2. Принципи і методи планування діяльності підприємства
Планування — це процес визначення цілей, які підприємство передбачає досягти за певний період, та способів їх досягнення.
Основні принципи планування:
1) Принцип обґрунтованості цілей і завдань підприємства.
2) Принцип системності. Він означає, що планування представляє цілу систему планів і охоплює всі сфери діяльності підприємства.
3) Принцип науковості. Вимагає обліку перспектив науково-технічного прогресу й застосування науково обґрунтованих прогресивних норм використання всіх видів ресурсів.
4) Принцип безперервності. Означає паралельне сполучення поточного й перспективного планування.
5) Принцип збалансованості плану. Указує на кількісну відповідність між взаємозалежними розділами й показниками плану, між потребами в ресурсах і їхній наявності.
6) Принцип директивності. Відповідно до нього план набуває чинності закону для всіх підрозділів підприємства після затвердження його керівником підприємства.
Найважливішими цілями, які переслідуються в плануванні на підприємстві, як правило, є: обсяг продажів товарної маси, прибуток і частка на ринку.
Залежно від тривалості планового періоду виділяють перспективне (довгострокове й середньострокове) і поточне (короткострокове) планування.
Довгострокове планування звичайно охоплює трирічний або п’ятирічний періоди й визначає загальну стратегію підприємства в рамках «продукт-ринок». Результатом цього плану є формулювання довгострокових цілей, складання довгострокових проектів і прийняття довгострокової політики в основних областях.
Середньострокове планування (від 2 до 3-х років) ураховує можливості всіх підрозділів на основі їхньої власної оцінки. Розробляється план підприємства по маркетингу, план виробництва; план по праці й фінансовий план.
Поточне планування звичайно розраховане на рік, півроку, квартал/місяць і включає обсяг виробництва, план по праці й заробітній платі, планування матеріально-технічного забезпечення, собівартості, прибутку, рентабельності тощо.
У плануванні використовуються наступні основні методи:
— нормативний — На основі прогресивних норм використання ресурсів;
— балансовий — цілеспрямоване узгодження напрямків використання ресурсів із джерелами їхнього утворення (надходження) по всій системі взаємозалежних матеріальних, фінансових і трудових балансів;
— екстраполяції — виявлені в минулому тенденції розвитку підприємства поширюються на майбутній період;
— інтерполяції — підприємство встановлює мету на майбутнє й, виходячи з неї, визначає проміжні планові показники;
— факторний — на основі розрахунків впливу найважливіших факторів на зміну планових показників;
— матричний — шляхом побудови моделей взаємозв’язків між виробничими підрозділами й показниками;
- економіко-математичного моделювання із застосуванням ЕОМ та інші.
Стратегічне планування — це процес здійснення сукупності взаємоузгоджених дій із визначення довгострокових (на певний період) цілей і напрямків діяльності підприємства та обґрунтування ресурсного забезпечення. Стратегічне планування використовується для вирішення проблем, які безпосередньо пов'язані з цілями підприємства і орієнтовані на майбутнє, стосуються зовнішніх факторів, що істотно впливають на ефективність діяльності підприємства.
Стратегічне планування складається з таких взаємозалежних етапів: формування стратегічних цілей діяльності підприємства; аналіз зовнішнього середовища та ринкових чинників; вибір базової та альтернативних стратегій; розробка функціональних і ресурсних субстратегій підприємства.
Основою стратегічного планування діяльності підприємства є вибір базової стратегії як генерального напрямку його розвитку. Відповідно до стану економіки підприємства та наявності або відсутності умов його розвитку можна вибрати одну з таких базових стратегій:
— стратегію зростання, що передбачає розвиток підприємства за рахунок збільшення виробництва і реалізації продукції, виходу на нові ринки збуту, зростання маси прибутку та інвестицій;
стратегію стабілізації — характеризує діяльність підприємства в умовах відчутної нестабільності обсягів продажу та прибутку;
стратегію виживання — визначає суто оборонну стратегію, що застосовується в умовах кризового стану підприємства.
У рамках відповідної базової стратегії підприємство вибирає і формує альтернативні стратегії, які можуть реалізувати стратегічні цілі. В сучасних умовах господарювання найширше використовуються такі стратегії розвитку підприємства:
1) стратегія мінімізації витрат;
2) стратегія диференціації — це дії підприємства щодо виробництва широкої номенклатури товарів одного функціонального призначення, які дають йому можливість обслуговувати значну кількість споживачів з різними потребами.;
3) стратегія диверсифікації — це діяльність підприємства, спрямована на проникнення в інші сфери (галузі) або включення до портфеля ділової активності підприємства нових сфер бізнесу;
стратегія сегментації діяльності — це зосередження зусиль підприємства на вузькому сегменті ринку, що характеризується особливими потребами;
стратегія інновацій.
Для вибору однієї з альтернативних стратегій використовуються методи стратегічного аналізу, на основі якого спочатку формуються різні варіанти стратегії з метою досягнення поставлених цілей. Після вибору відповідної альтернативної стратегії та її опрацювання розробляється стратегічний план діяльності підприємства, який найчастіше оформляється у вигляді бізнес-плану.
Тактичні плани є короткостроковими і розробляються на один рік господарської діяльності.
У загальній системі планової діяльності стратегічне планування формує цілі, яких має досягти підприємство, а тактичне відповідає на питання як можна досягти поставлених цілей.
Тактичні плани підприємств складаються за єдиною методологією, а їхньою основою є план виробництва і реалізації продукції у плановому періоді. Вони можуть мати такі основні розділи:
Маркетингова діяльність. Плани маркетингу для основних видів продукції і загальний план для продукції підприємства.
План виробництва і реалізації продукції. Обґрунтування виробничої програми підприємства. Виробництво і реалізація продукції в натуральному і вартісному виразі.
Матеріально-технічне забезпечення. Потреба в матеріальних ресурсах для виконання виробничої програми і джерела її задоволення.
Персонал і оплата праці. Встановлюється загальна чисельність і структура персоналу, фонд заробітної плати. Розраховуються показники продуктивності праці.
Витрати, прибуток, рентабельність виробництва. Визначається планова собівартість одиниці продукції і всього її обсягу. З урахуванням планових цін розраховується прибуток і рентабельність виробництва окремих видів продукції.
Фінансовий план підприємства. Складається баланс доходів і витрат, визначається фінансовий результат. Встановлюються взаємовідносини з бюджетом і кредитними установами.
Інноваційна діяльність. Планується впровадження нововведень, що передбачають застосування прогресивної технології, удосконалення організації виробництва, праці та управління.
Капітальні вкладення та капітальне будівництво. Плануються інвестиції, що передбачають введення в дію основних виробничих! невиробничих фондів.
Соціальний розвиток колективу. Плануються заходи щодо покращання умов і охорони праці, поліпшення здоров'я та побуту працівників підприємства.
10. План з охорони і раціонального використання природних ресурсів. Опрацьовуються заходи щодо охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів.
В процесі тактичного планування формується виробнича програма підприємства, яка має бути деталізована в часі та доведена до виробничих підрозділів для виконання в плановому періоді. Це здійснюється за допомогою оперативного планування, яке є завершальною ланкою в системі планової діяльності і основним важелем поточного управління виробництвом.
У процесі оперативного планування встановлюються плани і завдання виробничим підрозділам підприємства щодо обсягів випуску продукції, нормативів витрат виробничих ресурсів, послідовності і строків виконання робіт на кожній стадії виробництва.
За характером робіт оперативне планування розподіляється на календарне планування і диспетчерське регулювання.
Календарне планування — це розробка планів випуску кожного виду продукції для окремих виробничих підрозділів відповідно до річної виробничої програми підприємства. Воно передбачає деталізацію планів за строками виробництва продукції і розробку оперативних — квартальних, місячних, декадних планів і графіків для окремих виробничих підрозділів.
Диспетчерське регулювання — це процес забезпечення виконання оперативних планів і графіків виробництва продукції в усіх підрозділах шляхом оперативного контролю діяльності, своєчасного виявлення та усунення недоліків і відхилень, що виникають у роботі.
Реалізацію оперативно-календарних планів здійснює диспетчерська служба підприємства, яка забезпечує оптимальний режим роботи всіх виробничих підрозділів і сприяє ефективному використанню засобів виробництва і трудових ресурсів.