Кров із шлунка виділяється при блюванні, темного кольору, має вигляд "кавової гущі" (за рахунок домішок вмісту шлунка). Іноді, при згортанні крові в шлунку, блювотні маси мають темні згустки. У випадку кровотечі з виразки шлунка спостерігається велика кровотеча з виділенням незміненої крові з блювотними масами. Крім того, легенева кровотеча звичайно менша порівняно з шлунковою.

Лікування. Гемостатичне лікування має бути спрямоване насамперед на хворобу, яка викликала кровохаркання і легеневу кровотечу, тобто на туберкульоз легень і на основні фактори виникнення легеневого кровохаркання або кровотечі.

Хворому створюють умови максимального фізичного та психічного спокою. У ліжку хворий має перебувати в положенні напівсидячи, що поліпшує відкашлювання харкотиння та згустків крові, накопичених у дихальних шляхах. Можливі незначні активні та пасивні рухи під час лікарського обстеження (аускультація, рентгенографія за допомогою пересувного апарата). Якщо кровохаркання помірне, то повний фізичний спокій не обов'язковий.

У хворих на туберкульоз значну роль має гіпотензивна терапія, яка може сприяти навіть більшому гемостатичному ефекту, ніж лікувальна дія препаратів, що регулюють згортувальну систему крові. Гіпотензивні засоби можна поділити на препарати швидкої та сповільненої дії. Призначення препаратів для зниження тиску в судинах легень залежить від об'єму крововтрати. Так, при кровохарканні і малій легеневій кровотечі доцільно використовувати лікарські засоби сповільненої дії, а при великій легеневій кровотечі - швидкої дії до припинення виділення крові.