Кейс Торгівля Шрі-Ланки

Шрi-Ланка, що в перекладi означае “блискаюча земля” є острiвною державою бiля пiвденного краю напівострова Iндостан, площею 65,5 тис. кв. км та з населенням понад 16 млн. чоловiк. Вiдрiзняється гарячим тропiчним клiматом з двома перiодами мусонiв, але у гiрських районах досить прохолодно та бувають заморозки. Вiдома у Європi пiд назвою Цейлон з початку ХVI ст. i до 1972 р., Шрi-Ланка є за багатьма аспектами типовим прикладом бiльшостi країн, що розвиваються: низький дохiд на душу населення (близько 420 дол. США на рiк), сильна залежнiсть вiд експорту небагатьох сировинних товарiв, недостатня валютна виручка для закупівлі необхiдного споживчого та промислового iмпорту та високий рiвень безробiття. Але за багатьма iншими аспектами Шрi-Ланка нетипова для країн, що розвиваються. За деякими показниками якостi життя вона займає досить високе мiсце: рiвень грамотностi (87%) - один з найвищих в Азії; рiвень харчування, медичного обслуговування та розподiлу доходiв - один з найвищих у “третьому свiтi”; середня очiкувана тривалiсть життя (71рiк) є однією з найвищих у СРК; темпи зростання населення, якi становлять в останне десятиліття 1,5% на рiк, - серед найнижчих у свiтi.

Хоча Шрi-Ланка досягла незалежностi лише 1948 р., у неї iснує тривала документована iсторiя мiжнародної торгiвлi: цар Соломон посилав свої галери у Шрi-Ланку для купiвлi дорогоцiнних каменiв, слонiв та павлинiв, щоб догодити царицi Савськiй; Сiндбад-морехiд та Марко Поло плавали туди; країна посилала своїх послiв iмператору Клавдiю у Римську iмперiю, а пiзнiше встановила торговi вiдносини iз Китаєм. Одна за одною європейськi держави завойовували острiв, щоб одержувати продукти, вiдсутнi в їх країнах. Португальцi, наприклад, прагнули таких товарiв, як кориця, гвоздика, кардамон, а англiйцi перевели господарство острову на виробництво чаю, каучуку та кокосових горiхiв замiсть рису, як основної сiльськогосподарської культури.

З моменту досягнення незалежностi Шрi-Ланка розглядала полiтику мiжнародної торгiвлi, як засiб, що сприяє розв’язку таких проблем, як дефiцит iноземної валюти, надзвичайна залежнiсть вiд одного продукту та одного ринку і недостатнє зростання обсягу виробництва та зайнятостi.

Для iмпортних закупiвель потрiбна iноземна валюта. Прогрес у розвитку засобiв мiжнародного зв’язку та транспорту сприяв зростанню очiкувань Шрi-Ланки, спричинив до того, що iноземнiй продукції або обладнанню для її виробництва почала надаватися явна перевага. Але потреби зростали значно швидше нiж валютнi надходження.

Шрi-Ланка була занепокоєна також своєю залежнiстю вiд одного єдиного експортного продукту та ринку. До 1975 р. понад 1/2 валютної виручки у країну надходило вiд продажу чаю. Це робило її уразливою з двох бокiв. По-перше, свiтовий попит на чай зростав не так швидко, як на багато iнших товарiв, особливо промислових. Тому чай виявився не таким надiйним засобом збiльшення темпiв економiчного зростання, зайнятостi або валютних надходжень, як деякi iншi товари. По-друге, цiни на чай зазнають значних коливань залежно вiд врожайностi або через стихiйнi лиха у будь-якiй країнi - експортерi чаю. Були випадки, наприклад, коли гуртова цiна чаю з року в рiк змiнювалась на 90%. Це дуже утруднювало планування довгострокових пiдприємницьких або державних проектiв. Оскiльки Шрi-Ланка була англiйською колонією, то i пiсля 1948 р. третина її експорту надходила у Великобританiю. Таким чином, країна була потенцiйно уразливою перед англiйськими полiтичними вимогами та економiчними спадами. Тому багато ланкiйцiв прагнули скорочення торгiвлi з Великобританією для досягнення полiтичної та економiчної незалежностi.

У зв’язку з цими рiзноманiтними, але взаємопов’язаними проблемами Шрi-Ланка намагалась з часiв здобуття незалежностi заробити бiльше нацiональної валюти шляхом збiльшення експорту своїх традицiйних товарiв. Крiм того, вона намагалась диверсифiкувати виробництво. З 1948 р. до 1960 р. Шрi-Ланка майже не намагалась змiнити ступiнь своєї залежностi вiд експорту чаю, каучуку, кокосових горiхiв для оплати iмпорту продуктiв харчування та промислових товарiв. З 1960 р. i до змiни уряду у 1977 р. акцент робився на обмеженнi iмпорту для стимулювання мiсцевого виробництва та економії iноземної валюти. В наступний перiод увага була звернена на розвиток нових галузей, якi могли б експортувати частку своєї продукції, i таким чином заробляти валюту. Передбачалося, що результатом розвитку iмпортнозамiщуючого виробництва або виробництва експортної продукції має бути забезпечення економiчного зростання та збiльшення кiлькостi робочих мiсць. При переходi до нової продукції країна, як очiкувалося, буде менше залежати вiд ринку чаю та збуту цього товару на традицiйному британському ринку.

Рiшення про розвиток експорту нетрадицiйних товарiв ставить питання про те, якi це мають бути товари i як змусити фiрми продукувати їх для закордонних ринкiв. У 1977 р. новообраний уряд Шрi-Ланки був переконаний, що слiд надавати допомогу тим галузям, якi забезпечують найбiльшу потенцiйну перевагу на свiтових ринках. Він вжив чисельних заходiв до пом’якшення обмежень на iмпорт, щоб визначити, де є конкурентнi переваги. Влада вважала, що галузi, якi витримали конкуренцiю з iмпортом, виявляться найбiльш конкурентноздатними на експортних ринках.

Але державнi органи не задовiльнилися простим очiкуванням, коли iмпорт цiлком визначить напрямок майбутнього промислового стрибку. Вони вважали, що деякi зовсiм новi галузi, можливо, повиннi одержати допомогу. Крiм того, виникло бажання досягти яких-небудь короткострокових успiхiв у галузi експорту, щоб викликати довiру до програми його розвитку. Вiддiл розвитку експорту мiнiстерства промисловостi досяг значних результатiв у створеннi методики визначення тiєї продукції, яка пiдходить для розробки та просування на експорт.

Одним iз шляхiв вибору товарних груп було виявлення нетрадицiйних товарiв, якi вже експортувалися у незначному обсягу. Вiддiл розвитку експорту (ВРЕ) намагався також віднайти iншi товари, якi мали потенцiйнi данi для конкуренції за кордоном. На початку були визначенi товари, для виробництва яких необхiдна була велика кiлькiсть низькоквалiфiкованої та квалiфiкованої робочої сили, тому що: 1) собiвартiсть робочої сили у Шрi-Ланцi була низькою; 2) робоча сила мала достатньо пристойний освiтнiй рiвень; 3) рiвень безробiття та неповної зайнятостi був високим. ВРЕ звузив цю групу товарiв так, щоб до неї входили тiльки тi вироби, для виробництва та упакування яких країна мала мiсцевi сировиннi матерiали. Це розглядалося як важливий показник конкурентоздатностi, оскiльки було надто дорого iмпортувати матерiали для переробки та експорту. Нарештi, ВРЕ дослiдив кон’юнктуру на ринках, де Шрi-Ланка мала найбiльшi можливостi збуту. Дослiдження базувалось на аналiзi попиту на ринках двох типiв : 1) на тих, де країна має особливi ринковi пiльги i таким чином мiнiмальнi торговi бар’єри; 2) на близько розташованих до Шрi-Ланки ринках, що обслуговуються з мiнiмальними транспортними витратами.

Були виявленi 17 прiоритетних товарiв залежно вiд їх експортного потенцiалу та вигод, якi передбачалися для країни. До пріорітетних видiв товарiв були вiднесенi такi:

– перероблений чай (в пакетах та розчинний);

– готовий одяг (сорочки, пiжами та сукнi);

– хiмiчнi похiднi кокосової олії;

– харчовi жири;

– велосипеднi шини та камери;

– iншi гумовi вироби, наприклад автомобiльнi шини та камери.

До iнших видiв товарiв належать парусинове взуття, консервованi ананаси, керамiчнi вироби, морепродукти (омари та креветки), вироби мiсцевих виробникiв та дорогоцiннi каменi.

Визначення найбiльш конкурентоздатних галузей спонукало ряд бiзнесменiв розглянути можливiсть капiтальних вкладень в новi галузi. Крiм того, уряд започаткував зони промислового розвитку. Компанії, що займалися виробництвом у цих зонах та експортували iз них свою продукцiю, могли розраховувати на звiльнення вiд податкiв протягом 10 рокiв та одержання податкових пiльг на 15 рокiв залежно вiд розмiру iнвестицiй та кiлькостi робiтникiв. Вони могли також ввозити товари та комплектуючi вироби без оплати податкiв на iмпорт в момент ввезення. Податок на iмпорт не стягувався доти, доки вiдповiднi товари не починали продаватися всерединi країни. Якщо вироби реекспортувалися, податок на iмпорт також був вiдсутнiй.

Першими промисловцями, якi скористалися цими стимулами, були виробники текстильних виробiв та взуття, якi мали доступ на американський та європейськi ринки. Державну пiдтримку отримали також такi види бiзнесу, як виробництво полiвiнiлхлоридної плiвки, ковдр, пристроїв введення iнформації.

Проте Шрi-Ланка продовжувала відчувати дефiцит iноземної валюти. У мiру того, як приплив iмпортних товарiв у країну збiльшувався i доходи збiльшувались, споживачi усе бiльше збiльшували попит на закордоннi товари. В результатi Шрi-Ланка обмежила ввезення великих споживчих товарiв, але дозволила безперешкодне ввезення невеликих виробiв, наприклад, наручних годинникiв; вважаючи, що їх так чи інакше ввезуть контрабандою.

Утворення нових експортних галузей, зазвичай, має на метi багато цiлей. У Шрi-Ланцi внаслідок появи нових галузей частка обробної промисловостi у загальному експортi зросла, а частка виробництва чаю впала, вiдбулося також розосередження експортних ринкiв; усе бiльшого значення стали набувати ринки США, САР, Нiмеччини та Iндії. Якщо колись третина експорту надходила до Англії, то тепер жодна з країн не одержує більше 15% продукції Шрi-Ланки.