Чергування з — із – зі(зо)

Варіанти прийменника з — із — зі (зрідка зо) чергуються на тій же підставі, що й в — у, і — й.

1. З уживається:

а) перед голосним на початку слова незалежно від паузи та закінчення попереднього слова: З одним рибалкою він дуже подружив (Глібов).

б) перед приголосним (крім с, ш), рідше — сполученням приголосних початку слова, якщо попереднє слово закінчується голосним, а також на початку речення, після паузи: Плугатарі з плугами йдуть (Шевченко); З її приїздом якось повеселіла хата (Леся Українка); Як сонях той до сонця, до Вкраїни свій погляд я з любов’ю повертав (Малицький).

Щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови, вживають із або зі.

2. Варіант із уживається переважно між свистячими й шиплячими звуками (з, с, ц, ч, ш, щ) та між групами приголосних (після них або перед ними): Тихович разом із сходом сонця зірвався на рівні ноги (Коцюбинський); Лист із Бразилії (Франко); I місив новий заміс із тіста старого (Драч); Родина із семи чоловік; Гнат... запріг коні й так їх гнав із села, що вони із шкури вилазили (Стельмах).

3. Зі вживається перед сполученням приголосних початку слова, зокрема коли початковими виступають з, с, ш, щ і т. ін., незалежно від паузи та закінчення попереднього слова: Бере книжку зі стола (Леся Українка); Ви зустріли ворога з палаючою ненавистю в очах, зі зброєю в руках (Яновський); Зі школи на майдан вивалила дітвора (Головко).

Примітка. Зо як фонетичний варіант прийменника зі завжди виступає при числівниках два, три: позичив зо дві сотні; може виступати й при займеннику мною: зі (зо) мною, але тільки зі Львова.

Уподібнення приголосних за місцем творення

Іноді при творенні або змінюванні слів виникає збіг двох приголосних, які важко вимовляються. Тоді, як правило, попередній приголосний уподібнюється до наступного. Ці зміни іноді позначаються, а іноді не позначаються на письмі.

Свистячі перед шиплячими переходять у відповідні шиплячі:

	приклади
сч - щ [шч] цч - чч зч - жч зжд - ждж	брязкати- бряжчати [брязк+ати], козацький- козаччина [козацьк+ина], батьківський- батьківщина [батьківськ+ина]

Виняток на письмі становлять присвійні прикметники: мотузка- мотузчин, Васька- Васьчин.

За морфологічним принципом пишуться префікси: безшумний [бежшумний], розжувати (хоч вимовляється як [рожжувати]), а також слово мисчина [мишчина] (похідне від миска)

Спрощення в групах приголосних

Іноді при творенні або змінюванні слів виникає важкий для вимови збіг трьох приголосних. Тоді, як правило, середній приголосний у вимові випадає. На письмі ця зміна позначається не завжди.

Групи приголосних стн і стл спрощуються на сн і сл у вимові і на письмі: честь- чесний, пристрасть- пристрасний, область- обласний, користь- безкорисливий.

Винятки становлять:

• прикметники, утворені від іменників іншомовного походження на ст (баластний, компостний, контрастний, форпостний);

• окремі слова: пестливий, хвастливий, хвастнути, зап'ястний, кістлявий, шістнадцять (у слові шістнадцять, як і в шістдесят та шістсот, звук т у вимові випадає).

Групи приголосних скн, зкн і шчк спрощуються на сн, зн і шк у вимові і на письмі: дощок- дошка, тиск- тиснути, блиск- блиснути, брязк- брязкнути.

Але немає спрощення в словах: брязкнути, випускний, пропускний, скнара, тоскно, рискнути, вискнути (від виск).

В утвореному від іменника писк дієслові допускається двояке написання: писнути і (рідше) пискнути.

У вимові і на письмі відбувається спрощення ще в таких словах:

• серце- при формі сердець,

• скатерка- від скатерть,

• ченця- родовий відмінок від чернець,

• проїзний, виїзний, під'їзний і под.- із коренем -їзд-,

• тижня, тижневий- від тиждень.

Лише у вимові відбувається спрощення:

	приклади
у групах приголосних стськ, нтськ, нтств	студент- студентський [студен'с'кий], студентство [студенство], турист- туристський [турис'кий]
у групах приголосних стц, стч	хустка- у хустці [хус'ц'і], невістка- невістці [нев'іс'ц'і], невістчин [нев'ішчин]

Такі слова пишуться за морфологічним принципом.