Двокрапка

Двокрапка вживається:

1. Якщо перед однорідними членами речення стоїть узагальнююче слово або словосполучення, що вказує на перелік, то перед першим однорідним членом або словом, яке до нього відноситься, ставиться двокрапка: Заснув, знечувся й коли, і снилися красиві коні: сірі, гніді, вороні (Симоненко).

Примітка. Двокрапка ставиться перед однорідними членами речення й тоді, коли нема узагальнюючого слова, якщо тільки перед переліком робиться попереджувальна пауза, а однорідні члени речення читаються з перелічувальною інтонацією.

2. Двокрапка ставиться між двома реченнями, що входять до складу безсполучникового складного речення, якщо друге речення розкриває зміст першого речення в цілому або одного з її членів, а також указує на причину того, про що йдеться в першому реченні: Якби його так намалювати, — сказали б: то не чоловік сидить, то — сам сум! (Панас Мирний).

3. При прямій мові у випадку, коли слова автора їй передують (Петро нарешті вимовив: "Я впевнений, що це правда").

Перед двокрапкою, як правило, тон підвищується, після неї робиться вичікувальна пауза, і далі слова промовляються звичайним тоном.

Три крапки

Три крапки вживаються:

• коли думка, що виказувалася у реченні, ще не закінчена (І так було з ним завжди… Він працював, працював, а нагороду за його працю одержували інші…)

• для передачі схвильованого, емоційного мовлення за допомогою обірваних, незакінчених речень (Василь… Але ж ми… Але ж я… Що ж нам робити?..)

• на місці розмовних пауз (Людей треба любити… прощати… Ось що головне…)

• коли той, хто каже, хоче приховати свою думку, не розкриваючи її повністю (Вони зустрілися… Він і вона…);

• при використанні цитат, якщо цитата береться не з початку речення, або якщо цитата розірвана на декілька частин ("…а по-друге,- закінчила Лариса- хочу випустити новий альбом").

ТИРЕ

Тире ставиться там, де й одинична та парні коми, а також там, де коми ставити не можна.

Одиночне тире вказує на протиставлення (можна підставити а, але), наслідок, наступне пояснення або раптову зміну подій.

Після одиничного тире робиться вичікувальна пауза і далі тон, як правило, підвищується (Адже ми всі - люди!).

Парні тире виділяють з обох боків частини речення. Частина, виділена парним тире, вимовляється підвищеним тоном (І враз - заглушаючи всю метушню і гвалт - по квартирі розляглися широкі і повнозвучні акорди рояля (Ю.Смолич).

Тире вживається:

1. Між підметом і присудком, коли останній виражений іменником або кількісним числівником у називному відмінку, а дієслова-зв’язки немає. При цьому присудок буває як непоширеним, так і поширеним: Бук — дерево. Три та сім — десять. Мистецтво — найкращий педагог (Гончар).

Примітка. Перед заперечним присудком, вираженим іменником у називному відмінку з заперечною часткою не, тире звичайно не ставлять: Серце не камінь.

2. Між підметом і присудком, коли один із цих членів речення (або обидва) є інфінітивом: Життя прожити – не поле перейти (Прислів’я)

3. Перед це (це є), оце, то, ось (це) значить, якщо присудок, виражений іменником у називному відмінку або неозначеною формою дієслова, приєднується за допомогою цих слів до підмета: Жити мені без праці — значить не жити (Павличко).

Примітка. Тире ставиться й перед єднальним сполучником (або зрідка після нього) між двома присудками, якщо другий з них виражає щось несподіване або різко протилежне до висловленого першим: Повечеряємо – і за роботу (Тютюнник).

Або — після сполучника: Я тоді швидко підводжусь і — зирк через комин (Довженко).

4. На місці пропущеного члена речення, переважно присудка: Без витоку нема ріки, як без коріння — крони (Осадчук).

5. Перед узагальнюючим словом, що стоїть після однорідних членів речення: День, вечір, ніч, ранок — все біле, все тьмяне (Леся Українка).

6. Після переліку, якщо перелік іде за узагальнюючим словом і не закінчує речення: Українські дореволюційні письменники: Шевченко, Марко Вовчок, Панас Мирний, Нечуй-Левицький — багато творів присвятили зображенню жахливої долі українського народу.

7. Для виділення прикладок, якщо вони стоять у кінці речення й перед ними можна, не змінюючи змісту, вставити а саме: У своїм невеличкім гурточку він [Гуща] завів новину — гуртову працю (Коцюбинський).

Примітка. Якщо прикладка є власним іменем, то вона частіше відокремлюється комами: Обабіч Свирида сиділи Мурий і ще один муляр, Тимко (Копиленко).

8. Між частинами заперечного порівняння: То нечорні хмари небо вкрили, - то ворог не дрімає...

9. Між реченнями, що входять до безсполучникового складного чи складносурядного речення, якщо в другому з них подано висновок або наслідок дії першого: Защебетав соловейко — пішла луна гаєм (Т. Шевченко).

10. Між частинами безсполучникового складного речення, коли перша частина виражає час або умову, а друга – наслідок: Як тільки займеться десь небо — з другого боку встає зараз червоний туман і розгортає крила (Коцюбинський).

11. Між реченнями, коли зміст їх різко протиставляється: Ще сонячні промені сплять —досвітні огні вже горять! (Леся Українка).

12. Між двома або кількома власними іменами, сукупністю яких називається вчення, теорія, науковий закон: Фізичний закон Бойля — Маріотта.

13. Між двома словами на позначення просторових, часових або кількісних меж (замість словосполучень із прийменниками від... до): Навчання на курсах триватиме протягом січня — квітня.

14. Для виділення поширеної групи вставних слів (або вставного речення), що стоїть у середині речення: ... Топольський — молодий чоловік, але — на думку пана посла — надзвичайно талановитий і солідний (Маковей).

Примітка 1. Коли після тире стоять слова, що повинні бути виділені комами (наприклад, вставні слова), то перша кома опускається: Не знать звідки взялись [орендарі], наїхали й позбирали панські землі під оренду — звісно, за ту ціну, яку самі призначили (Панас Мирний).

15. Як додатковий знак після коми перед словом, яке повторюється для того, щоб зв’язати з попереднім реченням наступне (найчастіше підрядне, яке підсилює, доповнює або розвиває головне): Шевченківський Палій стоїть на порозі того прозріння, до якого доходить Іван Вишенський у поемі Франка, — на порозі усвідомлення, що тільки в діяльнім служінні своєму народові може бути остаточне виправдання людини, що тільки в ньому вища рація людського існування (М. Рильський).

16. Взагалі для означення спеціально підкреслюваної паузи різного змістового й стилістичного характеру: Увечері кличуть: «Іди до панночки — розбирати» (Марко Вовчок).

17. Між двома словами, які вказують на просторову, часову або кількісну межу: за цей період ми планували зібрати 15-20 тон яблук;

18. При прямій мові для виділення слів автора; тире ставиться після іншого розділового знака; напр.: Він подумав, подумав, вимовив: - Ну що, хлопці? Зробимо?- і посміхнувся.

19.Перед кожною реплікою в діалозі; напр.:

Вчителька довго дивилася на Дмитра, спитала: - І де все це ти вичитав? - Як це вичитав?- обурився Дмитро - Це я все сам придумав!- гордо відповів він. Вчителька помовчала, потім вимовила: - І що ж це в тебе за голова така?

ДУЖКИ

У дужки беруться:

1. Підзаголовки, пояснення іншомовних та маловідомих слів тощо:Мова і час (Розвиток функціональних стилів сучасної української літературної мови).

2. Вставні слова та вставні речення, подані як додаткові уваги до тексту: Україно моя! (А на серці тривога). Я не можу про тебе забути ніде (Вс. Швець).

3. Ремарки в драматичних творах при прямій мові дійових осіб: Ольга (голубить його голову). Ну, годі-бо, заспокойся, бідний... (Кочерга).

4. Фрази, що вказують на ставлення слухачів до слів (промови) якоїсь особи: (Оплески). (Сміх). (Рух у залі).

5. Прізвище автора, що стоїть після цитати, наведеної з його.

6. Одна дужка ставиться після цифри або букви, якою позначаються перераховувані рубрики в тексті, напр., комп'ютер складається з: а) системного блока; б) монітора; 3) клаві-атури);

Частина, охоплена з двох боків дужками, вимовляється пониженим тоном.

ЛАПКИ

Лапки вживаються:

• при використанні цитат, які вводяться в авторське мовлення як самостійний текст (цитата починається з великої букви ): Арістотель не приймав учення Платона про ідеї. "Платон мені друг, але істина - ще більший мій друг" - відомий його афоризм;

• при використанні цитат, які вводяться в авторський текст як частина цього тексту (цитата пишеться з маленької букви): Борис Буряк пише, що "в художній структурі сценаріїв і фільмів Олександра Довженка завжди присутній сам автор"

• для виділення власних назв книг, літературних творів, газет, журналів, телевізійних програм, підприємств, та таке ін. (СП "Зоря", журнал "Ровесник");

• для виділення слів, вжитих у незвичному або іронічному значенні (такі слова вимовляються з особливою, підкресленою інтонацією): О, мій "великий"…- з неприховуваною іронією прошепотіла Олена, притуляючись до Анатолія.

У лапки не беруться:

• Цитата, що є епіграфом .

• Власні назви неумовного характеру: Львівський політехнічний університет.

• Власні складноскорочені назви установ, управлінь, видавництв і т. ін.: Дніпрогес, Київенерго, Азовсталь.

• Назви телеграфних агентств: Українське інформаційне агентство; агентство Пренса Латіна.

• Назви шахт, марок машин, літаків і т ін., позначені номером або складені з абревіатури та номера: шахта 3-біс, ВАЗ 21-09, літак Ту-334.

• Назви марок машин, виробів, які стали загальновживаними: форд, макінтош, наган і т. ін.

• Назви рослин, квітів, плодів: антонівка, паперівка, конвалія.

Приміика. У спеціальній літературі назви сортів рослин пишуться звичайно з великої літери: яблуня Білий налив, тюльпан Чорний принц, пшениця Новинка тощо.

• Назви книжок у бібліографічних списках, у виносках, рецензіях, які наводяться після прізвища автора: Гончар О. Собор. — К.: Дніпро, 1988.