Тема 2.4. Основи кримінального права України

Лекція - 2 години

1. Поняття і загальна характеристика кримінального права України.

2. Поняття і ознаки злочину, його види та склад.

3. Поняття і мета покарання. Види покарань.

4. Кримінальна відповідальність та її підстави.

Семінар - 2 години

1. Поняття і загальна характеристика кримінального права та законодавства України. Кримінальний кодекс.

2. Злочин, його види та стадії. Суб’єкт злочину.

3. Покарання та його види. Призначення покарання. Звільнення від покарання та його відбування. Судимість.

4. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх.

Основні категорії та поняття

Відповідно до ст.12.КК критерієм класифікації злочинів є ступінь іх тяжкості, який характеризує обсяг(кількість)суспільної небезпеки злочинів, що посягають на один і той самий об’єкт і заподіюють йому шкоду одного і того самого виду - фізичну, майнову, організаційну, психологічну. Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяють на: невеликої тяжкості (не більше 2 років, або інше, більш м’яке покарання); середньої тяжкості (не більше 5 років); тяжкі (не більше 10 років); особливо тяжкі (понад 10 років або довічне позбавлення волі).

Усі вчинювальні злочини поділяються на закінчені і незакінчені.

Закінчений злочин - це діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого ст.13 Особливої частини ККУ.

Незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин.

Стадії вчинення злочину – це певні етапи його здійснення, які істотно різняться між собою ступенем реалізації злочинного наміру, характером діяння (дії або бездіяльності) та моментом його закінчення. Кожна стадія повинна являти собою саме суспільно небезпечне діяння.

Закон ст.13 КК виокремлює три стадії вчинення кримінального каранного діяння.

1. Готування до злочину. Дії спрямовані на створення умов і можливостей вчинити злочин (ст.14ККУ);

2. Замах на злочин. Діяння (дії чи бездіяльність) особи, вчинене з прямим умислом і безпосередньо спрямоване на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, не залежних від волі винного.

Замах на злочин – це не вдала спроба вчинити злочин: субект намагався, здійснив усі дії, які задумував вчинити, але бажані результати не настали з незалежних від його волі причин. ( ст.15. ККУ).

3. Закінчений злочин. В поведінці особи є всі ознаки об’єктивної і суб’єктивної сторони злочину – чого бажав, до чого прагнув, того і досяг.

Склад злочину являє собою логічне поняття про злочин певного виду (склад крадіжки, вбивства, зґвалтування). Законодавець виділяє з усієї сукупності ознак лише ті, які характеризують той чи інший злочин, найбільш значущий, типовий, що однаково притаманні всі злочинам даного виду (усім крадіжкам, грабежам, хуліганствам). У новому КК міститься 702 склади злочинів. Склад злочину є ширшим за кожний конкретний злочин, оскільки він відбиває ознаки не одного конкретного злочину, а ознаки всі злочинів даного виду ( типу).

Об’єкт злочину- відображає те на що завжди посягає злочин, чому або кому він заподіює певної шкоди.

Об’єктивна сторона - діяння (дія чи бездіяльність), суспільно небезпечні наслідки, причинний зв’язок між діянням і суспільно небезпечними наслідками.

Суб’єкт злочину - це фізична особа, яка вчиняє злочин. Може бути тільки осудна особа, тобто така, яка під час злочину усвідомлювала свої дії (бездіяльність) і керувала ими (ст.19КК). Юридичні особи не можуть бути суб’єктами злочинів.

Суб’єктивна сторона - це внутрішня сторона злочину, яка охоплює психічні процеси, свідомість, волю особи в момент вчинення злочину. Ознаки: вина, мотив, і мета.

Форми вини: умисел і необережність.

Умисел: прямий - особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч.2.ст.24 КК).

Непрямий - особа передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання (ч.3 ст.24КК).

Необережність поділяється на :

Злочинну самовпевненість - особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення (ч.2 ст. 25КК).

Злочинна недбалість – особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинна була і могла їх передбачити (ч.3 ст.25КК).

Кримінальна відповідальність – це один із видів юридичної відповідальності. Кримінальна відповідальність – це об’єктивне право держави реагувати на вчинений злочин. Така реакція знаходить своє вираження в обвинувальному вироку суду. У зв’язку з цим розрізняють матеріальну та процесуальну підстави кримінальної відповідальності.

Матеріальною підставою визнається злочин, а процесуальною - обвинувальний вирок суду. Особа вважається не винною у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком.

Ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності та засуджений за думки, переконання, бажання, настрої, спонукання, що не були виражені в конкретному акті суспільно небезпечної поведінки.

Відсутність у діянні хоча б одного з елементів складу злочину виключає кримінальну відпові-дальність.

Слід наголосити, що закон вказує і на ряд інших конкретних обставин, що виключають злочинність діяння, а отже. і кримінальну відповідальність. Це ті випадки. коли особа скоює вчинок, що зовнішньо нагадує собою злочинне діяння. До таких належать:

1. необхідна оборона (ст. 36 КК); уявна оборона (ст. 37 КК);

2. затримання особи, що вчинила злочин (ст. 38 КК);

3. крайня необхідність (ст. 39 КК);

4. фізичний або психічний примус (ст. 40 КК);

5. виконання наказу або розпорядження (ст. 41 КК);

6. діяння, пов’язане з ризиком (ст. 42 КК);

7. виконання спеціального завдання з попередженням або розкриття злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації (ст. 43 КК).

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого ( ч.1 ст. 50 КК).

Метою покарання є: відплата (кара); виправлення засуджених; запобігання новим злочинам як засудженим, так і іншими особами. КК передбачені покарання ,які утворюють певну систему.

Система покарань – це встановлений кримінальним законом. обов’язковий для суду. вичерпний перелік покарань, що розташовані у певному порядку і знаходяться в певному співвідношенні між собою.

Запам’ятайте ,що за способом та порядком призначення покарання поділяються на три групи, що прямо передбачено ст. 52 КК: покарання основні . додаткові і змішані.

Основні покарання – це ті покарання, що призначаються як головні, самостійні покарання і не можуть бути призначені як додаткові до інших видів покарань. До них належать: громадські роботи; виправні роботи; службові обмеження для військовослужбовців; арешт; обмеження волі; направлення в дисциплінарний батальйон військовослужбовців; позбавлення волі на певний строк; довічне позбавлення волі.

Додаткові покарання – це такі покарання, що не можуть призначатися самостійно, а признача-ються тільки як доповнення до основних. Це позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; конфіскація майна.

Змішані покарання –це ті покарання які виступають і як основні, і як додаткові до основних. До їх числа належать: штраф; позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю

Література: [16]; [23-24]; [25-29]; [33]; [35-36]; [44].