Кейс закордонні подорожі та перипетії з валютними курсами хеберта стейна

Проблема валютних курсів вражала мою уяву з давніх давен. Сталося це у 1936 р., коли я слухав курс з міжнародних фінансів грізного професора Джейкоба Вінера. Я ніяк не міг зрозуміти, чому курс британського фунта = 4,88 $, а курс французького франка дорівнює 20 за 1 $. Якщо фунт коштував 4,88 $, то чому ж франк не коштував 0,05 $ . Або навпаки, якщо курс франка = 20 за 1 $, то чому курс фунта не був 0,205 за 1 $. Я так і не зрозумів, яка з країн вигравала; згодом я взагалі покинув усі міркування з цього приводу.

Коли я знов зіштовхувався з цією проблемою, вона так само дивувала мене. Наприклад, я працював одного разу над питаннями економіки Ізраїлю. Так ось, коли американці говорять, що валютний курс зріс, вони мають на увазі, що зріс курс $ відносно інших валют. Але коли ізраїльтяни кажуть про зростання валютного курсу, то вони говорять про зростання курсів інших валют відносно шекеля. Незбагненно! Може причина у тому, що вони взагалі читають справа наліво?

Моя алергія на валютні курси спричинює мені справжній біль, коли мені самому доводиться мати справу з іноземними грошима під час подорожей, наприклад, до Ізраїлю та Францію.

ВІД ШЕКЕЛЕЙ (NIS) ДО ФРАНКІВ (FF). Відлітаючи з Ізраїля до Франції, я не витратив усі NIS і вирішив обміняти їх на FF. Перехід від екзотичного NIS до романтичного FF, минаючи прозорий $, давав мені відчуття, ніби я за кермом реактивного літака.

Я отримав 279 FF, що здавалося мені достатнім для оплати за таксі до готелю. Мені також видали комп’ютерний роздрук, де був записаний курс 0,39. Оскільки NIS коштував близько 0,5 $, а FF - 20 $, то я вважав, що цифра 0,39 мала право на існування, хоча я не поручуся, що мої алгебраїчні вправи були вірними з самого початку.

Через 5 годин я їхав в таксі, а лічильник відраховував по 2 FF ще швидше ніж летіла машина. Я нервувався з приводу того, чи виживуть мої 279 FF у цій гонці, намагаючись одночасно пригадати, чи потрібно множити FF на 0,2 чи на 5, щоб перевести їх у думках у рідну валюту.

На моє полегшення і таксі, і лічильник сповільнили свій біг, коли ми в’їхали у 16-й округ Парижу, і перед готелем лічильник показував тільки 132.

—Сто шістдесят, - оголосив водій.

—Чому? - запитав я.

—Багаж ,- заявив він.

Я був настільки роздратований і розлючений усім цим, що вирішив не давати йому чайових. Проте, коли я ступив на тротуар, я виявив, що в мене залишилось 19 FF. Я дав водію 260 FF. Він запевнив мене, що я помиляюсь, показав, що в одній кишені у нього багато грошей, і це його власні гроші, а в іншій кишені грошей небагато, і це - гроші, які я йому дав. Не давши дискусії розгорнутись, він поїхав.

Адміністратор у готелі поставилась до цього філософськи. Вона пояснила, що такі речі тут трапляються і нічого не можна вдіяти.

Так ми з дружиною опинилися у недільний вечір у день Вознесіння у маленькому готелі без ресторану у тихому паризькому районі, маючи після чайових носію готелю франків на суму близько 2 $. Я спитав адміністратора, котра чомусь нагадала мені одну з героїнь діккенсівської “Казки про два міста” — “В’язальницю”, чи не могла б вона видати мені готівку за дорожнім чеком. Вона сказала, що може, за курсом 4,9. Помітивши моє здивування, вона пояснила, що курс знизився (це сталося через 3 дні після вторгнення до Кувейту), але, можливо, підвищиться наступного тижня. Її філософський підхід не змінився. “Так це ж усього-то кілька сантимів”, - сказала вона. Пізніше, заспокоївшись, я підрахував, що 4,9 менше 5 на 2%.

Усі названі грошові суми самі по собі незначні. Ця розповідь не про суми, — вона про нерозуміння, розгубленість та приниження. Вона — про душевний стан, а саме до цього зрештою зводиться вся економіка.

Озброєні FF на суму 50 $ ми вирушили на пошук легкої вечері. На щастя, усі французькі ресторанчики, пивні бари і бістро вивішують свої меню ззовні, тому можна оцінити варіанти до остаточного рішення. Але навіть із 50 $ наш вибір виявився небагатим. Проте, обійшовши площу вдруге, я зрозумів, що розв’язком проблеми був пивний бар, де, як було вказано у меню, приймають оплату по кредитних картках. Там мені не доведеться турбуватися про те, що наші FF вичерпаються, і хтось інший повинен буде перераховувати наш рахунок у $. (Коли я дійсно одержав дома рахунок по кредитній картці, мої витрати у FF були переведені в $ за курсом, більш для мене сприятливим, ніж той, з яким я мав справу у Парижі).

Наступного ранку ми пішли до банку обміняти гроші. Там був звичайний демонстраційний щит з курсом валют у двох колонках: “Продаж” та “Купівля”. Так що ж я робив я - продавав чи купував? Я продавав $ і купував FF, а банк продавав FF і купував $. Я розумів, що як би там не було, я отримую меншу суму. Але навіть і менша сума була 5,2 FF за 1 $ з якимись десятковими знаками — набагато більше, ніж я отримав від “В’язальниці” у готелі. Фактично виявилось, що курс становив 5,27719 FF за 1 $. Я обміняв усього 50 $, оскільки у мене ще залишалися FF, отримані у готелю. Хіба мені вже не розтлумачили, що при зростанні цін на нафту зростає і курс $, тому що за нафту треба платити у $? Скоріше за все, наступного дня курс буде для мене ще кращий.

Одержана мною на руки сума становила 234,21 FF. Банківська комісія і податок на добавлену вартість з’їли 29,61 FF. Потім я підрахував, що підсумковий курс для мене становив 4,6842 - майже на 5% менше, ніж я отримав від “В’язальниці”, якій я несправедливо докоряв.

Ми мали тепер 500 FF, і ми вирушили їх витрачати. Першу зупинку зробили біля фруктової ятки. Ви коли-небудь намагались підрахувати про себе ціну у центах двох апельсинів, якщо вони коштують 35,75 FF за кілограм і ви не маєте ваги? Або скільки ж треба заплатити у касу, коли ви не зовсім впевнені guinze- це 15 чи 50? Довелося простягнути руку зі жменею дрібних монет і дати касирці вибрати самій. Вона справила враження чесної людини.

Досягнувши успіху у витрачанні вражаючої суми у FF, ми вирішили наступного ранку поповнити запас грошей. Я запропонував “В’язальниці” продати нам FF, але вона відмовилась. Я вирішив, що в неї була домовленість із сусіднім банком не займатись валютними операціями у ті години, коли банк відкритий. А у банку я виявив, що всупереч моїм міркуванням про ціни на нафту, курс $ впав з 5,27719 до 5,22027 FF. Проте ми вже знали, що розмір комісійних незмінний і тому купивши FF на 200 $ ми знизили (або підвищили?) ціну нетто до 5,072.

Тепер ми просто купались у FF, а я раптом зрозумів справжню суть монетаризму. Основна ідея полягає в тому, що поведінка індивідуума у значному ступеню визначається наявністю у нього конкретного виду активів, які називаються “грошима”. Візьміть, наприклад, мене - власника $, дорожних чеків, кредитних карток і чекової книжки з рахунком у всесвітньо відомому банку. Зателефонувавши своєму брокеру, я міг би отримати телеграфом переказ великої суми грошей із ринкового фонду грошей (money-market fund). У порівнянні з моїм загальним грошовим статком суми у французькій валюті, які я коли-небудь тримав у руках, були мізерні. Але різниця у відчуттях, коли у мене було мало французьких грошей і коли у мене було їх багато, була значною. Коли мені здавалось, що у мене їх мало, я намагався їх утримати, побоюючись ситуації, коли мені без них просто не обійтись. Коли ж мені здавалось, що їх багато, я був готовий від них здихатись, щоб вони якогось моменту не виявились “в залишку”, і мені не довелось би їх перепродавати з більшим збитком. Отже, я показав сам собі, що означають гроші. Наскільки це слушно, хай оцінюють економетристи.

СИТІ ЧИ БАГАТІ? Відчуваючи себе осипаними FF, ми зайшли напередодні відльоту з Парижу пообідати до дуже дорогого ресторану. Коли я подивився в меню, моя занепокоєність проблемою FF повернулась знов. Таких цін я не бачив ніколи. Я почав спішно і нервово прикидати, скільки ж FF було у мене в гаманці і у сумочці дружини. Ніде у меню не було вказано, що приймаються кредитні картки. Я не помітив, щоб за іншими столиками передавались з рук в руки які-небудь гроші або щоб хто-небудь підписував чеки. Очевидно, офіціант і без нагадування знав, чий саме обід слід віднести на рахунок герцога де Жермен. Але він без вагань зрозуміє, що я аж ніяк не герцог. Почнем з того, що я вимушений був запозичити піджак і краватку у гардеробі, щоб мене взагалі впустили до цього закладу. Я розмірковував над тим, скільки годин миття посуду мені буде потрібно для того, щоб відпрацювати недоплачені 500 FF. Але коли принесли рахунок, я поцікавився, намагаючись виглядати впевненим у собі, чи приймають тут кредитні картки. Відповідь була позитивна і я знов був багатий.

В результаті ми знов опинились власниками неочікувано великої суми у FF. Навіть після їх безладної трати у мене дещо залишилось для здачі до банку в аеропорту, де я продав за курсом 5,77 FF за 1 $ ті самі FF, які я придбав раніше за середньою ціною 4,9787. Я був радий від них позбавитсь. Нарешті я міг припинити думати про сантими і поновити свої міркування у масштабах трильйонів $ у бюджетах країн світу, або їх ВНП.

Запитання:

1. Які дії з використанням іноземної валюти виконував автор цього кейсу?

2. Які глобальні та національні аспекти впливали на встановлення обмінних курсів у Франції та Ізраїлі?

3. Які непорозуміння з точки зору автора зустрілися у даному кейсі? Поясніть чим вони викликані.

4. Які котировки використовувались у прикладі?

5. Базуючись на даному прикладі поясніть, у чому полягає суть монетаризму.