2. Людина як біосоціальна істота

Людина – це біосоціальна істота, яка органічно поєднує у своїй життєдіяльності фізичний, практичний і духовний способи існування і яка спроможна цілеспрямовано удосконалювати світ і саму себе, керуючись при цьому засадами істини, добра і зла. Людина є соціальною істотою, а тому суть людини не є абстрактна, приналежна окремому індивід. У своїй дійсності вона є сукупністю усіх суспільних відносин. Тільки суспільні відносини роблять людину людиною. Соціалізація біологічного виду homo sapiens призвела до появи людини як соціального об’єкту дослідження, і взагалі появі суспільства як воно є. Людська природа залежить від соціальних обставин у яких житиме людина. Людина як унікальна істота має двоїсту природу. З одного боку - він біологічний вид з усіма властивими йому характеристиками. З іншого боку - він соціальне творіння, оскільки саме соціальні інститути формують людину. Соціальне і біологічне начала в людині відображаються в суспільному, біологічної та соціальної формаціях, а також у науці і культурі. Будучи високорозвиненим соціальною істотою, людина - єдиний на Землі організм, що володіє чітко вираженою соціальною сутністю, колективізмом, мовою і правовими знаннями. Соціальна сутність людини визначає не лише закони розвитку суспільства, але і рівень розвиненості його суспільного мислення, морально-етичних якостей, етичних та релігійних поглядів тощо, що дозволяє моделювати структуру суспільства майбутнього [6]. Але людина - це і біологічний вид, наділений вродженими (генетичними) інстинктами. Тому правильніше було б охарактеризувати людину як істота біосоціальну. Біологічне і соціальне в природі сучасної людини органічно пов'язані один з одним, і виражаються у потребі спілкування, дружби, вираженні емоцій, формуванні соціальних норм спільного проживання і ін . Соціальне не протистоїть біологічному і не виникає з нього. З народження людина одержує таку тілесну організацію, в якій запрограмована можливість її універсального соціально-діяльного розвитку. Соціальне життя розвиває специфічні людські біологічні якості. Тому суспільне становище людини є її природним станом.

3. Соціологічне визначення особистості

Соціологія досліджує особистість як суб'єкт соціальних відносин, виділяючи в ній соціально-типові характеристики, які розвиваються під впливом соціальних інститутів, а також шляхи та канали зворотного впливу особистості на соціальний світ. Отже, специфіка соціологічного підходу до вивчення особистості полягає в тому, що він аналізує її суто соціальні характеристики. Особистість — усталений комплекс якостей людини, набутих під впливом відповідної культури суспільства, конкретних соціальних груп і спільнот, до яких вона належить і до життєдіяльності яких залучена [30, 24]. Поняття «особистість» вживається стосовно кожної людини, оскільки вона є носієм важливих рис певного суспільства. Головне в особистості — не абстрактна фізична природа, а її соціальна якість.

Узагальнено суспільна сутність людини конкретизується у понятті «особа», яке розкриває предметні ознаки індивідуальності щодо окремих соціальних структур — груп, колективів, організацій, рухів, партій, інститутів та інших спільнот. Саме поняття «особа» розкриває соціальну роль, яку відіграють окремі соціальні верстви у життєдіяльності суспільства. Головним вбачається те, що особистість — це суб'єкт соціальних груп, спільнот та соціальних процесів, який може формувати нові соціальні утворення відповідно до власних інтересів. Як вказує Циба В. Т — особистість є не тільки наслідком, але і причиною соціально етичних дій, здійснених у даному соціальному середовищі [30, 44]. Економічні, політичні, ідеологічні і соціальні відносини історично визначеного типу суспільства переломлюються і виявляються по-різному, визначаючи соціальну якість кожної людини, зміст і характер її практичної діяльності. Саме в її процесі людина, з одного боку, інтегрує соціальні відносини навколишнього середовища, а з іншого боку — виробляє своє особливе відношення до зовнішнього світу. Особистість як соціальна якість людини є предметом соціальних наук: філософії, соціології, психології та ін. Соціологія досліджує особистість як суб'єкт соціальних відносин, виділяючи в ній соціально-типові характеристики, які розвиваються під впливом соціальних інститутів, а також шляхи та канали зворотного впливу особистості на соціальний світ. Отже, специфіка соціологічного підходу до вивчення особистості полягає в тому, що він аналізує її суто соціальні характеристики. Соціальне не протистоїть біологічному і не виникає з нього. З народження людина одержує таку тілесну організацію, в якій запрограмована можливість її універсального соціально-діяльного розвитку. Соціальне життя розвиває специфічні людські біологічні якості. Тому суспільне становище людини є її природним станом. «Особистість» служить для характеристики соціального в людині. Особистість, на відміну від людини, є продуктом не тільки природи, а й суспільства, суб'єктом соціальних процесів. Особистість — усталений комплекс якостей людини, набутих під впливом відповідної культури суспільства, конкретних соціальних груп і спільнот, до яких вона належить і до життєдіяльності яких залучена [23, 47]. Особистість, таким чином, безпосередньо і водночас опосередковано бере участь у житті як окремих клітин суспільства (сім'я, навчальні, трудові, наукові колективи, рухи, партії, організації), так і соціального універсуму загалом, бо так чи інакше наслідки діяльності окремої особи чи їх спільнот позначаються на стані соцієтальних (глобальних) процесів життєдіяльності людства [30, 124]. Спроби розкрити механізми формування особистості, специфіки її дій обмежувались останнім часом уявленнями про ролі, які людина виконує залежно від обставин, віку, освіти і культурного розвитку. Так званий рольовий підхід багато в чому допомагає глибше зрозуміти багатогранність і полі-функціональність особистості. Однак уявлень про різні ролі, які виконує особистість, вкрай недостатньо, щоб зрозуміти все розмаїття соціальних засобів, ознак і чинників, які безпосередньо пов'язані з принципами і формами її структурної будови.