Iноземнi капiталовкладення у нерухомiсть сша

Порiвняно з iншими країнами обмеження для iноземних iнвесторiв у США нечисленнi. Усього в декiлькох галузях, зокрема, в деяких транспортних системах та системах комунiкацiй, заборонено встановлення iноземного контролю. Цi заборони обумовленi важливiстю цих галузей для широкого загалу публiки та складнiстю перевезення важливих товарiв у перiоди криз. У минулому вiдзначений тiльки один перiод загальної уваги до iноземної власностi у США, вiн припав на початок ХIХ ст., коли були введенi тимчасовi обмеження на придбання iноземцями сiльськогосподарських угiдь. Але це не означає, що заборона на прямi iнвестиції з того часу не застосовувалась. Наприклад, у 1987 р. Мiнiстерство торгiвлi та Мiнiстерство оборони США отримали багато скарг з приводу загрози пiдриву нацiональної безпеки з боку японської компанії “Фудзiцу”, яка збиралась купити фiрму “Ферчайлд Семiкондактор”; в результатi на цей продаж була накладена заборона. У 1989 р. США прийняли закон, що не дозволяв iноземцям купувати американськi компанії, якщо це могло негативно позначитись на нацiональнiй безпецi. США завжди було достатньо надiйним мiсцем розмiщення iнвестицiй. Одиничними актами конфiскації власності були дії, спрямованi проти ворожих країн пiд час другої свiтової вiйни, та арешт iранських активiв у перiод iнциденту з американськими заручниками у Тегеранi. Порiвняно недавно були замороженi, але не експропрiйованi лiвiйськi та кувейтськi активи. (Можна сказати, що вiйна за незалежнiсть закiнчилась також конфiскацiею 13 великих об’єктiв англiйської власностi. На початок вiйни за незалежнiсть Англiя мала на території майбутнiх США 13 колонiй). Понад 100 років на території США не було вiйн, тому втрата власностi в результатi полiтичних безладь дуже мала.

Пiсля другої свiтової вiйни прямi iнвестиції надходили, можна сказати, тiльки у США, тому що американськi компанії скористались стабiльнiстю долара та гостиннiстю урядiв багатьох країн для створення закордонних фiлiй та завоювання мiцних позицiй, якi знадобились для бурхливого економiчного зростання у наступному перiодi. Iноземнi фiрми просто не мали коштiв, щоб органiзувати еквiвалентний потiк iнвестицiй в економiку США. Наприкiнцi 60-х рр. Мiнiстерство торгiвлi США утворило декiлька бюро, якi займались залученням iнвесторiв, а деякi штати почали включати iноземнi фiрми до переліку пiдприємств, охоплених програмою сприяння промисловостi. Приплив прямих iнвестицiй в економiку США прискорився, але суспільство цього не відчувало. Однією з причин виявилась вiдсутнiсть необхiдностi одержання дозволу на iнвестування вiд американської влади. Бiльше того, не потрiбна була навiть реєстрацiя яким-небудь органом факту iнвестування коштiв iноземцями. Багато iнвесторiв не поспiшали розгортати виробництво i не привертали уваги навiть державних чиновникiв, залишаючись iнкогнiто на території США.

Арабське нафтове ембарго 1973 р. i привертання уваги громадськостi до значного припливу iноземних iнвестицiй у США в наступнi декiлька рокiв змусили Конгрес у 1976 р. прийняти Закон про аналiз iноземних iнвестицiй. Хоча були зробленi оцiнки прямих iнвестицiй в економiку США та прийнятий ряд законодавчих актів про обмеження рiвня контролю iноземцями власностi у США, країна у цiлому залишилась вiрною полiтицi вiдкритих дверей. У 1976 р. набуло чинностi положення про обов’язковiсть надання iноземцями-iнвесторами звiтiв про створення у США нових пiдприємств або придбання частки власностi в iснуючих американських пiдприємствах. Але це не заспокоїло людей, яких турбував приплив iноземного капiталу до США. Придбання Рокфеллерського центру фiрмою “Мiцубiсi” пробудило у США нацiоналiстичнi настрої. Опитування, проведене у 1988 р., показало, що 78% американцiв виступають за “закон, який обмежив би iноземнi iнвестиції в американський бiзнес та нерухомiсть”.

Певна частка критики з приводу iноземних iнвестицiй у США є реакцiєю на введення iноземними країнами жорсткого контролю над iноземними iнвестицiями. Реакцiя на такi дії одна: “Чому ми повиннi бути з ними м’якишими, нiж вони з нами?” Проте, найбiльшу увагу привертають певнi ключовi сектори економiки, життєво важливi для нацiональних iнтересiв країни, - банкiвська справа, виробництво харчування та комп’ютерiв, технології високого рiвня, видобування нафти та вугiлля. Видiлена iз загального ряду також нерухомiсть, особливо земля, придатна для ведення сiльського господарства, та будiвництво житла.

Згiдно прийнятого у 1978 р. Закону про iноземні iнвестицiї у сiльське господарство усi випадки передачi сiльськогосподарських земель iноземцям повиннi реєструватися. Така увага до нерухомостi пояснюється низкою причин. Перш за все, оскiльки країна була заснована безземельними переселенцями, якi змогли забезпечити собi економiчне процвiтання завдяки наявностi вiльної або дешевої землi, будъ-яка загроза iноземного контролю над землею сприймається негативно. Чисельнi данi свiдчать про те, що значнi придбання iноземцями нерухомостi звичайно ведуть до зростання цiн; це, зокрема, стосується Гавайських островiв, куди вклали значнi кошти японцi. Багато американцiв побоюються, що рiст цiн зробить землю недоступною для середнього громадянина країни. Є побоювання, що частина сiльськогосподарської продукції почне йти за кордон замiсть того, щоб залишатися у США.

Але наскiльки значна частка iноземної власностi? Згiдно даних 1989р., iноземцi володiють нерухомiстю США у розмiрi близько 1%, що становить 32 млрд.дол. (решта нерухомостi розподiляється у США таким чином: 2,6 трлн.дол. - корпорації; 700 млрд.дол. - фiнансовi установи; 95 млрд.дол. - компанії з обмеженою вiдповiдальнiстю та iнвестицiйнi фонди; 40 млрд.дол. пенсiйнi фонди). За оцiнкою Мiнiстерства сiльського господарства, менше 0,5% сiльськогосподарських угiдь перебуває у власностi iноземцiв. Значна їх частина придбана iноземними компанiями, що виробляють папiр, наприклад, англiйською фiрмою “Бауотер” та канадською фiрмою “Ебiтiбi”. Багато нарiкань викликала купiвля iноземцями житлових та адмiнiстративних будiвель у Майамi, Гонолулу та Лос-Анжелосi - саме тут iноземнi iнвестори виявили найбiльшу активнiсть. Значним виявилося перемiщення коштiв (перелив капiталiв) iз слаборозвинутих країн, особливо iз корумпованими диктаторськими режимами, де люди бояться тримати грошi та цiнностi. Хоча у данiй сферi нiяких федеральних обмежень не iснує, 20 iз 50 штатiв ввели обмеження на перехiд власностi до рук iноземцiв. Тiльки три штати (Айова, Мiссурi, Мiннесота) ввели особливий порядок попередньої оцiнки намiрiв iноземцiв придбати сiльськогосподарськi землi. Це було зроблено наприкiнцi 70-х рр. через побоювання, що iноземнi придбання стануть причиною рiзкого зростання цiн на землю. Насправдi у 80-тi рр. цi цiни були стабiльнi. Більше того, у 1989 р. японськi iнвестиції в американську власнiсть скоротились на 11%, а придбання офісних будiвель у США зменшилось на 60%. У 90-х рр. американськi землевласники, брокери та iнвестицiйнi банкiри, якi займаються нерухомiстю, вже почали шукати iноземних покупцiв.