Основні теоретичні положення

Стандартизація. Види нормативних документів. Основі принципи побудови стандартів. Міжнародні норма-тивні документи. Стандартизація є одним з важелів, які впливають на підвищення ефективності виробництва і поліпшення якості продукції. Наприклад, за допомогою створення нормативних документів стає можливим активне впровадження у виробництво нових наукових досягнень, і в такий спосіб можна поєднати науку з виробництвом.

Роботи із стандартизації на міжнародному рівні сприя-ють усуненню бар’єрів у торгово-економічній діяльності і дають можливість вирішувати спільні науково-технічні проб-леми. Стандарти дозволяють закріпити й зберегти досягнуті людством найбільш ефективні форми й методи праці та ви-робництва, забезпечуючи тим самим передачу досвіду і знань.

Кінцевою метою стандартизації є створення оптималь-них умов для життєдіяльності людини. Саме тому таким важ-ливим у цьому плані є взаєморозуміння й співпраця всіх заці-кавлених сторін – розробників стандартів, їх прямих та непря-мих користувачів і суспільства в цілому.

Основні цілі стандартизації були сформульовані Міжна-родною організацією з стандартизації, які були спрямовані на вирішення проблем по чотирьох напрямках:

1) максимальна економія ресурсів на всіх етапах жит-тєвого циклу продукції та при товарообміні;

2) захист інтересів споживача через стабільне забезпе-чення заданого рівня якості на всіх етапах життєвого циклу продукції та послуг;

3) безпека праці, охорона здоров’я населення і захист довкілля;

4) спілкування і порозуміння між різними зацікавленими сторонами.

Закон “Про стандартизацію” був прийнятий у травні 2001 року

Стандартизація – це діяльність, що полягає у встанов-ленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній сфері, резуль-татом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню, усунен-ня бар’єрів у торгівлі і сприяння науково-технічному співро-бітництву.

Об’єктом стандартизації є продукція, процеси та пос-луги (далі – продукція), зокрема, матеріали, складники, облад-нання, системи, їх сумісність, правила, процедури, функції, методи чи діяльність.

Дія цього закону не поширюється на ядерні матеріали, фармацевтичну продукцію, стандарти медичного обслугову-вання, бухгалтерського обліку, освіти, а також інші соціальні стандарти, сфера дії яких встановлюється відповідними зако-нами.

Суб’єктами стандартизації, згідно з законом, є:

1) центральний орган виконавчої влади у сфері стандар-тизації –Держспоживстандарт;

2) рада з стандартизації;

3) технічні комітети з стандартизації;

4) інші суб’єкти, що займаються стандартизацією.

Рада стандартизації являє собою колегіальний консуль-тативно-дорадчий орган при Кабінеті Міністрів. Держспожив-стандарт займається організаційним та інформаційним забез-печенням діяльності Ради.

Третя група суб’єктів стандартизації – це технічні комі-тети (ТК) стандартизації.

До роботи в ТК залучаються представники органів вико-навчої влади, суб'єкти господарювання, представники науко-во-технічних това­риств, спілок споживачів, громадських орга-нізацій, а також провідні науковці і фа­хівці.

У 1997 році в Україні діяв 121 технічний комітет стан-дартизації, з них 46 співпрацювали з Міжнародною електрич-ною комісією (МЕК), 42 – з міжнародною організацією з стан-дартизації (ISO), і в 35 міжнародний технічних комітетах Україна вела секретаріати.

Основними функціями технічних комітетів є розроблен-ня, розгляд та погодження міжнародних (регіональних) і на-ціональних стандар­тів.

Четверта група суб’єктів стандартизації – це центральні та місцеві органи виконавчої влади і самоврядування, суб’єк-ти господарювання, громадські організації та інші суб’єкти.

Згідно ДСТУ 1.1-2001 „Стандартизація та суміжні види діяльності”:

Кодекс усталеної практики (звід правил) – це доку-мент, що містить практичні правила чи процедури проекту-вання, виготовлення, монтажу, технічного обслуговування, експлуатації обладнання, конструкцій чи виробів. Кодекс усталеної практики може бути стандартом, частиною стан-дарту або окремим документом.

Технічні умови – це документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинні відповідати продукція, процеси чи послуги. Технічні умови можуть бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом.

Стандарти повинні відповідати потребам ринку, сприяти розвитку вільної торгівлі, підвищенню конку­рентоспромож-ності вітчизняної продукції та бути вик­ладені таким чином, щоб їх неможливо було викорис­товувати з метою введення в оману споживачів про­дукції, якої стосується стандарт, чи надавати перевагу виробнику продукції або продукції залежно від місця її виготовлення.

Національні стандарти в основному розробляються тех-нічними комітетами стандартизації за затвердженими Держ-споживстандартом річними програмами.

Держспоживстандарт встановлює також правила й поря-док розроблення, схвалення, прий­няття, перегляду, зміни та припинення дії національних стандартів.

Застосування стандартів чи їх окремих положень стає обов'язковим:

для всіх суб'єктів господарювання, якщо це перед­бачено в технічних регламентах чи інших нормативно-правових актах;

для учасників договору щодо розроблення, виготовлення чи постачання продукції, якщо в ньому є посилання на певні стандарти;

для виробника чи постачальника, якщо він склав декла-рацію про відповідність продукції певним стандартам чи застосував позначення цих стандартів у її мар­куванні; або якщо його про­дукція сертифікована на відповідність цим стандар­там.

Стандарти, застосовані під час виготовлення продукції, повинні зберігатися у ви­робника протягом 10 років після випуску останнього виробу даного виду продук­ції.

Технічний регламент – це нормативно-правовий акт, прийнятий органом державної влади, що встановлює технічні вимоги до продукції, процесів чи послуг безпосередньо або через посилання на стандарти чи відтворює їх зміст

Міжнародні нормативні документи

Позначення міжнародних та регіональних стандартів включає позначення тієї організації, яка їх запровадила – це стандарти ISO, стандарти IEC, стандарти EN. При гармонізації з національними стандартами абревіатура міжнародної чи регіональної організації з стандартизації зберігається – на-приклад, ДСТУ ISO серії 9000.

До стандартів Європейських організацій з стандартизації належать:

європейські стандарти, або Європейські норми – так звані ЕN,

європейські стандарти на підставі ISO (EN ISO) та ISO/IEC (EN ISO/IEC),

європейські пробні стандарти (ENV),

європейські пробні стандарти на підставі ISO(ENV ISO),

документи з гармонізації (HD),

настанови CEN та Настанови CEN/CENELEC (G),

європейські технічні умови (ES),

технічні умови країн центральної та східної Європи (CECC).

Крім цього, видаються ще так звані Технічні звіти (TR), та Європейські технічні звіти на підставі ISO (CR ISO).

ЕN - це регіональний стандарт, який є обов’язковим для застосування на національному рівні в країнах-учасницях європейської організації з стандартизації. Приклад: EN 473 – атестація фахівців з неруйнівного контролю

Попередній, або тимчасовий стандарт ­­­­­‑ ENV - це пер-спективний стандарт, розроблений CEN/CENELEC для тимча-сового застосування, яке залишає чинним застосування націо-нальних стандартів, які можуть йому суперечити. ENV роз-робляють для тих галузей та об’єктів, де є високий рівень інновацій, швидко змінюється технологія, можлива швидка зміна показників та вимог.

Документ з гармонізації - HD - це також стандарт CEN/CENELEC, який повинен обов’язково застосовуватись на національному рівні з вилученням будь-якого національного стандарту, що суперечить йому. Документи з гармонізації роз-робляють тоді, коли перетворення EN в національні стандарти неможливе. Відрізняються документи з гармонізації HD від стандартів EN процедурою їх прийняття.

Звіти CEN/CENELEC є документами інформаційного характеру, публікація яких санкціонована технічним бюро CEN.

В цілому стандарти CENELEC охоплюють 22% продук-ції, що виробляється у Європі.

Для нафтогазової галузі превалюючою є системи стан-дартизації Американського нафтового інституту (АРІ). На даний момент ця система стандартизації охоплює практично усі сфери діяльності в нафтогазовій галузі. Основними видами документів АРІ є: стандарти, специфікації та рекомендовані практики.